Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Альянси, консорціуми і спільні підприємства




Потреба в бізнес-інкубуванні зумовлена соціально-економічною природою малого підприємництва: протягом трьох років роботи виживає лише 14–30% новостворених малих підприємств. Тоді як у бізнес-інкубаторі ця чисельність значно зростає і становить 85–86%.

Бізнес-інкубатори визнані одним з найбільш результативних елементів підтримки підприємництва у світі, вони знижують кількість невдач у бізнесі до 20%. Вони виявилися настільки вдалою формою підтримки нового підприємництва, що за останні роки їхнє число продовжує стрімко рости не тільки в США, але й в інших країнах світу. Усього у світі нараховується вже більш 2000 самостійно діючих бізнесів-інкубаторів. Після США, найбільше поширення вони одержали в Західній Європі.

Перша асоціація бізнес-інкубаторів була створена у США в 1985 році. На сьогоднішній день вона залишається найбільшою і нараховує близько 800 членів з різних країн світу. Подібні асоціації давно діють практично у всіх країнах Західної Європи. У Польську асоціацію інкубаторів і технопарків входить близько 90 членів, серед яких 40 — безпосередньо бізнес-інкубатори.

У Росії перше таке об’єднання було створено в 1990 році (асоціація «Технопарк»). Перші бізнес-інкубатори в Росії створювалися в рамках програм міжнародної допомоги. У 1996 році за рішенням 22 засновників — бізнес-інкубаторів з регіонів Росії та інших структур (програми яких орієнтовані на розвиток бізнесів-інкубаторів) було створено Некомерційне партнерство «Національна співдружність бізнесів-інкубаторів» (НСБИ).

В даний час у Росії функціонують більш 70 бізнес-інкубаторів. У середньому кожний з них надає підтримку 15-20 підприємствам з середньою чисельністю працюючих 7-12 чоловік. Серед них є бізнес-інкубатори класичного типу, що поєднує під своїм дахом підприємства самого різного профілю: від автосервісу до кондитерської і спеціалізовані — для розвитку в регіоні слабкого сектора бізнесу (є швейні, медичні, сільськогосподарські бізнес-інкубатори). Особливе місце займають технологічні бізнес-інкубатори, орієнтовані на розвиток науково-технічних фірм.

Крім того, все активніше створюються бізнес-інкубатори, орієнтовані на соціальну адаптацію незахищених шарів населення. У цьому випадку перевага при прийомі до інкубатора віддається фірмам, співробітники яких представляють, наприклад, етнічні меншості, або сільських жителів, або жінок. З 1998 року при фінансовій підтримці Фонду Сороса в 5-ти областях Росії (Смоленській, Московській, Калінінградській, Нижегородській, Астраханській) була реалізована програма «Соціальна адаптація кадрових військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку» (САВ), що припускає створення бізнес-інкубаторів для підтримки підприємницької ініціативи колишніх військових.

В Україні, так само як і в Росії, створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародною фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні (BID). У рамках цієї програми були створені технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін.

Головною метою створення бізнес-інкубатора в Славутичі було забезпечення робітниками місцями звільнених службовців Чорнобильської станції. Він розміщений на території спеціальної економічної зони «Славутич». У керування інкубатору переданий інженерно-лабораторний комплекс загальною площею 3500 кв. м і прилягаюча до комплексу територія. Основна сфера діяльності - виготовлення приладів контролю рівня забруднення навколишнього середовища.

Бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати — центр, що поєднує підприємства, державні органи і громадські організації, зацікавлені в підтримці розвитку малого бізнесу в регіоні. Він надає починаючим підприємцям комплекс послуг, необхідний для успішного становлення і розвитку малого підприємства:

· навчання по програмах менеджменту, маркетингу, фінансової діяльності і бізнесу-планування малого підприємства;

· допомога в створенні бізнес-планів;

· маркетингові дослідження конкурентноздатності продукту і методів його просування на ринок;

· консультування з усіх питань діяльності підприємства;

· оренду приміщень;

· офісні послуги;

· сприяння у фінансуванні проектів.

При цьому договір про оренду приміщень укладається на термін не більш 3 років з можливістю продовження його ще на 2 роки. Орендна плата в перший рік складає всего 50-60% ринкової ціни. Протягом наступного років вона поступово збільшується до відповідної ринкової ціни. Причому для підприємств сфери обслуговування орендна плата може бути трохи вище, ніж для виробників.

У 1998 році було створено перше об’єднання українських бізнес-інкубаторів — Асоціація Українських бізнес-інкубаторів і інноваційних центрів (УАБІІЦ). Членами Асоціація є 100 фізичних і 60 юридичних осіб. Переважно це керівники бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва й інших громадські організації. У той же час членами Асоціації є успішні підприємці, науковці, українські і закордонні консультанти.

На теперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів. За даними ж нещодавно проведеного УАБІІЦ моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. Серед них Білоцерківський, Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський, Львівський, Полтавський, Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така ситуація спричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттям бізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такої організації, як бізнес-інкубатор.

Практично у всіх країнах світу інкубатори користуються підтримкою держави, що виконує фінансування програм по розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері.

Але говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів ще не приходиться. Незважаючи на офіційну державну підтримку (наприклад, розпорядження Кабінету міністрів 2001 року про всебічну підтримку місцевою владою діючих і існуючих бізнес-інкубаторів) ця ідея ще не знайшла широкого застосування і належного розвитку.

 

 

4.1 Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

З 70—80-х років 20-го століття у технічно розвинутих країнах почали активно поширюватися різні форми спільно проведення науково-дослідних робіт, спрямованих переважно на забезпечення великих технологічних проривів. Рішення таких задач вимагає організації складних програм НДДКР і значних фінансових, матеріально-технічних, і людських ресурсів.

Історично першою формою науково-технічної кооперації в США стали дослідницькі інститути, переважно галузевого профілю, створювані за програмно-цільовим принципом. Їхньою відмінною рисою є відмовлення від проведення робіт власними силами і залучення на контрактній основі зовнішніх виконувачів, у тому числі промислових фірм.

Кілька великих корпорацій однієї галузі, зацікавлених в спільному проведенні визначених етапів інноваційних процесів (у першу чергу НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган керування. У такий спосіб були створені Дослідницький інститут електроенергетики, Дослідницький інститут сонячної енергетики та інші.

Інститути організуються на відрахування від продажів зацікавленими корпораціями, причому багато хто з них через недостатній власний науково-технічний потенціал ніколи до цього не займалися НДДКР. Штат працівників цих інститутів відносно невеликий. Його персонал (вчені й інженери, професійні керуючі, фахівці в області фінансів) зосереджує основні зусилля на керуванні діяльністю виконавців, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі. У меншому ступені вони займаються проведенням НДДКР власними силами. Інститути являють собою певний грошовий фонд, з якого видаються засоби під цільові проекти зовнішнім виконавцям. Завдяки цільовому характерові субсидування НДІ можуть охопити величезну масу фахівців, що недоступно окремій корпорації.

 

4.2 Альянси, консорціуми і спільні підприємства як форма

міжфірмового інноваційного співробітництва

 

Кінець 80-х і 90-і роки характеризуються швидким ростом кооперації у вигляді міжфірмових угод про НДДКР, націлених на рішення довгострокових інноваційно-комерційних задач глобального поширення нових технологій. Організаційною формою цього процесу стали науково-технічні альянси.

Науково-технічним альянсом прийнято називати стійке об'єднання декількох фірм різних розмірів між собою і/або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про сумісне фінансування НДДКР, розробку або модернізацію продукції.

Науково-технічні альянси підрозділяють на:

- науково-дослідні, створювані для реалізації наукового проекту;

- науково-виробничі - для розробки і виробництва нової продукції.

Якщо в такому співробітництві беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними. Створюючи технологію поза твердими національними межами, альянси знижують вплив і число страхових факторів, ризиків, обмеженості ресурсів, твердості державного регулювання.

Учасники альянсу вносять свої внески у вигляді інтелектуальних, матеріальних і інших ресурсів, а після досягнення результатів отримають за згодою свою частку інтелектуальної власності. Альянси займають проміжну ступінь між неформальною кооперацією і повним злиттям. Керування здійснюється або одним з ведучих членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси. Один з парадоксів формування альянсів полягає в розширенні, співробітництва корпорацій одночасно з жорсткістю їхньої конкуренції між собою.

Найбільш великі альянси впливають на технічний рівень ключової галузі. Так, у 1992 р. відомі корпорації IBM, Siemens і Toshiba створили альянс для розробки суперчипа комп'ютерної пам'яті, вклавши 1 млрд. дол.

Альянси з'явилися й у Росії. У 1995 р. компанії Hewlet Packard, Oracle, LVS і Cognitive Technologies оголосили про початок реалізації спільного проекту «Електронний архів» по створенню систем керування електронними документами. Фірма Cognitive Technologies поставляє системирозпізнавання текстів (одні з кращих у Росії), розроблені за участю фахівців Інституту російської мови; фірма Oracle — технології керування базами даних; фірма Hewlett-Packard — повний набір устаткування для створення і підтримки електронного архіву, а фірма LVS виступає як збирач, наладчик, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові.

Інтернаціоналізація інноваційних проектів являє собою позитивну тенденцію, тому що в результаті виграють усі. Потенційний виграш визначається новими можливостями для інновацій, швидким і широким поширенням передових технологій, більш раціональним розміщенням ресурсів, створенням більш сприятливого інвестиційного клімату.

Консорціум являє собою добровільне об'єднання організацій для рішення конкретної задачі, реалізації програми, здійснення великого проекту. До нього можуть входити підприємства й організації різних форм власності, профілю і розміру. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підкоряються спільно обраному виконавчому органові в тій частині діяльності, яка стосується цілей консорціуму. Після виконання поставленої задачі консорціум розпускається.

У рамках консорціуму для їхніх учасників стало можливим:

- виконання досліджень, які не можна було проводити самостійно через значні витрати і ризик;

- розподіл витрат на виконання НДДКР між декількома фірмами-учасниками;

- об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних трудових і матеріальних ресурсів для виконання НДДКР.

Міжнародне спільне підприємство (СП) може бути визначене як форма міжфірмового співробітництва в розробці, виробництві або маркетингу продукту, що перетинає національні межі і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів. У багатьох випадках відповідальність у керуванні розділена між фірмами-партнерами.

За даними статистики, 55% угод про кооперації - це угоди про створення СП. Близько 40% промислових компаній США з обсягом продажу понад 100 млн дол. беруть участь у створенні одного або декількох СП. У цій формі організовано близько 40% закордонних філій американських і англійських міжнародних монополій, понад 50% закордонних західногерманских і італійських філій, 70% французьких і майже 90% японських.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-12-29; Просмотров: 1296; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.029 сек.