Визначення. Загальне визначення оцінки могло б виглядати так:

Загальне визначення оцінки могло б виглядати так:

"Якщо якісь засоби були використані, щоб внести зміни в життя певних осіб, груп або громади людей, то оцінювання є процесом виміру досягнутого результату і оцінки успішності використання цих засобів для реалізації визначених завдань".

З такого розуміння оцінювання випливає кілька висновків:

а) оцінювання належить до планових змін у якомусь суспільстві і має тісний зв'язок з цими змінами;

б) оцінювання як таке вимагає засобів, які завжди повинні використовуватись ефективно, однак немає універсального зразка, як це слід робити. Аналіз завжди вимагає інтерпритації оцінок та вибору;

в) оцінювання за своєю суттю є судженням, яке дає позитивну або негативну оцінку результатів діяльності в контексті використання певних засобів; однак слід пам'ятати, що існують певні рівні оцінки, бо ніколи не буває так, що використовується система оцінки, яка будується лише на двох цінностях: біле або чорне;

г) оцінювання базується на вимірюванні ефективності людської праці;

д) оцінювання також досліджує наміри і передбачення - якщо ми свідомо використовуємо якісь засоби для досягнення певних завдань, то ці завдання повинні бути пріоритетними. Оцінювання досліджує, чи насправді події відбувались саме так, дозволяє ідентифікувати обставини, які полегшували чи ускладнювали досягнення поставлених завдань.

З іншої точки зору ми можемо сказати, що оцінювання відповідає на два питання:

1. Чи цілі та наміри були досягнуті?

2. Чи належні засоби були використані і чи вони були використані належним чином?

Оцінювання часто плутають з різними явищами. Найчастіше - з управлінням, яке розуміють як метод прийняття оптимальних рішень, що стосуються засобів і збільшення їх кількості. По-перше оцінювання перевіряє, чи прийняті рішення були правильними, а по-друге, допомагає нагромаджувати необхідну інформацію для прийняття важливих рішень у майбутньому. Так само оцінювання не може ототожнюватись і з процесом прийняття рішень, планування і нагромадження засобів, бо це сфера управління.

Оцінювання також часто плутають з науковим пізнанням. Часто аналізують питання, в чому різниця між оцінюванням та науковим дослідженням. Найпростіша відповідь зводиться до твердження, що оцінювання так само, як і дослідження є методом пізнання дійсності, при цьому воно характеризується дуже розвинутою спеціалізацією. Наукове пізнання служить для здобуття знань, розуміння і з'ясування явищ. Оцінювання є важливою складовою цього процесу. Його специфіка полягає у тому, що воно фокусується на оцінці юридичних клінік, організацій та програм, направлених на суспільні зміни.

Аналізуючи суть оцінювання, можна легко зробити висновок, що воно має суперечливий характер, тому що процес, який полягає у тестуванні намірів та оцінці результатів повинен призводити до протилежних точок зору і дискусій. Оцінювання в цьому розумінні завжди ставить певну проблему. Однак, з другого боку, жодне оцінювання не є досконалим. В процесі оцінювання організації функціонують обставини, які можуть звести нанівець якусь частину навіть найкращого плану оцінювання. Якщо ми візьмемо в якості прикладу освітньо-рекреаційну програму для молоді, то роль таких чинників може відігравати погода, спортивні результати, позиція вчителів чи поведінка поліції. Часто або завжди вони перебувають поза контролем людей, які реалізують програму.

Слід також уточнити співвідношення між поняттями "оцінювання" і "зміна". Ми вже відзначали, що оцінювання досліджує зміни, дозволяє окреслити те, що вимагає змін, натомість саме по собі до цієї зміни не спричиняється. Інформація, яке була отримана в результаті оцінювання, може бути використана в процесі прийняття рішень і таким чином спричинитись до змін.

Як виняток може статись і так, що саме оцінювання призводить до змін. Коли ми просимо клієнтів юридичних клінік заповнити анкету, яка стосується її роботи або записуємо їх висловлювання з цієї теми, ми можемо спричинитись до неусвідомленої зміни позицій або поведінки (наприклад, схильність до кращих оцінок). Щоб оцінювання було проведено відповідно, треба брати до уваги також і такі наслідки.

Таким чином ми опиняємось перед проблемою: як визначити ту межу, до якої оцінювання може бути проведено належним чином?

Ми не можемо створити глобальний образ функціонування юридичної клініки, організації або програми. Не можемо оцінити кожну акцію та кожну інтеракцію між людьми і їхнім оточенням. Образ, який ми творимо, значною мірою залежить від добору вказівників для потреб проведення спостереження і оцінки. Ці вказівники добираємо так, щоб в міру можливості вони давали повне бачення ситуації. Однак це завжди суб'єктивний вибір, який залежить від точки зору особи, котра проводить оцінювання. Має значення і професія цієї особи і сфера професійної активності, яку вона представляє. Кожен із нас у щось вірить, особливо шанує якісь цінності і має певні погляди. Це неможливо вимкнути, як радіо. Це може, але не повинно впливати на неупередженість оцінювання.

Чергова проблема - це конфіденційність. Оцінювання часто торкається таких сфер, де легко зачепити вразливі місця людей. Конфіденційність - це не тільки заборона розголошення таємниць, але, насамперед, вимога поваги до інших і створення клімату загальної довіри. Ці цінності є особливо важливими у діяльності на користь громади, як то і є з юридичними клініками.

Цілком природньо виникає питання про те, хто має право розпоряджатись матеріалами, зібраними в процесі оцінювання юридичних клінік? Чи ті, кого оцінювали, чи також ті, що проводили оцінювання, а, може, ті, хто його фінансував?

Відповідь на це запитання дуже важлива, тому що власник може окреслити, хто саме і якою саме частиною зібраних матеріалів володітиме. Водночас, погано проведене оцінювання, так само як і погано використані результати, можуть принести більше клопоту, ніж користі.

Дата добавления: 2014-12-24