Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між УНР та ЗУНР

Українська держава часів гетьманату П.Скоропадського: державно-політичний устрій,соціально-економічна політика.

У 1918 р. 29 квітня П.Скоропадський на Всеукраїнському хліборобському з’їзді був проголошений гетьманом України замість президента М.Грушевського,обраного ЦР. П.Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні сили (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників),військових й окупаційні айстро-німецькі війська.

Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено, ЦР розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент-сейм. Гетьманові належала законодавча й виконавча влада. Він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту(поліцію).

Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося.

За часів Скоропадського відновлювалась приватна власність на землю. Передбачалася роздача землі великих землевласників малоземельним хліборобам,але за викуп.

Політика стосовно робітників була невдалою. Функції профспілок обмежувалися,страйки заборонялися.

На деякий час вдалося відновити свободу торгівлі й підприємництва. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках.

Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорозької та Сердюцької дивізій,полку січових стрільців.

Православна віра проголошувалася державною. Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов’язкове вивчення укр.. мови,географії України та історії.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин с Німеч.,Австро-Угор.,Швейцар.,Туреч.,Польщ.,Фінл.,В.Брит.,Франц.. Однак вирішити бессарабське та кримське питання Скоропадському не вдалося,а Підляшшя та Холмщина залишалися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з не більшовицькою Росією,що остаточно скомпрометувало його уряд.

Існування Української Держави П.Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії(гетьманату).Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу,що обумовило падіння такого режиму.

Поразка Четверного союзу у світовій війні активізувала рух населення монархії Габсбургів за утворення національних самостійних держав. 18 жовтня 1918 р., коли Австро-Угорська імперія розпалася, у Львові зібралися представники громадськості й утворили Українську національну раду — законодавчий орган майбутньої держави — на чолі з адвокатом Євгеном Петрушевичем. У своєму першому маніфесті рада проголосила на українських етнічних землях імперії українську державу. Тим часом відроджена Польща також готувалася взяти владу в Галичині. Щоб запобігти цьому, за наказом Національної ради в ніч на 1 листопада 1918 р. українські підрозділи зайняли Львів, а згодом і всю територію Східної Галичини. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом її став голова Національної ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — Кость Левицький. Першим кроком уряду стало створення жандармерії й Української галицької армії (УГА). В умовах воєнної розрухи уряд особливу увагу приділяв подоланню глибокої кризи економіки. 14 квітня 1919 р. після тривалих дискусій Рада ухвалила закон про земельну реформу. Конфісковані землі після закінчення війни передбачалося розподілити між безземельними. Активно відбудовувався залізничний транспорт. Було введено власну валюту — гривню, розпочато перебудову системи народної освіти. Усе це засвідчує демократичний характер уряду ЗУНР.

Незначний досвід існування ЗУНР переконливо показав, що подальший процес розбудови молодої держави, організації та захисту її завоювань здійснювати самотужки буде не просто, і тому спонукав уряд республіки 1 грудня 1918 р. укласти договір про злуку з Українською Народною Республікою. Це була вікова мрія українців Галичини, за яку боролися не одне століття кращі постаті всієї української землі — на заході та сході. І ось 22 січня 1919 p., коли на Україну наступали більшовицькі війська, на Софійській площі в Києві було проголошено про з'єднання УНР і ЗУНР в одну цілу суверенну Українську Народну Республіку. Однак на шляху досягнення державної незалежності й цілісності українських земель стали сусідні держави. Наприкінці червня — на початку липня 1919 р. добре оснащені державами Антанти польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь, ліквідувавши всю структуру української державності, включаючи органи місцевого самоврядування. Румунія захопила Буковину і південно-східну частину Закарпаття. Війська Чехословаччини на початку 1919 р. зайняли західну частину Закарпатської України. Західноукраїнська Народна Республіка, проіснувавши більше восьми місяців впала.

Дата добавления: 2014-12-24