Завдання і запитання

1. Чому публікація роману Діккенса “Пригоди Олівера Твіста” викликала критику у сучасників письменника?

2. Якими Діккенс зображує злочинців? Чим його підхід до показу злочинниого життя відрізняється від того, що ми бачили у його попередників?

3. Які соціальні конфлікти зображує романіст у своєму творі? Чи пропонує він які-небудь шляхи їх розв’язання?

4. Як в романі зображується дітяче життя? Який внесок зробив Діккенс у розробку цієї теми?

5. Дайте визначення поняттю “соціальний роман”. Чи є “Пригоди Олівера Твіста” взірцем соціального роману. Обгрунтуйте свою відповідь посиланнями на текст.

Образ Олівера Твіста. Роман Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро та зло. “Пригоди Олівера Твіста” є “романом виховання”, який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробуванням долі, відкриває в собі і виховує найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість серця, жертовність.

Відправною точкою моральної філософії Діккенса у творі є переконання в тому, що моральність - це природжена якість, яку важкі життєві обставини тільки загартовують, якщо у людини міцна вдача. Саме така природжена моральність і цільний характер і властиві Оліверові. Здається, немає нічого гіршого для його виховання від тих обставин, за яких він зв’явився на світ і за яких минули його дитячі роки: повний сирота, який ніколи не знав, що таке посмішка матері, одразу потрапляє в байдужий і підступний світ дорослих. Робітний дім, майстерня трунаря, ватага кішенькових злодіїв, втеча і поверення до злочинного середовища, тяжке поранення і хвороби, - ось далеко неповний перелік тих негараздів, які йому довелося подолати. Навіть і одного з них витачило б, аби морально зламати і дорослу людину, а не тільки таку фізично слабку дитину, як Олівер. Проте хлопчик витримує все і стає врешті-решт справжнім героєм і взірцем для наслідування. У нього є якийсь внутрішній стрижень, непохитний, мов скеля, який, при усіх його м’якості й сентиментальності, надає йому сил, аби зберігти незіпсованість і людяність в найбезпечнішому оточенні.

Ця його спонтанна природна моральність помітна вже тоді, коли Олівер ще малюк, який не бачив жодного позитивного прикладу навколо себе. На нього не впливає агресивність інших хлопців, з якими він вимушений жити. В його вчинках у робітному домі, у трунаря, серед злодіїв є якась внутрішня шляхетність. Він згодний терпіти глузування Ноя, ще одного учня трунаря, доки той знущається з нього. Але як тільки Ной ображає пам’ять його матері, Олівер розгнівано кидається у бійку з кривдником. “Почервонівши від люті, Олівер скочив на ноги, перекинув стілець і стіл, схопив Ноя за горло, трусонув так, що в того аж зуби клацнули, і, вклавши всю силу в один удар, звалив його з ніг”. Звідки Олівер, цей маленький волоцюга, перед очима якого проходили тільки безсоромні бамбли і місіс менн, знає, що в таких ситуаціях будь-який джентльмен повинен поводитися саме так, як поводився він: не вагаючись покарати негідника? Якийсь внутрішній моральний інстинкт підказує йому, як діяти, який і далі керуватиме його долею і напрявлятиме її.

Інші важливі риси характеру діккенсівського героя, без яких його становлення не відбулося б, - відкритість, вміння цінувати добро. З яким хвилюванням і вдячністю слухає він благословення Діка, такого самого волоцюги, як і він сам! “Благословення це мовлене було устами дитини, але досі ніхто Олівера не благославляв, і тому в подальшому своєму житті, сповенному боротьби і страждань, злигоднів і поневірянь, він ніколи його не забував”.

І, нарешті, слід відзначити природну мудрість Олівера, яка полягає в тому, що він має рідкісну здібність використовувати і позитивні, і негативні впливи собі на користь, перетворюючи їх на чинники духовного самовдосконалення. Доказом цього може слугувати хоча б ті висновки, які зробив для себе Олівер після того, як Фейгін та його помічники викрали його, аби повернути до ватаги.

У будинку містера Браунлоу йому було затишно і спокійно. Він вперше відчув, що таке дбайливе ставлення і взагалі увага, що таке щастя родинного вогнища. “Зрештою хлопець заснув тим глибоким, спокійним сном, який приходить лише після недавніх страждань, тим безжурним, тихим сном, з якого так важко повертатися до дійсності. Якби знати, що смерть така, як цей сон, то хто хотів би воскреснути, щоб знову поринути в наше буремне, метушливе життя з його турботами про теперішнє, тривогами за майбутнє, а найгірше - тяжкими спогадами про минуле!” Безперечно, йому було прикро знову потрапити з цього раю до світу безжалісних вурок. Проте його турбує не те, що у нього не буде більше затишного куточка з уважними і добрими людьми, які так люблять його, а те, що він зрадив їхню довіру до нього. Факт, що містер Браунлоу думатиме, що він безсоромно обдурив його, завдає йому болю. Це каяття, з іншого боку, рятує його у майбутньому: докори сумління утримують його від морального падіння, коли він знову потрапляє до злодіїв. Як знати, мабуть, це почуття провини і підказує йому дати знак мешканцям будинку місіс Мейлі, за яке він ледь не поплатився життям. Отже, фізично він зазнав чимало страждань, але як особистість залишився у виграші: тривога і каяття сприяли тому, що він дедалі більше став не тільки інстинктивно, а й свідомо моральною людиною.

Навчає Олівера і суто позитивний досвід. Знову опинившись в атмосфері любові і щастя (преребування пораненого хлопчика в будинку місіс Мейлі), він отримує змогу скористатися усіма перевагами заможного життя. І робить він це, як людина, яка добре знає ціну кожної миті радощів. Це відчувається, зокрема, в тому, як він відкриває для себе красу Природи. “Хто може змалювати радість і захват, душевний спокій і тихе блаженство хворобливого хлопчика, що опинився на лоні природи, серед густих лесів та зелених горбів, де повітря було напоєне цілющими пахощами? Хто може пояснити, чому картини миру й спокою так глибоко западають у душу змучених мешканців тісних і галасливих міст, вигоюючи своєю свіжістю їхні зболіли серця?” Олівер начебто поспішає взяти від життя усі ті враження, які не встиг взяти раніше через скрутні матеріальні обставини.

Навіть щасливе життя само по собі сприяє його моральному вдосокналенню: він дедалі глибше пізнає, що означає бути вдячним місіс Мейлі, Розі, іншим людям, які оточуюють його. Ця вдячність міцніше прив’язує його до світу, навчає його помічати в ньому дивно прекрасні риси.

Мабуть, одним із найважливіших моментів в усьому становленні Олівера як людини є епізод із хворобою Рози. Цей сумний випадок також виховує хлопчика і навчає його цінувати тих, хто щирого до нього прихильний. Які розпач і біль відчуває хлопець, підслуховуючи дихання дівчини у двірей її кімнати! “Скільки разів його кидало в дрож і холодний піт виступав на його чолі, коли нажаханий раптовим тупотом чиїхось ніг, він вирішив, що сталося те, про що страшно навіть подумати! І чи ж можна порівняти всі попередні його молитви з тими, які він звертав до неба тепер, ревно, нестямно благаючи зберегти милій добрій дівчині, що стояла на краю могили!” На думку Діккенса, людина, яка так гостро співчуває стражданням близькій їй людини, здібна не менш глибоко зрозуміти проблеми усіх, хто страждає фізично і духовно.

Отже, розповідаючи про пригоди свого юного героя Діккенс доводить один з найважливіших принципів власної моральної філософії - усе може сприяти моральному вдосконаленню людини: і перемоги, і поразки, і злигодні і багатство, і любов і дружба та само як і їхня відсутність, самотність і родинне щастя. Щоправда, це може бути тільки за умов наявності у неї морального інстинкту, природженої схильності творити добро, вміння бути відкритою, вдячною світові за все, навіть за погане, готовності віддавати себе іншим. Чарл Діккенс вірив в те, що усі якості у людини є, так само як у нього не було сумніву, що вони обов’язково повинні взяти гору на темними силами в людській душі. Ось чому Олівер Твіст виходить переможцем в творі, а його ворогів жорстоко і заслужено покарано. Такий фінал є переконливим доказом оптимізму великого англійського романіста, який у своєму безсмертному творі, при усій його похмурій і навіть трагічній атмосфері, виразив всепереможну віру в духовну силу людини, в її спроможність подолати будь-які перешкоди на шляху морального вдосконалення.

Дата добавления: 2014-12-29