Визначення функції опорно-рухового апарату

Порушення функції в одному із сегментів опорно-рухового апарата призводить до розвитку компенсаторних змін в організмі (компенсаторні пристосування), які формуються протягом часу індивідуально в кожної людини і залежать від вікових особливостей та характеру діяльності людини.

Функціональні можливості хворого оцінюються шляхом спостереження за тим, як хворий виконує ряд звичайних рухів та певну роботу.

Для нижніх кінцівок кращим критерієм працездатності є стояння та хода, а також сидіння, присідання, взування взуття. Огляд дає змогу вивчити ходу хворого та її характер, при цьому увага звертається на різниці у тривалості та інтенсивності навантаження на одну і на другу ногу. В деяких випадках певний вид кульгавості можна розпізнати навіть акустично, за “звуком ходи”, тобто за зміною звукового ритму, який супроводжує ходу хворого. У травматологоортопедичних хворих спостерігаються такі основні види порушення ходи:

Щадна кульгавість, яка обумовлена больовими відчуттями у кінцівці.

Западаюча кульгавість зустрічається, як правило, при вкороченнях кінцівок або анкілозі суглоба (кульшового, колінного) у порочному положенні, наприклад, згинанні. Больові відчуття при цьому відсутні.

Підкульгуюча хода спостерігається у випадках видовження однієї кінцівки порівняно з другою (наприклад, анкілоз колінного суглоба при повному розгинанні).

Качина хода частіше зумовлена двобічним вивихом стегон (під час ходи хворий поперемінно переміщує тулуб то в один, то в другий бік, тобто у бік навантаженої кінцівки.

Коливальна (хитка) хода зумовлена значною варусною або вальгусною деформацією колін, гомілок чи стегон.

Зміну ходи може також викликати ряд захворювань нервової системи. В невропатології розрізняють три види ходи (паралітична, спастична, атактична). В ряді випадків неврологічні хворі з порушеннями ходи вперше звертаються саме за ортопедичною допомогою, тому вірне розпізнавання виду даної патології є важливим для правильного і своєчасного визначення напрямку подальшого обстеження і лікування таких хворих.

Після того, як визначено характер ходи, хворому пропонують присісти, встати, нахилитися вперед, назад, в боки, сісти, лягти. Уважне спостереження за виконанням цих функціональних завдань дає можливість виявити додаткові ознаки, які необхідні для уточнення діагнозу.

Складні рухи рук та плечового поясу вивчаються, запропонувавши хворому виконати ряд окремих рухів – відведення, приведення, згинання, зовнішню та внутрішню ротації, а потім виконати більш складні рухи, наприклад, закласти руку за спину (для визначення повної внутрішньої ротації), зачісатися тощо. Точність та координованість рухів кисті і пальців визначається тим, як хворий бере дрібні предмети, пише, застібає гудзики тощо.

Деформації кісток та суглобів бувають вродженими або набутими і виникають як ускладнення чи наслідки захворювань та пошкоджень. При деформації кістки об’єм та розміри її можуть бути нормальними, зменшеними, або, навпаки, збільшеними.

Форма довгої кістки може також змінюватись, утворюючи викривлення в ділянці діафізу, метафізів та епіфізів. За характером діафізарні викривлення бувають кутоподібними (при свіжих та невірнозрощених переломах) та дугоподібними (викривлення патологічно зміненої кістки внаслідок рахіту, остеомаляції тощо).

Крім кутового зміщення при переломах кісток часто бувають інші види зміщення: по ширині, по довжині та по периферії (ротаційне). Часто ці види зміщення комбінуються. Зміщеним завжди вважається дистальний уламок (фрагмент) кістки.

Для того, щоб правильно визначити вид зміщення, треба в першу чергу оцінити співвідношення між центральними поздовжніми осями проксимального (центрального) і дистального (периферичного) уламків кістки. Якщо між цими осями утворюється кут, це свідчить про наявність кутового зміщення. Величину і напрям цього виду зміщення оцінюють за величиною кута (в градусах) та за напрямом, куди цей кут відкритий (наприклад, назовні, допереду тощо).

ОГЛЯД, ПАЛЬПАЦІЯ ДІЛЯНОК ХРЕБТА

При обстеженні хребта хворого також слід оглядати спереду, ззаду і збоку. В першу чергу визначають положення і будову тулуба, з яким тісно пов’язані зміни форми і стану хребта. Для цього послідовно звертають увагу на такі орієнтири:

а) чи на одному рівні розташовані надпліччя, реберні дуги, ості здухвинних кісток;

б) чи є зміни форми (асиметрія) трикутників талії (кожен трикутник утворений боковою поверхнею тулуба, гребенем здухвинної кістки і внутрішньою поверхнею руки, яка вільно відвисає).

При нормальному хребті лінії надпліччь і тазу паралельні, лінія остистих паростків перетинає їх під прямим кутом; при деформації хребта ці співвідношення порушуються.

При огляді ззаду відмічають лінію остистих паростків і рівень знаходження нижніх кутів лопаток, м’язевий рельєф спини, розташування міжягодичної борозни. Якщо встановлено стійке бокове відхилення хребта, то при нахилі хворого допереду можна побачити реберний горб (вигин ребер внаслідок ротаційного зміщення хребта).

Лінія остистих паростків хребта. Остисті паростки позначені крапками.

Дата добавления: 2014-12-24