КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Період розквіту Київської Русі часів Ярослава Мудрого
Київська Русь за часів Володимира Великого.Історичне значення Хрещення русі. За роки правління Володимира Великого (978—1015) Русь значно збільшується за рахунок приєднання Червоної Русі, Закарпаття й Корсуня. Тобто Київська Русь стає найбільшою державою Європи з населенням понад 5 млн. людей та територією 800 тис. км². Володимир провів реформу місцевого самоуправління, ліквідувавши племінні автономії та ставлячи своїх намісників. Значне місце займає князівська дружина. 988 року Володимир оголосив прийняття християнства з Візантії. На відміну від спроб Ольги та Аскольда, це торкнулося широких верств населення. Хрещення стало вирішальним кроком протягом всієї історії українських земель. Саме за вказівкою Володимира створено систему захисних споруд, відомих у народі як «змієві вали», що простягалися на 1000 км. Володимир впровадив і «Статут про церковні суди і десятини». Історичне значення цього часу полягала в наступному: 1) Залучення слов'яно-фінського світу до цінностей християнства. 2) Створення умов для повнокровного співробітництва племен Східно-Європейської рівнини з іншими християнськими племенами і народностями. 3) Русь була визнана як християнська держава, що визначило більш високий рівень відносин з європейськими країнами і народами. 4. Попри ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави, після смерті Володимира Великого 1015 року Русь вступає у період міжусобної боротьби. Перемогу у протистоянні з братами здобув Ярослав Мудрий (1019—1054). Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди Київській Русі. Збудував у Києві Собор святої Софії, що стоїть там донині. 1037—1039 рр. створено перший літописний звід. Побудовано перші книжкові майстерні та засновано Києво-Печерську лавру — спроба створити у Києві (на той час кількість населення міста сягає 50 тисяч) митрополію. Спорядив першу на Русі збірку законів — «Руська правда». Ярослав Мудрий зміцнив зв'язки з Європою завдяки тому, що одружив своїх дочок з європейськими монархами.
5. Історична характеристика Романа Мстиславича та Данило Галицького Роман II Мстиславич, син великого київського князя Мстислава II та Аґнеси, дочки польського князя Болеслава III Кривоустого. 1168—1169 рр. правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, Роману Мстиславичу вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава I Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201—1202 і 1203—1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. У зовнішній політиці Роман Мстиславович підтримував тісний союз із Візантією та Угорщиною, мав тісні зв'язки з Римським Папою Інокентієм ІІІ, перемагав неспокійних сусідів - половців і литовських племена, втрутився в справи німецьких князів, через свою другу дружину Єфросинію-Анну був споріднений з імператором Священої римської імперії Філіпом Швабським, який був одружений з сестрою Єфросинії - Іриною Ангеліною. Роман Мстиславович намагався подолати роздрібненість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани. Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом. Після його смерті Галицько-Волинське князівство до 1238 року припинило своє існування як єдина держава. Дани́ло I Рома́нович (давньорус. Данило Романовичъ; 1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), київський (1240). Син князя Романа II Великого та візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Данило Галицький відноситься до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династія Романовичів (Рюриковичів). Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму. Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави. 6. Причини феодальної роздробленості Київської Русі Причинами роздробленості Київської держави були: 1) великі географічні розміри Київської Русі та етнічна неоднорідність населення, що об'єктивно сприяло зростанню сепаратистських (відцентрових) настроїв (такою державою важко було управляти); 2) криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин — великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри); 3) насильницьке об'єднання східнослов'янських племен у IX ст., яке дало зворотну реакцію у XII ст.; 4) відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади (княжий стіл міг передаватися від старшого брата до молодшого або від батька до сина, тому брати часто воювали між собою, а племінники ворогували з дядьками); 5) занепад Києва як торгового центру (наприкінці XI ст. половецькі орди порушили торгівлю на великому шляху «із варяг у греки»; хрестові походи, особливо пограбування Константинополя у 1204 p., змусили європейців шукати торговельні шляхи у Візантію та на Схід, обминаючи Київ). З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі.З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар.Протягом XI—XII ст. на території Київської держави з'явилося біля 15 князівств, з яких Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське та Галицьке були в межах сучасної України. 7. Особливості литовського панування в Україні-Русі Перехід українських земель до складу ВКЛ Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (1434). До складу Великого князівства Литовського тривалий час входили українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. Починаючи з XIII ст. у боротьбі з Німецьким орденом та Галицько-Волинським князівством формується Литовська держава. За Великого князя Литовського Гедиміна (1316—1341) відбулося зміцнення територіальної єдності В.к. Л. (приєднались Мінськ, Орша, Берестя, Пінськ, Туров, відбувались спроби приєднати Київське князівство), утвердження спадковості князівської влади. Умови швидкого просування Литовської держави на українські землі: знесиленість руських земель внаслідок татаро-монгольської навали й занепад Києва, як політичного центра Русі; відсутність єдності; налагодження політичних і культурних зв’язків між руськими землями й литовцями в процесі створення литовсько-руської держави; вплив на Литву руської (української, білоруської) культури, мови й традицій; поява литовських військ вселяла надію на визволення від татарської орди. Особливо варто зазначити, що не слід уявляти собі захоплення литовцями українських земель, як нашестя ворожих орд. Для опису цього процесу краще підходять такі слова, як проникнення, включення, приєднання. Під час просування Ольгерда вглиб України населення часто вітало його війська, які складалися також і з українських підданих. Для українців литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. Також литовці за браком людей для управління своїми завоюваннями дозволяли місцевій знаті займати найвищі адміністративні посади. Нарешті, на відміну від монголо-татар, на литовців не дивилися як на цілковитих чужинців. 8. Напрямк посилення польського тиску на українські землі після Люблінської унії 1569р.? Лю́блінська у́нія 1569 (від лат. unia — союз)) — угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року. Особливо швидко зростало феодальне землеволодіння після Люблінської унії 1569 p., коли Польща загарбала Волинь, Київщину й Брацлавщину. На ці землі накинулись магнати Замойські, Струсі, Жолкевські, Калиновські, Конєцпольські, Потоцькі, середня й дрібна шляхта; не відставало від них і католицьке духовенство. Захоплення земель активізувалося після сеймової постанови 1590 р. про роздачу «пустель, що лежать за Білою Церквою». Польське й українське панство силою зброї привласнювало селянські та козацькі землі. Величезні земельні простори захопили магнати на Брацлавщині. В 1629 р. у Брацлавському воеводсті 18 магнатам належало 80% усіх селянських і міщанських дворів. Невпинно збільшувалося церковне землеволодіння. В XVI — першій половині XVII ст. найбільшим церковним землевласником на Україні був Києво-Печерський монастир, якому належала велика кількість маєтків мало не по всій території України й Білорусії з різними угіддями. 9. Причини виникнення українського козацтва.Заснування першої Запорозької Січі Утворення українського козацтва Райони у нижчій течії Дніпра у другій половині XV ст. представляли собою буйний, нeзaсeлeний oсiлoю людністю степ, який отримав назву Дикe Пoлe. Своєрідними «двeримa» в Пoлe з бoку густo зaсeлeнoгo Сeрeдньoгo Подніпров'я були пoрoги — пeрeривчaстe грaнiтнe пaсмo, щo пeрeтинaлo тeчiю Днiпрa, тягнучись нa бaгaтo кiлoмeтрiв мiж теперішніми Дніпропетровськoм i Запоріжжям. Зa пoрoгaми пoчинaвся Днiпрoвський Низ. Річище тут булo зaсiянe безліччю oстрoвiв, a сaм Дніпро рoздiлявся нa рукaви, утвoрюючи числeннi oзeрa, зaтoки й прoтoки. Цю мiсцeвiсть нaзивaли Вeликим Лугoм. У цей час почали формуватися групи втікачів з території Речі Посполитої, які прибули сюди з різних причин. Основними були бідність, релігійний й національний гніт, напади татар, чи кримінальні переслідування. Ці люди називали себе козаками й займалися в основному ратною справою. Склад цих угруповань був дуже строкатий і окрім українців (жителів руської частини Польщі), які становили безумовну більшість, тут було багато татар, росіян, поляків, угорців і німців. У 1492 р. впeршe згaдуються кoзaки-xристияни (кияни та чeркaсцi), якi в гирлi Днiпрa рoзбiйницьки нaпaли нa турeцький корабель. Поява козацтва була спричинена як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками і засвідчила величезну життєздатність тогочасних українців. За умов, що загрожували самому існуванню українського народу, козацтво поступово перетворилося на силу, здатну боронити рідну землю від зазіхань чужинців, зберегти етнічну самобутність, а також створити власну державу. Запорозька Січ - християнсько-православна демократична республіка. ПОЯВА ПЕРШИХ СІЧЕЙ Постійна загроза нападів ординців спонукала козаків до створення надійної системи укріплень. Основу її становили січі. Дослідники пов'язують походження слова січ із засіками - укріпленнями з дерев. Великого значення надавали козаки місцю розташування січі. Найчастіше то був річковий острів. Можливо, за давніших часів розрізнені невеликі січі існували в багатьох місцях. Згодом за порогами утворилася одна Запорозька Січ - своєрідна столиця запорозьких козаків. Відомо вісім дніпровських січей. Перша розташовувалася на острові Мала Хортиця (нині на території міста Запоріжжя). Вона була зведена 1556 р. українським православним князем Дмитром Вишневецьким і слугувала військовою базою козацтва на пониззі Дніпра. Звідси протягом 1556 р. було організовано численні походи запорожців у володіння кримського хана й на турецькі фортеці. Одначе восени 1557 р. запорозьку фортецю Виникнення українського козацтва - це історично-об'єктивний процес. Спричинили до цього: ─ наявність величезного масиву вільних земель степової зони (Дикого Поля), з багатими природними ресурсами, що потребувало заселення і господарського освоєння; ─ погіршення становища українського народу, що обумовлювало втечі селян і міської бідноти на окраїни Польсько-Литовської держави в пошуках кращої долі. Також туди їхали авантюристи, злодії, шукачі пригод та ін; ─ умови існування, оскільки постійною була загроза нападів татар, обумовлювали потребу до появи у козацтва військової організації. 10. Запорожська Січ – козацька християнська республіка Зародком нової української державності — козацької — стала Запорозька Січ. її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння. Козацька Січ мала надійні укріплення. її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки. Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов'язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2— З рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2). Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Низового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували богослужіння та різні молебни. Характерно, що при читанні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати зброєю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, медаль, злиток золота, срібла тощо. У 1755 р. запорозький кіш придбав срібне панікадило вагою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було величезною сумою (все жалування війська тоді становило 4660 крб.). Особливо прихильність козаків до православ'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й заспокоїти вируюче козацьке життя, а також підготуватися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозького способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «християнською козацькою республікою». 11. Міжнародна діяльність Дмитра Вишневецького (Байди)?
12. Козацькі морські експедиції першої половини 17 ст Нове, XVII ст. запорозькі козаки відкрили морським походом під Кілію. У травні 1602 р. козаки на 30 чайках і кількох галерах, відбитих у турків, вийшли в море. Бій з турецькою ескадрою під Кілією був для козаків успішним. Після розгрому 1605 р. татарських орд на Подніпров'ї козаки на чолі з Петром Сагайдачним влітку 1606 р. організували нову морську військову експедицію. Козаки кілька разів нападали на турецькі міста і фортеці Чорноморського узбережжя. Вони ходили на Кілію, Білгород. З моря козаки атакували Варну. З боєм оволоділи вони цією важливою фортецею і великим портом султанської Туреччини. Захопили 10 турецьких галер з продовольством, товарами й екіпажем. Влітку 1608 р. запорожці провели сухопутний похід на Кримське ханство, захопили Перекопську фортецю і спалили її. А в наступному році, восени,— у новий морський похід повів запорожців Сагайдачний. На 16 чайках козаки увійшли в гирло Дунаю, знову атакували Кілію, Білгород, а також Ізмаїл. Так розпочалася «доба героїчних походів», як називають історики козацькі морські експедиції перших двох десятиріч XVII ст., які пов'язані з ім'ям геніального українського полководця, козацького гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Найбільшу шану й популярність здобув Сагайдачний за вдяки своєму воєнному талантові й одчайдушній хоробрості. Навіть у сильних і мужніх запорожців відвага й безстрашність Сагайдачного викликали захоплення й подив. Така вдача могла викуватися саме на Запорожжі — в умовах постійної небезпеки й героїзму. У другому десятилітті Сагайдачний керував майже усіма великими походами запорожців, морськими і сухопутними. 13. Козацько-селянські повстання 20-30 1. Основні передумови повстань. Після Хотинської війни (1620-1621 pp.), яка принесла славу українським козакам, польський уряд не виконав даних козакам обіцянок, не виплатив їм належну платню, зменшив реєстр. Польський уряд прагнув перетворити козаків, яких не було в реєстрі, у залежних селян. Польська шляхта за підтримки уряду порушувала майнові права українських феодалів, у тому числі гетьманів, незаконно захоплювала їхні володіння. 2. Повстання 1625 р. під керівництвом Марка Жмайла. Польський уряд не виконав своєї обіцянки надати учасникам Хотинської війни права реєстровців. Козаки, які після цієї війни осіли на Київщині, заявили, що вони не визнають владу панів і королівських старост. Влітку 1625 р. польський уряд направив на Київщину каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін на чолі с Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом. У бою біля озера Курукового обидві сторони зазнали серйозних утрат. Козацька старшина стала схилятися до компромісу з поляками, передавши гетьманську владу прихильникові угоди зі шляхтою Михайлові Дорошенку. За підсумками переговорів було підписано Куруківську угоду, за якою всі учасники повстання були амністовані, а реєстр збільшувався на 6 тис. Реєстровцям була визначена щорічна заробітна плата в 60 тис. злотих і виділені королівські землі. У свою чергу, козаки прийняли на себе зобов'язання не втручатися в релігійні справи, припинити морські походи і не вступати в зносини з іноземними державами. 3. Повстання 1630р. під керівництвом Тараса Федоровича (Трясила). Укладений мир не міг бути тривалим, оскільки він не лише поглибив протиріччя між реєстровими (привілейованими) і низовими («незаконними») козаками, але і залишив без захисту селянство і міщан - основну масу повсталих. У цей період на Січі організаційно оформилося нереєстрове козацьке Військо Запорозьке Низове. У 1628 р. запорожці не визнали нового гетьмана Григорія Чорного й обрали гетьманом Тараса Федоровича (Трясила). Г. Чорний спробував взяти під контроль низове козацтво, що призвло до чергового соціального вибуху. У березні 1630 р. загін січовиків у Черкасах Г. Чорного і привіз його на Запорожжя. На козацькій радо його було засуджено і страчено. Тарас Федорович на чолі 10-тисячного війська рушив на Правобережжя. Він звертався до народу з універсалами, які закликали вступати до його загонів, «добувати козацькі вольності» і «захищати православну віру». Результат повстання було вирішено в тритижневих боях з поляками під Переяславом у травні 1630 р. Польський гетьман С. Конєцпольський запропонував мир, і старшина погодилася. Відповідно до Переяславського договору між поляками і старшиною козацький реєстр збільшувався до 8 тис, козаки здобували право самим обирати собі гетьмана. В іншому цей договір підтверджував умови попередньої Куруківської угоди. Тарас Федорович не визнав домовленостей старшини з поляками і з великим загоном повстанців відійшов на Запорожжя, а звідти - на Дон.
14. Причини, умови та наслідки підписання Березневих статей 1654 р Причини та характер угоди в 1654 р. Березневі статті. Визвольна війна українського народу на початку 50-х років велася з перемінним успіхом. Знесилені були обидві сторони. В цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина козацтва на чолі з Б. Хмельницьким вирішує звернутися за допомогою до Московії.1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення про прийняття України «під руку царя». На Україну виїхало посольство на чолі з боярином Бутурліним.8 січня 1654 р. московська делегація прибувала до м. Переяслав, де на неї чекав Б. Хмельницький з козацькою старшиною. Після переговорів було досягнуто угоди про те, що Військо Запорізьке має присягнути на вірність московському цареві. В умовах нового карального наступу поляків український уряд змушений був погодитися скласти присягу на вірність Московії. Переговори у Москві проходили з 23 березня по 6 квітня 1654 р. і завершилися підписанням договору, який увійшов в історію як «Березневі статті». Умовами договору були: - підтвердження права і привілеїв Війська Запорізького на маєтності та землі; - встановлення 60-тисячного козацького реєстру; - збереження за гетьманським урядом права контролю над фінансами та податками; - недоторканість права та повноважень місцевих органів влади, права Київського митрополита, права обрання гетьмана козацтвом. Московія зобов'язувалась обороняти Україну від Польщі, але обмежила право гетьмана на зносини з іноземними державами, зокрема, з Кримом і Туреччиною.За цим договором Україна увійшла під протекторат Московії на широких правах автономії.Оцінка московсько-українського союзу в працях істориків залишається неоднозначною.У складі монархічної Московії Українська держава з її республікансько-демократичиою формою правління була позбавлена можливостей дальшого розвитку. В наступні після 1654 р. десятиріччя йшов поступовий, але невблаганний процес втрати Українською державою своїх етнічних рис, ліквідації демократично-республіканських органів влади.Після укладення союзу між Україною та Московією відбулося перегрупування основних учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Основна маса московських військ і загони козаків під командуванням Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. польсько-татарське та українсько-московське війська зійшлись під Охматовом. Польсько-татарське військо зазнало поразки.У липні 1655 р. українсько-московське військо рушило в Галичину-19 вересня 1655 р. під м. Городок (біля Львова) польські війська були розбиті. Польща виявилася неспроможною вести бойові дії. Скориставшись цим, війну Польщі оголосила Швеція, яка окупувала значну частину її території. Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і за спиною України уклала з нею Віленське перемир'я (24 жовтня 1656 р.). Б. Хмельницький вирішив продовжувати боротьбу. Він укладає союз із Швецією та Трансильванією. Але напередодні великого повороту в долі України (27 липня 1657 р.) Б. Хмельницький помирає. 15.Зовнішня політика Богдана Хмельницького часів Української революції середини 17 ст. Підіймаючи повстання проти польського панування Богдан Хмельницький розумів, що без допомоги зовнішніх сил він не обійдеться, тож велика увага приділялася зовнішній політиці.Першою дипломатичною перемогою гетьманського уряду був союз з кримськими татарами., але історія показала нам його ненадійність.Гетьманській державі з власним адміністративним устроєм та державним апаратом потрібен був монарх, який зміг би забезпечити новосформованому суспільству законність і захист. Таким покровителем і захисником міг стати Турецький султан. Це, по суті, було дуже вигідним варіантом, оскільки прямого сусідства з Гетьманщиною не було, значить відкрито втручатися у внутрішні справи держави було не можливо, а авторитет турецького султана вплинув би на бажання поляків завоювати наші землі. Тож у 1651 році, після обміну посольствами, Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорізьке на таких же умовах, що й Молдову, Крим та Валахію. І все б нічого, але через ненависть українців до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і лишилась нездійсненною.Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя був єдиновірний російський цар. Хмельницький просив про допомогу в ім'я православної віри ще на початку повстання, але навчений недавньою війною з Польщею, в якій московити зазнали величезних втрат, цар вирішив почекати, доки сторони виснажаться. Чекання те невідомо скільки б продовжилося, якби не погроза українців віддати перевагу оттоманському варіанту(1653 р.). Тоді Олексій Михайлович скликав Земський собор, на якому було вирішено, що "заради православної віри й святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під свою високу руку.". Приймаючи це рішення московити сподівалися відібрати деякі захоплені Польщею землі і взагалі розширити свій вплив. На Переяславській раді гетьман та його оточення склали присягу російському цареві, і була та присяга не двосторонньою, як прийнято за польською традицією, бо "цар своїм холопам не присягає". Вже наступного дня готується проект договору. За даними Москви, там було 23 статті. З цих 23 пунктів лишається 11, що й отримали назву Березневі статті. Розміщення в Києві та інших українських містах московських залог та втручання царських чиновників у фінансові справи українців одразу занепокоїло козаків. Ворожнеча між союзниками розгорілася ще й в щойно завойованій Білорусі, де населення бажало присягати не царю, а гетьману. Ця ситуація ледь не дійшла до відкритої війни, і московитам знадобився деякий час, щоб витіснити козаків з цієї території.Розуміючи ненадійність північного сусіда, з 1654 р. Богдан Хмельницький починає оминати царя в зовнішній політиці: були вислані посольства до Туреччини і до Кримського хана, але останній навіть прийняти його не захотів через те, що українці пішли на союз з росіянами – найбільшими ворогами Криму. В той же час, у вересні 1655р. Турецький султан присягає на вірність українцям.У 1655 гетьман підписав військову конвенцію зі Швецією, готувався українсько-шведсько-угорський договір.Останньою краплею, на мою думку, для Хмельницького стало те, що на російсько-польських переговорах у Вільнюсі було поділено Україну, а козацьку делегацію на переговори навіть не допустили. Гетьман звинуватив царя у зраді. Ця та інші невдачі (поразка українсько-семигородського походу, повстання козаків проти Хмельницького) підкосили здоров’я гетьмана, вересня 1657 року Хмельницький помирає.Зовнішня політика Богдана Хмельницького була багатогранною, він сподівався здобути для своєї держави якнайкращі умови розвитку. Цей діяч відродив 16. Характеристика козацької держави, створеної за часів гетьманування Б.Хмельницького Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини та Поділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Очолювалася виборним Гетьманом, управлялася козаками. З 1654 року, з перервами, перебувала під протекторатом Московського царства, а згодом Російської імперії. 1667 року, в результаті громадянської війни та Андрусівського миру між Річчю Посполитою та Московським царством, була розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Росіїської імперії від Речі Посполитої, Османської імперії та Кримського ханства. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Швеції. Протягом 18 століття, зусиллями російського уряду, поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом російської імператриці Катерини ІІ була позбавлена інститу гетьмана, а 1786 року — козацького полкового устрою. 1765 року перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії. Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року в українських землях під проводом Богдана Хмельницького. Причинами повстання були корупція королівських урядів, соціальне безправ'я усіх станів за винятком шляхти, економічні і національні утиски українців, активізація української православної церкви і зростання чисельності козацтва попри репресії уряду. Перші перемоги козаків над королівськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями сприяли розширенню соціальної бази повстання за рахунок українських селян, міщан і духовенства. Бунти охопили усю Наддніпрянщину, Сіверщину, Поділля, Волинь, Галичину. Хмельницький був змушений укласти з польським королем Яном ІІ Казимиром Зборівський договір. За цим договором Військо Запорозьке отримувало автономію, очолювану гетьманом, у складі трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського, а також східних районів Волині та Зборівська угода не влаштовувала ні козаків, ні шляхетську Річ Посполиту. 1650 року обидві сторони стали готуватися до нової війни. Вирішальна битва відбулася 1651 року під Берестечком, де козаки зазнали нищівної поразки через відступ татарських союзників з поля бою. Ця поразка перетворила повстання з громадянської козацько-шляхетської війни на війну українсько-польську. Під Білою Церквою Хмельницький був змушений підписати нову мирну угоду. За Білоцерківським договором 1651 року козацька автономія обмежувалася лише Київським воєводством. 17. Характер та рушійні сили Української революції середини 17 ст. під керівництвом Б.Хмельницького Характер і рушійні сили Національно-визвольної війни. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.
Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 p., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження «козацьких прав і вольностей». Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. Прагнення Б. Хмельницького завершити звільнення й об'єднання українських земель. 3 1655 р. Б. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими зовнішньополітичними зусиллями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл X Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Б. Хмельницький з українським військом і корпусом Ф. Бутурліна восени вирушив до Галичини, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Ф. Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Б. Хмельницький не став штурмувати Львів, а обмежився викупом.
18. Зовнішньополітична діяльність Івана Мазепи? Політична діяльність гетьмана І.Мазепи 25 червня 1687 року, він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом у Глухові був вибраний гетьманом військовий осавул Іван Мазепа. Але все ж таки гетьман опікувався розвитком економіки, промислами, мануфактурним виробництвом. Під проводом його уряду старшина й козаки розвивали промисловість України. Тільки в Стародубському полку в часи Мазепи існувало дванадцять буд для випалювання поташу, а на Чернігівщині одинадцять гут виробляли скло, діяло дванадцять паперових фабрик. По всій Гетьманщині поширилося керамічне виробництво, а ткацтво набуло характеру організованого фабричного виробництва полотна, сукна, шовку, козацьких пасів, плахт, килимів. Водяні млини, що були джерелом дешевої енергії, обслуговували паперні, гути, валюші-ступи для биття сукна, керамічні майстерні, лісопильні заводи. І. Мазепа, будучи полоненим, зумів знайти прихильність козацтва та врешті-решт стати гетьманом, мудрим гетьманом та відвести козацьку державу на новий рівень. Зовнішня політика. Про напрями зовнішньополітичної діяльності Мазепи певною мірою свідчать Коломацькі статті. На початку гетьманування він вважав, що зможе втілити свої задуми щодо України тільки в спілці з Москвою, відносини з якою, на його переконання, мали будуватися на засадах українсько-московського договору 1654 р. За підтримки Москви Мазепа сподівався поширити територію Гетьманщини на відвойовану від Польщі Правобережну Україну, а також на степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів, якою володіли Крим і Туреччина. Питання вибору іншого союзника на той час не визріло, оскільки Мазепа не довіряв Польщі та негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною. Внутрішня політика. Ставши гетьманом, Мазепа домагався стабілізації українського політичного та економічного життя. Визначальною рисою його внутрішньої політики було прагнення об'єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній Україні, яка уявлялася новообраному гетьманові як держава західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Саме тому Мазепа докладав чимало зусиль, аби піднести роль українського гетьмана, всіляко підтримував козацьку старшину, причому не тільки заохочував її даруванням земель, а й прагнув чітко розмежувати козацтво й селянство. Мазепа продовжував розвивати започаткований Самойловичем напрямок на створення козацької еліти запровадженням посад бунчукових товаришів. Крім бунчукових товаришів, в оточенні Мазепи з'явилися ще й значкові та значні військові товариші. За цими посадами гетьман закріплював особливі привілеї. Надзвичайно вимогливо ставився гетьман до освіти майбутніх державних діячів, тому заохочував навчання молоді зі свого оточення в Києво-Могилянській академії та за кордоном. 19.Доба «Руїни» причини зміст та наслідки "Руїна" – історіографічна назва занепаду Української козацької держави у другій половині ХVІІ ст. Доба “Руїни” відзначається громадянською війною і інтервенцією сусідніх держав – Польщі, Московії, Туреччини, Кримського ханства. Основною передумовою Руїни, безперечно, стала смерть Богдана Хмельницького. Новим гетьманом України стає Виговський. Його було обрано на військовій раді у Корсуні 25 жовтня 1657 р. Новий гетьман активізує зовнішньополітичні зв’язки, зокрема, відновлює союзні стосунки з Кримським ханством, зі Швецією укладає союз оборонного значення та займає відверту пропольську орієнтацію. Останнє призводить до початку громадянської війни. Проти Виговського виступили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорізької Січі Яків Барабаш. Заручившись підтримкою татар, Виговський розправився з повстанцями. В червні 1658 р. війська Пушкаря були розбиті під Полтавою, самого полковника було страчено, а територія полтавського полку піддалася руйнуванням. Щоб довершити розгром опозиції, Виговський стратив частину повстанців, декількох полковників і 12 сотників, а частину полонених віддав татарам. Всього знищено було 50 тис. осіб. Союз з Кримським ханством і репресії негативно відобразилися на гетьманові, від нього відійшло багато однодумців. Але Виговський не відмовляється від союзу з Польщею і підписує з нею 16 вересня 1658 р. Гадяцький договір (трактат). Україна, зберігаючи повну автономію, входить до складу Речі Посполитої. Проте реально поляки не збиралися виконувати договір. Для них він був тільки приводом, щоб повернути України під свій контроль. Угода в Гадячі призвела до інтервенції Московії. 150-тисячна російська армія рушила до України, але під Конотопом 29 червня 1659 р. була повністю розбита козацькою армією Виговського і найманими полками, що складалися з татар, сербів, німців, поляків, волохів. Конотопська катастрофа викликала справжній шок у Москві. Цар Олексій Михайлович Романов наказав готуватися до оборони Москви, а сам розробляв план евакуації. Але перемога під Конотопом зовсім не змінила ситуацію в Україні – громадянська війна не припиняється. Лівобережні полковники заявили про підтримку Москви, правобережні – перейшли у відкриту опозицію до гетьмана, підтримуючи Юрія Хмельницького, запорожці на чолі з Іваном Сірком почали похід на Крим. І. Виговський вирішує скликати раду. Але козаки не схотіли вислухати гетьмана, звинуватили його в ігноруванні інтересів козацької України. В результаті Виговський поспішно покинув Україну, а новим гетьманом повторно став Юрій Хмельницький. Вирішивши укласти новий союз з Москвою, Юрій 27 жовтня 1659 р. підписує Переяславські статті. Їх було видано за батьківські Березневі, але зміст повністю перероблено. Згідно з новими статтями, автономія України обмежувалася – царські воєводи разом з гарнізонами розміщувалися в Переяславі, Ніжині, Чернігові, Умані, Брацлаві; Київська митрополія підкорялася московському патріархату, гетьман не мав права призначати та зміщувати полковників, карати старшину, а також виступати в похід без царського дозволу, заборонялися відносини з іншими країнами, без дозволу царя українці навіть не могли переобрати гетьмана. Такі умови не могли не викликати глибокого розчарування і обурення, як серед старшини, особливо правобережної, так і серед рядового козацтва. Тим часом, вирішивши помститися Польщі, Московія починає з нею війну. Проте терпить нищівну поразку. Ю. Хмельницький під тиском старшини йде на зближення з Польщею, підписуючи 18 жовтня 1660 р. Слободищенський трактат. Згідно з ним Україна знову повертається під юрисдикцію Речі Посполитої на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком цього трактату став початок територіального розколу України: влада гетьмана розповсюджувалася тільки на Правобережжя, а на Лівобережжі починається боротьба за гетьманську булаву. Таким чином, Україна втрачає свою територіальну цілісність і все більше втягується в громадянську війну. Починаючи з 1663 р., в Україні обирають двох гетьманів – правобережного і лівобережного. При цьому Правобережжя контролюється Польщею, а Лівобережжя відповідно – Москвою. Гетьманами Правобережжя у добу так званої Великої Руїни (1663-1686 рр.) були П. Тетеря (1663-1665 рр.), П. Дорошенко(1665-1676 рр.), Ю. Хмельницький (1677-1681 рр., 1685). Перший і останній стали слухняними маріонетками в руках Польщі. Тільки Петро Дорошенко поставив за мету об'єднати Україну і повернути незалежність. На жаль, здійснити цю мету без підтримки ззовні не вдалося, тому змушений був Дорошенко спиратися на допомогу Туреччини. Як наслідок розпочався конфлікт між гетьманом і запорожцями на чолі з І. Сірком, а також розгорнулася братовбивча громадянська війна. Ситуація ускладнювалася війною з Польщею. Все це приводить до розчарування народу, Правобережжя фактично перетворюється на пустелю Як бачимо, основним наслідком Руїни стало розчленовування України, втрата державності, нарешті, величезні матеріальні і людські жертви. Розчленовування України було закріплено міжнародно-правовими договорами: 1. Згідно Андрусівському перемир’ю, яке було укладено між Московським царством і Річчю Посполитою 30 січня 1667 р. в с. Андрусеві поблизу Смоленська, Українська держава була розподілена на дві частини: Правобережжя (крім Києва) залишалося під владою польського короля, а Лівобережжя й Київ з околицями передавалися під владу московського царя. Запорізька Січ залишалася під контролем обох держав. Угода підписувалася терміном на 13,5 років. 2. Згідно з Бахчисарайською мирною угодою, укладеною між Московським царством, Туреччиною і Кримським ханством 13 січня 1681 р. в Бахчисараї (Крим) на 20 років, Лівобережжя, Запоріжжя і Київ визнавалися за Москвою, Південна Київщина, Брацлавщина, Поділля – за Стамбулом, а татари зберігали право кочувати в південних степах України. Територія між Південним Бугом і Дністром повинна була залишитися незаселеною. Водночас Москва зобов’язувалася щорічно сплачувати кримському хану данину (“казну”). Таким чином, міжнародне становище Москви зміцнювалося, що й змусило Річ Посполиту укласти з Московським царством “Вічний мир”. 3. Вічний мир, підписаний між Московським царством і Річчю Посполитою 6 травня 1686 р. у Москві, закріплював основні положення Андрусівського перемир'я. Цей договір став актом остаточного міжнародно-правового поділу Української держави на дві частини: Правобережжя залишалося під владою польського короля, а Лівобережжя та Запорізька Січ – московського царя. Тим самим московський уряд остаточно відхилився від зобов'язань 1654 р. щодо України. Отже, Руїна призвела до занепаду української держави, вона перетворилася на жертву внутрішніх чвар, арену братовбивчої громадянської війни і стала об’єктом поділів. Можна виділити декілька причин, що привели до Руїни. По-перше, неоднорідність української еліти і боротьба її за гетьманську булаву. Серед старшини виділяється угруповання, які мають різні погляди щодо розбудови Української держави. Цікаво дослідити географічний аспект у розкладі сил української еліти доби Руїни. Так, Правобережна старшина орієнтувалася на Польщу, Лівобережна – на Московське царство. Цей історико-географічний фактор і визначив остаточний результат боротьби за Україну між Польщею та Московією. Ще однією причиною Руїни було соціальне розмежування української нації, небажання повсталого народу підкорятися козацькій старшині, що виявлялося у розгортанні громадянської війни. Відсутність національної ідеї, невисокий рівень політичного самосвідомості українського населення також поглиблював розкол держави. Не слід також забувати і про інтенсивний зовнішній тиск на ще не сформоване українське суспільство з боку Московського царства, Речі Посполитої, Туреччини, які на той час були наймогутнішими державами Східної Європи.
Дата добавления: 2015-01-03; Просмотров: 1357; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |