Системи (За М. Сазоновим)

Системи (за М. Сазоновим)

Переваги Недоліки

1.Визначеність результату; змагальний 1. Слабке представництво (електоральна

характер виборів. диспропорційність);

2.Монолітна більшість; однопартійний 2. Відсутність обліку голосів, що програли

уряд більшості. у розподілі парламентських місць.

3. Стабільний уряд, що опирається 3. Непропорційне посилення партій,

на парламентську більшість. що одержали відносну більшість та ін.

4. Більш тісний зв'язок депутата з територією,

від якої він обраний та ін.

Переваги й недоліки пропорційної виборчої

переваги недоліки

1. «Справедливість», представництво. 1. Складність визначення результатів.

2. Сприяє становленню багатопартійності. 2. Передача партіям права призначати

3. Більш-менш чіткі партійні идентифі- депутатів.

кації виборів та ін. 3. Підміна виборності партійними

кооптаціями.

4. Зниження змагальності та ін.

Політичні відносини як процес узгодження суспільних інтересів

Політичні відносини можна визначити як взаємозв'язки та взаємодію суб'єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.

Таке розуміння політичних відносин зумовлює відповідну типологію політичних відносин за такими параметрами:

1) рівнями влади:

• вертикальні;

• горизонтальні;

2) "політичною вагою" суб'єктів політики:

• симетричні;

• асиметричні;

3) характером і рівнем співпраці:

• консенсусні;

• компромісні;

• конфліктні та ін.

G Тема 9. Політична свідомість: ідеологія і культура в політиці.

Політична свідомість є однією із центральних категорій у політології. Визначається як варіант суспільної свідомості, що виникає як відзеркалення соціально-економічних умов буття людей. У більш широкому аспекті – це сукупність психологічного відбиття політики, що проявляється на різних її рівнях і в різних ситуаціях.

З погляду суб'єкта політичної свідомості виділяються масова, групова і індивідуальна політична свідомість.

Важливим є дослідження повсякденних і ідеологізованих форм політичної свідомості.

Складовою частиною політичної свідомості є ідеологія.

Ідеологія (грецьк. – ідея, вчення) – система уявлень, цінностей, знань, методів, що відображає модель сучасного і (або) майбутнього суспільства.

Термін «ідеологія» увів французький філософ А.Л.К. Лестют де Трасі в багатотомній праці «Елементи ідеології» (1801-1815).

Ідеологія регулює, інтегрує і направляє діяльність індивідів у всіх сферах життя.

Ф.Енгельс визначав ідеологію як «уявну реальність, яка видається за дійсність».

Ідеологію в різні часи визначали як:

- ерзац-релігію;

- систему маніпулювання;

- теорію прихованих інтересів.

Політична ідеологія - це різновид корпоративної (групової) свідомості, що відображає суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку.

Політична ідеологія є по суті духовним знаряддям еліти.

Основні функції політичної ідеології:

1.Оволодіння суспільною свідомістю;

2.Впровадження в суспільну свідомість власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього;

3.Створення позитивного образу в очах суспільної думки пропонованих цілей і завдань політичного розвитку.

Політика виникає внаслідок недостатності моральних норм, як їх доповнення, а часто заміни.

Мораль – індивідуальна, політика ж має груповий, корпоративний характер.

Макс Вебер писав: «Політика оперує за допомогою досить специфічного засобу - влади, за якою знаходиться насильство».

Один з основоположників поділу політики і моралі Н. Макіавеллі залишав мораль лише на індивідуальному рівні.

В.Ленін: «Моралі в політиці немає, а є тільки доцільність».

Отже, політика відносно моральна.

Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

Людина у суспільстві завжди є об'єктом політики.

У демократичному суспільстві, у правовій державі людина - це суб'єкт, активний учасник, творець політики.

Але суб'єкта політики не буває без правосвідомості.

Важливим критерієм оцінки суб'єктності особи в політиці є міра її активності. Вона може бути конструктивною або деструктивною.

Політичну активність особи визначає його правовий статус, тобто, цивільні права і обов'язки, а також їх гарантії.

Американський учений Д. Мілбрет пропонує таку класифікацію ступеню активності політичної участі:

1. початкова діяльність;

2. проміжна діяльність;

3. активна діяльність.

Габріель Алмонд (США) дає класифікацію ступеню свідомості участі в політиці:

1. повністю несвідома, стихійна участь у політиці;

2. напівсвідома участь;

3. цілком свідома участь, затвердження своїх інтересів і цінностей.

Аналізуючи суспільство, його політичні інститути, ми повинні обов'язково звертатися до характеристик політичної культури, інакше нам не зрозуміти, чому однакові за своєю формою соціально-політичні інститути діють по-різному в різних країнах.

Крім того, стабільність і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеню відповідностей її цінностей цінностям політичної культури.

Як соціальне явище політична культура виникла в процесі класової і соціальної диференціації, з появою держави.

Політична культура.

Незважаючи на це, сам термін “політична культура” вперше був уведений у науковий обіг філософом І. Гердером (ХУ111 в.), а одержав поширення тільки в 50-х рр. ХХ ст., завдяки працям американського політолога Габріеля Алмонда.

Політична культура – це соціально – психологічна похідна, яка детермінує найбільш стабільні і типові зразки і правила політичної поведінки індивідуума, групи або суспільства в цілому.

Таким чином, політична культура являє собою сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки.

Політична культура проявляється у вигляді історично виробленої здатності до творчості, а також легітимних цінностей, норм, інститутів.

Політична культура може бути визначена і як сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються взаємин влади і громадян.

Структура політичної культури містить у собі такі основні елементи: культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки, політичні інститути і політичні відносини.

Культура політичної свідомості містить у собі:

ü Політичні уявлення;

ü Політичні цінності;

ü Політичні традиції;

ü Політичні установки;

ü Політичні орієнтації.

Усі ці складові оформлюються в політичній мові як сукупності певних знаків і символів, наприклад, мова жестів.

Близької до мови жестів значною мірою перебуває політична символіка, однієї з основних форм якої є національно-державна символіка.

Символіка може позначатися:

1.графічно;

2. у вигляді людських фігур;

3. у вигляді герба, державного Прапора;

4. у вигляді звукового сигналу;

5. у вигляді грошових знаків.

Традиції в політичній культурі становлять її історичну і соціокультурну детермінанту (першооснову).

Змістовну сторону політичної культури становлять політичні ідеї, концепції, переконання.

Ядром політичної культури є цінностно - нормативна система, у якій головними цінностями можуть виступати такі як, наприклад: соборність, незалежність, самостійність, рівність, справедливість, плюралізм, приватна власність і т.п.

Культура політичної поведінки проявляється в:

· У ступені і формах, способах участі громадян в електоральному процесі, масових політичних акціях (мітинги, демонстрции, страйку);

· У діяльності політичних партій і політизованих громадських організацій, у роботі представницьких органів влади й місцевого самоврядування.

інститутів.

Типологія.

У кожній політичній системі існує і функціонує власна базисна модель політичної культури, яка поєднує універсальні, загальнолюдські і специфічні, національні риси.

Для більшого розуміння необхідно усвідомлювати наявність ієрархічної взаємодії домінуючої культури, яка підтримується більшістю громадян суспільства, субкультури, яка частково пов'язана з домінуючою і контркультури, яка протистоїть домінуючій культурі.

Польський політолог Єжи Вятр пропонує свою типологію, пов'язану з історичними формаціями.

Для рабовласницького і феодального суспільств характерна традиційна політична культура, яка ділиться на племінну, теократичну і деспотичну.

Існує багато типологізацій політичної культури.

Найпоширенішою є цивілізаційний підхід, який протиставляє цінності Заходу і Сходу.

Пізніше американський політолог Г. Алмонд називає чотири типи:

1) англо-саксонська секулярна гомогенна;

2) континентальна європейська фрагментарна;

3) змішана;

4) тоталітарна.

Особливості політичної культури українського суспільства обумовлені специфікою її історичного минулого і сучасним станом перехідного періоду.

Політична культура України перебуває на етапі формування, хоча окремі пріоритети вже позначилися (національна ідея, самостійність, незалежність, европеізм, демократія і т.ін).

У цілому ж політична культура сучасної України представлена різними типами, вона містить в собі фрагменти різнорідних структур, тому її можна визначити як фрагментарну.

Функції політичної культури.

· відбиття й реалізація корінних інтересів суб'єктів політичному життя;

· нормативно-регулююча функція, яка забезпечує стабільне, злагоджене функціонування політичної системи;

· виховна функція та ряд ін.

Методичні рекомендації до підготовки та написання контрольної роботи

Компонентом навчального плану з навчальної дисципліни є написання контрольної роботи.

Контрольна робота не є дослівним переказом тексту підручника або навчального посібника, а являє собою одну з форм наукового дослідження на певну тему, творчо перероблену на основі ознайомлення зі станом сучасних наукових досліджень (науково-проблемний реферат) або виклад основних положень певних видань чи їх частин (оглядово-інформаційний реферат).

Контрольна робота має бути виконаною самостійно. Мета написання контрольної роботи - у набутті студентом знань з дисципліни, уміння і навичок працювати з науковою літературою і нормативно-правовими актами, самостійно аналізувати і узагальнювати матеріал, робити і формулювати власні висновки та пропозиції.

За допомогою контрольної роботи студент глибше вивчає найбільш складні проблеми навчальної дисципліни, учиться правильно оформлювати роботу та докладати результати своєї праці.

Підготовка контрольної роботи включає в себе такі етапи:

– вибір теми;

– підбір і вивчення спеціальної літератури та нормативно-правових актів;

– складання плану;

– виклад змісту теми;

– оформлення;

– захист.

Студент самостійно обирає тему контрольної роботи з запропонованого переліку.

Роботу над контрольної роботи потрібно починати з вивчення щодо обраної теми відповідного розділу підручника, навчального посібника, конспектів лекцій. Після того, як загальне уявлення про обрану тему склалося, слухачеві слід надати серйозної уваги підбору і вивченню нормативно-правових актів та літератури, орієнтовний список якої наведено таблиці. Однак запропонований перелік джерел не повинен зв'язувати ініціативу студента. Він може та мусить використати інші роботи, самостійно підібрані внаслідок вивчення бібліографії за обраною проблематикою.

Вивчаючи ту чи іншу наукову працю, студент повинен сприймати її крізь призму тих основних проблем, що їх вирішував автор. Без усвідомлення проблеми неможливо виділити головне й істотне, важко відокремити тезу від аргументів і практично неможливо перебороти формальне ставлення до змісту досліджуваної праці.

Після ознайомлення з літературою та нормативно-правовими актами студент складає план контрольної роботи, у якому конкретизуються питання обраної теми та який включає в себе:

– вступ;

– основну частину (виклад змісту теми);

– висновки;

– список використаної літератури.

Вступ є обов'язковою частиною контрольної роботи, у якому стисло обґрунтовується актуальність, наукова і практична значущість обраної теми, формулюються цілі дослідження.

Основна частина контрольної роботи складається з розділів та підрозділів, у яких мають бути послідовно розглянуті всі питання теми. При цьому слід мати на увазі, що кількість розділів та підрозділів не регламентується, але недоцільно їх робити невеликими за обсягом. Якщо матеріал важко розбити на декілька частин через його тісну змістовну і логічну послідовність, розділ можна не розбивати на підрозділи.

При визначенні назв розділів і підрозділів необхідно знати, що назва розділу не може повторювати назву теми роботи, а назва підрозділу повторювати назву розділу.

Заключна частина контрольної роботи має містити висновки, в яких формулюються результати дослідження, оцінки проаналізованого матеріалу, пропозиції чи рекомендації з досліджуваної проблематики.

Вступ і висновки контрольної роботи разом не повинні перевищувати одну чверть його обсягу.

Викладання змісту теми

Після підбору і вивчення літератури, визначення плану контрольної роботи слід приступити до узагальнення та систематизації зібраного матеріалу. Виклад матеріалу повинен бути чітким, логічним та послідовним. Викладати матеріал в контрольній роботі рекомендується в безособовій формі висловлювання (наприклад, «уважаємо», «думаємо», «гадаємо» та інше). Необхідно вживати терміни, властиві цій науці, уникати незрозумілих понять та складних граматичних оборотів. Терміни, окремі слова і словосполучення допускається змінювати прийнятими текстовими скороченнями, значення яких зрозуміле з контексту контрольної роботи.

При використанні цитат з літературних та наукових джерел слід пам'ятати, що вони необхідні для підтвердження думки автора контрольної роботи, або ж для висловлювання своєї думки на противагу іншій. Занадто зловживати ними не слід.

Студенту доцільно звернути увагу на такі характерні недоліки, які трапляються при написанні контрольної роботи і які можуть привести до незадовільної оцінки:

– механічне, дослівне переписування використаної літератури; поверховий, не аргументований виклад основних теоретичних положень;

– невідповідність між змістом роботи та її планом;

– абстрактний виклад теми, відсутність посилань на чинне законодавство України;

– недбалість і неграмотність викладу.

Отже, основними вимогами до написання контрольної роботи є вміння виділяти головні теоретичні питання і роз'яснювати їх на конкретному матеріалі, логічно та послідовно розкривати зміст теми, використовуючи при цьому сучасну літературу.

Оформлення контрольної роботи

Студент повинен пам'ятати, що через оформлення контрольної роботи, його зовнішній вигляд, викладач формує першу думку про зміст матеріалу. Тому кожному студенту необхідно опанувати техніку й етику оформлення наукової праці та дотримуватись стандартних вимог, які висуваються щодо контрольної роботи.

Починається робота з титульного листа, який оформлюється згідно зі зразком (додаток 1).

Після титульного листа, на другій сторінці контрольної роботи подається зміст роботи.

Кожна структурна частина роботи повинна починатися з нової сторінки та мати заголовок, який відповідає плану контрольної роботи. Заголовки слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапок в кінці, не підкреслюючи. Якщо заголовок складається з двох і більше речень, тоді їх розділяють крапкою. Перенесення слів у заголовку не допускається.

Відстань між заголовком і подальшим чи попереднім текстом має бути не менше ніж два інтервали.

Розділи слід нумерувати арабськими цифрами без крапок в кінці. Підрозділи повинні мати порядкову нумерацію в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номеру розділу і порядкового номеру підрозділу, відокремлених крапкою (наприклад — 1.1, 1.2).

Усі сторінки, починаючи з другої, послідовно нумеруються з поставленням арабських цифр за загальним правилом у нижньому правому куті, без крапки в кінці. Слід мати на увазі, що першою сторінкою контрольної роботи є титульний лист, на якому нумерація сторінки не ставиться, але враховується при нумерації наступної сторінки.

Контрольна робота друкується на одному боці аркуша білого паперу форм А4 (розмір 210x297 мм) через 1,5 міжстрокового інтервалу з обов'язковим додержанням при цьому такої ширини полів: згори і знизу -20 мм, зліва — 25-30 мм, справа — 10 мм. На одній сторінці повинно бути не більше 32-40 рядків.

Загальний обсяг контрольної роботи не повинен перебільшувати 15 друкованих сторінок.

Робота повинна бути зброшурована і підшита. На останній сторінці ставиться число, місяць та рік виконання роботи, а також підпис виконавця.

Оформлення списку використаної літератури є важливою складовою написання контрольної роботи. До списку включаються тільки ті джерела, що використовувалися при написанні або на які зроблено посилання в самій роботі. Список літератури в загальний обсяг не включається, але нумерація сторінок продовжується.

При оформленні списку використаної літератури його слід умовно поділити на дві частини: нормативно-правові акти і спеціальна література (нумерація, при цьому запишається наскрізною).

Нормативно-правові акти розміщуються за їх юридичною силою (Конституція, закони, підзаконні нормативні акти — укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України і т. ін.). Нормативно-правові акти однакової юридичної сили розміщуються в хронологічному порядку.

Наприклад:

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. — 1996. — 13 липня.

Декларація про державний суверенітет України: (16 липня 1990 р.). - К., 1991. — 8 с.

Постанова Верховної Ради УРСР «Про оголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — №38 — Ст. 502.

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. // ВВР України. — 1991. — №53. — Ст.793.

До спеціальної літератури належать монографії, підручники, навчальні посібники, наукові статті та ін. Ці джерела розміщуються в алфавітному порядку назв або прізвищ перших авторів. Спочатку вказують прізвище автора, його ініціали. Потім — назву праці, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Якщо працю автора розміщено в збірнику робіт, журналі чи газеті, то після назви ставиться дві косі лінії, а далі назва збірника чи журналу, місце, рік видання та його номер (або випуск), і на яких сторінках цей матеріал надруковано. Для газетної статті, крім назви і року видання, вказують так само дату. При цьому джерела треба писати мовою оригіналу.

Наприклад:

1. Оболенський О.Ю. Державна служба: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.

2. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Вид. третє. — X., Консул, 2002. — 528 с.

Важливе значення має правильне оформлення посилань на джерела та матеріали, які студент використовує при написанні контрольної роботи. Рекомендується такий варіант оформлення посилань. Нумерація всіх посилань з визначенням номера джерела цього посилання в списку використаної літератури. У такому разі посилання оформлюється у квадратних дужках із зазначенням сторінки.

Наприклад:

Цитата в тексті: „В адміністративній науці загальноприйнято, що…" [11, с. 145].

Після написання контрольної роботи студент повинен захистити її зміст на практичному занятті. Автор роботи протягом десяти хвилин має викласти основні положення розділів та підрозділів свого дослідження, обґрунтувати наукову і практичну значущість обраної теми, сформулювати пропозиції чи рекомендації. Після виступу, у разі потреби, відповісти на запитання викладача та інших учасників заняття.

За результатами обговорення контрольної роботи студенту виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

ТЕМИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ:

Тема контрольної роботи обирається студентом за двома остатніми цифрами у заліковій книжці.

1. Політика як об'єкт дослідження.

2. Предмет політології: характерні особливості та структурні елементи.

3. Прогностична функція політології та її значення.

4. Походження політики та її суспільна природа.

5. Політика та мораль: шляхи розв'язання протиріч.

6. Державна політика як особливий вид діяльності в суспільстві.

7. Людський вимір політики та напрями політичної соціалізації особи.

8. Структура та сутність політичної діяльності.

9. Громадянське суспільство на Заході і в України: порівняльний аналіз.

10. Вплив античної політичної теорії на розвиток європейської політичної думки.

11. Християнська політична теологія Аврелія Августина та Фоми Аквінського.

12. Теорія суспільного договору: аналіз концептуальних положень.

13. Політичні погляди М. Вебера: аналіз концептуальних положень.

14. Державотворчі концепції українських гетьманів.

15. Державна влада в Україні: особливості, проблеми, перспективи.

16. Формування політичної науки в Україні: історія та сучасність.

17. Політична думка української еміграції XX ст.

18.Завдання політології в політичному розвитку сучасної України.

19.Методи дослідження політичної науки.

20.Влада як соціальний феномен

21. Роль особистості в системі влади.

22. Порівняльний аналіз основних політичних систем суспільства.

23. Структура політичної системи та її елементи.

24. Політична система сучасної України: політологічний аналіз.

25. Політична система суспільства та політична влада.

26. Політична система суспільства та політичний режим.

27. Взаємозв'язок політичного режиму з формами правління та типом політичної системи.

28. Тип політичного режиму як можливе підґрунтя класифікації політичних систем сучасного суспільства.

29. Класифікація політичних режимів основні підходи.

30. Логіка тоталітарної думки та політичні умови виникнення тоталітаризму.

31. Багатозначність терміну "демократія": теорія та реальність.

32. Реформаторські можливості авторитарних режимів.

33. Держава: походження, сутність, історичні межі розвитку.

34. Людина як суб'єкт та об'єкт політики.

35. Політичні партії в політичній системі сучасної України.

36. Політична культура сучасної України: проблеми та перспективи.

& Питання для підготовки до екзамену.

1. Поняття політичного. Політика як соціальне явище і галузь дослідження.

2. Політика як специфічна форма і сфера діяльності людей. Поле політики.

3.Політологія як наука про політику. Предмет, категорії політології.

4.Методи політології.

5.Функції політології. Структура дисципліни.

6. Виникнення політичних ідей на Стародавньому Сході.

7. Розвиток політичної думки в Стародавній Греції.

8. Порівняльна характеристика політичних поглядів Платона і Аристотеля.

9. Розвиток політичної думки в Стародавньому Римі.

10. Держава як узгоджене правове спілкування у політико-правовій концепції

Цицерона.

11. Політика і мораль в суспільно-політичній концепції Н.Макіавеллі.

12. Політичні відношення у суспільній свідомості Середньовіччя, Ренесансу і

Модерну.

13.Теорія суспільного договору.

14.Теорія поділу влади.

15.Теорія трьох чистих типів панування Макса Вебера.

16.Теорія плебісцитарної демократії Макса Вебера.

17.Теорія елітВ. Парето і Г. Моска.

18.Групова теорія політики (А. Бентли, Д.Трумен, Р. Арон).

19.Теорія інформаційного суспільства.

20.Теорія масового суспільства. (Х. Ортега-І-Гассет, Корнхаузер).

21.Теорія «зсуву влади» (Олвін Тофлер).

22.Етапи розвитку української політичної науки. М.Костомаров і М.Драгоманов –

фундатори української політичної науки.

23.Характеристика напрямків розвитку української політології.

24.Головна проблематика досліджень сучасної української політології.

25.Категорія політичної влади, її джерела.

26. Характерні риси політичної влади.

27.Структура і функції політичної влади.

28.Сучасні концепції політичної влади.

29.Стандарти демократії.

30.Сучасні теорії демократії.

31.Політична система як категорія політології.

32.Структура і функції політичної системи.

33.Типологія політичних систем.

34.Становлення політичної системи сучасної України.

35.Політичні партії: визначення, структура.

36.Функції політичної партії.

37.Класифікація політичних партій.

38.Партійні системи.

39.Особливості політичної системи сучасної України.

40.Політичні рухи. Класифікація політичних рухів.

41.Стадії розвитку політичних рухів.

42.Держава: визначення та ознаки.

43.Причини виникнення держави.

44.Історичні типи держави.

45.Функції і форми держави.

46.Поняття державного устрою.

47.Теорії держави.

48.Поняття громадянського суспільства.

49.Поняття політичного режиму.

50.Компоненти політичного режиму.

51.Класифікації політичних режимів.

52.Характеристика тоталітарного політичного режиму

53.Характеристика демократичного політичного режиму.

54.Поняття, типологія, форми політичної діяльності.

55.Стилі політичної діяльності.

56.Концепції політичної діяльності.

57.Мажоритарна виборча система.

58.Пропорційна виборча система.

59.Змішана виборча система.

60.Куріальна виборча система.

61.Переваги та недоліки мажоритарної виборчої системи.

62. Переваги та недоліки пропорційної виборчої системи.

63.Політичні відносини: поняття, типологія.

64.Політична свідомість: визначення та виміри.

65.Політична ідеологія: визначення, основні функції.

66.Політика і мораль.

67.Особистість і політика.

68.Класифікації ступеней активності і ступеней свідомості особи в політиці

Д.Мілбрета і Г.Алмонда.

69.Політична культура: визначення, структура.

70. Типологія політичних культур.

71.Функції політичної культури.

СХЕМИ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Суб’єкт політики

Соціальний рівень

Інституціональн. рівень

Функціональний рівень

Особистість соціальні, етнічні, демографічні групи та ін.

Держава, партії суспільні об’єднання, політичні рухи та ін.

Церква,навч.установи, спортивні та ін. організації

Схема 1

Визначення політикии

Предмет політології

Зміст

Категорії

Політ. система, політ. влада, Держава, політ. партії

Методи

Порівняльний Системний Біхевіоріальний Психоаналітичний Інституціональний Історичний

Функції

Групи, що формирують, організують та експериментальні

Схема 2

Суспільна свідомість

Ідеологічні цінності

Социальні та державні інститути

  Економіка

Політич. явища та процеси

Схема 3. Поле політики

Ліберальний, демократичний

режими

Общественные группы - субъекты политики

Суспільні групи – суб’єкти політики

Суспільні. групи – суб’єкти політики

Тоталітарний, авторитарний

Схема 4. Політичні режими

Социальні інститути

Державні інститути

Політична система

Представницькі органи в центрі і на місцях

Центральні і місцеві івиконавчі органи

Політичні партії

Суспільні організації

Выщі (центральні) ита місцеві судові органи

Суспільно– політичні рухи

Схема 5. Політична система

Форми державного устрою

Проста держава

Складна держава

Унитарна держава

Конфедерація  

Федерація

Автономія

Співдружність простих і складних держав

Схема 6. Форми державного устрою

Форми організації політичної влади

Форми прояву політичної влади

Суспільна

Державна

Панування, управління, контроль

Законодавча, Виконавча, Судова

Влада управляє політичними партіями, суспільними организаціями политическ. рухами

Схема 7. Форми організації політичної влади

ФОРМИ ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ

Президент

А₁

А₂

А₃

А₄

Схема 8. “Формальна” модель Г. Трумена

Глава штабу

А₁

А₂

А₃

А₄

Прези дент

Схема 9. “Формальна” модель Д. Ейзенхауера

Президент

А₂

А₁

А₃

А₄

Cхема 10. “Змагальна ” модель Ф. Рузвельта

Президент

А₄

А₃

А₂

А₁

Схема 11. “ Коллегіальна” модель Дж.Ф. Кеннеді

Структура влади (за О. Радугіним)

Суб’єкти влади Держава та її інститути, політичні еліти і лідери, політичні партії.		Джерела влади Авторитет, сила, престиж, закон, багатство, харизма,таємниця, інтерес та ін.		Об’єкти влади Індивід, соціальні групи, маса, клас та ін.
Функції влади Панування, керівництво, контроль, регулювання, координація, організація, мобілізація.	В Л А Д А	Ресурси влади Насильство, переконання, заохочення, право, традиції, страх, міфи і т.ін.

Схема 12

Типи держав (різні варіанти типології)
	Східні, Західні, Проміжні
Древні, Середньовічні, Сучасні
	Сільськогосподарські, Промислові, Науково-технічні
	Переіндустріальні, Індустріальні, Постіндустріальні
Локальні, Особливі, Сучасні

Схема 13. Розвиток суспільства і типологія держави (формаційний підхід)

		Сучасне
		Буржуазне
	Феодальне
	рабовласницьке		Східне (азіатське)
Первісне суспільство

Схема 14. Типологія держави (цивілізаційний підхід)

додаток 1

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра філософії, політології і права

Дата добавления: 2014-12-25