Формування інфраструктури аграрного ринку відбувається повільно

В Україні законодавство в основному сформоване; воно спрямоване на формування ринкової інфраструктури. Важливими ринковими галузями та інститутами є: підприємницька, банківська, біржова галузі права, інститути банкрутства, промислово-фінансових груп, спільного інвестування, фінансового лізингу, іпотеки, цінних паперів та ін. Однак ці інститути передбачають тільки деякі особливості формування інфраструктури аграрного ринку.

23. (+24 ПИТАННЯ) Правові форми використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві.

Особливе місце серед аграрних правовідносин належить земельним, по володінню, користуванню і розпорядженню землею — головним засобом сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарська діяльність здійснюється в різних формах господарювання, заснованих на різних формах власності: приватній, комунальній та державній.
Землі сільськогосподарського призначення для здійснення сільськогосподарської діяльності надаються таким суб'єктам сільськогосподарського виробництва: фізичним особам (громадянам); фермерським господарствам; приватним аграрним підприємствам кооперативного типу; приватним аграрним підприємствам корпоративного типу; державним сільськогосподарським підприємствам, а також підприємствам, діяльність яких заснована на змішаній формі власності.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
— громадянам — для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ст. 33 Земельного кодексу);
— сільськогосподарським підприємствам — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби (ст. 34 Земельного47 кодексу), для ведення індивідуального або колективного садівництва вони мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди (ст. 35 Земельного кодексу).

24. Правові форми використання водних, лісових та інших природних ресурсів у сільському господарстві.

Використання природних ресурсів, відповідно до ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища", буває загальним і спеціальним.

Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, полягає в безперешкодному використанні природних ресурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння). Щоправда інколи право загального використання природних ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначається тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійснюється право володіння ними); б) на його здійснення треба отрима­ти спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Правове регулювання водокористування в сільському господарстві. Води використовуються в аграрному виробництві для поливу полів та городів, рибництва, водопою, меліорації тощо.

Порядок використання водних ресурсів регулює Водний кодекс України (далі — ВК). У ВК виділяються загальне і спеціальне водокористування. Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокористування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). Спеціальні водокористувачі сплачують державний збір за спеціальне використання водних ресурсів. Водним кодексом України передбачені права і обов'язки водокористувачів.

Правове регулювання використання надр у сільському господарстві. Для ведення сільськогосподарської діяльності використовують корисні копалини місцевого значення і прісні підземні води. В надрах зберігають харчову продукцію, вирощують гриби, квіти, овочі тощо. У сільському господарстві здебільшого використовуються корисні копалини місцевого значення. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапропель), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо.

Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві. В сільському господарстві використовуються як свійські, так і дикі тварини. Використання диких тварин у сільськогосподарській діяльності регулюють закони України «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання» та «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».

У Законі України «Про тваринний світ» виокремлюються загальне та спеціальне використання тваринного світу. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір.

Правове регулювання використання рослинного світу в сільському господарстві. Згідно зі ст. З Закону України «Про рослин­ний світ» рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені із природного середовища.

Дикорослі рослини використовуються в сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин тощо.

Правове регулювання лісокористування у сільському господарстві. У Лісовому кодексі розмежовуються загальне і спеціальне використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів передбачає необхідність отримання земельної ділянки лісового фонду в користу­вання чи у власність.

25. Договірна дисципліна та відповідальність за її порушення у сільському господарстві.

Дисципліна договірна - обов'язок організації й громадян містити договори на підставах 'і в порядку, установлених законом і іншими нормативними актами, вчасно й точно виконувати обов'язки, передбачені договором і стосовними до нього нормами права.

Укладання договору тягне виникнення взаємних прав і обов'язків для його учасників. Ці права й обов'язку створюються угодою самих сторін на основі принципу волі договору, використання дозволів і рекомендацій, що втримуються в законі й інших нормативних актах.

Недотримання умов договору (у тому числі стосовних до договору норм права) являє собою правопорушення або порушення законності.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони несуть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкретного договору. Саме договір сторін є їхньою взаємною згодою на визначення підстав настання відповідальності чи звільнення від неї, видів правопорушень, за які настає відповідальність, а також видів і розміру штрафних санкцій за конкретні правопорушення. За загальним правилом сторона, яка порушила зобов'язання за договором,, мусить відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки.

Крім того, сторони в договорах можуть встановлювати й штрафні санкції (наприклад, за несвоєчасне виконання зобов'язань із забезпечення аграрного товаровиробника тарою, пакувальним матеріалом, за порушення графіка вивезення продукції та сировини, продаж продукції та сировини гіршої якості, ніж це передбачено умовами договору, порушення розрахункової дисципліни тощо). Так, порушення фінансово-розрахункової дисципліни призводить до порушення не тільки прав аграрних підприємців, а й інтересів держави в цілому. Саме тому згідно з законодавством винна сторона, крім відшкодування збитків, мусить також сплачувати спеціальні штрафні санкції.

26. Організаційно-правовий механізм забезпечення ефективності природокористування у сільському господарстві.

Організаційно-правове забезпечення ефективного вико­ристання земель та інших природних ресурсів в аграрному виробництві — це сукупність організаційно-правових засобів, що забезпечують продуктивне, ощадливе, економне, еколо­гічно безпечне використання земель та інших природних ре­сурсів, їх постійне відтворення і захист від погіршення якості у процесі сільськогосподарського виробництва. Юридичною базою правового забезпечення такого ощадливого викорис­тання земель і природних ресурсів є чинне законодавство.

Відповідно до Закону про колективне сільськогосподар­ське підприємство від 14 лютого 1992 р. земля передається у колективну власність або надається у постійне чи тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Колективне сільськогосподарське підприємство має право використову­вати у встановленому порядку для потреб господарства наяв­ні на землі корисні копалини місцевого значення, торф, лісо­ві угіддя, водні об'єкти та експлуатувати інші корисні власти­вості землі. Правові засади ефективного природокористуван­ня у сільському господарстві передбачаються також щодо інших суб'єктів господарювання — державних сільськогоспо­дарських підприємств, селянських (фермерських) госпо­дарств тощо.

Водний кодекс від 6 червня 1995 р. та водне законодавство закріплюють основні вимоги по ефективному використанню та охороні вод для потреб сільського господарства, встанов­люють режим і право сільськогосподарського використання вод, визначають права і обов'язки суб'єктів цього виду водо­користування, умови, підстави для його припинення та від­повідальність за неналежне користування ними.

Лісовий кодекс від 27 січня 1994 p., лісове законодавство визначають можливості ведення лісового господарства сільсь­когосподарськими підприємствами, встановлюють порядок поділу лісів на групи, особливості та режим лісовикористання, зокрема порядок здійснення таких лісових користувань.

Кодекс про надра від 27 липня 1994 р. та законодавство про надра передбачають право сільськогосподарських підпри­ємств, установ, організацій, інших юридичних осіб і грома­дян, які проживають в сільських поселеннях, використовува­ти надра в межах наданих їм земельних ділянок, добувати ко­рисні копалини місцевого значення і торф.

Законодавство про тваринний світ визначає види права колективної та приватної власності і правила користування тваринним світом сільськогосподарськими підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами і громадянами, зокрема, норми щодо ведення мисливства, ри­бальства, використання корисних властивостей життєдіяль­ності тварин —ґрунтоутворювачів, природних санітарів сере­довища, запилювачів рослин та інші, регламентують режим раціонального використання тваринного світу для потреб сільського господарства.

Загальне управління здійснюється Кабінетом Міністрів України, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування.

Спеціальне управління покладається на уповноважені ор­гани — Міністерство охорони навколишнього природного се­редовища та ядерної безпеки, Державний комітет земельних ресурсів, Державний комітет лісового господарства, Держав­ний комітет по геології і використанню надр, Державний ко­мітет по водному господарству тощо.

27. Правове регулювання оплати праціу сільському господарстві.

Оплата праці — це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво.

Дата добавления: 2014-12-25