Чиста монополія. Після розгляду досконалої конкуренції перейдемо до діаметрально протилежної моделі ринкової структури — чистої монополії

Після розгляду досконалої конкуренції перейдемо до діаметрально протилежної моделі ринкової структури — чистої монополії.

Чистій монополії (у подальшому — монополія) властиві наступні риси:

1. Єдиний продавець. Єдиний продавець називається чистим монополістом (у подальшому — монополіст). Монополіст не обов’язково є виробником даного продукту. Можуть існувати декілька виробників певного продукту, які поставляють його до монополіста;

2. Повний контроль над ринковою ціною. Монополіст встановлює ціну, тому що він контролює виробництво (продаж);

3. Відсутність прямих замінників продукту монополіста. Продукт монополіста є унікальним з точки зору споживачів, які не бачать гарних або близьких замінників. Унікальний характер продукту призводить до того, що споживачі повинні купувати товар монополіста або обходитися без нього;

4. Закритий вступ до галузі. Існують бар’єри (фінансові, технічні, юридичні тощо), які перешкоджають іншим фірмам вільно входити до галузі, отже, появі конкурентів. Форми бар’єрів для вступу до галузі різноманітні. Одна з них — контроль над джерелами сировини. Фірма, яка контролює джерела сировини, потрібної для випуску певного продукту, може перешкоджати появі конкуруючих фірм і втримувати своє монопольне становище. Інша форма бар’єрів — патент. Фірма-володар патенту — виключного права на комерційне використання нововведення — отримує монопольну владу, укріплюючи і підсилюючи свої ринкові позиції. Третя форма бар’єрів — високі витрати, які потрібні для створення ефективного підприємства (ефект масштабу).

В деяких галузях середні витрати знижуються в міру збільшення обсягу виробництва (продажу) протягом його значного діапазону. При даному ринковому попиті здатність задовольнити його за низькими цінами буде вища у єдиної крупної фірми, ніж у декількох відносно невеликих фірм. Це — випадок природної монополії, яка зумовлена характером продукту (наприклад: електро-, водо-, газопостачання). Нарешті, ще одна форма бар’єрів — ринкові привілеї. Державний орган надає виключні права даній фірмі на продаж певного продукту в даному регіоні (кабельне телебачення, вивіз побутових відходів тощо). Фірма, яка має такий ринковий привілей, є монополістом.

Як було відзначено раніше, монополіст встановлює ринкову ціну. З метою більш глибокого розуміння ціноутворення в умовах чистої монополії, розглянемо лінію попиту на продукт монополіста. Лінія попиту на товар монополіста — лінія ринкового попиту, оскільки галузь представляє єдиний продавець. Щоб продати додаткову одиницю, монополіст повинен знизити ціну. Тому лінія попиту характеризується від’ємним нахилом. Внаслідок від’ємного нахилу лінії попиту, лінії граничного доходу також притаманний від’ємний нахил, ураховуючи, що кожна додаткова одиниця продукту забезпечує менший приріст загального доходу в порівнянні з попередньою одиницею. Якщо монополіст встановлює єдину ціну на всі одиниці товару — ситуація без цінової дискримінації — граничний доход менше ціни MR < P. Отже, лінія граничного доходу розміщується нижче лінії попиту на продукт монополіста (рис. 17.9).

Якщо монополіст збільшує обсяг продажу, він добивається спочатку зростання загального доходу. Але при досягненні певного рівня продажу, загальний доход, набувши максимального значення, знижується. Збільшення або зниження загального доходу залежить від знаку граничного доходу. В свою чергу, знак граничного доходу визначається прямою ціновою еластичністю попиту е. Тут можливі три ситуації:

Р

D (AR)

MR

Q

Рис. 17.9. Графіки граничного доходу і ринкового попиту на продукт чистого монополіста

а) е > 1, MR > 0, при збільшенні обсягу Q загальний доход TR зростає;

б ) е = 1, MR = 0, при збільшенні обсягу Q загальний доход TR досягає максимальної величини;

в) е < 1, MR < 0, при збільшенні обсягу Q загальний доход TR скорочується.

Зважаючи на виявлену динаміку загального доходу, графік загального доходу монополіста зображений на рисунку 17.10. З нього видно, що монополіст нарощує обсяг до рівня Q_а. Подальше збільшення обсягу для монополіста невигідне. Чому? Якщо монополіст збільшить обсяг понад Q_а, загальний доход буде знижуватися. При цьому не виключене зростання загальних витрат. Поєднання загального доходу, який знижується, та загальних витрат, які зростають, означає зменшення загального прибутку монополіста. Ось чому монополіст обирає обсяг продажу в діапазоні 0 — Q_а. Цей діапазон відповідає фрагменту лінії попиту з еластичністю більше одиниці е > 1.

Слід підкреслити, що, обираючи обсяг, монополіст, як і фірма в умовах досконалої конкуренції, керується принципом максимізації прибутку. Монополіст обирає обсяг, при якому MR = MC. Як показано на рисунку 17.11, монополіст за умови максимізації прибутку, обирає обсяг Q_e.

TR

A

MR > 0 MR < 0

e > 0 e < 1

0 Q_a Q

MR = 0

e = 1

Рис. 17.10. Графік загального доходу чистого монополіста

P MC

P_e

E D

MR

Q_e Q

Рис. 17.11. Визначення чистим монополістом обсягу та ціни

Обравши обсяг Q_e, монополіст встановлює максимальну ціну Р_е продажу кожної одиниці обсягу Q_e. Максимальну ціну Р_е визначає лінія попиту D. Саме таким способом і в такій послідовності монополіст визначає обсяг і ціну.

Як на практиці монополіст призначає ціну? Звернемо увагу на те, що в умовах монополії ціна перевищує граничні витрати Р > МС (рис. 17.11). Скористаємося виразом MR = P (1 — 1/e). Оскільки монополіст призначає ціну на підставі MR = МС, то

МС = Р (1 — 1/е). (17.7)

Після перетворень

. (17.8)

Вираз (17.8) є формулою оптимальної монопольної надбавки. Відношення називається фактором надбавки. Отже, ціна, що забезпечує монополісту максимальний прибуток, розраховується як добуток граничних витрат і фактору надбавки. Вказаний спосіб призначення ціни монополістом отримав назву “ ціноутворення за принципом монопольної надбавки ”.

Необхідно підкреслити, що в короткостроковому періоді обраний обсяг не обов’язково забезпечить монополісту прибуток. Чи отримає монополіст прибуток — залежить від структури його витрат. Як видно з рисунку 17.12, монополіст, обравши обсяг Q_e, при якому MR = SRMC, встановлює ціну Р_е.

Р SRMC SRAC

SRAC_k

P_e

E

MR D

Q_e Q

Рис. 17.12. Рівновага чистого монополіста зі збитками в короткостроковому періоді

Обсягу Q_e відповідає величина середніх загальних витрат SRAC_k, причому Р_е < SRAC_k. Таке співвідношення між ціною і середніми загальними витратами означає, що в короткостроковому періоді ціна не відшкодовує середні загальні витрати, внаслідок чого монополіст зазнає збитків. За умов, що ціна не менше середніх змінних витрат Р ³ AVC, монополіст продовжує функціонувати в короткостроковому періоді.

Отже, в короткостроковому періоді пристосування чистого монополіста характеризується наступним:

1. Якщо ціна менше середніх змінних витрат, фірма не функціонує, але в галузі залишається;

2. Якщо ціна не менше середніх змінних витрат Р ³ AVC, монополіст продовжує функціонувати і максимізує прибуток (мінімізує збитки) при обсягу, який відповідає MR = SRMC.

В результаті пристосування монополіст досягає рівноважного стану. В короткостроковому періоді монополіст перебуває в рівновазі, коли його прибуток максимальний (збитки мінімальні) MR = SRMC, і ринкова ціна не менша середніх змінних витрат Р ³ AVC.

Чи буде в довгостроковому періоді функціонувати монополіст, у якого Р < AVC, — залежить від рівня середніх витрат довгострокового характеру. Якщо середні витрати довгострокового періоду не більше ціни LRAC P, монополіст функціонує і в довгостроковому періоді. Одночасно він максимізує прибуток, обираючи обсяг, який відповідає MR=SRMC=LRMC.

Отже, для пристосування монополіста в довгостроковому періоді характерне наступне:

1. Якщо ціна менше середніх витрат довгострокового періоду Р < LRAC, монополіст залишає галузь;

2. Якщо ціна не менше середніх витрат довгострокового періоду, монополіст залишається в галузі і регулює обсяг і розміри підприємства, вирівнюючи MR=SRMC=LRMC.

Результатом пристосування монополіста в довгостроковому періоді є досягнення ним рівноважного стану. В довгостроковому періоді монополіст перебуває в рівновазі, коли його прибуток максимальний MR=SRMC = = LRMC і ринкова ціна не менше довгострокових середніх витрат Р ³ LRAC.

Подальше вивчення ціноутворення і визначення обсягу в умовах чистої монополії пов’язане з відстеженням її економічних наслідків. З цією метою порівняємо обсяги і рівні цін за умов чистої монополії та досконалої конкуренції, припускаючи, що:

· ринковий попит не залежить від моделі ринкової структури;

· витрати не залежать від моделі ринкової структури;

· в довгостроковому періоді середні витрати незмінні LRAC = const;

· довгострокові середні витрати дорівнюють довгостроковим граничним витратам LRAC = LRMC;

· лінія пропозиції в галузі з умовами досконалої конкуренції співпадає з лінією граничних витрат і лінією середніх витрат довгострокового періоду.

З урахуванням вказаних припущень визначимо обсяги і рівні цін в галузях відповідно з умовами досконалої конкуренції і чистої монополії (рис. 17.13).

Р

P_e

Р_а Е A LRAC = LRMC

MR D

Q_e Q_a Q

Рис. 17.13. Порівняння обсягів і рівнів цін в умовах чистої монополії та досконалої конкуренції

В умовах досконалої конкуренції обсяг Q_a і ціна Р_а визначаються точкою перетину лінії попиту D і лінії пропозиції S (LRMC). У випадку чистої монополії обсяг Q_е визначає точка перетину лінії граничного доходу MR і лінії граничних витрат LRMC. Ціна, яку встановлює монополіст Р_е, визначається лінією попиту D. З рисунку 17.13 видно, що Q_e < Q_а і P_e > P_а. Різниця Р_е — Р_а називається монопольною надбавкою. Отже, чиста монополія забезпечує менший обсяг і більш високу ціну, ніж досконала конкуренція.

Продовжуючи вивчення наслідків чистої монополії за допомогою рисунка 17.13, необхідно відзначити, що монополіст, який максимізує прибуток, встановлює ціну вище мінімальних середніх витрат довгострокового періоду P_е > LRAC _min і вище граничних витрат довгострокового періоду P_е > LRМC. Співвідношення P_е > LRМС означає, що споживачі оцінюють додаткову одиницю продукту монополіста більш високо, ніж альтернативного товару, у виробництві якого могли бути використані ресурси монополіста. Тому з точки зору ефективності розподілу ресурсів в умовах чистої монополії має місце недорозподіл ресурсів. Монополісту вигідно обмежувати обсяг і використання ресурсів, що не є виправданим з позиції споживачів.

Стосовно виробничої ефективності оцінка чистої монополії неоднозначна. Співвідношення P_е > LRAC _min свідчить про те, що споживачі купують продукт монополіста по ціні, яка перевищує найменшу ціну, можливу при мінімальних середніх витратах довгострокового періоду. Виходить, монополіст здатний “оподатковувати” споживачів і отримувати за рахунок цього економічний прибуток (монопольну надбавку). Можливість отримання економічного прибутку в довгостроковому періоді існує завдяки закритому вступу до галузі. З одного боку, відсутність конкурентів може сприяти консерватизму монополіста щодо використання найбільш ефективних технологій. З іншого боку, застосування ефективних технологій слугує засобом зменшення середніх витрат і збільшення прибутку. Стійке ж зростання прибутку безпосередньо пов’язане з бар’єрами для входу до галузі, тому розробка і використання ефективних технологій та технічних нововведень вигідні монополісту. Нарешті, наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки можуть зіграти роль бар’єра для вступу до галузі і тим самим сприяти зацікавленості монополіста в зміцненні цього бар’єра шляхом подальшого нарощування зусиль в науково-технічній сфері.

Продовжуючи розгляд наслідків чистої монополії, варто звернути увагу на ще один аспект — перерозподіл доходів споживачів. Припустимо, граничні витрати підвищуються в результаті, наприклад, подорожчання пального. В умовах досконалої конкуренції, виходячи з Р = МС, зміна граничних витрат дорівнює зміні ціни D Р = D М С. Отже, зростання граничних витрат в повному обсязі перекладається на споживачів.

Інша ситуація характерна для чистої монополії. В умовах чистої монополії, виходячи з MR = MC, при зміні граничних витрат одержуємо D MR = D MC. Використаємо вираз MR = P (1—1/e). Наведений вираз дозволяє простежити зв’язок між зміною загального доходу і прямою ціновою еластичністю попиту. Наприклад, при е > 1 MR > 0. В цьому випадку, щоб збільшити загальний доход, продавець буде нарощувати обсяг продажу. В протилежній ситуації е < 1 і MR < 0 щоб збільшити загальний доход, продавець біде зменшувати обсяг продажу (рис. 17.10).

Повертаючись до проблеми перерозподілу доходів в умовах чистої монополії, припустимо зростання граничного доходу. Така зміна граничного доходу відповідає руху уздовж лінії попиту знизу вгору. При цьому пряма цінова еластичність попиту підвищується. Величина (1 — 1/е) теж зростає. Збільшення (1 — 1/ е) при MR < Р свідчить про те, що зміна ціни менше зміни граничного доходу DР < DMR. Зважаючи на DMC = DMR, DMC > DР, тобто зміна граничних витрат більше зміни ціни. Виходить, що монополіст не може перекласти повністю збільшення граничних витрат на споживачів.

Таким чином, в умовах чистої монополії доходи споживачів перерозподіляються в меншій мірі, ніж при досконалій конкуренції.

Щодо ціноутворення в умовах монополії варто відзначити, що монополіст не обов’язково призначає єдину ціну на всі одиниці свого продукту. Якщо він встановлює різні ціни, існує цінова дискримінація. Цінова дискримінація — продаж різних одиниць певного продукту в даний момент часу за різними цінами незалежно від відмінностей у витратах. Причина цінової дискримінації — прагнення монополіста отримувати більш високий прибуток. Одна умова цінової дискримінації, що сприяє зростаючому прибутку, — неможливість перепродажу продукту. Звичайно неможливість перепродажу товару зумовлена особливостями самого продукту (електроенергія, телефонний зв’язок тощо). Інша умова полягає в здатності продавця до розділу ринку на різні категорії покупців, кожна з яких характеризується неоднаковою готовністю платити за товар. Економічні наслідки цінової дискримінації двоякі, по-перше, монополіст, який практикує цінову дискримінацію, здатний збільшити свій прибуток, по-друге, монополіст забезпечує більший обсяг продажу, ніж за відсутності цінової дискримінації.

Повний контроль над ринковою ціною свідчить про існування монопольної влади, до якої суспільство небайдуже. Регулюючий вплив суспільства спрямований на обмеження монопольної влади і знаходить втілення, зокрема, в відповідних заходах держави. Їх розробка, застосування, оцінка дієвості спираються на вимір монопольної влади.

Один з підходів до виміру монопольної влади заснований на тому, що в умовах монополії ціна перевищує граничні витрати Р > МС. Згідно з цим підходом використовують показник, відомий як індекс Лернера.

, (17.9)

де — індекс Лернера.

Чим більша різниця Р — МС, тим вищий індекс Лернера, тобто вищий ступінь монопольної влади.

Зауважимо, що використання індексу Лернера потребує інформації про граничні витрати, яку не кожна фірма схильна розголошувати. Крім того, існують певні труднощі у разі застосування індексу Лернера для виміру монопольної влади в галузі з декількома фірмами.

Від вказаних обмежень вільний інший показник — індекс Герфінделя. Він розроблений в рамках альтернативного підходу до виміру монопольної влади, що враховує кількість фірм в галузі, а також їх відносні розміри.

, (17.10)

де — індекс Герфінделя; s_i — ринкова частка і-тої фірми; n — кількість фірм в галузі.

Індекс Герфінделя змінюється в межах від 1/n до 1. близький до 1/n вказує на те, що в галузі функціонує значна кількість фірм приблизно однакового розміру. близький до 1 свідчить про малу кількість фірм в галузі і /або значні відмінності між ними щодо розміру. Отже, чим більший індекс Герфінделя, тим вищий ступінь монополізації певної галузі.

Дата добавления: 2014-12-29