Інституції ЄС та інтегрована система управління

В кінці 60-х — на початку 70-х років ситуація суттєво змінилася: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. У 1971 р. їх вартість становила 11,1 млрд дол. Ця сума в 6 разів була меншою від доларової маси, що перебувала у міждержавному обігу. Почалася масова погоня за золотом як більш стійким грошовим активом і відповідна відмова від долара. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна — 35 дол. за одну унцію та ринкова, що в кілька разів перевищувала офіційну.

Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи «золото — долар — національна валюта» забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Ця довіра базувалася на тому, що, на відміну від усіх інших валют, долар зберігав за собою на валютному (зовнішньому) ринку антиінфляційний імунітет, який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото. Така конвертованість забезпечувалася нагромадженням США значної частки (понад 70 % у перші повоєнні роки) централізованих запасів золота. У 1949 р. централізовані запаси золота США оцінювалися в 24,6 млрд дол., що в 3,15 раза перевищувало загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках. Слід враховувати і надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни. За цих умов долар виконував функцію резервної валюти Бреттон-Вудської системи. Вважалося, що долар такий же, як золото, і навіть кращий за золото.

У цій ситуації США, по суті, повністю втратили свою спроможність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, утримувати його функцію міжнародної резерв­ної валюти. Визначаючи це, 15 серпня 1971 р. Президент Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відхід від одного із визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означав її фактичний крах та відповідну зміну сил у світовій економіці. На відміну від монополізму США, що був панівним у перші повоєнні десятиріччя, в кінці 60-х — на початку 70-х років сформувалося три центри світового економічного суперництва — США, Західна Європа та Японія. Як наслідок, поліцентризм у фактичній розстановці економічних сил у світовому господарстві вступив у суперечність з основаним на монопольному становищі долара моноцентризмом у сфері міжнародних валютних відносин. Криза Бреттон-Вудської системи породила багато проектів її реформування: від створення колективної резервної валюти, випуску світової валюти, яка була б забезпечена золотом та товарами, до повернення до золотого стандарту.

Світова валютна система — це форма організації та регулювання валютних відносин, які закріплені в міжнародних угодах та обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Світова валютна система виникла в середині ХІХ ст. одночасно з розвитком міжнародних економічних відносин.

Функції світової валютної системи:

1) сприяння розвитку товарообмінних операцій;

2) установлення правил та механізмів для забезпечення оптимального співвідношення між національними грошовими відносинами;

3) сприяння у здійсненні розрахунків через систему фінансово-посередницьких закладів.

До основних елементів світової валютної системи належать:

¾ міжнародна валютна ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань. Міжнародні ліквідні ресурси включають такі елементи, як золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та євро;

¾ резервні валюти (золото й національні валюти провідних розвинутих країн світу, євро та СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро та СПЗ);

¾ уніфікований режим валютних паритетів;

¾ регламентація режимів валютних курсів;

¾ світовий грошовий товар. Приймається кожною державою самостійно як еквівалент вивезеного з неї багатства та для обслуговування міжнародних економічних відносин. Міжнародним грошовим товаром можуть бути резервні валюти;

¾ міждержавне регулювання валютних обмежень;

¾ уніфікація правил використання міжнародних кредитних засобів обігу;

¾ режим світових валютних ринків і ринків золота;

¾ міжнародні організації, які здійснюють міждержавне валютне регулювання.

Світова валютна система базується на різних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують економічні, політичні та культурні міжнародні відносини. У своєму розвитку функціональна форма світових грошей зазнала значних змін. Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн світу та міжнародних валют­них одиницях (євро та СПЗ).

Світова валютна система є сукупністю механізмів і правил, що забезпечують зв’язки між національними та регіональними валютними системами.

Регіональна валютна система — це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн (наприклад, Європейська валютна система об’єднує 12 країн Європи). Регіональна валютна система відображає особливості функціонування економічних відносин в окремих регіонах світу.

У період світової економічної кризи 1929—1933 рр. із крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в жорстку конкуренцію між собою. Таких регіональних блоків сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий.

Валютний блок — це угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому аспектах від держави, що керує ним та диктує йому єдину політику у сфері міжнародних економічних відносин та використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу вкладень капіталу.

Основні характерні риси валютного блоку:

· курс залежних валют прикріплюється до валюти країни, що керує угрупованням;

· міжнародні розрахунки країн, які входять у блок, здійснюються у валюті країни-гегемону. Їхні валютні резерви зберігаються в країні-гегемоні;

· забезпеченням залежних валют є казначейські векселі та облігації державних позик країни-гегемона.

Основні валютні блоки:

· Стерлінговий блок виник у 1931 р. До нього увійшли: країни Британської співдружності націй, крім Канади, Ньюфаундленда, а також Сянган (Гонконг); деякі держави, які тісно економічно пов’язані з Великобританією: Єгипет, Ірак, Португалія. Пізніше приєдналися Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія (де-факто), Греція, Іран.

· Доларовий блок створено в 1933 р. Його членами є: США, Канада, країни Латинської Америки.

· Золотий блок створено в червні 1933 р. До нього увійшли: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія, Чехословаччина, Польща. Мета — штучне підтримання незмінного золотого вмісту своїх валют.

Дата добавления: 2014-12-29