Поняття державного ладу

Форма державного режиму.

Форма державного устрою;

Окремі автори дають іншу класифікацію.

Це сукупність суспільно-політичних відносин, що виражають найбільш

принципові властивості, взаємозв'язки і взаємодію в механізмі організації й

функціонування держави.

Державний лад відзеркалює:

1. відносини між державою, суспільством і особистістю;

2. методи здійснення народовладдя й методи здійснення державної влади;

3. форму правління держави;

4. форму державного устрою та ін.

Теорія цілісності держави.

Цілісність – первинний і домінуючий фактор держави як цілого, як системи. Держава не може існувати поза або крім нього. Втрата державою своєї цілісності означає його політичну деградацію, розвал.

Цілісність є такою системною ознакою держави, яка виражається в стабільності суспільних відносин, фіксує увагу на факторах внутрішньої впорядкованості, організованості, погодженості політичної системи;

Теорія полицейської держави.

Відмітною рисою поліцейської держави є виняткова багатопредметність адміністративної діяльності, регламентація дрібних подробиць життя суспільства, настирлива опіка над підданими. Урядова діяльність завжди визначається не стільки правовими нормами, скільки міркуваннями «доцільності», на думку уряду.

Поліцейська держава характеризується примусовою однодумністю, тенденціями до самоізоляції, ворожості до інших держав і культур.

Теорія правової держави.

Термін правова держава з'явився в першій третині Х1Х ст. в працях німецьких юристів К.Велькера, Р. фон Моля, Р. Гнайста та ін.

Відносини особистості і держави будуються на строгих основах права і виключають взаємну сваволю. Право є вищою цінністю.

Існують також теологічна теорія, патріархальна, органічна, теорія насильства, психологічна і ряд ін.

Громадянське суспільство.

Громадянське суспільство формують три початки: колектив, індивід і влада. Становлення громадянського суспільства представляється як цивілізований процес, в якому одночасно цивілізуються і громадянин, і цивільні відносини між членами суспільства, і саме суспільство, і держава, а також відносини між нею, індивідом і суспільством. У цьому процесі формується і політика, що відповідає його змісту і цілям.

G Тема 7. Політичні режими.

Поняття політичного режиму. Сутністні характеристики сучасних політичних режимів.

При розгляданні першого питання слід зрозуміти, що політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.

Це – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність.

Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету.

Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

· за рівнем демократичності;

· за ступенем розвинутості політичної системи;

· з точки зору форм правління;

· за кланово-груповими критеріями.

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Кожен з них має свої ознаки, які складають сутнісну основу їх різниці один від одного. Зрозуміло, в реальному житті існує безліч варіантів політичних режимів зі змішаними в різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.

Американський політолог М. Картіс називає більш десяти ознак тоталітарності. Є й інші точки зору на проблему тоталітаризму. Зрозуміло, що як і кожне соціальне явище, тоталітарний політичний режим може мати багато визначень.

Проте, незважаючи на кількість ознак, думки фахівців можна об`єднати одним загальним твердженням, що тоталітарний політичний режим тим і відрізняється від інших типів політичних режимів, що встановлює тотальний контроль над всіма сферами суспільного життя, над кожною особою, її діями і, навіть, думками.

Цей загальний момент можна вважати тлумаченням суті тоталітарного політичного режиму.

Автократичний режим – це режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян та їх об’єднань, суворою регламентацією їх активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.

Автократичному політичному режиму притаманні:

1. обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу політичну владу, й відповідно відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення;

2. існування єдиного центру реальної політичної влади.

А вторитарний політичний режим характеризується тим, що:

1. у діяльності органів політичної влади переважають методи командування, відвертого диктату;

2. з процесу прийняття та реалізації політичних рішень повністю або в основному вилучено метод знаходження компромісу, взаємного погодження різних позицій;

3. органи політичної влади мають дискреційні повноваження, тобто право, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;

4. виконавчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями та ін.

Є три види авторитаризму:

а) реформаційний;

б) стабілізаційний;

в) деструктивний.

Різновиди авторитарних режимів:

1. Теократичний;

2. Військово-бюрократичний;

3. Персональна тиранія;

4. Абсолютна монархія;

5. Неототалітарний режим;

6. Диктатура.

Анархічному політичному режиму притаманні:

1.ерозія або повне руйнування найважливішої загальної ідеї єдиної держави та єдиної політичної системи;

2.взаємна конфронтація або навіть атомізація владних структур, відсутність ефективних форм координації їх дій;

3.втрата найвищими органами політичної влади монополії на організоване застосування збройної сили та ін.

Охлократичний політичний режим характеризується:

1.некомпетентністю політичної влади, презирливим ставленням до знань і досвіду світової цивілізації, зокрема постійними намаганнями неадекватними реальній ситуації простими засобами і дуже швидко розв'язувати складні проблеми суспільного життя, що потребують для свого вирішення тривалої копіткої праці;

2.відсутністю у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї країни та світом, популізм та ін.

Демократичний режим – це режим, який характеризується децентралізацією, розосередженням влади між громадянами з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

Демократичний режим передбачає:

1.наявність у громадян широкого кола прав і свобод та ефективність функціонування системи їх інституційних і нормативних гарантій;

2.відсутність у органів політичної влади дискреційних повноважень (тобто практично нічим не обмеженої компетенції);

3.гласність прийняття рішень органами політичної влади та доступність для всіх громадян суспільно значущої інформації та ін.

До інших систем належать такі класифікації (типології) політичних режимів:

1.постійні та тимчасові;

2.нормального та надзвичайного функціонування;

3.конституційні та неконституційні;

4.режими функціонування правової держави, революційної законності та сваволі (відсутності законності) та ін.

Питання:

1. У чому відмінність між:

а) демократичним і тоталітарним політичними режимами?;

б) авторитарним і тоталітарним політичними режимами?;

в) демократичним і авторитарним політичними режимами?

G Тема 8. Політична діяльність і політичні відносини.

Політична діяльність - сукупність дій індивідів та соціальних груп (партій, суспільних організацій), спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, насамперед – завоювання, утримання та використання влади. Включає вироблення, формулювання і обґрунтування цілей політики, вибір засобів досягнення цілей, процес використання обраних засобів і результати діяльності. Розрізняють теоретичну політичну діяльність та практичну політичну діяльність.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування. Якщо політичне функціонування – це професійна політична діяльність, то політична участь - це здійснення або підтримка громадянами певних акцій, здійснення тиску на органи влади з метою висловлення певних позицій, вимог тощо. Розрізняють колективну та індивідуальну, примусову та добровільну, активну і пасивну, традиційну та альтернативну, революційну та охоронну участь.

На характер політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.

Отже, доходимо висновку, що сутність політичної діяльності полягає не стільки у боротьбі за владу, скільки в регулюванні політичних відносин у суспільстві, досягненні злагоди та взаєморозуміння громадян, їхніх спільнот і влади як по вертикалі, так і по горизонталі.

У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах.

Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності:

- за напрямами;

- за суб’єктами;

- за специфікою предмета впливу;

- за політичним простором;

- за специфікою сфер та ін.

Теорії захоплення влади верхівкою (В. Парето, Г. Моска та Р. Міхельса), занепаду демократії (Р. Міллса) та самовідновлення панівного класу (П. Бірнбаума), що складають елітарну модель, доволі песимістично розглядають реалізацію демократичних процедур ухвалення політичних рішень.

Певною мірою зазначену ваду усуває концепція плюралізму еліти (Р. Даль, Р. Арон), яка вживає поняття еліти у множині, заперечуючи однорідність панівного прошарку.

Однак існує і підхід, який передбачає, що в майбутньому навряд чи буде якась єдина модель державного або соціального менеджменту (М. Крозьє з його "індивідом і суспільством", П. Греміон з його "периферичною владою ", П. Мюллер і Б. Жобер з їхньою "державою в дії").

Виборчі системи.

Найпоширенішими є:

1.Мажоритарні виборчі системи, які бувають одномандатними, багатомандатними

і преференційними.

2.Пропорційні виборчі системи.

3.Змішані виборчі системи.

4.Куріальні виборчі системи.

Порівнюючи типи виборчих систем, треба відзначити, що мажоритарна система має більше недоліків, ніж пропорційна.

Довільне компонування округів з різною кількістю населення – головна з них. В результаті часто партії вигравали за кількістю голосів, але програвали за кількістю депутатських мандатів.

Переваги й недоліки мажоритарної виборчої

Дата добавления: 2014-12-25