Ліцензування: сутність, види

Патентовласник не завжди має достатньо ресурсних можливостей, щоб використати запатентований ним ви­нахід або корисну модель повною мірою. Тому законо­давством передбачено можливість передавання права на інтелектуальну власність, зокрема на об'єкти промисло­вої власності. Надаючи дозвіл використовувати винахід третій особі, автор винаходу має від цього комерційну вигоду.

Продаж ліцензій є достатньо поширеним видом пере­давання права власності. Ліцензія (лат. licentia — свобода, право) —дозвіл використовува­ти технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протя­гом певного строку за обумовлену винагороду.

Продаж ліцензій патентовласниками та придбання їх суб'єктами підприємницької діяльності здійснюється на основі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір — договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знака, комер­ційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) лі­цензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

Існує декілька видів ліцензій (рис. 9.3).

Рисунок 9.3 – Види ліцензій

1. Залежно від підстави, на якій видається дозвіл вико­ристовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові.

Добровільна ліцензія. Сутність її полягає в тому, що власник патенту з власної волі передає свої майнові права іншій фізичній або юридичній особі на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування і порядок виплати винагороди. Ліцензійний договір вважають дійсним, якщо він укладений у письмо­вій формі, підписаний сторонами та зареєстрований.

Примусова ліцензія. Це дозвіл на використання вина­ходу, що видається уповноваженою на це урядовою уста­новою за встановленою нею винагородою проти волі патентовласника. Світова практика показує, що вони видаються лише за виняткових обставин.

В Україні примусові ліцензії уповноважений реалізову­вати Державний департамент інтелектуальної власності. За законодавством України це може мати місце тоді, коли юридична особа, яка бажає використати запатентований винахід, не в змозі дістати прямий дозвіл патентовласника. Однак примусова ліцензія є певним обмеженням прав власника, тому може бути оскаржена патентовласником у судовому порядку.

Примусова ліцензія може реалізовуватись двома шля­хами: адміністративним або судовим. До адміністратив­ного вдаються тоді, коли цього вимагають інтереси сус­пільства або інтереси національної безпеки країни. За таких умов Кабінет Міністрів України може без згоди власника передати право на використання об'єкта промис­лової власності будь-якій іншій юридичній особі.

У судовому порядку примусову ліцензію може бути на­дано за заявою зацікавленої сторони. Такі дії можуть мати місце, коли власник чи його правонаступник зовсім не ви­користовували або використовували недостатньою мірою об'єкт промислової власності в Україні протягом трьох ро­ків після видачі патенту. Крім того, ці ж дії можуть бути застосовані і у випадку, коли використання патенту на ви­нахід чи корисну модель було припинено на термін більш ніж три ро­ки. Цим самим забезпечуються умови для використання винаходу суспільством.

2. Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяють на патентні та безпатентні. Патентна ліцензія. Вона передбачає передавання за­хищеного патентом технічного досягнення. Умови ліцен­зійного договору щодо обсягу прав і терміну дії в цьому випадку визначаються правилами, які регулюють експлуа­тацію патенту.

Безпатентна ліцензія. Сутність її полягає в тому, що власник технічного рішення (технології) дає дозвіл або фактично розкриває перед партнером по договору знання, які з певних причин не були запатентовані або ж не підда­ються патентуванню, наприклад модернізація наявного обладнання, яка дає можливість виготовляти продукцію з іншими властивостями; навчання персоналу новій методи­ці роботи, ноу-хау технічного характеру. За таких умов ук­ладення угоди про передавання технології у формі безпа­тентної ліцензії містить ризик для власника технології, ос­кільки не забезпечує його прав власності при ознайомленні протилежної сторони з цінністю та деякими таємницями технології. Для зменшення цього ризику практикується укладення опціонної угоди про нерозголошення таємниць технології. Вона передбачає надання майбутньому імпор­теру технології технологічної документації або дослідного зразка, які не повинні розголошуватися ним певний тер­мін, а власнику технології — опціонної винагороди, яка при укладенні угоди про передавання технології врахову­ється як частина ліцензійного платежу; у протилежному випадку — втрачається покупцем опціонної угоди.

3. Залежно від обсягу прав на використання розрізня­ють звичайні, виключні й повні ліцензії.

Звичайна ліцензія. Надає ліцензіату право використан­ня об'єкта ліцензії. Право розпоряджання зберігається за ліцензіаром.

Виключна ліцензія. Цей вид ліцензії надає ліцензіату право виключного користування об'єктом ліцензії за умо­ви збереження за ліцензіаром права користування техніч­ним рішенням у частині, що не передається ліцензіату; при цьому ліцензіар не має права давати ліцензії на викорис­тання об'єкта промислової власності іншій особі на цій са­мій території в обсязі наданих ліцензіату прав.

В угоді за виключною ліцензією ліцензіар може обме­жити права ліцензіата стосовно:

— терміну дії угоди (який може бути рівним або мен­шим за термін дії патенту);

— території (конкретним підприємством, областю, країною тощо);

— виду використання (тільки продаж об'єкта або тіль­ки його виробництво тощо).

Повна ліцензія. Згідно з нею ліцензіат одержує всі права на використання та розпорядження технологією.

Ліцензійний договір передбачає передавання прав на використання об'єктів інтелектуальної власності на комер­ційній основі. Тому виникає необхідність обґрунтування доцільності придбання ліцензій, суть якого полягає у визна­ченні і порівнянні витрат на проведення власних НДДКР і промислового освоєння їх результатів і витрат, пов'язаних з придбанням ліцензій і промисловим освоєнням.

Вибір способу оплати ліцензії на переданий об'єкт ін­телектуальної власності залежить від розміру втраченої вигоди ліцензіара за умов передавання об'єкта, захисту прав власності на нього, ступеня освоєння технології (ла­бораторна чи прикладна). Відповідно до цього у практиці господарювання сформувалися такі способи оплати лі­цензії:

— у формі паушального платежу — разової або поділе­ної на кілька частин суми виплат, яка визначається загаль­ною величиною можливих втрат ліцензіара та наданих ним послуг. Такий спосіб оплати, як правило, використо­вується при передаванні незавершених технологічних розробок;

— у формі роялті — періодичних сум виплат ліцензіару (встановленого відсотка від обсягів виготовленої про­дукції на основі переданої технології);

— у формі поєднання паушальної суми платежу та роялті.

Отже, передавання прав на використання продукту ін­телектуальної діяльності через укладення ліцензійного до­говору дає змогу винахідникам отримувати вигоду від ре­зультатів своєї роботи навіть за умов, коли вони безпосе­редньо не займаються впровадженням новації у виробничу діяльність. Крім того, придбання ліцензій фірмами забезпечує прискорення процесу дифузії інновацій, а значить, сприяє економічному зростанню суспільства.

5 Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності

Оцінка прав на винаходи і корисні моделі на практиці може здійснюватися за допомогою підходів: витратного, додходного (прибуткового) і порівняльного (ринкового).

Одним з методів витратного підходу є метод вихідних витрат. За цим методом вартість прав на винахід чи корисну модель, створені на власному підприємстві, може бути визначена за формулою:

(9.1)

де k ₁ — коефіцієнт морального старіння, розрахований на дату оцінки за формулою:

(9.2)

де t_юр — юридичний термін дії, охоронного документа на дату оцінки;

t_n — номінальний (повний) термін дії охорони докумен­та;

З — витрати річні сумарні в t-м періоді, грн;

к_2t — коефіцієнт індексації, що враховує зміни індексу цін у t-м періоді у відповідних галузях промисловості (визначається по банківській чи дисконтній ставці, або по галузевих індексах цін, або за коефіцієнтами індек­сації пенсій):

к_3t— коефіцієнт дисконтування в t-му періоді:

(9.3)

де і_t - банковський відсоток за використання капіталу в t-м періоді, %.

При визначенні витрат виявляються усі фактичні затрати, пов'язані зі створенням, правовою охороною і введенням ОІВ у дію:

З_t =З_pt + З_ot, (9.4)

де З_рt — витрати на розробку ОІВ, грн;

З_ot— витрати на правову охорону ОІВ, грн.

У свою чергу:

З_pt = З_ндр + З_ктд, (9.5)

де З_ндр — витрати на проведення НДР, грн;

З_ктд — витрати на розробку конструкторсько-технічної, технологічної і/чи проектної документації, пов'язані зі створенням ОІВ, грн.

З = З_п + З_тд + З_е + З_в + З_з + З_інш, (9.6)

де З_n — витрати на пошукові роботи, грн;

З_тд — витрати на проведення теоретичних досліджень, грн;

З_е— витрати на проведення експериментів, грн;

З_в— витрати на проведення випробувань, грн;

З_з — витрати на складання, розгляд і затвердження звітів, грн;

З_інш — інші витрати.

З_інш = З_еп + З_тр + З_рп + З_р + З_ан + З_д, (9.7)

де З_еп — витрати на виконання ескізного проекту, грн;

З_тр — витрати на виконання технічного рішення, грн;

З_рп — витрати на виконання робочого проекту, грн;

З_р — витрати на виконання розрахунків, грн;

З_ан — витрати на проведення авторського нагляду, грн;

З_д — витрати на дизайн, грн.

Для визначення вартості ОІВ за ринковим підходом здійс­нюють збір, аналіз і систематизацію даних про комерційні умови укладених ліцензійних та інших договорів на передачу ОІВ і їхню ціну на міжнародному і внутрішньому ринках за галузевим принципом і на цій основі створюють бази даних.

Визначення ринкової вартості ОІВ на основі наявних ана­логів можливо лише при правильному зіставленні цілей, па­раметрів, обсягів і умов наданні прав, а також характеристик оцінюваних ОІВ і аналога.

Визначення продажної ціни продукції з ОІВ на основі по­рівняння продажів здійснюється за допомогою складання прайс-листів порівнюваних об'єктів, зіставлення комерційних умов продажів і технічного рівня оцінюваного об'єкта з наяв­ними аналогами. Наявні в базах даних порівняльні дані, у тому числі термі­ни договорів, ставки роялті, продажні ціни й ін., використо­вуються для уточнення розрахункових параметрів, отриманих при оцінці ОІВ на основі дохідного підходу.

У рамках дохідного підходу оцінку вартості прав на винахід і корисні моделі найчастіше роблять за методом надлишково­го прибутку.

Під "надлишковим прибутком" у данному випадку розу­міють різницю між прибутком, отриманої при використанні винаходів чи корисної моделі, і тим прибутком, який вироб­ник одержує від реалізації продукції без використання вина­ходу чи корисної моделі. Надлишковий прибуток дисконту­ють з урахуванням передбачуваного періоду його одержання.

Вартість прав на винахід чи корисну модель можна визна­чити за формулою:

(9.8)

де — чистий надлишковий прибуток, одержуваний за ра­хунок використання винаходів чи корисної моделі в пе­ріоді t, грн;

r — ставка дисконту, %;

п — число періодів t, у яких передбачається одержання надлишкового прибутку.

(9.9)

де — чистий надлишковий прибуток, одержуваний від використання чи винаходу корисної моделі в період t, віднесений до одиниці продукції, грн;

V_t — число одиниць продукції, вироблених у період і.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування при­бутку підприємств" податок на прибуток складає 25%.

Вартість промислового зразка може бути визначена за фор­мулою:

(9.10)

де — чистий прибуток, одержуваний у період t від того обсягу техніки, у якому використаний промисловий зра­зок, грн;

r - ставка дисконту, %;

п — число періодів t, у яких передбачається одержання прибутку від об'єкта техніки.

(9.11)

де — чистий прибуток, одержуваний з одиничного об'єк­та техніки в період t, грн;

V_t — число одиниць об'єкта техніки, вироблених у пе­ріод t, шт.

Дата добавления: 2014-12-29