Завдання і запитання

1. Розкажіть про дитинство та молоді роки.Діккенса. Яким чином вони вплинули на формування світогляду і естетичні погляди великого письменника?

2. Схарактеризуйте своєрідність головних рис світогляду Діккенса: оптимізм, гумор, демократизм, “різдвяні настрої”, християнство, гуманізм тощо. Яких змін вони зазнають протягом життя? Чим ви можете пояснити таку еволюцію?

3. Розкрийте еволюцію підходу Діккенса до зображення Добра та Зла? В чому полягає “вікторіанство” Діккенса? В чому він вивищується над своїм часом?

4. На які етапи розподіляється творча біографія Діккенса? Стисло схарактеризуйте кожний етап.

“Пригоди Олівера Твіста”

“Пригоди Олівера Твіста” як соціальний роман. Публікація роману Чарлза Діккенса “Пригоди Олівера Твіста” наприкінці 1830-х рр. (твір друкувався у часописі в 1837-39 рр.) спричинала гостру критику з боку священиків і видавців, які звинувачували письменника в тому, що він написав неморальну книгу. Їх дратувало надто відверте зображення вад англійського суспільного життя, зокрема, системи робітних домів, кримінального світу й найбідніших районів Лондона. Ніхто до Діккенса не наважувався так глибоко розглядати ці неприємні явища англійської дійсності. У передмові до роману письменник, захищаючи свій творчий задум, виголосив, що мав на меті бути правдивим і показати злочин і столицю Великої Британії такими, якими він їх знав з власного досвіду, без романтичних прикрашень і пафосу.

Коли Діккенс розпочав роботу над твором, серед англійських читачів особливою популярністю користувалися так звані “Ньюгейтські романи”, які змальовували в’язничний побут і розповідали про пригоди злодіїв, вбивць, шахраїв, які врешті-решт опинялися на лаві підсудних. Проте це були більше швидше сенсаційні романи, які привертали до себе увагу незвичністю тематики. Діккенс художньо переосмислив цю традиції. Відмовишись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.

Вже на перших його сторінках нас оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст, столиця імперії Лондон. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки. Стіни тут облуплені, дошки на дверях та вікнах нетесані або і зовсім відірвані. У канавах стоїть “брудна, смердюча вода. Навіть дохлі пацюки, що гниють в цих нечистотах, … гидотно кощаві”1.

Не менш ретельно і зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, виведених письменником - виплодів лондонського дна: проститутка Ненсі, вбивець Білл, ватажок групи кишенькових злодіїв Фейгін. В них вже нічого не залишилося від того культу “благородних” злочинців, який створили письменники-романтики. “Тут ніхто не скаче учвал по осяяних місяцем верескових просторах, - характеризує свій твір англійський романіст, - ніхто не бенкетує в затишній печері, немає ні розкішних убрань, ні гаптованих золотом камзолів, ні мережів, ні ботфортів, ні малинових курток з гофрованими манжетами, немає ніякого полиску, ніякої принади роздольного привілля, якими з давних-давен наділяли розбишацтво. Холодні мокрі нічні лондонські вулиці, якими блукають, не знаходячи притулку, злодії; брудні, смердючі кишла, вщерть заповнені всіма можливими пороками; вертепи голоду і хвороб; подертий одяг, який ледве тримається на плечах, - що тут спокусливого?” Діккенсівських “антигероїв” важко поставити поряд навіть з бальзаківським Вотреном, чиї аналітичні здібності і знання людей не можуть не дивувати нас. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Вони, за власними словами, “вурки”, і ця їхня самооцінка є абсолютно правильною. Награбувавши гроші, вони здібні тільки пиячити аби битися одне з одним. Вони боягузи і в будь-яку мить згодні зрадити своїх товаришів, аби тільки врятуватися від правосуддя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, з трухлявими віконницями, хаосом і занедбаністю найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.

Діккенс не обмежується вірними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають з голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають. Не менш злочинними від Фейгіна чи Монкса постають в романі і представники офіційних англійських інститутів, покликаних допомагати бідарям: парафіяльний бідл містер Бамбл, господиня ферми для дітей сиріт місіс Менн, поліційний суддя Фенг та багато інших. Замість того, щоб захищати права знеможених, вони дбають тільки про себе, і без ваганння забирають у них останнє, навіть не замислюючись про їхні потреби. Не випадково, містер Бамбл і злочинці швидко знаходять спільну мову і об’єднуються проти Олівера Твіста. У них однаково погана моральна основа, чи, краще сказати, що її у них немає взагалі. Логіку їхніх вчинків визначає виключно гонитва за грішми.

Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені і кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злигодням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітному домі. Із гіркою сатирою зображує Діккенс “церемонію” обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каши, яку хлопці з’їдали із швидкістю думки. “… Упоравшись з цією процедурою (яка нікола не тривала довго, бо ложки були завбільшки майже такі самі, як мисочки), вони сиділи, втупившись у казан такими пожадливими очима, наче ладні були з’їсти навіть цеглу, якою його було обкладено; водночас вони ретельно обсмоктували собі пальці, сподіваючись, що до них пристала бодай купинка каші. … Олівер Твіст і його товариші протягом трьох місяців терпіли дедалі страшніші муки голоду; врешті вони зовім здичавіли з відчаю, і один хлопець, рослявий як на свій вік і не звиклий до такий мізерних порцій (його батько тримав колись невелику харчевню), похмуро натякнув товаришам, що, коли йому не даватимуть щодня додаткової миски каші, він, чого доброго, з’їсть уночі сусіда - кволого й ще зовсім малого хлопчика”. Навряд чи ще в якомусь творі світової літератури можна знайти таку вражаючу картину дітячого голоду. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст пішки йде до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, із скривавленими, побитими ногами, він іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.

Тема дітячих страждань надає соціальній критиці Ч.Діккенс особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критирій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду, Вікторіанська Англія 1830-40-х не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, якщо основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами яких є невині діти. Байдужість до них є виявом загальної тенденції жити виключно за законами сили, нехтуючи милосердям і співчуттям. Якщо підхід до розв’язання суспільних проблем не зміниться, твердить Діккенс, завжди існуватимуть бідність і злигодні, які, своєю чергою, породжуватимуть злочинність. Усім змістом свого роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.

Дата добавления: 2014-12-29