Внесок А.Сміта, Д.Рікардо., Ж.Б.Сея та Д.Кейнса

У книзі «Дослідження про природу та причину багатства народів» (1784) А дам Сміт (1723-1790) розглядає капітал як фактор виробництва і вводить поняття основного та оборотного капіталів та перераховує блага, з яких формується той та інший капітал. По суті А. Сміт говорить про інвестування, не вводячи при цьому самого цього терміну. На його думку, капітал, що є в надлишку повинен залишатися в країні, а не вивозитись за її межі. А сам капітал розглядає, як блага, від якого людина очікує отримати дохід (за рахунок покращення землі, купівлі корисних машин та обладнання, або інших подібних засобів виробництва, що забезпечують дохід, прибуток без переходу від одного власника до іншого без подальшого обороту).

Також А. Сміт виводить чотири основних способи, якими краще використовувати капітал на:

1) добування сирого продукту, необхідного суспільству для задоволення своїх потреб та щорічного споживання;

2) виготовлення та перероблення цього самого сирого продукту задля безпосереднього використання та споживання;

3) для перевезення сирих або готових продуктів з тих місць, де вони є в надлишку, в місця, де спостерігається їх нестача;

4) на розподіл тих чи інших продуктів на малі партії, які відповідають потребам їх споживачів.

Кожний з цих напрямів використання капіталу є суттєво необхідним, як для існування, так і для добробуту всього суспільства.

А. Сміт достатньо детально розглядає суть процесу інвестування, але без застосування при цьому самого терміна. Зокрема, він акцентує увагу на тому, що надлишковий капітал у промисловій щоб капітал мануфактуриста залишався всередині країни. Тоді він приводить в дію більшу кількість продуктивної праці і додає більшу вартість до річного продукту землі і праці суспільства».

Капітал як головна рушійна сила економічного розвитку, за Смітом, - це цінності, що за допомогою праці дають прибуток або створюють нові блага.

Сміт поділяв його на «природний» і «людський капітал». Економічне зростання Сміт пов'язує не тільки зі зростанням доходу, а й з нагромадженням капіталу.

Давид Рікардо (1772-1823) у своїх «Началах політичної економії і оподаткування) (1817), поряд із вирішенням теоретичних проблем розвитку виробництва, розглядав таку категорію, як «капітал» та дає власне тлумачення проблеми інвестування. У своїх наукових пошуках Рікардо розглядає основним фактором зростання розподіл.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо затрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, затрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що використовуються у виробництві. Тим самим він проголошує капітал центральною категорією суспільного відтворення і узалежнює його від способів розподілу суспільної вартості.

Прибуток, за Рікардо, - це перевищення цінності над заробітною платою, тобто цінність розглядається ним як сума заробітної плати і прибутку. Зменшення прибутковості через зростання заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайноскладну проблему, що загрожує інвестуванню капіталу, оскільки зменшується джерело нагромадження і зникають «стимули до нагромадження».

Складність проблеми виявляється ще більшою, коли враховувати тенденцію норми прибутку до зниження. Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали завдяки природно зумовленому переливанню капіталів (пошук більш прибуткової сфери інвестування) дають однакові прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони урухомлюють, тому падіння норми прибутків - це об'єктивна всеохоплююча тенденція. Фактором, що протидіє зниженню норми прибутку, Рікардо вважав розвиток продуктивних сил і підвищення продуктивності праці. Отже, пріоритетною галуззю інвестування має бути та, де виробляються засоби виробництва, машини й механізми.

З іншого боку, нагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку, хоча падіння норми прибутку робить процеси інвестування проблематичними.

Рікардо був єдиним з класиків, хто заперечував можливість «примусового заощадження», за якого зростання цін веде до пожвавлення інвестиційнихпроцесів.

Нового (ніж у А. Сміта та Д. Рікардо) спрямування набрала теорія економічного розвитку в тлумаченні французького економіста Жана Батиста Сея (1767-1832), який трансформував теорію про трудове походження багатства в теорію трьох факторів виробництва: людина, капітал та земля – основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони забезпечують те, що Сей називає продуктивними послугами. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор робить свій внесок у виробництво(продуктивні послуги), а доходи відображають цей внесок настільки, наскільки його визнано корисним. Під вартістю Сей розуміє корисність і дуже чітко формулює закон попиту та пропозиції, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника і починається дія іншого.

Ціноутворення за Сеєм і є тією силою, що врівноважує ринки, запобігаючикризам і нейтралізуючи пропозицію. Саме така точка зору була покладенав основу обґрунтування Сеєм теорії ринку, котру назвали «законом Сея». Її суть полягає в тому, що товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, унаслідок чого завжди забезпечується потенційний попит. На підставі ринкових законів Сей формулює і свою інвестиційну доктрину.

На відміну від Рікардо, Сей вважає, що кредитні гроші є важливим джерелом інвестицій, яке впливає на ефективний попит більше, ніж доходи, що забезпечують заощадження, оскільки заощадження часто набирають вигляду скарбів і не можуть за умов циклічності швидко перетворюватись на інвестиції.

Він визнає кредитні гроші товаром, що має власну ціну, яка формується під впливом попиту та пропозиції. Це інвестиційне джерело більш гнучко реагує на зміни інвестиційної кон'юнктури, ніж заощадження, і не обмежується в розмірах. Тому в грошовій економіці, на його думку, заощадження не завжди мають дорівнювати інвестиціям. Рівновага на інвестиційному ринку досягається завдяки кредитним засобам та цінам на них.

Сей наголошував, що для будь-якого обсягу пропозиції реальних заощаджень і банківського кредиту існує рівень цін, що «прив'язує» ставку процента до конкретної норми прибутку, і в такий спосіб забезпечує рівновагу на ринку позичкового капіталу.

Зрозуміло, що коли заплановані заощадження перевищуватимуть заплановані інвестиції, ставка процента знизиться, а рівень цін зросте, відновлюючи рівновагу.

Дж.Кейнс у книзі «Общая теория занятости, процента и денег» наголошує, що під інвестиціями слід розуміти поточний приріст цінностей капітального майна в результаті виробничої діяльності даного періоду. Тобто поточні інвестиції це і є наші заощадження, капітал (та частина доходів певного періоду, що не була використана для споживання).

На його думку, сума заощаджень являє собою сукупний результат діяльності багатьох окремих споживачів, а величина інвестицій - це сукупний результат діяльності індивідуальних підприємців. Такі дві величини, повинні бути рівними між собою, оскільки кожна з них дорівнює збільшенню доходу над споживанням. Тобто,

Доход = цінність продукції = споживання + інвестиції (1)

Збереження = доход - споживання, (2)

звідси збереження = інвестиціям. (3)

Інвестиції Дж. М. Кейнс розглядав з двох сторін. З однієї - він розглядав їх як приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит і пропозицію: «нові інвестиції означають купівлю капітального майна за рахунок доходу», «інвестиції включають всякий приріст цінності капітального майна незалежно від того, складається останнє з основного, оборотного чи ліквідного капіталу». З іншої - це величина акумульованого доходу, тобто потенційний інвестиційний попит. Крім того, Кейнс трактував інвестиції як «поточний приріст капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду» та «частину доходу за даний період, яка не була використана на споживання».

На думку Дж. Кейнса, рівність заощаджень інвестиціям має статичний характер, вона існує лише в масштабах суспільства, а самі поняття «заощадження» та «інвестиції» відображають різні аспекти відтворення і визначаються багатьма факторами. Дж. Кейнс виходив з того, що суспільство психологічно зі збільшенням сукупного реального прибутку збільшує сукупний попит, але не такою мірою, якою зростає прибуток. Це означає, що приріст споживання менший, ніж приріст доходу, тобто частка заощаджень у доході зростає. Щодо інвестицій, то вони не є функцією доходу - вони самі є фактором формування доходу, але, на відміну від заощаджень, залежать від ставки процента. Тому інвестиції і заощадження не обов'язково повинні дорівнювати одне одному.

Дж. Кейнс висунув тезу, згідно з якою для забезпечення економічного зростання не треба збільшувати обсягів споживання. Логіка Дж. Кейнса грунтується на економічній ситуації 30-х років, коли безробіття і неповне завантаження виробничих потужностей досягай критичних розмірів.

3. Сучасний розвиток теорії інвестування

У рамках сучасного розвитку теорії інвестування існує безліч модифікацій поняття "інвестиції", поява яких зумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл та течій, які відіграли важливу роль у становленні інвестиційної теорії.

Так, австрійською школою "граничної корисності" інвестиції трактувалися як обмін задоволення сьогоднішніх потреб на задоволення їх у майбутньому.

"Найзагальніше визначення, яке можна дати актові вкладення капіталу, - зазначав французький економіст П. Массе, - зводиться ось до чого: інвестування являє собою акт обміну задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення її в майбутньому з допомогою інвестованих благ" [6, с. 27]. Тобто є намір, згода не задовольняти сьогоднішніх потреб з надією отримати в майбутньому блага і послуги, що переважають за вартістю вкладені.

Доцільно також звернутися до точки зору щодо визначення інвестицій лауреата Нобелівської премії Дж. Кейнса: інвестиції - це "... поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності данного періоду"... "та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання" [8, с. 117].

У цьому визначенні найчіткіше виявлено сутнісну характеристику інвестицій, їхню дієвість: з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу на цілі накопичення, обсяг інвестиційних ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит.

З іншого боку, інвестиції виступають у формі вкладень (затрат), що визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані інвестиційні попит і пропозиція. Однак, слід зауважити, що джерела інвестицій не вичерпуються лише прибутком. В практиці інвестування може бути досягнуто й інших ефектів.

Відмінність у підходах щодо сутності інвестицій виявляється досить виразно у вітчизняній економічній літературі радянського періоду.

У межах одного з підходів, характерного для поглядів минулих років (до 1991 p.), поняття «інвестиції» підмінялося поняттям «капітальні вкладення».

Воно розглядалося зазвичай як найважливіше економічне явище. При цьому капітальні вкладення (інколи - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов'язаний з рухом грошових засобів (ресурсів).

Капітальні вкладення (інвестиції) як економічна категорія трактувались у вигляді системи окремих економічних відносин, пов'язаних із рухом вартості, авансованої в довгостроковому порядку в основні фонди від моменту виділення коштів до реального відшкодування.

Головним об'єктом дослідження економістів є капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у відтворення основних фондів. Уся увага приділялася вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним відносинам виробників і споживачів техніки та інших учасників інвестиційного процесу, ролі банків як органів фінансування і кредитування.

Безумовним кроком уперед слід вважати публікації в економічній літературі щодо введення до складу капітальних вкладень (інвестицій) витрат на формування оборотних фондів. При цьому превалював практичний аспект: обговорювалися проблеми уточнення витрат, віднесених до капітальних. Зокрема, говорячи про витрати, що мають передбачатися кошторисом, плюсувалися витрати на основні фонди та оборотні кошти.

Названий підхід знайшов відображення у багатьох методичних матеріалах загальнодержавного статусу. Типовою методикою (1981 р.) визначення економічної ефективності капітальних вкладень було передбачено, що під час обрахунку економічної ефективності витрат на створення або збільшення основних фондів необхідно додавати до капітальних вкладень витрати на формування (поповнення) оборотних коштів або враховувати зменшення їх розміру. Методичними рекомендаціями з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу (затвердженими ДКНТ і Президією АН СРСР у 1988 р.), до складу одноразових витрат на здійснення заходів НТП було запропоновано включати як капітальні вкладення, так і витрати на поповнення оборотних коштів, пов'язані із здійсненням певного заходу.

Цікавою в цьому аспекті була також аргументація, що за економічною природою оборотні кошти мають чітко виражений «капітальний» характер, який походить із їх виділення один раз на весь період функціонування підприємства.

Наслідком концепції розширення складу витрат, що їх відносять до капітальних (яка, на жаль, так і не стала домінуючою), була поява досліджень обороту інвестицій, розпочалося вивчення окремих стадій інвестиційного циклу. При цьому в переважній більшості випадків йшлося про взаємозв'язок інвестицій з розширеним відтворенням основних фондів, тобто стверджувалося, що інвестиційний цикл завершується введенням у дію основних фондів і виробничих потужностей.

Такий теоретичний підхід виявився у практиці планування, фінансування і кредитування капітальних вкладень, організації стимулювання учасників інвестиційного процесу.

Водночас аналіз свідчить: ставлення вітчизняних економістів до сутності капітальних вкладень (або інвестицій, у їхньому розумінні) було неоднорідне.

Існували два основні підходи, які, з певною часткою умовності, можна назвати як «ресурсний» та «витратний».

Водночас у рамках даного уявлення, у радянський період виділялися безліч модифікацій сучасного поняття «інвестиції», поява яких зумовлена специфікою, традиціями різних економічних шкіл та течій.

Якщо виходити з кількісних критеріїв, то в радянській економічній думці переважав витратний підхід, що сформувався як теоретичний і логічний розвиток наявної в країні системи економічних відносин. Узагальнюючи авторські модифікації визначень, можна віднести до капітальних вкладень витрати праці, матеріально-технічних ресурсів і грошових засобів на відтворення основних фондів.

З наростанням диспропорцій у народному господарстві країни та зниженням ефективності чинної системи управління економікою зароджувалося усвідомлення безперспективності витратного підходу. Посилився інтерес до дослідження ресурсного аспекту сутності капітальних вкладень (інвестицій), що зумовлювалося передусім наявністю глибокої матеріальної та фінансової незбалансованості економіки, притаманної адміністративній системі ведення господарства.

Витратний підхід має яскраво виражений нетоварний характер, його характерною рисою є ігнорування значущості грошової форми кругообігу основного капіталу, обгрунтування пріоритетності продуктивної стадії як початкового пункту руху коштів і, як наслідок, обмеження руху грошової форми основного капіталу тільки введенням у дію основних фондів (поза зв'язком із процессом обороту інвестицій до кінцевих народногосподарських результатів).

З погляду ресурсного підходу під капітальними вкладеннями розуміють кошти, призначені для простого і розширеного відтворення основних фондів.

Позитивним є те, що вказане визначення «знімає» вторинність грошової форми кругообігу інвестицій щодо матеріальної (товарної) форми, реставрує логічну послідовність процесу відтворення основного капіталу. Вадою цього підходу є абстрагування від процесів руху ресурсів (інвестицій), їх послідовних метаморфоз під впливом цільових настанов інвесторів у продукт інвестиційної сфери.

Якщо порівняти визначення капітальних вкладень, наведені в межах як витратного, так і ресурсного підходів, то спільним у них є одне, а саме: статична, фіксована характеристика об'єкта дослідження, що грунтується на вилученні будь-якої однієї стадії руху інвестицій - початкової (грошова стадія) або проміжної (продуктивна стадія).

Найбільш плідним способом пізнання сутності капітальних вкладень як форми інвестицій є, на наш погляд, їх розгляд у динаміці, в процесі послідовного перетворення первісне акумульованих ресурсів у продукт інвестиційної сфери, відшкодування витрат і одержання доходу від реалізації продукції.

З формуванням у країні основ ринкових відносин змінюються й наукові парадигми, виникають і розвиваються суто ринкові підходи до оцінки і прогнозування форм, методів і принципів здійснення інвестиційної діяльності.

До цього напрямку можна віднести ряд статей з проблем теоретичного осмислення категорії «інвестиції» та пов'язаних із нею понять.

Так, Ю. Матькін розуміє під інвестиціями «...вкладення фінансових і матеріально-технічних засобів як у межах СРСР, так і за кордоном з метою одержання соціального, економічного й екологічного ефекту». Наведене визначення, власне, є тотожним розумінню категорії «інвестиції» в зарубіжній та сучасній вітчизняній економічній літературі.

Отже проведений аналіз свідчить про те, що інвестиції завжди були у центрі уваги, оскільки вважались найважливішим економічним явищем. Але трактування цієї категорії було різним і практично до 90-років XX століття лише в окремих роботах можна знайти визначення «інвестиція». Переважно цю категорію підмінювали назвою «капітальні вкладення».

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає еволюція поглядів на економічну сутність інвестиції?

2. Чи відрізняються погляди на значення інвестицій в розвитку економіки з розвитком економічної думки?

3. Чим відрізняються погляди на сутність інвестицій у працях меркантилістів та фізіократів?

4. У чому полягає сутність дослідження проблематики прирощення капіталу у меркантилістів? Як це пов'язано з природою інвестиційної діяльності?

5. Як розкриваються питання стимулювання державою припливу іноземних інвестицій в працях німецьких меркантилістів (камералістів)?

6. Чим характеризуються погляди А. Сміта та Д. Рікардо на природу інвестицій?

7. У чому полягають здобутки Ж.Б. Сея в розвитку інвестиційної теорії?

8. У чому полягає сутність інвестицій у працях Дж. М. Кейнса?

Дата добавления: 2014-12-07