Виробництва. Загальне правило використання ресурсів. Кінцевою метою виробництва є створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення тих чи інших людських потреб

Кінцевою метою виробництва є створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення тих чи інших людських потреб. Це положення не викликає розбіжностей у поглядах представників різних напрямків економічної теорії. Ніхто з них не заперечує, що для виробництва економічних благ потрібні ресурси або фактори виробництва. Однак, у питанні про взаємодію факторів і розподіл доходів між їх власниками, між марксистами і неокласиками існують докорінні розходження.

Марксисти вважають, що для здійснення процесу виробництва необхідно два фактори. З матеріальної точки зору, це засоби виробництва і робоча сила. Але оскільки предметом дослідження марксистів є не матеріальна, а суспільна сторона виробництва, тобто виробничі відносини, то основну увагу вони концентрують на аналізі соціально-економічних форм, в яких ці фактори виступають при капіталізмі. Придбані капіталістом засоби виробництва набувають форми постійного капіталу. Робоча сила, як здатність людини до праці, належить її власнику-робітнику. Але, позбавлений засобів виробництва і життєвих засобів, він змушений продавати свою робочу силу власнику засобів виробництва (капіталісту), тобто найматися до нього. Тому робоча сила при капіталізмі набуває соціально-економічної форми найманої робочої сили. Коли ж вона купується капіталістом, то вона стає змінним капіталом. Таким чином, капітал, що придбав капіталіст, поділяється на постійний, втілений у засобах виробництва, і змінний, втілений у робочій силі.

В основі розподілу капіталу на постійний і змінний, К. Марксом покладений принцип їх участі в створенні нової вартості і в її складі — додаткової. Роль постійного капіталу у створенні додаткової вартості дорівнює нулю. Єдиним же джерелом нової вартості, у тому числі і додаткової, є змінний капітал, тобто праця найманих робітників. Але створений продукт, і в його складі нова вартість, належить не робітнику, а капіталісту, як власнику капіталу. Що ж отримує робітник? Відповідно до закону капіталістичного привласнення робітник отримує частину нової вартості у формі заробітної плати, що дорівнює вартості його робочої сили. Частина нової вартості, що залишилася, — додаткова вартість — безкоштовно привласнюється капіталістом, а потім розподіляється між різними групами капіталістів і земельних власників, набуваючи відповідні форми: промислового прибутку, торгового прибутку, позичкового відсотка і земельної ренти. Таким чином, узагальнюючи сказане, можна сказати, що в марксистській концепції єдиним джерелом усіх доходів є праця найманих робітників. Тому тільки заробітна плата є трудовим доходом, а всі інші — нетрудові.

В основу неокласичної концепції факторів виробництва покладена теорія трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея. Суть її полягає в тому, що земля, праця і капітал, беручи участь у виробництві як основні фактори, приносять власникам цих факторів відповідний доход: ренту, заробітну плату, прибуток або відсоток. Неокласична школа розглядає і четвертий фактор — підприємницьку здібність. Таким чином, суб'єкти господарської діяльності одержують доходи відповідно до факторів, власниками яких вони є. Розпоряджаючись значною кількістю більш якісних факторів, вони можуть претендувати і на більш високий доход. Якщо абстрагуватися від з'ясування того, чому деякі особи мають велику кількість різноманітних факторів виробництва, то при такому підході ніхто нікого не експлуатує. Однак, варто враховувати, що за натуральною формою фактори кількісно і якісно неможливо порівняти. Для цього потрібна їхня грошова оцінка. Тому, природно, виникає питання про ціни на фактори виробництва і чим вони визначаються.

Економісти неокласичного напрямку єдині в тому, що ціни на ресурси (фактори) формуються під впливом попиту та пропозиції, хоча в різних ринкових структурах пропозиція та попит можуть відхилятися від звичайних. Спочатку розглянемо, які фактори визначають попит на економічні ресурси з боку фірми, що купує який-небудь ресурс на конкурентному ринку і продає свою продукцію теж на конкурентному ринку.

Фірма не одержує безпосереднього задоволення від споживання ресурсів. Вони потрібні їй не самі по собі, а тому, що з їх допомогою виробляється продукція, продаж якої приносить фірмі прибуток. Отже, попит на фактори залежить від того, наскільки вони сприяють одержанню прибутку. Інакше кажучи, попит на фактори виробництва — це похідний попит, ініційований прагненням фірми до одержання прибутку.

Похідний характер попиту на ресурси означає, що він залежить від наступних чинників:

· продуктивність ресурсу при створенні товару;

· ціна товару, створеного за допомогою даного ресурсу.

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна вводити додаткові одиниці будь-якого даного виду ресурсу доти, поки кожна наступна одиниця ресурсу, що вводиться, дасть приріст загального доходу фірми більше, ніж приріст загальних витрат.

Приріст загального доходу фірми від кожної додаткової одиниці ресурсу називається граничним продуктом фактора у грошовому вираженні (MRP). Величина, на яку кожна додаткова одиниця ресурсу дає приріст витрат, називається граничними витратами на ресурс (МRС).

Правило використання ресурсів можна викласти в такий спосіб: для фірми буде правильним збільшувати обсяги змінного ресурсу доти, поки МRР даного ресурсу не стане рівним МRС (МRР = МRС) .

Дата добавления: 2014-12-29