Завдання і запитання. 1. На які етапи можна поділяється життєвий шлях Олівера Твіста?

1. На які етапи можна поділяється життєвий шлях Олівера Твіста? Схараткреизуйте, які якості виховуються в ньому на кожному з етапів?

2. Складіть характеристику образу Олівера Твіста. Які риси його вдачі привернули вашу увагу? Що саме дає хлопчикові змогу опиратися поганим впливам?

3. Як Діккенс у своєму творі розглядає проблеми взаємодії оточення і характерів персонажів?

4. Які принципи моральної філософії Діккенса відбилися в образі Олівера Твіста? Чи згодні ви з оптимістичної оцінкою письменника можливостей людини подолати зло в собі і світі?

Добро та зло в романі. Безперечно, діккенсівська віра в людину виглядає дещо наївною, а його моральна філософія - спрощеною. Цей останній висновок підтверджує і підхід письменника до трактування проблем добра та зла, який не можна схарактеризувати інакше як ідилічний. Персонажі твору легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обов’язково піднесено ідеальні, безгрішні і правильні, а другі натомість зловісні, похмурі і маніакальні.

До представників першої групи належять сам Олівер Твіст, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її прийомна дочка Роза, доктор Лосберн, місіс Бедуїн. Усіх їх об’єднують одні й ті самі спільні риси: жертовність, сентиментальність, чутливість, м’яка неагресивна вдача і добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати і відгукуватися на чужий біль.

Їхню зовнішність Діккенс зображує в такий спосіб, щоб вона викликала тільки приємне враження. Місіс Мейлі “вдягнена була просто, але їз смаком; загалом старосвітський крій її убрання вигадливо поєднувався з з кількома лініями новітньої моди, які не псували, а, навпаки, тільки підкреслювали красу старого стилю". Головна риса її поводження - величність. Поряд з нею Роза виглядає чудовою весняною квіткою. Її врода “милує свіжою, чарівною красою юності; вона була в тому віці, в якому господь, мабуть, вибирає людей, щоб в ім’я своєї всеблагої мети втілювати ангелів у їхню смертну оболонку”. Вона також струнка й граційна, ніжна й ласкава, чиста й вродлива, - одне слово неземне створіння. На відміну від жінок, діккенсівські ідеальні чоловічі персонажі мають звичайну зовнішність, але вони добряги і професіонали, які важкою працею заробляють собі на хліб.

Вчинки позитивних героїв англійського письменника також мають викликати одне лише схвалення. Місіс Мейлі і Роза згодні годинами сидіти біля ліжка пораненого Олівера, якого вперше бачать і який, безумовно, був серед грабіжників, що намагалися влізти до їхнього будинку. Драматична історія пригод хлопчика одразу викликає у них довіру і готовність допомогти йому. Взагалі в їхньому оточенні панують взаємоповага і обережне і уважне ставлення одне до одного.

На особу увагу заслуговує такий герой, як містер Браунлоу. Це типовий діккенсівський дивак. Великий англійський письменник створив у своїх романах велику галерею подібних образів. Як правило, вони мають якись незвичні риси поведінки, своєрідні “відхиленнія від норми” і можуть здаватися трошки божевільними. Але їхні дивацтва невинні і навіть прекрасні, бо випромінюють якусь теплу добру енергію. За Діккенсом, чоловіки і жінки такого типу є моральною квінтесенцією людства, бо їхні наміри чисті, а вчинки благородні.

Містер Браунлоу майже цілком відповідає наведеній характеристиці. Коли ми бачимо його вперше, він одразу справляє враження людини з іншого світу: посередині вулиці він читає книгу, нічого не помічаючи навколо себе, “наче сидів у кріслі в своєму кабінеті”. Нестандартним з погляду пересічного громадянина є і подальша поведінка містера Браунлоу: замість того, щоб вимагати для Олівера покарання чи принаймні хоча б підозрювати його, він залишає хлопчика у себе. У цього дивака є якась геніальна моральна інтуїція, за допомогою якої він вгадує в Олівері близьку йому за духом людину.

Героям добрим різко протиставлені негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бамбл. Їх, як і ідеальних персонажів, вирізняє психологічна спрощеність і надмірність. Мабуть, найпоказовішим для розкриття діккенсівського розуміння зла є розділ ХV, в якому вперше письменник представляє читачеві образ Білла Сайкса. Цей злочинець з’являється у жахливому середовищі: в найбруднішому закутку смердючого шинку, “в моторошному кишлі, де взимку цілий день горить газовий ріжок, куди влітку не зазирає жоден промінь сонця”. Він, звичайно, пиячить. Огидним є його вбрання, яке вказує на його злочинну професію. Огдиними є його мова, жести, думки. Картину доповнює його двійник - пес, такий самий “злочинний”, як і хазяїн. Взаємини Сайкса із собакою символізують людську агресивність: Білл без видимої мети б’є тварину, на що та відповідає тим, що “мовчки впиваєть в його черевик”. Одне слово, Діккенс скрізь підкреслює пекельність, маніакальність злої вдачі Сайкса. Не менш непоправно зіпсованими і хижими зображує романіст й інших негативних персонажів (Фейгін, Монкс та ін.). Взагалі письменник у своєму творі надзвичайно глибоко показав психологію патологічних особистостей.

Проте Діккенс не був би Діккенсом, якщо б добро не дістало винагороду, а зло не було покарано. Таке завершення пригод є для романіста обов’язковим, і він не зупиняється ні перед чим, навіть перед штучністю і невмотиованістю сюжетних колізій, аби виконати це завдання. У фіналі твору Олівер раптом отримує велику спадщину, а разом з нею і родичів: з’ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, а містер Браунлоу стає його прийомним батьком. Покарання злочинців також є “показовим”: Білл Сайкс помилково повісився на мотузці, за домогою якої намагався врятуватися від переслідування поліції, Фейгін потрапив на шибеницю, а Монкс відбув до Америки і там помер у в’язниці. Перед нами типовий “діккенсівський сюжет” з його характерним фіналом - пафосним, мелодраматичним, натягнутим і щасливим.

Отже, свтіло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять різкі контрасти. Добро, як у казці, перемагає, а зло карається - ось надія, яка живить уяву письменника. Саме з цих причин соціальні конфлікти, розкриті в творі, врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них, твердить великий гуманіст, - якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає незалежно від того, на якій сходинці соціальної ієрархії перебуває людина, але без яких життя втрачає сенс.

Дата добавления: 2014-12-29