Пряме зарубіжне інвестування ТНК: визначення, мотивація, ризики

Поясніть у чому важливість євровалютного ринку для розвинених країн та країн, що розвиваються?

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансо­ві центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюю­ться операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не уря­довими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвес­тицій. їх операції не є об'єктом державного валютного та подат­кового регулювання даної країни.

З'явившись на світ у Європі у 50-х роках XX ст., надалі євро-ринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюс­сель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєд­нались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фік­суючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізації у момент здійснення. Банки мають змо­гу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгал­терським записам.

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні

операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може віді­гравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, роз­ташованій за межами країни походження даної валюти.

Пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Особливістю операцій ТНК у другій половині 80-х років став глобальний інвестиційний бум —різке збільшення вивозу прямих інвестицій.

Протягом останніх двадцяти років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978—1981 рр., 1986—І990 рр., 1993-1997 рр. Кожен із циклів характеризувався дедалі значнішим зрос­танням прямих іноземних інвестицій.

Якщо в 1980-—1985 рр. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2 %, то в 1986—1990 рр. —26 %.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть азійська фінансова криза 1997 р.) і масш­табним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли 1,6 трлн. дол.), а й мав свої особливості. У 1979-1981 рр. головну роль відігравали інвестиції ТНК до нафтодобувного сектора, в 1986—1990 рр. провідною сферою інвестицій були промислове розвинугі країни. Останній (третій) інвестиційний бум характери­зувався значною участю у ньому країн, що розвиваються (1/3 усього припливу прямих іноземних інвестицій).

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Приплив прямих іноземних

інвестицій постійно зростав і досягнув у 1997р. рекордною рівня — 424 млрд дол. Небувале зростання вивозу іноземних прямих ін­вестицій було викликане низкою причин:

циклічні фактори. Як показують емпіричні до­слідження, коливання економічної активності, пов'язані з еконо­мічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки породжує тенденцію до дедалі більшої уніфікації умов еконо­мічною зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (ідеться саме про тенденцію, оскільки ці умови можугь дуже різнитися). Циклічні коливання у країні базування виливають на інвестиційні плани ТНК, на їх здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибугку материнських ком­паній, скорочення «домашнього», а іноді й зарубіжного виробництва, відстрочки нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як у країнах базування, так і в країнах, що приймають) спонукають фірми до розширення інвестиційних планів, стиму­люють зростання зарубіжних інвестицій.

Ще однією причиною інвестиційного буму стали фактори еко­номічної політики різних країн. У багатьох країнах свіїу з середини 80-х років розпочалася значна лібералізація зовнішньоекономіч­ного курсу, були переглянуті закони, які стосуються іноземних інвестицій, значно поліпшений інвестиційний клімат для ТНК. Відіграли свою роль і загальна зміна світової ситуації, посилення міжнародного й регіонального співробітництва між країнами.

Тенденції вивозу капіталу в другій половині 80-х років не можна зрозуміти без урахування структурних факторів світової економіки. Кумулятивний обсяг інвестицій ТНК досягнув на той час такої величини, що кількість перейшла в нову якість — зародилися глобальні виробничі мережі ТНК, що об'єднують десятки тисяч материнських компаній і сотні тисяч зарубіжних філій підконтрольних (прямо чи опосередковано) підприємств у єдину інтегровану систему виробництва. На початку 90-х років світовий обсяг прямих інвестицій досягнув 1,9 трлн дол., а обсяг продажів у межах глобальних виробничих мереж ТНК —5,5 трлн дол., цю значно перевищує обсяг світового експорту.

Ризик - звичайно, що при ПІІ існу. Великий ризик втрат, ця форма виходу на заруб. Ринок більш ризикована порівняно з ліцензуванням.

166. Характеристика фін. Зв’язків системи ТНК. В організаційній структурі більшості ТНК виділяють три основні блоки: фінансово-економічний, індустріально-промисловий, торгово-комерційний. Згідно з основним прин­ципом створення і функціонування ТНК всі блоки та їх елементи мають бути рівноправними і нести повну відпові­дальність за виконання покладених на них функцій. Особ­ливість фінансово-економічного блоку порівняно з рештою двома полягає в тому, що його функціонування забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Фінансово-економічний блок - це мережа кредитно-фі­нансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, фінансові, пайові, трастові, пенсійні фонди і ком­панії.

Головне завдання фінансової складової ТНК - залу­чення й акумулювання фінансових коштів. Крім залучення капіталу, на фінансово-економічний блок покладається управління фінансами на основі підтримки стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку інших учас­ників ТНК, вироблення інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень, забезпечення економічної безпеки, управ­ління ризиками, правильна й ефективна побудова внутріш­ньої економіки всієї групи.

З огляду на функціональне призначення фінансово-економічного блоку провідна роль у ньому відведена комер­ційним банкам. Здійснення фінансово-кредитної діяльності в міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об'єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

168. Загальні принципи управління грошовою готівкою ТНК.

Для мобільного переказу крсдитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу міжнародні корпорації використову­ють "міжнародну систему управління готівкою''(international cash management) суть полягає в тому, що ТНК організо­вує внутрішньофірмові грошові потоки таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від неналежної кон'юнктури, сильної інфляції, зниження курсу валюти. В рамках системи міжнародного управління готівкою виділя­ють такі основні канали переміщення засобів усередині ТНК: прямий переказ капіталу; переказ дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни у внутрішньофірмовій торгівлі;

внутріїпньофірмові кредити; внутрішньофірмове страхуван­ня.

У явній формі з внутрішньофірмового руху фінансових

ресурсів здійснюється тільки прямий переказ капіталу і пе­реказ дивідендів. Прямий переказ капіталу за кордон зазви­чай пов'язаний із реалізацією великого проекту: відкриттям філії або захопленням іноземної фірми. Виплата дивідендів та їх переказ є нормальним результатом функціонування за­кордонного дочірнього підприємства.

Для вирішення інших завдань ТНК використовують приховані методи переказу прибутку, які набувають вигляду обміну товарами і послугами між різними підрозділами фір­ми. Завдяки цім каналам, міжнародний концерн виводить свої прибутки з-під контролю держави, що дає можливість ухилятися від сплати податків, уникати різноманітних об­межень (наприклад, при вивезенні прибутків із країн, що розвиваються), приховано субсидувати певну філію (зокрема, для підтримання низьких цін).

В умовах інфляції ТНК повинна розумно керувати своїми рахунками дебіторів і рахунками постачальників і кредиторами. В країнах з високим рівнем інфляції потрібно:

· Затягувати розрахунки з постачальниками та кредиторами,

· Прискорювати інкасацію коштів, які повинні бути сплачені фірмі, за допомогою добре навчених спеціалістів відділу кредитів та інкасації платежів, а також мати надійну систему звітності.

· Після інкасації запаси “не працюючої” готівки повинні бути мінімальні. Кошти слід повертати у касовий центр головної компанії або інвестувати в активи, що забезпечують прибуток більший ніж інфляційні збитки.

Дата добавления: 2014-12-27