Завершення нового поділу українських земель на поч. 1920 рр

Після жовтневого перевороту більшовиків 1917 р. на уламках Російської імперії виникло 13 держав, з яких Литва, Латвія, Естонія, Польща і Фінляндія стали справді незалежними. В усіх інших утвердилася радянська форма державності. Радянську владу було встановлено на Східній (Наддніпрянській) Україні, де на початку 20-х років проживало 25,5 млн. чоловік.

Відповідно до Ризького мирного договору 1921 р. Польща визнала незалежність УСРР. Разом з тим, до Польщі відійшли західні області України та Білорусі. У цей час було узаконено включення Закарпаття до складу Чехословаччини, Північної Буковини — до Румунії. На приєднаних територіях проживало 7 млн. українців.

УСРР як зовні самостійна держава розгорнула активну міжнародну діяльність. У 1921 р. вона уклала мирний договір з Литвою, встановила дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. На початку 1922 р. було укладено договір між Україною і Туреччиною. Великого значення український уряд надав установленню нормальних відносин з Радянською Росією. У травні 1919 р. Раднарком РСФРР запропонував установити воєнно-політичну єдність радянських республік.

Ця пропозиція дістала підтримку. 28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР уклали договір, за яким дві республіки входили у військовий і господарський союзи. Згодом аналогічні договори уклали між собою й інші республіки. Така система відносин дістала назву договірної федерації.

Однак відносини між республіками було визначено не чітко: залишилися невизначеними компетенції та повноваження загально федеративних і республіканських органів. Тому навколо союзного договору 1920 р. в українському керівництві точилися гострі суперечки, висловлювалися і невдоволення. Для врегулювання взаємовідносин між РСФРР і УСРР у травні 1922 р. було утворено спеціальну комісію. У цьому самому році розгорнулася дискусія з питань тіснішого об'єднання республік. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національностей Й. Сталін висунув проект "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", у якому передбачав включення їх до Російської Федерації на автономних правах. Це викликало опір у республіках. Сталінську ідею вважав неприйнятною і Ленін, оскільки вона порушувала принцип повної рівноправності народів.

Для республік ленінські пропозиції добровільного об'єднання радянських республік в єдину багатонаціональну державу на засадах рівноправності були прийнятнішими, ніж план Сталіна. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення СРСР і обрав на X Всеросійський з'їзд рад делегатів, які мали повноваження для участі в роботі І Всесоюзного з'їзду рад.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити II з'їзд Рад.

Так завершився процес утворення багатонаціональної союзної, а, по суті, унітарної держави, яка впродовж майже 70 років свого існування трималася на насильстві і злочинах проти народів, які її населяли.

Зазначимо, що побутують полярні оцінки щодо утворення СРСР. Радянські історики завжди підкреслювали, що утворення Радянського Союзу — тріумф національної політики КПРС, який відповідав інтересам усіх народів Союзу, у тому числі й народу України. Більшість сучасних істориків вважають цей акт трагедією українського народу. Адже дуже скоро республіка фактично перетворилась у звичайну адміністративну одиницю унітарної держави. Якщо ж бути правдивішим, то слід зауважити, що, по-перше, утворення СРСР народам національних республік нав'язали: їх ніхто не питав, чи хочуть вони такого Союзу. По-друге, Союзу як такого не було: була імперія із жорсткою, до абсурду централізованою системою управління, на вершині якої стояв всемогутній вождь — генсек ВКП(б) (КПРС), а легальну опозицію ліквідували. По-третє, державний лад в СРСР був за своєю природою антисоціалістичним — своєрідний гібрид державного капіталізму, феодалізму і рабовласництва. Тому він тримався доти, доки міг застосовувати імперські методи управління. Навіть горбачовський трохи свіжий подих виявився для нього смертельним, і Союз легко розпався в 1991 р. Історія і це раз підтвердила, що немає перспектив держава, у якій відносини між владою і народом будуються на насильстві та неправді.

Дата добавления: 2014-12-24