Зародження та розвиток культури в епоху палеоліту

РОЗДІЛ 2. ПЕРВІСНА КУЛЬТУРА

Першою формою людського співжиття було первісне суспільство. За найновішими даними воно виникло на Землі понад 2 млн років тому й існувало в окремих районах до V—IV тис. до н. е. Відомо, що першу кла­сичну періодизацію первісної історії людства зробив відомий американ-ський вчений Л. Морган (1818—1881 рр.). Він розділив її на дикість, варвар­ство і цивілізацію. Перші два періоди — дикість і варварство — належать, за його теорією, до первісного ладу, і кожен в них поділяється на нижчий, середній і вищий ступні відповідно до успіхів матеріального виробницт­ва. Протягом періоду дикості людина поступово виділилася з тваринного світу, почала привласнювати готові продукти природи, створювала перші знаряддя праці, добувала вогонь. Тут виникли зародки виробничих відносин, які у своєму розвитку пройшли дві стадії (епохи): привласнюю­чого і відтворюючого господарства. У цей період зароджуються такі фор­ми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво, традиції тощо.

Нові матеріали археологічних експедицій в Україні та інших країнах світу постійно вносять корективи в хронологію первісного ладу. Так, ще зовсім недавно вважалося, що найдавніша людина на Землі — австралопітек — з'явилася 2 млн років тому, як про це свідчать наукові дані розкопок 60—80-х років XX ст. у Південно-Східній і Східній Африці в Олдувайській ущелині (Танзанія), проведені доктором Л. Лікі¹ та його послідовниками. Проте у 1994 р. зарубіжні археологи, проводячи розкоп­ки в Африці та Азії, знайшли кістки австралопітека і за будовою його чере­па дійшли висновку, що ця перша людина жила не 2 млн років тому, а З— 4 млн років тому. Отже, за цим сенсаційним відкриттям зарубіжнихучених-істориків, напевне, настане уточнення всієї періодизації первісного ладу. Взагалі зазначимо, що періодизація історії первісного суспільства — це складна й остаточно не розв'язана наукова проблема.

Щодо часу появи найдавніших людей на території сучасної України, то спочатку історична наука стверджувала, що це сталося в період ранньо­го палеоліту — 300—200 тис. років тому. Підтвердженням цьому є матеріали палеолітичної стоянки, яка існувала 200 тис. років тому по­близу с. Лука-Врублівець (Кам'янець-Подільського району Хмельни­цької області, на Дністрі). Проте нещодавно українські археологи в одній з експедицій на Закарпатті знайшли кам'яні знаряддя праці, виготовлені людиною, які датуються значно раніше — мільйон років тому. Це на сьогодні найстаріша пам'ятка в Європі палеолітичного періоду. З огля­ду на наведені факти можна зробити такий незаперечний висновок, що територія України була заселена першими людьми ще в праісторичну добу. Як свідчить археологія, антропогенез в Україні відбувався відповідно до тих самих стадій розвитку людини, що й в інших регіонах Землі. На зміну найдавнішій людині — архантропу (пітекантропу), відомій під назвою "людина прямоходяча" (Homo erectus), яка з'явилась близько 2 млн років тому, прийшла людина типу палеоантропа (неандерталь­ця), яку назвали "людина вміла" (Ното habilis), що сталося 150— 100 тис. років тому. Близько 40 тис. років тому палеоантроп поступився місцем людині сучасного фізичного типу — "людині розумній" (Ното sapiens), яку назвали кроманьйонцем. Відмінність між цими біологічними видами за системою ліннеївської2 класифікації органічного світу, на­лежних до одного роду Ното, на думку вчених, пояснюється не лише величиною співвідношення маси мозку до маси тіла, а швидше збільшенням загальної маси мозку, ускладненням структурної будови самого мозку. Наприклад, об'єм головного мозку пітекантропа (Ното erectus) становив приблизно 900 см3, палеоантропа (Homo habilis) — 1350 см3. У обох цих видів габілісів головний мозок мав примітивну структуру за своєю будовою: лобні долі невеличкі, значна маса голов­ного мозку знаходилась у потиличній частині.

1 Лікі Луїс (1903—1972) — англійський археолог і антрополог. Досліджував

археологічні пам'ятки в Африці.

- Карл Лінней (1707—1788) — шведський природознавець, основоположник сучасної систематики рослинного і тваринного світу.

Ното sapiens, порівнянно з палеоантропом, характеризується висо­ким розвитком головного мозку, його складною структурною будо­вою та значним збільшенням у ньому найпрогресивніших ділянок — тім'яних, вискових і особливо лобних долей. Середній об'єм мозку Homo sapiens становив за підрахунками вчених' 1450—1550 см3. Та­кий дуже сильний розвиток, великі розміри і вага головного мозку людини розумної були зумовлені її трудовою діяльністю, яка спрямо­вувалась на виготовлення і використання штучних знарядь праці, необхідних для забезпечення їжею та для захисту від ворогів, що, у свою чергу, пробуджувало творчі функції мозку до прискореного, могутнього й унікального прогресу в процесі розвитку матеріальної й духовної культури первісного суспільства.

Відповідні зміни відбулися і в організації первісного ладу. Першою формою суспільно-економічних відносин було "первісне людське стадо" — умовна назва первісного людського колективу, що безпосе­редньо прийшов на зміну зоологічному об'єднанню найближчих тва­ринних предків людини. Період існування первісного людського ста­да — це час становлення людини сучасного антропологічного типу, який збігається з епохою формування людського суспільства. Найдавніші люди займалися в основному збиральництвом і мислив­ством, застосовуючи перші знаряддя праці — гострі сколи з гальки, відщепи, ручні рубила з кременю, гостроконечники та ін. За підрахунками дослідників, цих знарядь праці існувало на той час по­над 60 типів. А з появою виробів нової конфігурації у вигляді скребки з гострими краями, проколки, видовженої пластини та широким ви­користанням кістки кількість типів знарядь збільшилась до 1002.

Велику роль у житті архантропів відігравав вогонь. Він обігрівав лю­дей, використовувався для приготування їжі і під час полювання. Практич­но на всіх стоянках первісних людей в Україні знайдено сліди вогнищ.

Основою виробничих відносин первісного ладу була суспільна власність на засоби виробництва, яка існувала в нерозвиненому вигляді. Фак­тично це була общинна, групова власність. Для того періоду характерні колективна праця і найпростіша кооперація, що ґрунтувалися не на поділі праці, а на об'єднанні зусиль колективу людей при добуванні засобів для життя, насамперед їжі. За цих умов праця окремої особи виступала як суспільна. Слід зазначити, що основна мета людських зусиль полягала не в задоволенні потреб окремих членів общини, а в забезпеченні умов існування общини в цілому. Переконливим свідченням цьому була така форма діяльності первісної людини, як мисливство. Максимального ефекту в суворих природних умовах

можна було досягти лише від загінного полювання, а це зумовлювало потребу спілкування, взаєморозуміння між людьми, виховувало вміння жити в колективі, руйнувало зоологічний індивідуалізм та формувало норми поведінки, обов'язкові для всіх членів первісного суспільства. Відсутність додаткового продукту не створювала матеріальних умов для експлуатації людини людиною.

З огляду на зазначене, важливо підкреслити, що з розвитком матеріальної культури, тобто господарської діяльності людини, зро­станням колективної праці зароджувались основи духовної культу­ри, зокрема мова, мислення, релігія, ідеологічні уявлення, елементи мистецтва і магії, що у свою чергу свідчило про складання гармонії людини та природи, про нерозривний зв'язок людських почуттів, волі та інтелекту з навколишнім природним середовищем.

У добу палеоліту вдосконалюються знаряддя праці й вся господарська діяльність людини. На зміну загостреному каменю та дрючку приходять дерев'яний спис і списометалка — попередник лука, що підвищило ефективність полювання. Поширюються знаряддя з кістки, у тому числі гол­ки, що свідчить про появу шитого одягу зі шкіри звірів. Значного поширен­ня набуло будівництво житла — землянок. Поява житла і шитого одягу дала змогу людині розширити території свого розселення на Землі. Стоянки людей пізнього палеоліту відкриті археологами практично на всій території України. На сьогодні їх розкрито і досліджено, за підрахунками вчених, близько 800'. Ці стоянки поділені в археології на п'ять груп: закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську і степову. Причому такі з них, як Мізинська, Кирилівська, Межирічська, Гінцівська, як зазначають українські вчені, не мали аналогів у Європі. Підтверджується це численними матеріалізованими пам'ятками духовної культури палеоліту. До них нале­жать розписані червоною вохрою лопатка і дві щелепи мамонта (Мізин), розписаний череп мамонта (Межиріч), прикрашені різноманітними лініями, крапками, геометричними фігурами бивні мамонта (Гінці й Кирилівська стоянка), а також ряд виробів із кістки, рогу, каменю, у тому числі дві статуетки у вигляді людини (ймовірно жінки) тощо.

Вважається, що важливе місце з-поміж матеріалізованих пам'яток ду­ховної культури доби палеоліту належить похованням. Вони вперше з'яви­лися в цей час у різних регіонах світу, в тому числі й в Україні. Всі палеолітичні поховання здійснені у межах жител і поселень первісних людей і виступають як своєрідне жертвоприношення, що мало забезпе­чити спокійне життя померлим на тому світі, а не як втілення поховально­го обряду, що виник пізніше. Аналізуючи пам'ятки матеріальної і духовної культури палеоліту, вчені дійшли висновку, що саме в цей час почали скла-

датися умови для зародження мистецтва. Виникнувши, воно піднесло лю­дину над тваринним світом, стало новим знаряддям пізнання природи, зміцнило соціальні зв'язки у первісному суспільстві. Насущні практичні потреби щоденного життя були першоосновою виникнення мистецтва. Лише в процесі трудової діяльності людина вчилась образно мислити і створювати художні твори.

Мистецтво слідом за мовою сприяло не лише обміну інформацією, а і її збереженню і накопиченню, що неминуче прискорювало інтелектуальний розвиток первісного суспільства. Більше того, воно давало змогу втілювати ті знання, які тодішня мова ще неспромож­на була передати.

Малюнки, якими люди оздоблювали свої житла, складалися з елементів графіки у вигляді прямих чи хвилястих ліній, а згодом зображень тварин з динамікою їх рухів. Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюн­ки, є печера Ляско на півдні Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії, Капова печера на Нижньому Уралі в Росії, Кам'яна Могила на півдні України. За своїм сюжетом печерні малюнки нагадують жанрові сцени, тема яких — життя тварин або полювання на них. Найдавнішим предме­том палеолітичного мистецтва з елементами графіки, на думку М. Чмихо-ва (1953—1994)', є частина ребра бика, знайденого у Франції. На ньому зображені довгі глибокі паралельні лінії, які перетинають короткі пара­лельні лінії, що утворюють в місцях перетину начебто кути, зигзаги з пря-мокутними зубцями.

В Україні перші зразки мистецтва з'явились приблизно в цю саму епоху. Зі стоянок Молодове І (Чернівецька обл.) і Пронятин (Терно­пільська обл.) походять кістки тварин, прикрашені прокресленим лініями. На мамонтовій лопатці з Молодового І у центрі зображено тварину, а по боках — різні прямі й криві лінії. Предмети пізньопалео-літичного мистецтва відомі на території Євразії і Малої Азії. Чимало їх виявлено й в Україні. Ці малюнки виконані або одним кольором (монохромні), або кількома (поліхромні). Так, розпис червоною вох­рою зберігся на лопатці та двох щелепах мамонта (Мізин) і на черепі мамонта (Межиріч), прокреслені композиції — на мамонтових бивнях (Межиріч, Кирилівська стоянка в Києві, Гінці), різні риски та ямки, розташовані в певному порядку на виробах із кістки, рогу, каменю. На Мізинській стоянці знайдено кістяні пластинки з орнаментом (меандр, кути, "ялинки"), а також два браслети: один зроблено у вигляді широ­кої пластинки, вирізаної з мамонтового бивня та орнаментованої зиг­загом та меандром, інший — із п'яти дужок-пластинок, укритих ряда­ми різьблених похилених ліній, що утворюють шеврони.

М.О. Чмихов — провідний вчений-історик Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка, автор більше 70 наукових праць, монографій та на­вчальних посібників.

На згаданих палеолітичних стоянках в Україні виявлено також кістяні статуетки жінки, тварин, прикрашені геометричним орнаментом. Жіночі статуетки пов'язують із культом прародительки, інші — з мисливською

магією.

Первісне мистецтво було тісно пов'язане з магічними обрядами, що справлялися у культових приміщеннях або святилищах — рукотворних чи природних, до яких, на думку відомих археологів В. Даниленка і М. Чми-хова, відносять Кам'яну Могилу поблизу с. Терпіння Мелітопольського райо­ну Запорізької області. Гроти Кам'яної Могили, починаючи з пізнього палеоліту, використовувались як приміщення для релігійних обрядів.

Закономірно постає питання: як ці гроти були оформлені для прове­дення релігійних обрядів? Один із дослідників пам'яток Кам'яної Могили М. Чмихов підкреслює, що всі гроти розмальовані зображеннями тварин великих розмірів — турів, мамонтів. Підраховано, що у гротах Кам'яної Могили виявлено більше тисячі малюнків різного часу, на яких зображе­но 15 видів тварин. Ці настінні малюнки пофарбовані й займають великі площі. Фігури виконано як у реалістичній, так і в схематичній манері. Більшість зображень тварин оточена рядами вертикальних насічок, округлими ямками, крапками, що імітують рани від списів. Отже, виходя­чи із сюжетів цих зображень, можна стверджувати, що вони пов'язані з мис­ливською магією.

Аналогічний сюжет має композиція зображених тварин у Печері Чак­луна, яка входить до пам'яток Кам'яної Могили. Відмінність лише в тому, що серед зображень мамонтів, биків, печерних левів, носорогів трапля­ються образи людей. І тут сюжет малюнка свідчить про виконання зобра­женими образами якогось магічного обряду.

Характерним для палеолітичних малюнків на стінах печер є те, що на них майже немає зображень рослин. А людські фігури, переважно жіночі, зустрічаються дуже рідко. Причому їх зображення, часто в масках з рога­ми і шкурах, не передають динаміки рухів, притаманної зображенням тва­рин. Пояснюється це тим, що тваринний світ був головним об'єктом спо­стереження первісної людини. Вона пильно вивчала окремі види тварин, намагалася зафіксувати в малюнку набуті знання й водночас вплинути на майбутнє полювання за допомогою чаклунських дій.

На думку дослідників, діапазон ритуальних зображень і предметів зі стоянок пізнього палеоліту, відкритих у різних районах Землі, у тому числі й в Україні, досить широкий і свідчить про зародження уявлень перших людей про природу й людське суспільство.

Стосунки первісної людини з навколишнім світом цілком залежали від її власних, на той час украй обмежених можливостей фізично впливати на цей світ, всупереч природі створювати для себе сприятливе середови­ще. Переконливим свідченням цього є тотемні символи австралійських аборигенів та близьких їм за розвитком народів, у яких поширеними то­темними символами були камені, шматки дерева різних форм. Ці культові

предмети часто покривали орнаментом і натирали жиром. Орнамент яв­ляв собою реалістичні або схематично-абстрактні зображення тотемних пращурів, змій, риб, черепах, птахів, тварин, рослин. Тотемні символи під час обрядів використовувались по-різному: їх тримали в руках, клали на землю, встромляли в землю спеціально загостреним кінцем, обертали над головою за допомогою шнура. І коли останні під час обертання починали "гудіти" або "хурчати", це означало, що тотемний символ — чуринга допо­може людині чи небіжчику, бо тотем є найвищим символом єднання лю­дини, суспільства, природи, а також минулого та сучасного.

Ще кілька цікавих моментів про тотемні символи: одні з них були призначені для виконання деяких обрядів, інші вважалися універсальними, їх зберігали в спеціальному сховищі, в яке стороннім, невтаємниченим і жінкам заборонялося входити під загрозою смерті.

Верховним охоронцем тотемних символів був старійшина тотемних груп. Крім колективних чуринг, були й особисті, які дорослий чоловік зав­жди тримав при собі.

В Україні, на думку вчених, тотемними символами були ритуальні предмети зі стоянок пізнього палеоліту (Мізин, Кам'яна Могила, Костен­ки І та ін.) у вигляді статуеток жінки, пташки). Найдавнішими символами тотемів-жінок виступали, на наш погляд, численні жіночі, тотемів-чоловіків — поодинокі чоловічі статуетки, тотемів-тварин — анімаліс­тичні зображення.

Пізніше склалися уявлення про тотемів-птахів, плазунів, земноводних, а також тотемів-яєць й ікринок Такими тотемами були рибоподібна плитка з Кам'яної Могили, яка мала риси жіночої фігури, і два яйцеподібних предме­ти з бивня мамонта, що закінчувалися гострими шипами (Костенки І). Крім того, палеолітична людність України почала використовувати тотеми-"гуділки" на зразок відповідного символу австралійських аборигенів, які були поширені по всій території Євразії від Атлантичного до Тихого океану.

Для того щоб картина духовності палеолітичної людності була повнішою, слід згадати про зародження музичної культури. На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, у добу палеоліту почали з'являтися перші музичні інструменти. Зазначимо, що в усіх народів світу вони були ідентичними. Про це свідчать їх зразки, знайдені в багатьох країнах, у тому числі й в Україні. Наприклад, на палеолітичній стоянці Придністров'я знай­дено чотири флейти, одна з яких мала дуже складну на той час конст­рукцію: на її роговому корпусі лишилися сліди шести отворів, за допомо­гою яких можна було відтворювати цілу гаму звуків. За свідченням дослід­ника Мізинської стоянки С. Бібікова, частину кісток мамонта використо­вували як перші ударні інструменти (гомілка, лопатка, тазова кістка, ниж­ня щелепа тощо).

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що культура людності у палеолітичну добу, зразки мистецтва, музики, вірувань

на території України, як і в інших районах Землі, зароджувались у період пізнього палеоліту. Найвищим досягненням палеолітичної людини в духовній сфері можна вважати тотемні символи, уявлен­ня та зародження обрядів, які не виходили за межі мисливської магії.

Дата добавления: 2014-12-24