Парки і технополіси, їхня роль у створенні інновацій

Мотиви створення спільних підприємств можуть бути різні. Досвід Японії свідчить про те, що основним мотивом є отримання передової технології виробництва (44% опитаних фірм), отримання права на використання товарного знаку (24%) та стимулювання експорту (14%).

Виділяють чотири типи технологічно орієнтованих СП:

- співробітництво між фірмами тільки в дослідженнях;

- спільна розробка одного або більше продуктів (у комерційному літако- і моторобудуванні, в окремих сегментах телекомунікаційної, мікроелектронної і біотехнологічної індустрії);

- обмін випробуваними технологіями в рамках єдиної продуктової лінії або через багато продуктів. Ці СП особливо відомі у світовій мікроелектронній промисловості і роботобудуванні завдяки розповсюдженій тут практиці перехресного ліцензування;

- співробітництво за допомогою виконання різних функцій або стадій життєвого циклу виробів, властивому рядові міжнародних СП в області біотехнології, фармакології, у сталеливарній промисловості й автомобілебудуванні. Маються на увазі ситуації, коли одна фірма розробляє новий продукт або процедуру маркетингу, а виробництво й адаптацію до закордонного ринку здійснює інша фірма.

Науковий парк (НП) — нова форма співробітництва промислових фірм з університетами. Ідея така: промислові компанії створюють поблизу університетів свої науково-дослідні організації і підприємства, що залучають для роботи над замовленнями фірм персонал університетів. У свою чергу, науковці мають можливість практично застосовувати результати своїх досліджень. Ця нова форма співробітництва промисловості і науки дозволяє створювати нові робочі місця. Перший НП виник у Великобританії в 1972 р. поблизу університету в Кембриджі. В даний час при ньому діють 2 парки, у яких беруть участь понад 80 фірм, що представляють в основному виробництво авто- мотизованих систем і інші сфери діяльності.

У Манчестері міська рада, університет міста і 4 місні компанії заснували НП. У ньому беруть участь 12 фірм, з них 5 мають спільні програми досліджень з університетом. Для їхньої реалізації також використовується науковий персонал університету. Він робить фірмам консультації не тільки по наукових проблемах, але і з питань маркетингу і керування.

Технологічний парк (ТП) — одна з найбільше розповсюджених у США і Західній Європі форм функціонування розробітників нових технологій з ризикофірмами. У Японії недалеко від Токіо на базі нового університетського центра виникло ціле науково-виробниче містечко Цукуба. У Західній Європі такі науково-виробничі центри існують у Великобританії (Cambridge Phenomen), Нідерландах (Markant).

Серед великого різноманіття чітко виділяються три головні шляхи створення ТП:

· як дрібні і середні підприємці часто виступають співробітники університетських і науково-дослідних центрів, що прагнуть комерціалізувати результати власних наукових розробок (у ряді ТП їх більше 50%);

· створення власних спеціалізованих дрібних фірм науково-технічним персоналом великих промислових об'єднань, що залишають свою фірму; щоб відкрити власну справу (іноді разом з колегами по лабораторії або КБ). Як правило, великі фірми не перешкоджають, а навпроти, сприяють розвитку цього процесу (широко відомаподібна діяльність концерну Siemens), оскільки вони одержують можливість згодом підключатися до виробництва новітньої продукції, якщо вона виявиться перспективною;

· дрібні і середні фірми в ТП виникають в результаті перетворення вже діючих підприємств, що мають скористатися пільговими умовами, які існують для ТП відповідно до державного законодавства.

Довгий і важкий шлях від розробки нового виробу до його серійного виробництва в умовах ТП значно полегшено. Зокрема, фірмам надається на пільгових умовах необхідне приміщення, у їхньому розпорядженні маються обладнані всім необхідним машинописні бюро, коференц-зали, секретаріати, а також майстерні для виготовлення прототипів, лабораторії та інші приміщення для ведення НДДКР. Вони можуть одержати необхідну консультацію в галузі виробництва, маркетингу, фінансів, патентну інформацію. Встановлюється тісна кооперація з відділами фундаментальних і прикладних досліджень при вузах, а також з дослідницькими інститутами, що знаходяться у даному районі, не кажучи вже про зв'язки з іншими підприємствами того ж ТП. Крім того, їм надаються більш вигідні умови кредитування, а також полегшуються контакти з великими виробничими фірмами в регіоні і потенційними замовниками.

Зазвичай технопарки включають виробничу зону і науковий центр. Завдяки цьому в одному місці концентруються науковий і підприємницький потенціали, венчурний капітал. В результаті їх синергії розцвітають цілі галузі прикладної науки, на базі яких зростає безліч наукоємких високотехнологічних компаній.

У вітчизняних технопарках виробничої зони немає: всі учасники реалізують проекти на власних майданчиках. Ініціатори створення українських інноваційних структур вважають, що сучасні засоби зв'язку дозволяють об'єднати розрізнені об'єкти, не збираючи їх під одним дахом.

Діяльність технологічних парків в Україні регламентована Законом України „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків”, згідно з яким технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб (учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Для ТП запроваджується строком на 15 років спеціальний режим інноваційної діяльності, який передбачає надання державної підтримки щодо стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств. Державне сприяння інноваційній діяльності ТП здійснюється шляхом державної фінансової підтримки та цільового субсидіювання проектів технологічних парків.

Свідоцтво про державну реєстрацію проекту ТП видається на строк реалізації цього проекту, але не більш як на п'ять років, і є підставою для запровадження спеціального режиму інноваційної діяльності відповідно до цього Закону та відкриття спеціальних рахунків технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств.

Для реалізації проектів технологічних парків щорічно в Державному бюджеті України за бюджетною програмою підтримки діяльності технологічних парків визначаються кошти, що спрямовуються на:

· повне або часткове (до 50 відсотків) безвідсоткове кредитування (на умовах інфляційної індексації) проектів технологічних парків;

· повну або часткову компенсацію відсотків, сплачуваних виконавцями проектів технологічних парків комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування проектів технологічних парків.

Для реалізації проектів технологічних парків їм, їх учасникам та спільним підприємствам, що виконують проекти технологічних парків, державою надаються цільові субсидії у вигляді звільнення від ввізного мита при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нових устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні.

Згідно з Законом України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” в Україні передбачено діяльність 16 технологічних парків. Станом на 2009 рік загальна чисельність технопарків в Україні становить 16, із яких зареєстровано 12:

1) “Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона” НАН України (м. Київ; 2000 р.; www.paton.kiev.ua);

2) Інститут монокристалів (м. Харків; 2000 р.; www.technopark-isc.com);

3) “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (Інститут фізики напівпровідників, м. Київ; 2002 р.; [email protected]);

4) “Вуглемаш” (м. Донецьк; 2001 р.; [email protected]);

5) “Інститут технічної теплофізики” (м. Київ; 2002 р.; www.ittf.kiev.ua/ru/tech_park.html);

6) “Київська політехніка” (м. Київ; 2003 р.; www.nf.org.ua/technopark/tech_kiev_politech.shtml);

7) “Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ; 2003 р.);

8) “Укрінфотех” (м. Київ; 2002 р.; [email protected]),

9) “Яворів” (м. Яворів; 2007 р.) [email protected],

10) “Текстиль” (Херсонська обл., 2007 р.);

11) “Агротехнопарк” (м. Київ, 2007 р.; http://www.minagro.gov.ua/page/?5763);

12) “Машинобудівні технології” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).

Ще 4 технопарки проходять процедуру реєстрації.

І лише перші 4 з перерахованих вище можна вважати більш-менш ефективними.

Найбільш відомий вітчизняний технопарк заснований Інститутом електрозварювання ім. Е. О. Патона Національній академії наук України. Технологія високочастотної зварки м'яких тканин людського організму, створена ученими інституту в співпраці з хірургами, стала світовою сенсацією. Колеги із США назвали це проривом в медицину майбутнього, який може привести до перевороту в хірургії. Виготовлене в технопарку експериментальне устаткування з дозволу Міністерства охорони здоров'я вже використовується в клініках Києва і Донецька. Зацікавленість в нім вже проявили Японія, Корея, Китай і деякі інші країни.

Короткий аналіз процесу становлення в Україні цих інноваційних структур засвідчує про зниження на сьогодні динаміки їх розвитку та функціонування, хоча практика роботи технопарків протягом останніх дев’яти років підтверджує їх доцільність та ефективність у активізації інноваційної діяльності.

Загалом на початок 2010 року 17 чинних свідоцтв проектів технопарку, з них 5 зареєстровані в рамках технопарку “Київська політехніка”, по 3 – “Інститут монокристалів” та “Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка”, решта технопарків – по одному проекту.

У рамках виконання інноваційних проектів технологічних парків з 2000 по 2009 рік обсяг реалізованої інноваційної продукції склав 12,17 млрд. грн., в тому числі по роках: у 2000 – 2001 рр. – 176,97 млн. грн.; у 2002 р. – 617, 88 млн. грн., у 2003 р. - 1284,48 млн. грн., у 2004 р. - 1787,45 млн. грн., у 2005 р. - 2272,89 млн. грн., у 2006 р. - 2280,19 млн. грн., у 2007 р. - 2557,17 млн. грн, у 2008 р. – 851,51 млн. грн, у 2009 р. – 341,72 млн. грн.

В період з 2000 по 2009 рік, в рамках дії спеціального режиму діяльності технологічних парків, на спеціальні рахунки було перераховано 511 млн. гривень, у 2009 році було перераховано трохи більше 1,067 млн. грн., що на 373 тис. грн. менше у порівнянні з 2008 роком (1,44 млн. грн.).

Не завжди чітке дотримання та виконання чинного законодавства, а також його часті зміни, призупинили стрімку динаміку розвитку та розбудови цієї інноваційної мережі в Україні. Як наслідок, протягом 2005-2007 років не було зареєстровано жодного проекту технологічного парку. Активізувати цей процес вдалося тільки наприкінці 2007 року з реєстрацією двох проектів. Відповідно часті зміни і нестабільність режиму інноваційної діяльності технопарків породжують невпевненість у можливості реалізації проектів рамках технопарків, що гальмує процес їх пошуку та відбору. Тому загальна кількість зареєстрованих проектів на сьогодні лише 17, що в 5 разів менше, ніж це було в 2002 році.

Досить важливим є збереження і поновлення успішної діяльності технопарків, створення умов розвитку інноваційної інфраструктури, сприйняття економікою в цілому науково-технічних інновацій. Про це свідчить досвід більшості промислово розвинених країн світу, в яких технопарки є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави. Таку саме роль мають виконувати технопарки і в Україні.

Технополіс — найбільш прогресивна форма інтеграції науки з виробництвом. Технополіси в Японії були узаконені в 1980 р. У 1982 р. був опублікований список досить жорстких вимог до здобувачів, задоволення яких дає їм право створити в себе технополіс («місто техніки»).

Кожен технополіс повинний був складатися з трьох основних компонентів: великих підприємств як мінімум 2—3 самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем і ін.); могутньої групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій; житлової зони із сучасними будинками, розвитою мережею доріг, шкіл, спортивних, торговельних, культурних центрів. Крім того, технополіс повинний бути поруч з досить розвитим містом з населенням не менш 200 тис. чол., а також з великим аеропортом або залізничним вузлом, відкіля протягом одного дня можна зробити поїздку в Токіо і назад.

Створення кожного технополіса обходилося в 1,25—2,5 млрд. дол. (до середини 90-х сума істотно зросла).

Як зразок технополісу, у багатьох країнах прийнята модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордского університету в Каліфорнії, відомого в усьому світі як Силіконова долина. Саме там почали свою діяльність такі всесвітньо відомі компанії як, наприклад, Hewlett-Packard, Cisco Systems, Sun Microsystems і Yahoo!. Силіконова долина стала домом для більше 140 компаній в області електроніки, програмних засобів, біотехнологій та інших високотехнологічних сфер.

Отже, з виходом України на глобальний ринок національному виробникові доведеться відкрито конкурувати з високоефективними світовими транснаціональними корпораціями, які мають гнучку інноваційну структуру й високу здатність до реакції на зміни ринкового середовища. Тому тільки за умов проведення ефективної політики у напрямі розвитку інноваційної інфраструктури, господарської інтеграції національного великого й малого бізнесу Україна має шанси стати рівноправним партнером на світовому ринку.

Дата добавления: 2014-12-29