Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств здійснюється згідно із загальними і спеціальними законами і підзаконними актами

Найважливішими з них є закони: "Про підприємства Україні", "Про господарські товариства", "Про колективнесільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фермерське) господарство" і "Про сільськогосподарську кооперацію", які визначають загальну правову основу спеціальної право- та дієздатності цих суб'єктів щодо здійснення фінансової діяльності. Вони є тією правовою базою, на основі яке розвивається спеціальне законодавство, що регулює саме фінансові відносини в усій їхній багатогранності. До нього зокрема, належить Закон "Про банки і банківську діяльність", а також правові акти (рішення, постанови, інструкції і та ін.) Національного банку України та його правління про ведення касових операцій, відкриття рахунків тощо.

4. Земельні відносини в особистому селянському господарстві.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

5. Поняття права членства у сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу становить сукупність правових норм, якими встановлюється:

1 – певні правила щодо порядку і умов вступу до с/г підприємства кооперативного типу;

2 – юридичне оформлення вступу;

3 – виникнення статутних прав та обов’язків членів підприємства;

4 – правила щодо припинення права членства.

Правовою основою права членства є положення ст. 36 Конституції України, згідно з якою громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Правові засади членства визначені в Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Членом сільськогосподарського кооперативу може бути фізична або юридична особа, яка: 1) зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу; 2) визнає принципи й цілі кооперативу; 3) визнає статут кооперативу і дотримується його вимог; 4) користуються послугами кооперативу; 5) бажає брати участь у діяльності кооперативу.

Права та обов’язки членів підприємств кооперативного типу поділяються на наступні: 1) конституційні та інші права і обов’язки, що поширюються на всіх громадян України; 2) які зумовлені специфікою кооперативної організацій праці; 3) які зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному – використання земель).

Припинення членства в кооперативі відбувається у разі: 1) добровільного виходу з кооперативу; 2) припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; 3) виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; 4) несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; 5) втрати членом кооперативу – юридичною особою свого статусу; 6) смерті члена кооперативу; 7) реорганізації та ліквідації кооперативу.

6. Земельні правовідносини у фермерському господарствф (ФГ).

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст. 31 ЗК та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із:
- земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
- земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності;
- земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення
фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Фермерське господарство та його члени мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; право власності на посіви й насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди.

7. Поняття та види аграрно-договірних зобов'язань.

Стаття 67 ГК України констатує, що відносини сільськогосподарського підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Таким чином, підставою виникнення зобов'язання є договір. Договірна правоздатність кожного суб'єкта аграрної підприємницької діяльності визначається чинним законодавством У країни а також у локальних актах аграрного законодавства, зокрема в статутах аграрних підприємств та фермерських господарств.

Стаття 14 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлює, що підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-​якими державними, кооперативними, громадськими та приватними підприємствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів.

Класифікацію договірних відносин у сільському господарстві за трьома основними групами. До першої групи належать: договори про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; договори про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відгодівлі молодняку худоби та птиці; договори на виробництво та переробку кормів для тваринництва, інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать: договори про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; договори про матеріально-​технічне забезпечення; про фінансове забезпечення, інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи належать: договори про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; договори про виконання меліоративних робіт; договори про ремонт техніки та її технічне обслуговування; договори про виконання інших підрядних робіт; договори про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та про надання різноманітних послуг.

До ознак аграрно-​правового договору, зокрема, належать: він є юридичною формою організації виробничого процесу, права й обов'язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-​кліматичних, екологічних можливостей.

8. Поняття юридичного обслуговування сільськогосподарських підприємств та його основні організаційні форми.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств — це засіб, за допомогою якого збираються необхідні докази для підтвердження юридичних фактів та інших аргументів, на підставі яких провадиться застосування норм права. Завдяки цьому досягаються цілі та завдання щодо охорони прав і захисту інтересів сільськогосподарських утворень, а саме реально використовуються норми аграрного права в процесі виробничо-підприємницької діяльності сільськогосподарського підприємства.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств спрямоване на зміцнення законності в сільському господарстві. Його забезпечення досягається, по-перше, шляхом забезпечення виконання і додержання вимог норм аграрного права, по-друге, практичною правовою роботою юрисконсультів, спрямованою на належне правозастосування, тобто завдяки їхній роботі загальні і арбітражні суди мають можливість належним чином розібратися у конкретній справі, дати оцінку юридичним фактам, врахувати певні особливості в суб'єктних правомочностях сторін і прийняти правильне рішення. Додержання законності полягає у виконанні цих рішень, що також входить до кола обов'язків юрисконсульта сільськогосподарського підприємства.

9. Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств.

Згідно з КЗпП встановлено такі види матеріальної відповідальності:

- у межах середнього місячного заробітку (ст. 132);

- обмеженої матеріальної відповідальності (ст. 133);

- повної матеріальної відповідальності (ст. 134).

Суть застосування матеріальної відповідальності полягає в тому, що передбачаючи відповідальність законодавець виходить із того, що працівники повинні сумлінно ставитись до своїх обов’язків, а заподіяна шкода обов’язково має бути компенсована.

Матеріальна відповідальність застосовується тільки при наявності вини працівника і лише за пряму дійсну шкоду.

Дійсна матеріальна шкода – це псування, втрата, загибель майна, а також витрати, які підприємство вимушено було зробити з вини працівника. При визначені шкоди не враховуються прибутки, які б підприємство одержало би, якби не було вчинено правопорушення, тобто упущена вигода.

За чинним законодавством матеріальна відповідальність поділяється на: обмежену, повну, колективну(бригадну).

-Обмежена: визначається в розмірі дійсної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати, якщо шкода заподіяна неналежним виконанням або невиконанням трудових обов’язків.

В разі притягнення працівника до обмеженої матеріальної відповідальності стягнення повинно провадитись з урахуванням середньомісячного основного заробітку, а не з посадового окладу чи тарифної ставки.

-Повна: полягає в обов’язку працівника відшкодувати заподіяну підприємству шкоду в повному обсязі, незалежно від заробітку.

-Колективна: при спільному виконанні окремих видів робіт, що пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або із застосуванням працівниками у процесі виробництва переданих їм цінностей; коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір – може застосовуватися колективна (бригадна) відповідальність.

10. Поняття та правові форми агропромислової інтеграції.

Агропромислова інтеграція - це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, пов'язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва у єдину систему відтворення.

Агропромислова інтеграція –

1) посилення виробничо-економічних зв'язків і органічне поєднання сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача;

2) специфічна форма територіально-виробничого міжгалузевого комбінування, поєднання підприємств різних галузей з відокремленими технологічними процесами, але пов'язаних технологічно, організаційно й економічно на основі оптимальної концентрації виробництва для створення кінцевої продукції.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеві кооперування підприємств і виробництв різних галузей народного господарства, технологічно й організаційно взаємопов'язаних між собою. Вона забезпечує єдність і безперервність виробничого й технологічного процесів, тобто оптимальне проходження товарної маси від виробництва сировини до випуску і доставки споживачеві готової продукції, а також зниження витрат, підвищення ефективності виробництва та якості продукції.

Горизонтальна інтеграція – це система взаємозв'язків між підприємствами однієї галузі. Забезпечує поглиблення спеціалізації окремих ланок єдиного технологічного процесу, зниження витрат виробництва. Найпоширеніша в сільському господарстві у сфері основного виробництва у вигляді спеціалізованих господарств, міжгосподарських підприємств тощо.

11. Відповідальність за порушення вимог ефективного природокористування у сільському господарстві.

Відповідальність за порушення вимог ефективного приро­докористування в сільському господарстві - складає сукупність юридичних засобів, які забезпечують примусове виконання санкцій, що накладаються на винних осіб.

Найбільш поши­реними є майнова, адміністративна та кримінальна відпові­дальність.

Майнова відповідальність передбачає можливість ком­пенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про використання земель та інших природних ресурсів. Компен­сація може мати місце внаслідок правомірних дій у разі вилу­чення земель та інших природних ресурсів для громадських і державних потреб, винного заподіяння шкоди власнику чи користувачам природних ресурсів і компенсації державою шкоди, яка виникла з вини екологічно шкідливих вироб­ництв, тобто компенсація шкоди за "чужу вину".

Адміністративна відповідальність передбачається природноресурсовим законодавством та Кодексом про адмініст­ративні правопорушення. Підставою для притягнення вин­них до такої відповідальності є адміністративне правопору­шення, тобто протиправна, винна (навмисна або необереж­на) дія чи бездіяльність, яка посягає на право власності на природні ресурси, встановлений порядок управління, приро­докористування, права та інтереси суб'єктів природокористу­вання і передбачений режим використання, відтворення та охорони даних ресурсів чи порушення при цьому норм еко­логічної безпеки.

Кримінальна відповідальність передбачена за вчинення екологічних злочинів, якими визнаються встановлені кримі­нальним законом суспільні і екологічно небезпечні дії (безді­яльність), що посягають на встановлений режим використан­ня, відтворення і охорону земель, інших природних ресурсів, екологічний правопорядок та нормативи екологічної безпеки. Кримінальний кодекс злочинами у сфері раціонального при­родокористування визнає винні, протиправні, суспільні екологічно небезпечні діяння/

12. Правове регулювання соціального захисту працівників сільгосппідприємств.

Правовий статус сільськогосподарських працівників скла­дається з трьох основних частин:

1) конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України;

2) прав і обов'язків, за­кріплених галузевим законодавством для всіх найманих пра­цівників;

3) прав і обов'язків, що відображають специфіку правового становища працівників саме сільськогосподар­ських підприємств, а з переходом до багатоукладної економі­ки — сільськогосподарських підприємств всіх форм власнос­ті, форм господарювання, а також найманих працівників се­лянських (фермерських) господарств.

Основні права, свободи і обов'язки громадян нашої дер­жави закріплено в Конституції. Вони складають основу пра­вового становища громадянина України і є єдині для всіх працівників, в тому числі і для сільськогосподарських.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до за­конів про обмеження робочого дня та робочого тижня і на щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на об'єднання у професійні спілки та на вирі­шення трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку.

Стаття 2 КЗпП гарантує також працівникам право на участь в управлінні підприємством, установою, організа­цією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду за вирішенням трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодав­ством, та інші права, встановлені законодавством.

Ці трудові права і обов'язки складають основу спеціально­го правового статусу всіх найманих працівників.

Особливості правового статусу найманих сільськогоспо­дарських працівників мають місце при організації їх праці, її оплаті, при веденні підсобного господарства та ін. Однак найбільш суттєво ці особливості виявляються в регулюванні ро­бочого часу і часу відпочинку працівників сільського госпо­дарства. Згідно зі ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу для працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

13. Правове регулювання орендних земельних відносин за участю суб’єктів аграрного права.

Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають з природних особливостей сільського господарства. Йдеться, зокрема, про використання земель як основного засобу виробничої діяльності, залежність результатів праці від природно-кліматичних умов, сезонний характер виробництва, підвищений виробничий ризик, тривалий проміжок часу між вкладенням праці та її наслідками.

Орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отримали земельні ділянки для певних спеціальних цілей.
Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні відповідати таким спеціальним умовам:
1) установчими документами юридичної особи має бути передбачено здійснення такого виду діяльності як ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) фізична особа повинна мати необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Безпосереднє використання земель сільськогосподарського призначення орендарем передбачено як для громадян, так і для юридичних осіб.
Таким чином, оренда земель сільськогосподарського призначення — своєрідна договірна форма сільськогосподарського землекористування, зміст якої становлять строкове, платне володіння та користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення у межах, встановлених законодавством та договором, що передбачає передачу її власником орендареві, який відповідає вимогам, визначеним законом, для здійснення переважно підприємницької та іншої діяльності з використанням природних властивостей земель за умови їх раціонального використання. Регулюється ЗУ «Про оренду землі»

14. Поняття права участі (засновництва) в аграрних підприємствах корпоративного типу.

Право засновництва громадян аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу є сукупністю правових норм законів «Про власність», «Про господарські товариства-, «Про підприємництво», інших законів та підзаконних актів, які регламентують правила щодо: укладення установчої угоди, строків та порядку формування господарського товариства, виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, порядку здійснення засновниками відповідних засновницьких процедур, встановлення прав та обов'язків засновників, обсягів їх відповідальності, а також процедури реєстрації цих підприємств.

Право участі в аграрних підприємствах (товариствах) корпоративного типу — це сукупність правових норм законів та установчих документів акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та ін., якими регламентуються їх корпоративні права й обов'язки щодо участі у формуванні статутного фонду, права власності і його частки (паю), розподілу прибутку, участі в управлінні, припинення участі в товаристві, а також правомочностей у разі ліквідації або реорганізації них підприємств.

Засновниками та учасниками аграрних (сільскогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи (ст. З Закону України «Про господарські товариства»), які згідно зі ст. 2 Закону «Про підприємництво» й іншими законодавчими актами можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

Стаття 10 згадуваного Закону зазначає, що учасники корпоративного товариства мають право:

— брати участь в управлінні справами цього товариства впорядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

— брати участь у розподілі прибутку корпоративного підприємства (товариства) і одержувати дивіденди;

- вийти в установленому порядку з підприємства (товариства);

- одержувати інформацію про діяльність підприємства (товариства), яке на вимогу учасника зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про діяльність підприємства, протоколи зборів.

15. Порядок створення та державної реєстрації ФГ.

Порядок створення фермерського господарства включає два етапи:

· набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства

· державна реєстрація фермерського господарства.

Особа, що бажає створити фермерське господарство, може отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства зі складу земель державної чи комунальної власності у власність або оренду.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». У ст. 5 вказаного Закону передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором за місцезнаходженням юридичної особи. Місцезнаходження юридичної особи у ст. 93 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. визначено як фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

16. Загальна характеристика суб’єктів державного регулювання сільського господарства.

Суб'єктами державного управління агропромисловим комплек­сом є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують до­держання аграрного законодавства, управління підлеглими струк­турами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контро­лю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників.

Правотворчу діяльність — здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповід­них правових актів з питань сільського господарства.

Правові акти органів держави спрямовані на удосконалення ор­ганізації і діяльності галузевого апарата, поліпшення планування, морального і матеріального стимулювання роботи працівників сільського господарства; впровадження в сільськогосподарське ви­робництво досягнень науки, економічних стимулів господарюван­ня; якнайефективніше використання матеріально-технічних і фі­нансових засобів; зміцнення законності. За допомогою правових актів визначається порядок здійснення господарської діяльності суб'єктів сільськогосподарського виробництва; основи їхнього пра­вового становища; режим земель сільськогосподарського призна­чення.

Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою держав­ного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, в обстоюванні загальнодер­жавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, праців­ників галузі. Необхідність правоохоронної діяльності пояснюється наявними фактами порушення правових норм.

17. Система аграрного права.

Система (або структура) аграрного права – це науково обґрунтоване, логічне, послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок діяльності юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2014-12-25