VI.3.3. Типи міжособистісних стосунків

Оцінка міжособистісних стосунків передбачає про­ведення їхньої класифікації. Так, виділяються стосунки зна­йомства, приятелювання, дружби. Коли один з партнерів сприй­має ці стосунки тільки як знайомство, а інший — як друж­бу, то виникає непорозуміння. Тому міжособистіені стосунки можна визначити як взаємну готовність партнерів до певно­го типу почуттів, домагань, очікувань, поведінки. М. Обозов пропонує таку класифікацію міжособистісних стосунків: знайомства, приятелювання, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні, деструктивні. Вона спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків.

Головним критерієм розрізнення міжособистісних сто­сунків є рівень включення особистості в стосунки. У струк­турі особистості виділяють такі рівні: загальновидові, соціо-культурні, психологічні, індивідуальні. Найбільше включен­ня індивідуальних характеристик особистості відбувається у дружніх, подружніх стосунках. Стосунки знайомства, прия­телювання обмежуються включенням у взаємодію переваж­но видових та сощокультурних особливостей особистості.

Другий критерій — вибірковість щодо партнерів — можна визначити як кількість ознак, що мають значення для вста­новлення та відтворення стосунків. Найбільшу вибірковість виявляють стосунки дружби, подружні, кохання, найменшу — знайомства. Середня кількість осіб, уведених у стосунки знайомства особистості, — 150—500, приятелювання — 70—150, стосунки дружби охоплюють 2—3 особи.

Функції стосунків виявляються в розрізненні їх змісту, психологічного смислу для партнерів. Додатковими крите­ріями розрізнення міжособистісних стосунків є дистанція між партнерами, тривалість та кількість контактів, норми стосунків, вимоги до умов контакту. Загальна залежність тут така — з поглибленням стосунків скорочується дистанція, збільшується частота контактів.

Міжособистісні стосунки є найбільш значущими для осо­бистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна на­сиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість.

7T71 ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ.

І---- '— І СПІЛКУВАННЯ ЯК КОМУНІКАЦІЯ

Уся система ставлення людини до інших людей реа­лізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає за­собом передання суспільного досвіду. Його специфіка ви­значається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаєм­ний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спіл­куванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — на­лагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спіл­кування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє пот­ребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні е однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування). В процесі індивідуального розвитку змінюються мотиви спіл­кування. М. І. Лісіна окреслила такі стадії розвитку потреби дитини в спілкуванні: потреба в увазі та доброзичливості дорослого (перше півріччя життя), у співробітництві (ранній дошкільний вік), у зацікавленості дорослого запитами дити­ни (молодший та середній дошкільний вік), у взаєморо­зумінні та співпереживанні (старший дошкільний вік). Ос­новні мотиви у спілкуванні дітей дошкільного віку — піз­навальні, ділові та особистісні.

Дата добавления: 2014-12-29