План Юнга

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 —1933 pp. була катастрофічною. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Автомобільна, машинобудівна, будівельна, металургійна галузі були завантажені лише на 20-25 %. Руйнувалося сільське господарство. В 1928 —1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

Уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати Німеччині допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20 % і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Гувером, посилаючись на труднощі, пов'язані з економічною кризою, відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозанській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

6. Економічний розвиток провідних країн світу у 30-х роках ХХ ст.

США в 1936—1937 pp. у промисловому |виробництві досягли рівня 1929 p.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки, яка панувала у всіх галузях.

У 1939 p. США знову зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля.

Великобританія виходила з кризи дуже повільно, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії поширили свій вплив не лише на вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах.

Сільське господарство у 30-х роках відставало від промисловості. Воно лише на 35 % задовольняло потреби населення в сільськогосподарській продукції.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала значні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними конкурентами — США, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобританія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісної зброї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках виявився особливо повільним, затяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво.

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредитних установ. До 1939 p. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капіталів країни.

Знецінилася національна валюта — франк - внаслідок втечі капіталів з країни. Вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку.

30 січня 1933 p. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Було взято курс на мілітаризацію країни. У 1936 p. був узаконений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового виробництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів, щоб армія "була готова до дій".

Вкладались значні кошти у галузі, які випускали військову техніку, а також металургійну, гірничодобувну, кам'яновугільну.

Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала главарям нацистської партії. Королем німецького фінансово-промислового комплексу став Герінг — перший заступник Гітлера.

Японія, виходила з економічної кризи 1929—1933 pp. шляхом мілітаризації. Розпочала загарбання китайських територій. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80 % державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей. Щоб випустити більше зброї, потрібен був метал (протягом 1931—1938 pp. його виплавили більше у 10 разів). Зростали потужності хімічної, електротехнічної, автомобільної галузей.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично зробив робітників і службовців кріпаками. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у власності селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю.

У 30-х роках посилився вивіз. японського капіталу в країни Південно-Східної Азії (Таїланд, Філіппіни, Індонезію, Британську Малайзію). Його обсяг лише в 1939—1941 pp. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фінансова експансія Японії суперечила інтересам США га Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 p. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 p. повною поразкою японських мілітаристів.

Тема 11 Господарство України в 1914-1939 р.р.

1. Перша світова війна та її наслідки для України;.

2. Національно-демократична революція на Східній Україні 1917-1919 р., та її економічні наслідки.

3. Національно-демократична революція на Західній Україні в 1918-1919р.р.

4. Політика воєнного комунізму на Україні та її наслідки.

5. Нова економічна політика в Україні.

6. Соціалістична індустріалізація в Україні.

7. Колективізація с/г та голодомор в Україні.

8. Економіка Західноукраїнських земель у 20-х-30-х р. ХХ ст.

1. Перша світова війна та її наслідки для України

З початком Першої світової війни в Україні припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці 4 млн. українців. Заводи та фабрики скорочували виробництво предметів широкого вжитку та збільшували воєнні замовлення.

Катастрофічно зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, харчової та інших галузей промисловості. Металургійна промисловість наблизилась до занепаду і розрухи.

Великої розрухи зазнало і сільське господарство. Від виробництва було відірвано більшість чоловічого населення. Зменшилась кількість коней у господарствах населення. Cільськогосподарські машини і реманент зношувались, а випуск нових машин майже припинився, обмаль було і мінеральних добрив. Все це призвело до скорочення посівних площ, погіршення агротехніки, зниження врожайності.

Нестримна інфляція і зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище усіх верств населення Східної України.

Величезних матеріальних і людських втрат завдала Перша світова війна західноукраїнським землям, які були одним з основних театрів воєнних дій. На великій території між річками Серетом і Стрипою залишились самі руїни. На Волині у 1915 р. спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було також Північну Буковину.

2. Національно-демократична революція на Східній Україні 1917-1919 р. та її економічні наслідки.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 1917-1919 р.р. Перед урядом УНР було поставлене завдання – підняти народний добробут, відбудувати зруйновані війнами підприємства. Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.

Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918 року введено в обіг з 6 січня власні паперові гроші – карбованці та гривні.

Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918 р. грошовою одиницею УНР стала гривня.

Земельне питання в Україні до квітня 1918 р. залишалося нерозв`язаним, що призвело до фатальних наслідків для Центральної ради.

З приходом до влади гетьманата Скоропадського його уряд вжив заходів щодо нормалізації становища на селі. На початку листопада 1918 року з¢явився проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь та розподіл їх між селянами не більш як 25 десятих в одні руки.

Досить успішною йшла відбудова залізничних магістралей України. Уже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

Стабілізувалася фінансово-кредитна система України. Стабільність національної валюти забезпечувалась природними багатствами держави, головним чином – цукром.

В той же час тривало подальше скорочення промислового виробництва, масового характеру набуло безробіття. Не розв`язувалась земельна проблема.

У грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати (експропріація – примусове позбавлення власності) державні, церковні та великі приватні землеволодіння для розподілу їх серед селян. 8 січня 1919 року був опублікований земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не відповідав на головне запитання: коли ж селянство одержить землю? Це послужило поштовхом для конфлікту між директорією та селянством й на цій основі до влади Україні прийшли більшовики, які в кінці 1918 на початку 1919 р. захопили значну частину території України, а вже з лютого 1919 окупували Київ.

3. Національно-демократична революція на Західній Україні в 1918-1919р.р.

На початку листопада 1918 року в період розпаду Австро-Угорської імперії в результаті успішного повстання на Західній Україні була повалена окупаційна влада та проголошена ЗУНР. Її законодавчим органом стала Українська Народна Рада. Виконавчим органом ЗУНР була Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 року.

Перед урядом ЗУНР стояли складні соціально-економічні завдання. Найбільшою турботою секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення і армії продуктами харчування. Уряд наддніпрянської України надав галичанам допомогу - було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (з них 500 вагонів цукру) й значний запас коштів для закупівлі продуктів харчування.

Великі обсяги роботи провів секретаріат залізниць, пошт і телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів.

Секретаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Його пекучою проблемою була відбудова зруйнованої війною економіки Галичини.

Взимку 1919 р. було заготовлено необхідну кількість лісу для відбудовних робіт.

Секретаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, прийнятого парламентом, а для проведення реформи створили земельні органи.

Ці заходи здійснювалися в період війни між ЗУНР та Польщею. За рахунок збройної допомоги з боку Франції поляки змогли окупувати Західну Україну. Внаслідок жорстоких боїв на території Західної України були зруйновані і спалені сотні міст і сіл, громадських об’єктів, загинули сотні тисяч жителів, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію та Австро-Угорщину. Десятки тисяч військовослужбовців були кинуті окупантами в концтабори й загинули від голоду і інфекційних хвороб.

4. Політика воєнного комунізму на Україні та її наслідки.

Східна Україна з початку 1919 р. була окупована більшовиками. Вони запровадили в Україні сувору економічну політику під назвою „воєнний комунізм”. Одним з перших законодавчих актів більшовицького уряду було проголошення 26 січня 1919 р. державної монополії на хліб, цукор, сіль і гас. Також введено в дію декрет від 5 лютого „Про вилучення хлібних залишків” - продрозверстку.

Продрозверстка мала згубні політичні та економічні наслідки. Фактично безплатне вилучення в селян не лише залишків, а й частину необхідного насіннєвого матеріалу, а також зловживання, які допускалися при її проведенні, викликали значне невдоволення селян, яке переросло в широкий повстанський рух.

Стан господарства України у 1920 р. в результаті здійснення більшовицької політики був катастрофічним. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, втікали з підприємств у села. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Виробництво кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, чавуну та сталі скоротилися до мінімуму. На початку 1921 р. в Україні не працювала жодна домна.

5. Нова економічна політика в Україні.

Для врятування економіки від повного розвалу більшовицьким керівництвом було запроваджено нову економічну політику (НЕП). Головна увага в цій політиці приділялася заходам щодо піднесення продуктивності сільського господарства на основі зацікавленості селянина в своїй праці. З цією метою запроваджувався натуральний податок, значно менший від продрозверстки, розмір якого повідомлявся селянину навесні (перед посівною). Всі надлишки зерна після сплати податків залишалися селянину і він міг вільно ними розпоряджатися.

Для реалізації надлишкової продукції, що залишилась у селянина, була відновлена вільна торгівля, яку заборонили більшовики в період „воєнного комунізму”. Це, в свою чергу, дало змогу оживити господарський оборот.

4 грудня 1921 р. більшовики прийняли декрет про денаціоналізацію дрібних ремісничих майстерень, а також середніх підприємств. Колишні власники могли повернути їх собі.

В умовах НЕПу довоєнного рівня досягло виробництво споживчих товарів, які перебували у приватних руках. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, що були під контролем держави.

Починаючи з 1923 р. українські селяни мали у своєму користуванні 31 млн. десятин землі - 92 % земельного сільськогосподарського фонду республіки.

6. Соціалістична індустріалізація в Україні.

Україна 30 грудня 1922 р. увійшовши до складу Радянського Союзу втратила і ті формальні ознаки незалежності, які вона здобула у 1917 р. і всі рішення, що стосувалися розвитку її господарства, приймалися в Москві.

У грудні 1925 р. більшовики на своєму з¢їзді прийняли курс на соціалістичну індустріалізацію. Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв¢язку з прийнятим курсом – це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої.

Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також внаслідок відсутності внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність їх виробництва) більшовики почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок багатомільйонного селянства, яке перетворили у внутрішню колонію пролетарської держави.

Розширювались існуючі підприємства, будувалися нові. У 1938 році промисловий потенціал України в порівнянні з 1913 р. зріс у 7 разів. За цими показниками Україну можна було вважати однією з передових індустріальних країн Європи. В той же час розвиток провідних галузей економіки залишався низьким в порівнянні з розвиненими країнами світу. Розвиток легкої промисловості значно відставав від потреб населення, а попит постійно випереджував виробництво товарів широкого вжитку. Піднесення рівня життя народу в ході соціалістичного будівництва не відбулося.

7. Колективізація с/г та голодомор в Україні.

У грудні 1927 р. більшовики прийняли курс на здійснення колективізації сільського господарства з метою збільшення фінансових ресурсів, що вилучалися з аграрного сектору для фінансування індустріалізації. Масова колективізація розпочалась в 1929 р., а в Україні її планували завершити до кінця 1932 р.

Для того, щоб здолати опір заможних селян, з січня 1930 р. більшовики проводили в Україні політику „ліквідації куркульства як класу”, в результаті якої без суду і слідства близько 200 тис. селянських господарств було знищено.

Для закупівлі за кордоном промислового устаткування для індустріалізації потрібна була валюта. Отримати її більшовики могли експортуючи зерно.

Великої шкоди розвитку сільського господарства України завдала некоректність керівників новостворених колгоспів, яких більшовики призначали не за діловими, а за ідейно-політичними якостями.

Некомпетентне керівництво колгоспами та відсутність у колгоспників жодної зацікавленості у ефективній роботі колгоспу призвели до зменшення обсягів колгоспного виробництва сільськогосподарської продукції та невиконання Україною у 1932 р. плану хлібозаготівель. Кремлем в Україну було послано надзвичайну комісію на чолі з Молотовим.

Шляхами репресій з колгоспів та селянських господарств було вивезено все зерно, зокрема й те, що призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів. Взимку 1932-1933р.р. в селах України розпочався масовий голод. Голодомор 32-33 років - це найстрашніший злочин більшовиків проти українського народу. Кремлівські керманичі прирекли на жахливу смерть від голоду понад 7 млн. українців. Більшовики помстилися українцям за небажання вступати до колгоспів та задарма працювати в ім¢я кремлівських політиків.

Колективізація привела до відчуження селянина від землі. Вона знищила в селянах зацікавленість до праці й спричинила розорення селянства – корінної основи української нації.

8. Економіка Західноукраїнських земель у 20-х-30-х р. ХХ ст.

Західноукраїнські землі окупували Польща, Румунія і Чехословаччина. Майже 7 млн. українців було позбавлено права на самовизначення. Західноукраїнські землі стали колоніями, аграрно-сировинними придатками окупантів. Наприклад, польський уряд, сприяючи розвитку промисловості в корінних районах, свідомо гальмував промислове будівництво на Західній Україні. Подібно діяли румуни в Північній Буковині та угри на Закарпатті. Наприклад, нафтова і озокеритна промисловості Прикарпаття в 20-х - 30-х р. ХХ ст. була доведена до занепаду.

Визначальну роль в економіці Західної України відіграв аграрний сектор. Становище в сільському господарстві ускладнювалося колонізаторською політикою окупантів. Тут були створенні спеціальні фонди для польських, румунських і чеських колоністів. Протягом 20-х р. ХХ ст. лише польський уряд виділив на західноукраїнських землях понад 500 тис. га для 77 тис. колоністів (25 га на сім¢ю). І це за умови, що українцям взагалі було заборонено продавати землю.

У 20-х - 30-х р. ХХ ст. внаслідок колоніальної політики держав окупантів економіка Західної України перебувала в застої, ряд галузей промисловості занепали. Промислова криза тісно перепліталась з аграрною. Тяжким було не тільки економічне, а й політичне становище етнічного українського населення регіону.

Захищаючи себе від національного і соціального гноблення українці організували десятки кооперацій – торгових, молочарських,фінансово-кредитних, страхових, споживчо-закупівельних та інших.

У відповідь на жорстокі переслідування окупантами українців, дедалі більшого розмаху набував український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

Тема 12 Інституціоналізм та кейнсіанство.

1. Соціально-психологічний напрямок інституціоналізму.

2. Соціально-правовий інституціоналізм.

3. Емпіризм Мітчелла.

4. Передумови виникнення кейнсіанства

5. Економічна теорія Кейнса

1. Соціально-психологічний напрямок інституціоналізму.

Торстен Веблен (1857-1929) є засновником нового напрямку в економічній науці. Він виробив свою теорію соціальних процесів. Як основу еволюції стали розглядати повне взаємопроникнення людини, суспільства і середовища, а в центр суспільних наук було поставлено ідею розвитку і діяльність людини.

Концепція Веблена випливає із наявності певних інстинктів, закладених у біологічній природі людини. Веблен не сприймає інстинкти як щось стихійне - це цілеспрямований активний фактор, який виражає спосіб дії людини. На інстинкти впливає усвідомлення ситуації і здатність пристосовуватися до нових обставин. Інстинкти, за Вебленом, формуються на біологічній основі і являють собою "суму похідних норм і правил поведінки". Головні інстинкти у системі Веблена:

1. Інстинкт майстерності.

2. Інстинкт батьківських почуттів.

3. Інстинкт цікавості знічев'я.

Перший і третій - егоїстичні, другий - альтруїстичний, тобто такий, що веде до турботи про суспільне благо.

Одним із основних елементів концепції Веблена була монополія. Розвиток великих корпорацій приводить до обмеження виробництва, створюючи умови для отримання прибутку. Але така політика не може проводитися неухильно, бо вона несумісна з машинним виробництвом, а у підсумку - і з потребами держави.

2. Соціально-правовий інституціоналізм Коммонса

Засновником цієї течії є Джон Коммонс (1862- 1945). Інституціоналізм Коммонса різко відрізняється від ідей Веблена. У Коммонса мова йшла про роль колективних дій, спрямованих на контроль за діями індивіда. Він вважав, що колективні дії є єдиним механізмом примирення суперечливих інтересів і дійшов висновку, що колективні прагнення в економіці знаходять своє вираження через суд.

Теорія Коммонса - це "теорія спільної діяльності людей та їхніх оцінок у всіх угодах, за допомогою яких учасники цих угод спонукають один одного до досягнення єдності думок і дій".

Коммонс виділяє три типи угод:

1. Ринкові, які стосуються принаймні п 'яти учасників - покупця, продавця, потенційного покупця, потенційного продавця і суду, призначеного примирити сторони і змусити дотримуватися правил гри.

2. Адміністративні угоди, центральними в яких є проблеми керування і підпорядкування; вони виражають відносини керівників і підлеглих.

3. Розподільчі угоди, прикладами яких є податкова і бюджетна політика, рішення правління корпорацій, регулювання цін.

Оскільки ціна має два аспекти: гроші виплачуються не лише за матеріальні блага, а й за титули власності, для сучасної економіки характерні не лише виробництво і здирництво, а й постійне відчуження власності. Тому суди повинні враховувати чотири економічні фактори, які є елементами угод:

1. Передавання власності.

2. Грошова оцінка.

3. Зобов'язання, яке треба виконати.

4. Платіж.

3. Емпіризм (соціально-економічний інституціоналізм) Мітчелла

Запропонував його Веслі Клер Мітчелл (1874—1948). Економічна теорія Мітчелла підкріплюється новим для економічної науки трактуванням природи людини як продукту розвитку суспільства.

4. Передумови виникнення кейнсіанства

Кейнсіанство - провідна економічна течія сучасності, названа за прізвищем автора - Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Кейнс спочатку головну увагу надавав цінам і розподілу доходів за раціонального розподілу ресурсів за умови нетривалих порушень рівноваги економічної системи. За безперебійного функціонування виробництва можна не тільки задовольнити потреби покупців і продавців, а й досягти раціонального розподілу доходу; основою цьому є вільна і необмежена конкуренція.

Економічна криза 1929-1933 рр. істотно похитнула уявлення про всемогутність вільної конкуренції. Причиною кризи була відмова від заходів державного впливу на економіку. Стало зрозуміло, що ринок не має ефективних механізмів, які б захищали економіку від потрясінь. Потрібна була цілком нова економічна доктрина, яка б показала шлях виходу із кризи.

Економічна теорія Кейнса була позитивно сприйнята в першу чергу тому, що йому вдалося викласти загальновизнані ідеї блискучою мовою принципів.

5. Економічна теорія Кейнса

У 1936 р. вийшла друком головна праця Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Головна її думка: загальний рівень економічної діяльності залежить від бажання підприємців робити інвестиції. Кейнс показав, що ринкова система може досягти рівноваги і за неповної зайнятості. Революційність його відкриття полягала в доведенні того, що економічна система втратила механізм саморегулювання. Економіка перебуватиме в депресії доти, доки не знайдеться заміна імпульсу затрат ділового циклу. На думку Кейнса, є лише одне можливе джерело стимулювання економіки - втручання держави.

На відміну від своїх попередників Кейнс:

1. Відкидає класичні уявлення про три відокремлені ринки - праці, товарів і грошей - і припускає наявність спільного ринку, де все взаємозв'язано.

2. Застосовує макроекономічний підхід. Тоді як класики розглядали попит, пропозицію і ціни на рівні окремих фірм і споживачів, Кейнс дійшов висновку, що треба виявляти функціональні зв'язки на макрорівні.

3. Досліджує агреговані категорії (сукупний попит, сукупна пропозиція), що стало новим підходом в економічній науці.

4. Вважає, що економічні явища є відображенням психології господарських суб'єктів, проте, на відміну від австрійської школи, Кейнс враховував психологію мас.

5. Широко використовує категорії очікування.

6. Доводить неспроможність закону Сея, за яким виробництво само формує доходи, забезпечуючи рівновагу попиту і пропозиції. Попит, який визначається рівнем доходів, відстає від динаміки доходів. Якщо попит є меншим від вироблюваного продукту, частина продукції не знаходить покупця, і виникає надвиробництво.

7. Всупереч твердженню неокласиків вважає, що ціни не є гнучкими регуляторами виробництва.

8. За Кейнсом, можливість безробіття закладена в самій системі. За рахунок вивільнення деякої частини робочої сили в економічній системі відновлюється рівновага. Тому в теорії Кейнса можливою є загальна рівновага за неповної зайнятості.

9. Твердить, що зростання заощаджень не означає зростання інвестицій.

10. Ділить економічні явища на дві групи:

- ті, що описуються незалежними змінними (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу і норма процента);

- ті, що описуються залежними змінними (рівень зайнятості та обсяг національного доходу).

Тема 13. Світове господарство після Другої світової війни

1 Економічні наслідки Другої світової війни для найрозвинутіших країн

2 Бреттон-вудська конференція

3 План Маршалла

4 Економічні реформи Ерхарда в Федеративній Республіці Німеччина

5 Економічні реформи в Англії

6 Економічна політика у Франції

7 „Зворотний курс” Доджа-Шоупа в Японії

1 Економічні наслідки Другої світової війни для найрозвинутіших країн

Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків.

Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Вона втратила близько 1/4 національного багатства. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза.

У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1,1 млн. чол., рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів були вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот.

США в 1945 p виявилася єдиною сильною державою, що не зазнала краху. Обсяг промислового виробництва США значно зріс. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науково-технічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.

У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35 %. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США — єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення.

Незважаючи на незначне розширення посівних площ (менше ніж на 5 %), обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939 р. на 36%.

Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 p. до 33% у 1947 p. США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

Німеччина зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті.

Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до повного краху економіки Німеччини. У березні 1945 p. настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. В травні 1945 p. Німеччина капітулювала.

2 Бреттон-вудська конференція

У 1944 p. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют, забезпечення швидкої оборотності коштів, потрібних для системи багатосторонніх платежів, створення умов для накопичення ресурсів для відбудови економіки країн Західної Європи.

Дата добавления: 2014-12-07