Характерні особливості країн з розвиненою ринковою економікою

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:

· держава;

· міжнародні організації;

· юридичні особи, серед яких особливе місце посідають:

¾ транснаціональні корпорації;

¾ транснаціональні банки;

¾ фінансово-кредитні організації;

¾ біржі;

· фізичні особи.

Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.

Систему міжнародних фінансів формує множина грошових відносин, що виникають між суб’єктами з приводу платежів: за товари та послуги; надання та погашення кредитних зобов’язань; відкриття та обслуговування валютних рахунків; надання гарантій; страхування ризиків; виконання договорів страхування; щодо оплати праці; здійснення міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів; сплати податків та виконання певних зобов’язань, котрі випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин; сплати (отримання) контрибуцій та репарацій; з приводу грошових внесків у міжнародні організації; отримання субсидій.

Характеристика суб’єктів міжнародних фінансів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу. Основними критеріями характеристики суверенної держави, що діє у сфері міжнародних фінансів, є: правосуб’єктність, тобто здатність вступати у відносини з іншими суб’єктами; імунітет, що виходить з принципу суверенної рівності (тобто рівний над рівними влади не має); спадкоємність, яка полягає у переході прав та обов’язків унаслідок зміни однієї форми державної влади іншою.

Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).

Основним завданням центрального банку є збереження стабільної купівельної спроможності національної грошової одиниці та забезпечення безперебійності грошових платежів і розрахунків у країні. Практично в усіх країнах є законодавчі акти, що визначають повноваження центрального банку і регламентують його діяльність. Центральний банк, як правило, підпорядковується парламенту.

Функції центрального банку, хоча і модифікувалися, але залишаються протягом багатьох десятиріч незмінними. Основні з них такі:

· центральний банк має монополію на здійснення емісії готівкових грошей і організацію їх обігу;

· є банкіром уряду;

· виконує роль банку для інших банків (банк банків);

· проводить грошово-кредитне регулювання і здійснює банківський нагляд.

Грошово-кредитне регулювання спрямоване на пом’якшення суперечностей ринкової економіки, стримання інфляції, забезпечення високого рівня зайнятості тощо. Грошово-кредитне регулювання має бути узгоджене з податковою і бюджетною політикою, з іншими заходами державного регулювання економіки. Основними методами грошово-кредитної політики є: регулювання процентної ставки (облікова політика), установлення нормативу обов’язкових резервів, що депоновані у ЦБ кредитними організаціями, операції на ринку цінних паперів. У всіх країнах грошово-кредитна політика ЦБ доповнюється банківським регулюванням і наглядом за діяльністю комерційних банків та інших кредитних організацій. Через ліцензування банківської діяльності, установлення обов’язкових нормативів, систему страхування вкладів, аналіз звітності, ревізію і перевірку діяльності кредитних інституцій ЦБ намагаються підтримувати стабільність банківської системи, захищати інтереси вкладників і кредиторів. Центральний банк здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків з іноземними державами.

Центральний банк має право брати участь у капіталах та діяльності міжнародних організацій. Представляє інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками іноземних держав, міжнародними організаціями. Центральний банк видає дозвіл на створення банків з участю іноземного капіталу та філій зарубіжних банків у країні.

Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:

· правоздатність — здатність мати права та обов’язки;

· дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.

Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструк­ції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.

Інституційна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає міжнародні організації, які:

1) мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин;

2) існують як форум для міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з валютної і кредитно-фінансової політики;

3) забезпечують збір і поширення статистичної та науково-дослідної інформації з актуальних валютно-кредитних і фінансових проблем та економіки в цілому.

Виникнення міжнародних фінансових інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:

· посилення процесів глобалізації економіки, створення транснаціональних структур (ТНК і ТНБ);

· розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;

· необхідність спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, куди входять світова валютна система; світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.

Міжнародні фінансові інституції виконують такі завдання:

об’єднання зусиль світового суспільства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

спільне розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики.

Поряд з державами, центральними банками і міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями дедалі активнішу роль у розвитку міжнародних фінансів відіграють такі суб’єкти, як транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ).

Дата добавления: 2014-12-29