Основна частина. Цей “Посібник” написаний з метою допомогти викладачам та студентам україномовних богословських навчальних закладів дотримуватися єдиних правил та норм при

Вступ

Вступ

Цей “Посібник” написаний з метою допомогти викладачам та студентам україномовних богословських навчальних закладів дотримуватися єдиних правил та норм при написанні дипломних та інших письмових робіт, а також у використанні біблійної та богословської термінології. Актуальність праці такого роду зумовлюється тим, що українська богословська термінологія зазнала впливу тих самих історичних чинників, які позначилися на формуванні української мовної культури з часів просвітників Кирила і Мефодія і до сучасності. Значну частину своєї історії українська мова перебувала у безправному стані, піддавалася зросійщенню, полонізації та латинізації. Ці чинники відбилися і на українській богословській лексиці, яка, за словами Н. Рибак, настільки спотворена, що інколи у богословських текстах важко зрозуміти їхній зміст[52].

Це зауваження цілком стосується богословської термінології українського протестантизму. Адже впродовж останнього півтора століття свого буття в Україні він був змушений існувати в умовах жорстких обмежень і заборон. Специфіка історії протестантизму в Україні (заледве не повна відсутність навчальних закладів до поч. 1990-х рр., незначний обсяг національної богословської літератури, тривале виштовхування протестантів на маргінес культурно-освітнього життя) наклала свій відбиток на стан термінологічної культури сучасного протестантизму в Україні. До цього слід додати вплив русифікації (уявлення про “вищість” російського перекладу Біблії, більшу духовність російськомовних поетичних та пісенних творів і т.д.) упродовж радянського періоду і засилля російськомовної літератури в період незалежності. Ситуація трохи поліпшилася у 1990-х рр., коли були створені численні богословські навчальні заклади. Однак, віддзеркалюючи сумні реалії мовної ситуації в країні, вони переважно теж функціонували з російською мовою викладання. Окрім того, засновані за допомогою іноземних структур, ці навчальні заклади часто масово вводили у вжиток слова іншомовного походження, не намагаючись знайти українські відповідники. Усе це зумовило сучасний безрадісний стан української протестантської термінології, позбавленої серйозної філологічної, богословської і методологічної бази.

Окреслюючи найзагальніші принципи майбутнього розвитку україномовної богословської лексики, слід враховувати, що вжиток богословських термінів в українській протестантській літературі повинен мати свою специфіку. Вона зумовлюється двома чинниками: по-перше, особливостями конфесійного розуміння богословської лексики (яскравим прикладом є переклад М. Лютером Біблії на німецьку мову, цьому перекладу властива максимальна наближеність до розмовної мови, зрозумілість), по-друге, традиціями власне української богословської мови.

Ось декілька засадничих рис унормування української протестантської богословської термінології.

По-перше, слід уникати надмірного захоплення західними богословськими термінами. Якщо існує питома українська лексема, то належить уживати саме її, остерігаючись непотрібного дублювання загальнозрозумілих українських термінів. Щоб відшукати відповідний український термін, треба переглянути всі доступні словники, а не лише академічні, видані після 1934 р. З отриманого переліку слів слід обрати питомо українське, яке найкраще відповідає всім міжнародним вимогам до терміна і відзначається стислістю, високою словотворчою здатністю, наявністю розвиненого кореневого гнізда тощо.

По-друге, коли за відсутності українського відповідника все-таки доводиться послуговуватися іншомовними термінами, їх треба пристосовувати до граматичних і правописних норм української мови. Йдеться передовсім про засвоєння неологізмів, без яких українська термінологія не може обійтися.

По-третє, не варто зловживати церковнослов’янською богословською термінологією, яка часто сприймається як ознака “високого” богословського стилю. У протестантизмі мова завжди розглядалася як засіб (при тім найважливіший) донесення істини, тому на перший план виходила не традиційність чи милозвучність терміна, а його зрозумілість і актуальність. За наявності дублетних термінів (у церковнослов’янській та сучасній літературній формі) вважаємо, що перевагу слід надавати останнім (це саме правило рекомендуємо поширити і на власні імена). Цього принципу (хоча й не зовсім послідовно) дотримувався І. Огієнко у своєму перекладі Біблії. Тому в розділі, присвяченому написанню назв книг Святого Письма, ми будемо переважно дотримуватися варіанта, який запропонував І. Огієнко.

Особливості формування в Україні сучасних навчальних закладів протестантського спрямування стали причиною існування різних підходів до правил оформлення богословських письмових робіт. Засновані, як правило, за допомогою іноземних церковних та освітніх інституцій навчальні заклади часто просто копіювали північноамериканські або західноєвропейські правила. Згодом деякі навчальні заклади почали робити спроби адаптувати західні зразки до національних вимог, витворюючи свого роду “бібліографічні покручі”.

З часом прийшло усвідомлення того, що перебування в національному освітньому просторі і прагнення інтегруватися в нього зумовлюють необхідність узгодити основні вимоги до оформлення робіт з чинними національними стандартами. Запропоновані нижче норми і правила оформлення письмових богословських робіт усіх рівнів ґрунтуються на вимогах Вищої атестаційної комісії України.

Тривале функціонування української богословської лексики в мовній культурі атеїстичної держави призвело до того, що богословській та біблійній термінології були нав’язані деякі невластиві їй правописні норми. Цю своєрідну дискримінацію ми намагаємося виправити в розділах, присвячених проблемам правопису богословських термінів.

Сподіваємося, що авторам богословських досліджень буде корисним додаток богословських термінів, який укладено на основі Словника рекомендованих богословських термінів та імен (видання Інституту богословської термінології та перекладів Українського Католицького Університету)[53]⁶. Висловлюємо щиру подяку головному редакторові видання панові Михайлу Петровичу за ласкавий дозвіл скористатися напрацюваннями Інституту богословської термінології та перекладів.

У Додатку А ми пропонуємо зміни до правописних норм, які рекомендується вживати при написанні богословських праць в україномовних школах, що належать до Євро-Азіатської Акредитаційної Асоціації.

1. Вимоги до структури богословської роботи

1.1. Титульний аркуш богословської роботи

Титульний аркуш богословської роботи містить: найменування навчального закладу, в якому виконана богословська робота; прізвище, ім'я, по батькові автора; назву богословської роботи; найменування спеціальності; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік.

1.2. Зміст

На початку богословської роботи подають її зміст. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

1.3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності)

Якщо в богословській роботі вжита специфічна термінологія, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік треба подати у формі окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік друкують двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа - їх повне розшифрування. Якщо в богословській роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

У вступі розкривають сутність і стан наукової проблеми та її значущість, вказують підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтовують необхідність проведення дослідження, формулюють його мету та завдання.

Основна частина богословської роботи складається з розділів та підрозділів, пунктів і підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі результатів,що дає змогу звільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

Дата добавления: 2014-12-23