Буття як вихідна категорія філософії 3 страница

- за формою прояву існують динамічні та імовірнісні закони. Перші виражають сталі тенденції, а другі – вірогідність, статистичну закономірність. Закономірність – це форма прояву закону.

Г. Гегель в рамках об’єктивного ідеалізму, спираючись на принцип тотожності мислення та буття, вперше розробив діалектичний метод, який дозволяв розглядати будь-яке явище в процесі розвитку. Оскільки в історико-філософському розділі вже йшлося про гегелівський діалектичний метод, зараз ми зосередимо свою увагу на розкритті сутності законів діалектики.

Однимізосновнихзаконівдіалектикиє закон взаємного переходу кількісних іякісних змін. Він демонструє зміни якості об’єкту, процесу, явища, коли накопичення кількісних змін досягає певної межі. Закон переходу кількісних змін в якісні є об’єктивним за змістом і носить загальний характер. З’ясування сутності цього закону, його проявів і дії вимагає розкрити зміст категорій: якість, кількість, міра та стрибок.

Кожна річ, предмет, явище постає у сукупності своїх властивостей, у їх цілісності, що і є якістю. Гегель характеризував якість як “ тотожну з буттям визначеність ”. Це означає, що якість невід’ємна від предмета. Зміна якості означає, що предмет перестав існувати. Якість є те, що дає можливість відрізняти одну річ від іншої і, таким чином, об’єднувати, конструювати речі не тільки у бутті, але і у свідомості. Завдяки якості ми дізнаємося, що даний об’єкт є саме той, а не інший. Якість об’єкта виявляється через сукупність його властивостей, характеризує предмет як ціле, то властивість – це спосіб виявлення певної сторони об’єкта стосовно інших об’єктів, з яким він взаємодіє, тобто це сторона предмету, це своєрідний в кожному конкретному випадку прояв даного предмету в його відношенні з іншими предметами. Отже, якість як філософська категорія - це сукупність внутрішніх, корінних, суттєвих властивостей предмету, це його цілісна характеристика в єдностівнутрішньої та зовнішньої визначеності, відносної стійкості, відмінності, а також подібності з іншими об’єктами.

Кількість – це філософська категорія, що відображає загальні, зовнішні ознаки речей, що існують: величину, число, об’єм тощо. Кількість є така визначеність предмету, котра є ніби байдужою до нього, оскільки її зміна в певних межах безпосередньо не означає перетворення даного предмету на інший. В початковий період кількісні зміни відбуваються або цілком непомітно, або з дуже малою швидкістю без значного ефекту. Як писав Гегель, кількісна зміна спочатку здається “зовсім невинною”, нездатною викликати якісь серйозні зміни, і лише з часом виявляється оманливість такого враження. Отже, при порушенні певних меж настають зміни, які призводять до якісних перетворень. Тобто кількість знаходиться в єдності з якісною визначеністю об’єкту, що виражається в понятті “ міра ”.

Міра - це рамки, інтервал, в межах яких кількісні зміни не порушують якісну визначеність предмету. Цією категорією предмет охоплюється в єдності, синтезі його кількості та якості. Порушення міри веде за собою зміну якості, а по суті - і зміну об’єкту.

Важливою категорією в розумінні закону взаємного переходу кількісних змін в якісні є стрибок, перерва поступовості. Стрибок – це процес корінної зміни даної якості, перетворення її в нову в результаті кількісних змін. Стрибок є об’єктивним і закономірним процесом, підготовленим попереднім розвитком. За часом стрибок може тривати від частки секунди в процесах мікросвіту до мільярдів років – в космічних процесах. На кожному рівні “буття в світі” стрибок має свій інтервал. Приклади одноактних стрибків: політичний переворот у суспільному житті, різного роду катаклізми в природі, анігіляція тощо. Приклади поступових якісних змін: виникнення нових видів тварин і рослин, становлення людини, становлення і розвиток мов, перехід до ринкових відносин. Поступовість якісних змін, що відбуваються у процесі переходу до ринкових відносин, полягає в тому, що в проміжних формах відбувається нагромадження елементів приватновласницьких відносин і відмирання елементів державної форми власності.

Слід відзначити, що мають місце переходи не лише кількісних змін у якісні, але і навпаки – кількісні зміни відбуваються на основі якісних. Наприклад, перехід індивідуальних виробників до спільної виробничої діяльності шляхом кооперування є якісною зміною. Для спільної виробничої діяльності характерні: розподіл праці між виробниками, їхні суспільні контакти, взаємодопомога, змагання, внаслідок чого підвищується продуктивність праці, виникає нова продуктивна сила, на основі якої відбувається зростання виробництва, створюється продукт у більшій кількості. Іншими словами, виробник у процесі кооперованої праці створює матеріальних цінностей більше, ніж тоді, коли він працював індивідуально, як окремий виробник. Кооперативна праця, за словами К.Маркса “об’єднує одночасно більше число робітників, отже, процес праці розширює свої розміри і дає продукту у більшій кількості”. Як результат – суттєві кількісні зміни виникають на основі якісних змін.

Другий закон діалектики, котрий розкриває джерело розвитку - закон єдності та боротьби протилежностей. Ще Геракліт підмітив абсолютну плинність світу, де все є минуще та має свою протилежність, де всім править боротьба протилежностей - світу та пітьми, нового та старого тощо. Ідеї Геракліта знайшли свій подальший розвиток в історії філософії і особливо - в діалектиці Гегеля, який представив увесь природний, історичний та духовний світ у вигляді процесу безперервного руху та змін. За Гегелем, розвиток здійснюється завдяки тому, що внутрішній зміст світового розуму втілюється в неадекватну форму матеріальної природи, що викликає актуальну суперечність, яка і потребує свого вирішення. У “Енциклопедії філософських наук” великий німецький філософ підкреслює: ” Протиріччя – ось що насправді рухає світом, і смішно говорити, що протиріччя не можна мислити”.

Діалектика як філософське вчення передбачає вивчення протиріччя самої сутності предметів, явищ, процесів, які обумовлені їх буттям. У філософії діалектика протиріччя представлена закономєдності та боротьби протилежностей. Щоб з’ясувати суть цього закону, слід розкрити зміст категорій, за допомогою яких він виражається: тотожність та відмінність; протилежність; єдність протилежностей; протиріччя.

Тотожність – граничний випадок ідентичності, відношення речі до самої себе. Але оскільки будь-який об’єкт, в силу постійної тенденції до зміни, кожну мить вже інший, то дослідник завжди має справу з єдністю тотожності та відмінності, де тотожність завжди забезпечує сталість буття, а відмінність ініціює тенденцію до його зміни. Відмінність може бути суттєвою та несуттєвою; тільки суттєва відмінність має можливість розвитку до своєї протилежності як межі, сторони якої не стільки взаємно передбачають, скільки взаємно виключають одна одну. Таким чином, тотожність виражає стійкість, відмінність – мінливість. Єдність тотожності та відмінності забезпечує стан, коли явище, перебуваючи в постійних змінах, зберігає себе в певних параметрах простору та часу.

Відмінність може розвиватися до протилежності, до взаємного виключення сил та тенденцій. Виникнення протилежностей свідчить про те, що відмінність поступається місцем протиріччю. Однак, діалектичне протиріччя характеризується єдністю, взаємною обумовленістю протилежностей. Єдність протилежностей означає, що вони є різними сторонами одного і того ж процесу, невіддільні одна від одної, переплітаються. Боротьба протилежностей, які знаходяться в єдиному зв’язку і, разом з тим, виключають одна одну – це і є протиріччя. Розвиток неминуче породжує зіткнення протилежностей, їх боротьбу, а вирішення цієї боротьби протилежностей з необхідністю породжує нові протиріччя. Протиріччя в природі, суспільстві та пізнанні мають всезагальний характер. Це означає, що вони притаманні усім предметам, явищам і процесам без винятку. Протиріччя мають також специфічний характер: вони різні в різних формах матерії і розв’язуються різними методами. У природі це здійснюється стихійно, в суспільстві – свідомо, в результаті людської предметної діяльності. Кожне протиріччя в суспільстві вимагає конкретного вивчення, особливо на переломних етапах розвитку і функціонування суспільства. Серед важливих засобів подолання соціальних протиріч є загальні, які виробило людство: соціальна революція, реформа, компроміс тощо. В конкретних сферах суспільної діяльності, скажімо, в економічній, для подолання реальних протиріч використовуються такі засоби як роздержавлення власності, приватизація, націоналізація, акціонування, оренда тощо. Рушійною силою змін, що відбуваються в суспільстві, є людська діяльність, інтереси класів, політичних партій, соціальних груп, окремих осіб.

Таким чином, спостерігаючи дію закону єдності та боротьби протилежностей, можна виявити певну динаміку, а саме: тотожність - відмінність – протилежність – протиріччя – діалектичний стрибок, тобто появу іншої якості. В протиріччі, як в єдності та протистоянні протилежностей, Гегель вбачав “джерело всякого руху”.

Якщо закон переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм розвитку, а закон єдності і боротьби протилежностей - його джерело, то закон заперечення заперечення характеризує спрямованість процесу розвитку, демонструє єдність поступальності та наступності в розвитку. Цей закон, як і попередні два, був сформульований Гегелем в контексті його системи об’єктивного ідеалізму. Дія закону заперечення заперечення виявляється лише у відносно завершеному процесі розвитку. Зміст цього закону розкривається через категорії: заперечення, наступність, розвиток.

Розвиток відбувається як руйнування старої єдності елементів системи і виникнення нового предмету, що і є запереченням старого предмету. Але заперечення не є лише руйнуванням тієї чи іншої якісної визначеності: діалектичне заперечення передбачає момент народження нового, або момент розвитку. Інакше кажучи, заперечення старого є втрата предметом своєї якісної визначеності і перехід до нової якості. Діалектичне заперечення здійснюється в різних сферах реальності по-різному. Це залежить як від природи самого явища, так і від умов його розвитку. В неживій та живій природі процес заперечення здійснюється стихійно – як самозаперечення; у суспільстві і в мисленні – в процесі свідомої діяльності людей. Самі люди визначають, що утримувати при запереченні, а що – відкидати, які елементи старого знищити повністю, а які зашишити для подальшого розвитку. Отже форми діалектичного заперечення в суспільстві мають свою специфіку.

Відоме і інше розуміння процесу заперечення, яке характеризується як метафізичне – це відкидання, знищення без збереження корисного, без зв’язку того, що було з тим, що є. Але створити щось суттєве без спадкоємності, на голому місці неможливо. Тим більше, коли мова йде про феномен культури, яка створюється багатьма поколіннями людей протягом століть і є закономірним розвитком усього того цінного, що створило людство у своїй історії. Те ж саме стосується і господарського життя суспільства.

Отже, процес діалектичного заперечення носить не деструктивний, а конструктивний характер, бо в межах дії закону має місце не просте, а подвійне заперечення. Суть гегелівської ідеї про подвійне заперечення зводиться до так званого принципу тріади: теза - антитеза - синтез. Зв’язок старого та нового знаходить свій вираз в наступності, ”як безперервність в перервному”, як збереження окремих аспектів старого в новому. Повтор на більш високій стадії розвитку означає не тільки повернення “ нібито до старого ”, але й перехід до нового циклу з суттєво іншими внутрішніми протиріччями, які потребують свого вирішення. Закон заперечення заперечення відображає об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що заперечується, і тим, що заперечує.

Послідовність циклів, які складають ланцюг розвитку, можна образно уявити у вигляді спіралі, де кожний цикл виступає як виток у розвитку, а сама спіраль розкручується як ланцюг циклів. Образ спіралі вдало схоплює загальний напрямок розвитку: повернення в минуле не є повним, розвиток не повторює старого шляху, а знаходить новий, відповідно до змін як внутрішнього змісту, так і зовнішніх обставин, які є умовою нового витку розвитку.

Таким чином, закон заперечення заперечення – це закон великого масштабу. Він виявляється у повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку, коли мають місце три ступені у процесі розвитку. Отже, циклічність – важлива особливість даного закону. Цей закон дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку, про спадкоємний зв’язок між попереднім і наступним його станами, коли останній внаслідок набування нової якості стає багатшим, вищим у порівнянні з першим. У цьому процесі те, що наступне, за висловом Гегеля, «нічого не втрачає в результаті свого діалектичного поступального руху, але забирає з собою все набуте».

Таким чином, розглянуті діалектичні закони дозволяють осмислити процеси розвитку конкретних форм буття.

Дата добавления: 2014-12-29