Тема 6. Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Всебічний аналіз наукової літератури дає підставу стверджувати, що інформаційна культура є значною теоретичною основою перебудови свідомості особи, суспільства, світового співтовариства в умовах формування сучасного етапу інформаційного суспільства. Проте проблеми інформаційної культури в наш час ще недостатньо однозначно й повно вивчені системно, отже, потребують коплексного інтегрованого наукового осмислення.

Звідси постають завдання щодо вирішення важливих питань інформаційної культури, зумовлених, зокрема, такими чинниками:

1) наявністю проблеми сучасного державотворення в Україні;

2) розкриттям змісту інформаційної діяльності в сучасних умовах як одного з проявів загальнолюдських цінностей;

3) подальшим дослідженням структури інформаційної культури як соціального (феноменологічного) явища;

4) визначенням перспектив взаєморозвитку соціального, індивідуального, морального аспектів інформаційної культури та відображенням їх у праві, зокрема у процесі правового регулювання суспільних інформаційних відносин;

5) визначенням основних напрямів формування інформаційної культури.

У науковій літературі наведено такі аспекти щодо визначення поняття «інформаційна культура»:

1) численні досягнення певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);

2) відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, в певному просторі й колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;

3) численність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини у сфері інформаційних відносин і втілюються в результатах інформаційної діяльності.

У вужчому розумінні інформаційна культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, наукової й мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи і організації, що забезпечують їх функціонування (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо).

Складовою частиною інформаційної культури є інформаційно-правова культура, яка визначається як відповідним чином історично сформована й закріплена в нормах приватного й публічного права сукупність знань, які відображуються в інформації, правомірній діяльності або поведінці.

Таке соціальне явище як інформаційно-правова культура було створено шляхом синтезу інформаційної й правової культури в умовах формування інформаційного суспільства. Наукові засади інформаційно-правової культури можна вивести через низку традиційних постулатів теорії права, інформатики й правової інформатики, що виникла на межі зазначених наук.

Для з’ясування сутності інформаційно-правову культуру можна умовно поділити на внутрішню й зовнішню, як й інші види культури особистості. Внутрішня сторона інформаційно-правової культури особистості охоплює позитивні психічні стани й процеси, які виявляються в інтелектуальній діяльності: у процесі правового мислення, пошуку правової інформації для вирішення юридичних казусів тощо. Зовнішня сторона правової культури особистості набуває втілення в правомірній фізичній або інформаційній діяльності, поведінці. Виявлення зовнішньої сторони інформаційно-правової культури може мати різні форми. Разом з тим внутрішня й зовнішня сторони інформаційно-правової культури дуже тісно пов‘язані, тобто об’єктивно утворюють єдине ціле, не можуть існувати одна без одної.

Вужчим за змістом щодо поняття «інформаційно-правова культура» можна вважати поняття «правова культура в умовах формування кіберцивілізації» (правової е-культури) особистості. Зміст цієї категорії умовно визначається так: правова е-культура особистості – це відповідним чином історично сформована й закріплена в нормах приватного й публічного права кількість знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності або поведінці суб’єкта суспільних відносин. Об’єктом цих знань є комп’ютерні техніка, технології, засоби електронної телекомунікації.

В наш час інформаційно-правова культура особистості – це позитивна частина правосвідомості і її виявлення у правомірній діяльності, висловлюваннях і поведінці особистості у глобальному кіберпросторі.

Інформаційно-правова культура суспільства також є надзвичайно складним феноменом. Вона пов’язана із суспільною правосвідомістю, формами реалізації й застосування правових норм, станом законності та правопорядку, правотворчою діяльністю, її інформаційним забезпеченням, з демократією, суспільною ментальністю тощо. На суспільному рівні до структури інформаційно-правової культури входять всі позитивні правові явища, що набувають виявлення у правовій інформації, в тому числі знання основ теорії права й системи законодавства, кращих здобутків теорії правотворення.

Актуальність правового аспекту інформаційної культури визначається тим, що всі соціальні процеси – економічні, психологічні, інформаційні, технологічні й інші, що виникають, відбуваються й припиняються в суспільстві, державі – потребують правового регулювання. Ці процеси з’являються, розвиваються, удосконалюються та відмирають або ліквідуються у правовому середовищі (правовому полі), на його базі. З розширенням меж публічно-правового регулювання суспільних відносин відбуваються істотні зміни характеру й змісту правового регулювання. У науці й практиці з’явилося поняття «правове забезпечення суспільних інформаційних відносин». Це діяльність відповідних суб’єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм, правил поведінки, прав та обов’язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин.

Правові норми забезпечують відповідній соціальній системі нормативно-правовий статус, регулюють розроблення, впровадження, ефективне функціонування та подальший розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з поставленою метою. Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп’ютерних) інформаційних систем як складових утворень вищого порядку – соціального управління – вирішує взаємозв’язані й водночас відносно самостійні завдання. Серед цих завдань визначають такі:

- збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем;

- визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління;

- обсяг правової регламентації процесів впровадження, експлуатації і удосконалення комп’ютерних автоматизованих систем тощо.

Активна роль права в удосконаленні управління суспільними відносинами зумовлює потребу його постійного розвитку, розроблення нових правових норм, що відповідають об’єктивним закономірностям і прогресивним тенденціям, визначеним на глобальному рівні.

Дата добавления: 2014-12-27