Шумеро-Вавилонська культура

РОЗДІЛ 3. КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Коли ми звертаємо свій погляд на цю частину Азійського континенту та її людність, то історична пам'ять виставляє на передній план серед усіх стародавніх народностей і племен після праукраїнців, трипільської куль­тури саме шумерів. Цей талановитий, працелюбний народ населяв ко­лишню Месопотамію на землях Дворіччя, чи Межиріччя, Тигру і Євфрату 5,5 тис. років тому. В складних пустельних умовах, завдяки багатоводним річкам, родючим ґрунтам і благодатному клімату, вигідним торговельним

шляхам, він створив найранішу цивілізацію, був предтечею розвою куль­тури усього Стародавнього світу.

Ще в IV тис. до н. е. тут поряд з високотехнічним проритгям розгалуже­ної мережі каналів, ариків, водоймищ широко розвинулось житлове і гро­мадське будівництво. Виникли міста-держави, зокрема Еріду, Ур, Урук, Ла­тані, Кіш, котрі змагались між собою за першість. (Академік Ю. Шилов стверджує, що аратти, переселившись до Месопотамії і об'єднавшись навко­ло жерців бога місяця Сіна, й заснували місто Ур у VI тис. до н. е.) У другій половині III тис. до н. е. міста були підпорядковані правителю Аккаду (шуме-ро-аккадська держава); у XXI ст. до н. е. Шумер, а пізніше і вся Месопотамія, належали володарям Уру; у II тис. до н. е. Шумер увійшов до складу Вавилонії.

Щодо будівництва, то крім легендарних є і матеріальні свідчення во-зведення величних споруд із застосуванням цегли-сирцю, асиметрично планованих усередині, з вертикальними стінами, виступами, нішами, мо­заїчними фризами, з дерев'яною колонадою, що підтримувала склепіння. Споруди були багатоповерхові й розташовувалися на природних і штуч­них пагорбах. В оздобленні зовнішнього і внутрішнього інтер'єру засто­совувалися мідь, скульптурні портрети, живопис. Первісне мистецтво, де панували простота і примітивізм, поступово робило кроки вперед, зокре­ма у зображенні людського тіла, яке набувало реалістичної форми.

Вавилонські народи були завойовані семітськими племенами і піддані семітизації. Згідно з біблійною легендою-хронікою завойовники так за­гордилися та зазналися, що задумали звести вежу, яка могла б сягнути неба — пристановища самого Бога, його чертогів. За це святотатство бог Ягве змішав усі мови будівельників, і вони перестали розумітися між собою і покинули недовершеним помпезне будівництво, з якого нібито залиши­лися абриси споруди й уламки її основи.

У другій половині IV ст. до н. е. всю Месопотамію підкорив Александр Македонський, і вона частково еллінізувалася; після розвалу штучної імперії Македонського Месопотамія належала Селевкідам, Парфії, Персії; у VII ст. до н. е. після арабського нашестя вона піддана ісламізації та арабізації. Що собою становили монархічно-деспотичні системи в цьому регіоні, як складалися, розвивалися і гинули рабовласницькі відносини прямо не вхо­дить у сферу нашого аналізу як загальноісторичного процесу, оскільки крім зла ці системи нічого не приносили в суспільно-культурний розвій.

Із найдавніших часів землеробства осілі мешканці Дворіччя були тісно пов'язані з природою, від стану якої залежало все їхнє існування. Створював­ся культ природи, явищ і речей, який набрав характеру первісного фети­шизму. Так виникли міфи, міфологія. І їх варто розглядати, на наш по­гляд, не як дику забобонність, примітивізм, невігластво і т. ін., а як фантас-тично-поетичне уявлення людини про природу і ставлення до неї.

Бо й справді людство тисячоліттями йшло до порозуміння з нездолан­ними силами навколишньої загадкової, таємничої природи і прийшло за своєї немочі не до чого іншого, як до обожнення, опоетизування природ-

них сил, і цим саме зробило крок уперед зі стану тваринного реагування, рефлексів на страх, небезпеку до стану душевного неспокою, пережи­вання, усвідомлення свого буття серед стихії, пошуків засобів впли­ву на них. Така сфера почуття і мислення закономірно привела до первіс­ного відображення дійсності у відчуттево-конкретних персоніфікаціях явищ природи, живих істот, а також неживих предметів, які усвідомлюва­лися цілком реальними. Це була усна народна творчість, колективна фан­тазія, що дійшла до нас у видозміненому й урізноманітненому вигляді.

Варто зауважити, що міфологія шумерів, Месопотамії (на правах пер­шості) породила свої аналоги в інших регіонах Стародавнього світу: Єгипті, Індії, Китаї, Японії, Палестині, а потім у Греції, Римі та всьому ан­тичному світі. Вона була і лишається надзвичайно багатою, цікавою навіть для сьогодення.

І з якого боку ми не підійдемо до міфології, вона, становлячи духовну субстанцію людини, в основі своїй, у змісті виношує дуалізм добра і зла. віковічне протистояння світла і темряви, божественного і сатанинського, красоти і потворності, щастя і горя, серед яких віра і надія все ж посідали панівне становище і породили релігію.

Міфологія почалася від культу природи і дійшла до культу предків, обож­нення душ померлих (анімізм), покровителів родини та роду, завершую­чи свій круг небесними богами, цим саме витворивши космічну спільність небесного і земного.

Шумери вважали, що людина створена з глини і замішана на крові бога; її призначення — працювати на богів і їсти той харч, який не їдять боги. Всесвіт — божественна держава, в якій усе побудоване на рабській покорі, слухняності в сім'ї, суспільстві, що гарантує милість божу, земний успіх, здоров'я, довголіття.

У часи формування рабовласницького суспільства та деспотичної дер­жави давні боги природи трансформуються у богів царської влади та па­нування, покровителів держави, яких зображують у вигляді небесних богів. У зв'язку з переростанням малих держав у великі та сильні земні царі про­голошуються та вважаються посередниками між людьми і небесними бо­гами, їх нащадками. Релігія дедалі набувала державного характеру, накла­дала свій відбиток на народну творчість, художню літературу, образотвор­че мистецтво. Людина стала поступово замислюватися над першопричин-ністю людського життя.

Фетишизм, анімізм і тотемізм (алгонкінське, букв. — його рід) стали системою вірувань і племінної організації, в основі яких лежить віра в по­ходження роду чи клану від спільного тваринного чи рослинного предка, званого тотемом; він же є опікуном, вшановується у формі розмальованих дерев'яних скульптур, оточений релігійною шаною; на нього накладаєть­ся табу (заборона посягань).

Спорідненими з попередніми віруваннями і поклоніннями є поліде-монізм (уособлення сил природи); шаманізм (шаман — чарівник-знахар, завдяки вмінню зав'язувати контакт з духами володіє надприродною си-

лою впливу на дійсність); магія (сукупність практик, які спираються на віру в існування надприродних сил (духи, мана) та прагнуть їх опанувати; тра­диційний поділ на білу магію — добродійну та чорну магію — шкідливу; магія присутня в сучасному окультизмі, напр. спіритизмі); політеїзм (віру­вання у багатьох богів).

Подібні традиційні вірування, поклоніння, обряди та культи зберегли­ся і в наш час у відсталих народів Тропічної Африки, багатьох груп індіанців Америки, аборигенів Австралії та деяких островів Океанії, серед народів і племен Південної і Південно-Східної Азії та Росії, котрі загалом станов­лять до 100 млн чоловік, причому 4/5 їх проживає в Африці.

Історично так склалося, що місцем найпервісніших і цікавих релігій­них вірувань і поклонінь, своєрідним піонером у сфері культів і обрядо­вості стала Месопотамія, оскільки її населення рано перейшло до осілого землеробства й заснувало постійні поселення, де найзручніше вдавалося організувати релігійні обряди божествам родючості, котрим приписува­ли здатність забезпечувати великі врожаї, а отже, — умови існування і ви­живання всієї людності.

Шанування божественних сил відбувалося безпосередньо в помешкан­нях чи окремих культових приміщеннях для затишку і влаштування шлюб­ного ложа, оскільки боги дедалі частіше уявлялися антропоморфними. Вони в уяві віруючих потребували втілення у фігурках, нехай навіть гли­няних з гіпертрофованими жіночими статевими ознаками і чоловічими фалічними символами, образами жіночої та чоловічої плодючості, у ви­гляді бика, здатного давати потомство.

Вже тоді сформувалися також культи богів — покровителів міст-дер-жав, що відображалися у міфах, культовій пісенній творчості та молитвах, народному фольклорі, писемній художній літературі. В уяві шумерів космічні й природні сили, щоб володіти Всесвітом мали таку ж структуру управління, як і володарі міст-держав, які на своїх зібраннях правували, приймали і підтверджували важливі ухвали про всі події і долю всіх істот. (Чим не прообраз віча східних слов'ян?) А звідси поступово розвивалися у людей священний страх і вшанування.

Існував культ бога неба Ан (у аккадців — Ану; у XXVII—XXVI ст. до н. е.). Список богів з міста Фари починається його іменем як "батька богів". Його символом слугувала рогата тіара на голові. Тріаду головних шумерських богів (аккад— Ейа, Еа, Хайа) завершує Енкі. Він як "володар землі" і "низу" володів підземним океаном прісних вод, а також поверхневих земних вод, був богом мудрості й заклять, володарем божественних сил, які керують світом, усіма небесними і земними інституціями.

Тож як було не шанувати, не поклонятися, коли вважалося, що Енкі за­хищав людей перед богами, допомагав їм у важких справах, був богом ро­дючості, творцем світових цінностей, разом з богинею Нінмах створював людей, запліднював їх, давав лад земному життю, визначав долю міст і країн, навчив людей творити найважливішу атрибутику праці — мотики, плу форму для цегли, призначав богів-покровителей для кожної галузі госдарства. Наприклад, богу Енкімну він наказував піклуватися про канали Й рови, богу Думузі доручав вівчарні та стійла, сам започаткував садівницт­во, городництво, навчав вирощувати й використовувати льон, розумітися у цілющих травах (міфи "Енкі і Шумер" та інші тексти). Така тенденція ха­рактерна і для праукраїнських язичницьких богів.

На кінець III тис. до н. е., у процесі формування Аккадської держави, по­силилася влада правителя, зріс його вплив на храми, царі почали вводити обожнювання своєї персони. Це помітно було, зокрема, за часів панування династії міста Ура, коли царям складалися гімни, співалися молитви, обож­нювалися їхні скульптурні зображення, приносилися пожертви.

Шумери першими в історії людства зробили спробу подолати саму смерть, розглядаючи її як мить переходу у вічність. У них зародилися міфи про золотий вік людства та райське життя, які згодом запозичили до своїх уявлень народи Передньої Азії, а пізніше біблійні пророки, котрим без­підставно приписується (на основі звернення саме до них гласу Господ­нього) першість у цій фантазії. Але з часом асимілювавшись із вавилоня-нами, шумери набули уявлення, що людина як космічне явище є не просто "раб божий", а й пан на землі, "цар природи" (поема "Енума Еліше"). В іудейській інтерпретації (вчення Тори) такий підхід щодо ролі людини на землі трансформувався в колонізаторську політику, панування обранців божих над усією землею, а потім над усім людством. А якими методами це повинно відбутися — не так уже й важливо.

Шумери, звертаючись до конкретного земного життя, боротьби за своє існування, створили не тільки розвинену цивілізацію, зокрема землероб­ство, зрошувальну систему, будівництво (зикурати), а й багату усну народ­ну творчість, яка походила з найдавнішої давнини. Вона мала такі жанри, як оповідання, стародавні історичні пісні, лірика, епос про гіпотетичні та ймовірні події минулого і сучасного, події за участю формальної особи автора. Причому сюжетність мала свою нерозривну послідовність. До змісту лягали народні повір'я, ідеалізовані та узагальнені образи, які відоб­ражали відносну монолітність людської свідомості, обумовлену відповід­ним стилем життя, боротьбою та ідеями, почуттями і прагненнями народ­них мас у такий спосіб виразити свої інтереси, прагнення до щастя.

Про це свідчать давньовавилонські сказання, в основі яких лежить об­раз легендарного володаря міста Урука Гільгамеша (XXVIII ст. до н. е.), кот­рий боровся з численними ворогами, вирішував "прокляті питання" про сенс життя людини, сутність смерті. Епічний герой подружився з дикою людиною Енкіду, довгий час мандрував по світу в пошуках таємниці без­смертя, але не знайшов його і змушений був змиритися з богами.

Успіхам літератури і наук сприяло створення шумерами (середина IV тис. до н. е.) піктографічного письма, яке спочатку складалося з ма­люнків, що мали по кілька значень, тому читання текстів перетворюва­лося в розв'язування ребусів. До кінця III тис. до н.е. образотворчий ма-люнковий принцип був замінений клинописом на сирій глині, який став ключем до відтворення звуків (фонем). Шумеро-вавилонський клинопис

з часом перейшов у курсив і став словесно-складовим письмом; він був за­позичений і пристосований до власних мов ассирійцями, хетами, фінікійцями та іншими племенами.

Шумери створили і розвинули різні галузі ремесел, науки (виготовлен­ня кольорового скла, бронзи, винайдення колеса, арифметики, в основі якої лежала позиційна система числення, запровадження календаря з 360-денним роком, поділеними на місяці й семиденні тижні). Там вперше укладено правові кодекси і зварено такий смачний напій, як пиво з ячме­ню (VI тис. до н. е.), за свідченням глиняних табличок його було 19 сортів. Шумери перші виготовляли золото та його сплав зі сріблом, бронзою, ком­бінували золото з кісткою.

Не весь пріоритетний внесок шумерів у скарбниці світової цивілізації віднайдений, проаналізований і став надбанням наукової думки. Показо­вий той факт, що все більше з'являється джерел, гіпотетичних тверджень про зв'язок шумерів із праукраїнцями. Як засвідчує історик В.Ф. Остафій-чук, доісторичні мешканці України, як і шумери, належали до єдиного се­редземноморсько-кавказького культурного світу. До того ж Трипільська культура і культура шумерів виявились і оформились майже одночасно, у IV тис. до н. е., і через Кавказ пов'язані між собою. Є спільні риси в цар­ських похованнях скіфів, що прийшли в Україну з Месопотамії, і шумерів, навіть у лексиці сучасних української і тамтешньої мов.

Лев Силенко (США) у своїй книзі-епопеї (Нью-Йорк, 1990,1428 с.) "Мага віра" доходить до ще сміливіших думок. Український шумеролог, етнолог, філософ та історик стверджує, що сумеріани (шумери) — це прадавні українці, перші цивілізовані люди на землі, які прийшли з Оріани (України) на родючі долини Тигру і Євфрату 5 300 років тому і перетворили Месопо­тамію в Едем (рай); перші люди у світі, які для своїх дітей створили школу, в якій вивчали (важко навіть уявити собі) математику, географію, астро­номію, зоологію, мінералогію, граматику.

Дата добавления: 2014-12-24