Боротьба за українську державність в 1917-20 рр. Уроки та наслідки

Внутрішня та зовнішня політика Директорії УНР

Директорія УНР – найвищий орган держ. влади відродженої УНР, діяв з 14 листопада 1918 до 10 лист 1920. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918.

Політ. курс Директорії:

Внутр. політ.: На початку існування у виробленні політ. курсу активну роль відігравав В.Винниченко. Відразу після зайняття Києва 14.12.1918 Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьманаті чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників держ. апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних рад. військ і стала перероджуватись в анархію.

Аграрна реформа: задекларовано вилучення землі у поміщиків без викупу. Їм було обіцяно компенсацію затрат на вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканість земель промислових підприємств та цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі.

Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, що розширило простір для більшовицької агітації. 26.12.1918 Директорія видала декларацію, в якій заявила про намір експропріювати держ., церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. За землевласниками залишались будинки, худоба, виноградники.

Зовн. політ.: Були розширені міжнар. зв’язки УНР. Укр.. визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія. Не вділося налагодити стосунки з країнами, від яких залежала УНР: Рад. Росією, Польщею, державами Антанти.

31.12.1918 Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів HCAHH мирні переговори. Раднарком погодився, хоча й не визнавав Директорію представником укр.. народу. Рад. влада відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни. Директорія ж не погодилася на об’єднання Директорії з укр.рад. урядом і відмовилася прийняти їхні вимоги, що означало самоліквідацію УНР.

Українська революція 1917-1921 років (рідше Визвольні змагання 1917—1921 років) — черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу у формі поновлення та захисту державності. Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах одноразово незалежна Україна зазнала поразки й у кінцевому рахунку українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервендії. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому -етапі національну революцію очолювала Центральна Рада. В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві. На жаль, наприкінці 1920 — на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності:

Українська Народна Республіка (УН Р), 23.06.1917 проголошено національно-культурну автономію Українською Центральною Радою (Перший Універсал) на українських етнічних землях колишньої Російської імперії; 22.01.1918 проголошена самостійність (Четвертий Універсал).

Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), проголошено 18.10.1918 рішенням Української національної ради на українських етнічних землях колишньої Австро-Угорщини, 22.01.1919 об'єднана з УНР через Акт Злуки;

Українська держава, створено 29.04.1918 на чолі з П.Скоропадським після розпуску Центральної Ради УНР М.Грушевського за прямим втручанням німецько-австрійських окупаційних військ. Осінню 1918 р. досягнуто домовленостей з урядом Криму про входження півострову у склад України на підставах територіальної автономії (29.04.1918 Чорноморський флот підняв українські прапори). Українська держава П.Скоропадського існувала по 14.12.1918, назву її було знову змінено на УНР у результаті повстання С. Петлюри, яке встановило владу Директорії.

Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відродження української державності. Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.

58.Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920 рр.)

Упродовж 1917—1920 pp. радянська влада в Україні встановлювалася тричі: перший раз — у січні — квітні 1918 p., другий — у січні — липні 1919 p., третій — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р.

Спираючись на регулярну армію, яка залишалася на території України, РКП(б) та її бойовий загін КП(б)У утвердили тут такий самий політичний лад, як і в Росії. У березні 1919 р. Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувався в Харкові, остаточно прийняв радянську форму державності України. Характеризуючи радянську систему державного устрою, слід підкреслити, що її стержнем була більшовицька партія, яка через ЧК, ревкоми, армію, комбіди та інші підконтрольні їй структури формувала радянське державне прикриття. У своїх взаємостосунках з іншими політичними органами РКП(б) перейшла поступово від революційної демократії до усунення із рад своїх опонентів і навіть союзників, до однопартійності й перетворення КП(б)У на державну монопольну керівну структуру. Формально вищим органом влади був Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Згадавши, що на території України з 1 червня 1919 р. є чинною угода про об'єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, ВУЦВК, виконуючи директиви більшовицької партії, анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами.

У II пол. 1918 p. більшовики розпочали грандіозний експеримент в економічній сфері. Виступаючи в 1922 р. на XI з'їзді РКП(б), Ленін заявив: "У нас підходу справжнього до соціалістичної економіки, побудови її фундаменту немає...".

Тому прагнучи відразу ж побудувати безтоварну централізовану соціалістичну економіку і водночас забезпечити продуктами армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, а також голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому як політика "воєнного комунізму". Вона включала: націоналізацію промисловості й торгівлі; примусове вилучення селянської продукції в її натуральній формі шляхом продрозкладки; заборону приватної торгівлі; централізований розподіл продуктів між споживачами за картками та примусову трудову повинність. "Воєнний комунізм" був спробою безпосереднього переходу до виробництва та розподілу на комуністичних засадах — без приватної власності, ринку, товарно-грошових відносин.

Центральне місце в політиці "воєнного комунізму" посідала продовольча розкладка — експропріація зерна в селян. Щоб відібрати в них хліб, було створено велетенський апарат примусу. Лише штаб губернських, повітових і районних особливих продовольчих комітетів налічував 60 тис. чоловік. А ще діяли продовольчі загони, комітети незалежних селян, трудова армія, військові підрозділи Наркомпроду УСРР. Щоб перешкодити нелегальній торгівлі хлібом, створювалися і використовувалися загороджувальні загони на залізницях та водних шляхах. Це свідчить про те, що політика "воєнного комунізму" була економічним фундаментом тоталітарної за своєю суттю влади партії, яка поширювала контроль за діяльністю усіх структур суспільства.

Ясна річ, що такі дії більшовиків спричинили цілковите руйнування промисловості та сільського господарства і підірвали матеріальну зацікавленість робітників у результатах своєї праці..Природно, що політика "воєнного комунізму" і викликана нею економічна руїна посилили масове невдоволення більшовиками, особливо в середовищі селян. Незважаючи на те, що Л. Троцький (нарком військових справ Російської Федерації) мав в Україні більш як мільйон червоноармійців, улітку 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Чимало з них мали масовий характер. Так, загони отамана Гончара у Васильківському повіті налічували 8 тис. повстанців, а отамана Зеленого — близько 12 тис. У виступі в середині травня 1919 р. в Подільській губернії брало участь до 20 тис. чоловік. Щоправда, повстанців називали бандами.

Майже вся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад. Проти селянських повстанців російські більшовики кинули 18 піхотних бригад та кавалерійську дивізію. Проте фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців, виявився голод 1921—1923 pp. Збагнувши це, більшовицький уряд успішно справився з "куркульським бандитизмом", конфіскувавши злиденні продовольчі запаси в селян. Так 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.

Дата добавления: 2014-12-24