Тема 3. Сатиричне відтворення дійсності у сучасних ЗМІ

Заняття 3.

Заняття 2.

Заняття 1.

1. Поняття нарисового відтворення дійсності.

2. Функціональні завдання нарисового відтворення.

3.Жанрова реалізація нарисового відтворення

4. Критерії визначення нарису.

5. Методика нарисового відтворення.

1. Образна структура нарису.

2. Публіцистичний образ як синтез думки.

3. Види публіцистичного образу.

4. Образність як особливість журналістського тексту.

1. Художній образ як специфічна форма відображення дійсності.

2. Загальне й індивідуальне як дві сторони художнього образу.

3. Система образів. Словесний образ, художня деталь, образ-картина, образ-персонаж.

4. Образ і характер. Логіка характеру.

Література

1. Беневоленская Т.А. Композиция газетного очерка. - М., 1978. - 88 с.

2. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. К., 2000. – 178 с.

3. Здоровега В.Й. Віталій Коротич. Літературно-критичний нарис. К., 1986.

4. Колосов Г.В. Позтика очерка. - М., 1977. - 77 с.

5. Кривошия Г. П. Журналістика: методичні аспекти літературної праці. – Київ: КиМУ, 2003. – 302 с.

6. Лубкович І. М. Уроки у школі Здоровеги // Збірник наукових праць кафедри української преси. – Вип. 3. – Львів, 2000. – с.

7. Маслова Н.М, Путевой очерк: проблемы жанра. - М., 1980.- 64 с.

8. Мельник Г. С., Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2008. – 272 с.

9. Михайлин И.Л. Основи журналистики: Учебник. – Харьков: ХИФО, 2004. – 350 с.

10. Самарцев О. Р. Творческая деятельность журналиста: Очерки теории и практики: учебное пособие / О.Р.Самарцев; под общ. ред. Я.Н.Засурского. – М.: Академический Проект, 2007. – 528 с.

11. Содомора А. Лініями долі. – Л.:“Літопис”, 2003. – 365 с.

12. Стюфляєва М.И. Образные ресурси публіцистики. – М., 1982.

13. Франко І. Із секретів поетичної творчості // Вибрані твори у трьох томах. – Дрогобич: “Коло”, 2004. - с.116-190.

14. Шкляр В. Журналістська майстерність: поетика журналістського твору: Конспект лекцій для студентів Інституту журналістики. - К.: Інститут журналістики КНУ, 1995.

Запитання для самоконтролю

1. У яких випадках і за яких умов журналіст використовує саме нарисовий метод.

2. У чому суть нарисового методу;

3. Чим нарисовий метод відрізняється від аналітичного.

4. Малі форми нарисового відтворення

5. Назвіть критерії визначення нарису.

6. Назвіть види публіцистичних образів.

7. Відмінність між образом і описом.

8. Різновиди нарисів.

Лекція – 2 год.

Журналістські форми сатири і гумору. Сатирично-публіцистичні жанри (сатирична замітка, сатиричний коментар, сатиричні листи, анекдот) і художні сатирично-гумористичні жанри (сатирична повість, сатиричний роман, комедія, віршовані і прозові гуморески, пародії).

Сміх – вияв почуття гумору та усвідомлення комічних ситуацій. Сміх як зброя, як своєрідна форма критики та сміх як джерело естетичної насолоди. Сміх може бути як дружнім і приязним, що “виліковує”, так і гнівним і презирливим, що ранить.

Фейлетон (з франц.аркуш) – невелика публікація, додаток. Розвиток фейлетону відбувається під час послаблень утисків, як віддушина. Як жанр сформувався у ХХ ст.,

Фейлетон – сатиричний, художньо-публіцистичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми. Серед основних негативних явищ – людська бездушність, зазнайство, бюрократизм, глупота і бездарність, видима добропорядність. Фейлетон пишуть проти тих політиків, які бояться сміху.

У фейлетоні з’ясовують комічну суть факту, тобто показують невідповідність між ідеалом сатирика, суспільним ідеалом і реаліями дійсності. Фейлетон – широкий творчий діапазон на політичну, побутову та морально-етичну проблематику.

Ознаки фейлетону: мова іносказання, здатність зачепити одразу кілька тем, незвичний початок твору, включаючи гру з заголовком, принцип несподіванки у викладі, використання комічний ситуацій, гострої інтриги, стилізація мови, алегорії (перевтіленя), багатозначний підтекст, відверта критика, громадянський гнів, сатиричне висміювання, внутрішній сарказм, місткість сатиричної деталі, діалогу, елементу сарказму. Мова Езопа – сатиричний підтекст, який розуміє читач, але не можна було звинувачувати автора й видання.

У фейлетоні повинен бути публіцистичний задум з чіткою позицією.

Види фейлетону (за Щербиною): документальний, який поділяється на конкретний (називається справжнє ім’я виконавця) і безадресний (не конкретна особистість, а певне явище), а також белетристичний (розгортання сюжету) і публіцистичний (певна гумористична теза, думка (С.Набока, Є.Дудар)), проблемний або оглядовий (не образ, а душа, проблема на моральні теми), ліричний або позитивний (гуморески та усмішки Остапа Вишні, Ільф і Петров). Фейлетон думки (асоціація), фейлетон стилю (простий факт, щоб було цікаво), фейлетон факту (у чистому вигляді існувати не може).

Вимоги до фейлетоніста: природне почуття гумору, комічне бачення реальності, мовностилістична іронічна інтерпретація (гіперболи і пародіювання), здатність писати смішно.

Фейлетонний казус – конкретний випадок несумісності реальності нашим громадянським ідеалам.

Дві зауваги. Перевірка факту. У фейлетоні важливо не просто розкритикувати, висміяти (це може стати причиною судового позову), потрібно бути уважним і прискіпливим до фактів. Для підтвердження факту обов’язкова зустріч і розмова журналіста з “героєм” фейлетону. Важлива відповідальність (невідповідальність в інтернеті) та юридична грамотність сатирика/фейлетоніста.

Художня заувага. Вміння бачити комічний бік явища, процесу, людини. Так виникає концепція, сюжетно-композиційні повороти і словесні сатиричні засоби. Ключовою у фейлетоні може бути деталь, фраза, вираз обличчя, аналогія. Основне – побачена комічна невідповідність.

Памфлет – 16 ст. Еразм Ротердамський “Похвала глупоті”. Виникає у часи соціальної й національної боротьби різних часів і народів. Характерні риси памфлету: відповідний тон, войовничість, засоби письма, стильова манера розмови (категоричність, нестримність, лайливість).

Памфлет – переважно безсюжетний сатирично-публіцистичний твір, в якому автор, вдаючись до гострої іронії та сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, насамперед політичні явища і вади.

Види памфлету: портретний, історичний, памфлет-некролог. Памфлет немислимий без сатиричного образу, образу-персонажу.

Прикметні жанрові ознаки памфлету: важливість, актуальність теми обраної автором, створення узагальненого сатиричного образу, використання художніх і публіцистичних засобів зображення дійсності, відверта неприхованість авторської позиції, експресивна насиченість мови (зокрема у формі іронії, сарказму), лаконізм стилю.

У жанрі памфлету працювали: І.Вишенський, І.Франко, О.Маковей, Л.Українка, Д.Донцов, С.Єфремов, С.Петлюра, М.Хвильовий (“Україна чи Малоросія”), Є.Маланюк, К.Котко, Д.Мануїльський, Я.Галан.

Спільне для фейлетону і памфлету: документалізм, оперативність (швидке реагування, щоб розкрити причини, а не наслідки), невеликий обсяг, газетно-журнальний родовід. Відмінне: наявність сюжету у фейлетоні, натомість памфлет переважно безсюжетний твір.

У сучасній газетній журналістиці є щонайменше 15 жанрів сатири: байка, гумореска, усмішка, сатиричний афоризм, пародія, сатирична замітка, репліка, анекдот, сатирична повість, сатиричний роман, комедія, гротеск, карикатура, шарж, каламбур, парадокс.

У сучасних ЗМІ від сатири: сатиричний коментар “Хіт-парад подій і цитат” Наталії Балюк у “Високому Замку”), сатиричне ревю “Львівські Обсервації” Юзя Обсерватора у “Поступі”, рубрики, карикатури Юлії Ліщенко у “Високому Замку”, В.Костирка у “Поступі”, а також “Дзеркало тижня”, “Україна молода”.

Елементи іронії та сарказму пронизують кращі статті, нариси, огляди, інтерв’ю у таких авторів як Сергій Набока, Олександр Кривенко, Юлія Мостова, Сергій Рахманін.

План практичних занять

Дата добавления: 2015-01-03