Податки та податкова система

Податки – це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

За допомогою податків здійснюється перерозподіл ВВП в територіальному, галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами.

Суспільне призначення податків виявляється у тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання

Податки класифікують за кількома ознаками: формою оподаткування; економічним змістом об'єкта оподаткування; залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють, способом стягнення.

· За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі й непрямі.

Прямі податки сплачуються платником податків за рахунок свого власного доходу, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування; вважається, що ці податки не можна перекласти на іншого платника податків. Це – податки на доходи, власність та індивідуальні податки.

Непрямі податки містяться в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Вони відрізняються від прямих тим, що їх можна переносити на інших платників, що здійснюється шляхом підвищення цін. Це – податки на споживання та податки на обіг (ПДВ, акцизи, нарахування на зарплату, робочу силу, митний збір, тощо).

· За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

· За суб'єктом оподаткування податки поділяються на такі, що справляються з юридичних або фізичних осіб, та змішані (справляються як з юридичних, так і фізичних осіб).

· Залежно від рівня державних структур податки поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Згідно з чинним законодавством до загальнодержавних податків належать:

1) прибуткові податки з юридичних та фізичних осіб,

2) податок на додану вартість та акцизній збір,

3) податок з власників транспортних засобів та плата за землю, єдиний податок тощо.

До місцевих податків належать податок з реклами та комунальний податок. Закон України "Про систему оподаткування" містить також перелік чотирнадцяти місцевих зборів, у тому числі за припаркування автотранспорту; ринковий; за видачу ордера на квартиру; курортний тощо. З 2003 р. Верховна Рада України виключила з переліку місцевих зборів готельний збір.

Законодавство більшості країн світу, в тому числі і в Україні, забороняє використовувати у фіскальній сфері інструменти безпосередньої демократії. Конституція України прямо забороняє референдум щодо законопроектів з питань податків.

Класифікація податків ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку):

1000 – на доходи, прибуток та приріст капіталу (податки з фізичних осіб, усіх джерел їх доходів, доход від капіталу, податки з акціонерних товариств та бізнес-структур);

1100 – що сплачуються фізичними особами;

1200 – що сплачуються корпораціями.

2000 – внески до фонду соціального забезпечення.

3000 – податки на зарплату та робочу силу (сплачуються роботодавцями).

4000 – податки на власність (на землю, будівля та інші фізичні об’єкти – рухоме та нерухоме майно).

5000 – податки на товари та послуги (непрямі податки – ПДВ, акциз, митні збори).

6000 – інші податки.

Найбільші надходження до державного бюджету дають податки груп 1000, 2000, 5000. Ці групи складають до 90% від сукупних податкових надходжень

Система оподаткування – це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Система оподаткування – це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципи її побудови:

1) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

2) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

3) обов'язковість;

4) рівнозначність і пропорційність;

5) рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

6) соціальна справедливість;

7) стабільність;

8) економічна обгрунтованість;

9) рівномірність сплати;

10) компетентність;

11) єдиний підхід;

12) доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються при здійсненні податкової політики, у законодавчих актах.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та фізичних осіб.

Підприємства – суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори.

Загальнодержавні податки і збори включають:

1) прямі податки: податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на нерухоме майно (нерухомість);

2) непрямі податки: податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито;

3) збори: на обов'язкове державне пенсійне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір;

4) державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Оподаткування доходів громадян (фізичних осіб) в Україні було запроваджено у 1991 році з прийняттям Закону Української РСР “Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства”. З 1992 року оподаткування доходів громадян здійснюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”. В 2010 році система оподаткування України зазнала реформування та була змінена з прийняттям нового Податкового Кодексу, який вступив в силу 1 січня 2011 року.

До прямих податків з громадян в Україні належать:

1) податок на доходи з фізичних осіб;

2) плата за землю;

3) податок з власників транспортних засобів;

4) єдиний податок.

Податок на доходи з фізичних осіб. Переваги цього податку: узгоджується з принципом неплатоспроможності, податкові надходження гнучкі, не породжує викривлення цін, є макроекономічним стабілізатором, є “прозорим”, тобто зрозумілим та очевидним, джерело цього податку легко вказати та чітко визначити. Як правило надходження до державного бюджету від цього виду податків складають до 30%, в окремих випадках від 9% до 52%.

Ставка цього податку в Україні становить 15% від об'єкта оподаткування (суми доходу), крім деяких випадків.

Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в Україні справляється відповідно до Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів".

Платниками цього податку в Україні є фізичні особи, які мають зареєстровані на Україні транспортні засоби.

Єдиний податок. Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (СПД) можуть бути платниками єдиного податку, якщо вони самостійно обрали єдиний податок як спосіб оподаткування отриманих ними доходів і одержали відповідне свідоцтво від органу державної податкової служби. Право запровадження спрощеної системи оподаткування та обліку звітності, яка передбачає можливість сплати єдиного податку, мають фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.грн.

Не можуть бути платниками єдиного податку:

1 – фізичні особи – СПД, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

2 – СПД, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту.

Для фізичних осіб ставки єдиного податку встановлюються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації, залежно від виду діяльності, та не можуть становити менше ніж 20 грн. та більше ніж 200 грн. (у новому Податковому кодексі – 600 грн.) на місяць.

Податки на власність виконують роль додаткового джерела надходжень коштів до держбюджету. Податок на нерухомість – один з найважливіших податків місцевого рівня. Ці податки додержуються принципу справедливості, стимулюють власників використовувати власність раціонально та ефективно. Рухоме майно може звільнятися від цих податків, але нерухомість як правило в усіх країнах оподатковується цим податком.

Податки на власність складають від 1% до 11% в сукупних податкових надходженнях в державні бюджети різних країн, але на місцевому рівні їх роль значна.

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні:

По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності.

По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків.

По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

Дата добавления: 2014-12-24