Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Види і форми правонаступництва. Підстави правонаступництва

« Правонаступництво держав означає заміну однієї держави іншою при несенні відповідальності за міжнародні стосунки будь-якої території».

Визначаючи поняття «правонаступництво держав», фахівці-міжнародники зазначають такий важливий його аспект, як перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої, і конкретизують твердження про «будь-яку територію», що є надто широким і не досить чітким щодо питання, яке аналізується.

З урахуванням викладеного правонаступництво держав означає перехід прав та обов'язків однієї держави до іншої внаслідок виникнення або припинення існування держави чи її територіальних змін, а також зміну однієї держави іншою при несенні міжнародної відповідальності за міжнародні стосунки між такими територіями.

У здійсненні правонаступництва беруть участь дві сторони: держава-попередниця, яку було змінено іншою державою у випадку правонаступництва держав, і держава-наступниця, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав. Правонаступництво держав не повинне порушувати права третіх країн, які перебували з ними в договірних стосунках.

Підставами правонаступництва держав є: соціальні революції, деколонізація, об'єднання держав, переділ держави, відокремлення від держави частини території та передача частини території однієї держави іншій.

Об'єктами дії норм правонаступництва можуть бути: державна територія, державна власність у країні і за кордоном, міжнародні угоди, учасником яких був суб'єкт міжнародного права, що припинив існування або змінив статус, державні борги, державні архіви, державні кордони, членство держав у міжнародних організаціях.

Питання про правонаступництво держави не виникає за умови зміни уряду незалежно від того, відбулася ця зміна конституційним або неконституційним шляхом. І в тому, і в іншому випадку держава продовжує бути пов'язаною своїми правами та обов'язками відповідно до міжнародного права. Така зміна не порушує неперервності існування держави, з чого й постає принцип неперервності держави.

Раніше питання правонаступництва, насамперед територіальної належності, боргів, вирішувалися за допомогою багатосторонніх мирних угод. Наприклад, Сен-Жерменська угода від 1919 р. передбачала розв'язання територіальних проблем держав-наступниць унаслідок розпаду Австро-Угорської монархії, а також їхню відповідальність за державні борги держави-попередниці. Існувала практика укладання двосторонніх угод про передачу прав і зобов'язань між колоніальними державами, які залишають територію колонії, і новими незалежними державами, під чиїм впливом вони перебували. Подібна практика була властива таким державам, як Франція, Нідерланди, Англія. Наприклад, Велика Британія уклала аналогічні угоди більш ніж із десятьма такими державами, серед яких були Гана, Кіпр, Нігерійська федерація, Сьєрра-Леоне, Мальта. Такі угоди містили перехідні, тимчасові настанови про обов'язкове виконання цими державами попередніх прав і зобов'язань метрополії та положення про наступні договірні стосунки між ними. Проте багато держав розглядали таку договірну систему як примусову й незадовільну, і подальшого розвитку вона не набула.

Тривалий час чинні міжнародно-правові норми інституту правонаступництва складалися з норм звичаєвого права, що пояснювалося небажанням держав пов'язувати себе чіткими договірними нормами з питань правонаступництва. Більшість держав діє таким чином і понині.

На сьогодні основні питання правонаступництва держав урегульовані у двох універсальних міжнародних угодах, прийнятих під егідою ООН: Віденській конвенції про Правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., яка, згідно зі ст. 49 п. 1, має необхідне число ратифікацій (15) і набрала чинності 6 листопада 1996 р., та Віденській конвенції про Правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р., яка ще на початок 2002 р. не набрала чинності. Проте вона є досить відомим актом, і її положення можуть застосовуватися як кодифіковані міжнародні звичаєві норми. Україна ратифікувала обидві конвенції і є їхнім учасником. Існування універсальних договірних норм в інституті правонаступництва держав забезпечує надійні правові підстави сучасних міжнародних відносин.

Вдоктрині міжнародного права виділяють наступні види правонаступництва держав:

· правонаступництво міжнародних договорів;

· правонаступництво державної власності;

· правонаступництво державних архівів;

· правонаступництво державних боргів.

19. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав відносно міжнародних договорів, державної власності, державних архівів та боргів.

Правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів Віденська конвенція 1978 року регулює правонаступ-ництво тільки стосовно договорів, що укладені в писемній формі, і тільки лише між державами. У відношенні усних договорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми.

Конвенція закріплює такі правила правонаступниц-тва стосовно договорів:

а) у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa («чистої дошки»): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами-метрополіями;

б) нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва

цей договір був чинним у відношенні території —

об'єкта правонаступництва;

в) нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору).

Якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території:

а) договори держави-попередниці втрачають силу;

б) договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним із їхніми об'єктами і цілями.

Двосторонній договір, що знаходиться в силі, у від ношенні території — об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поводження.

При об'єднанні двох або декількох держав права і зобов'язання по їхніх договорах переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору.

При відділенні частини території і приєднанні її до іншої держави договори попередника продовжують знаходитися в силі для правонаступника.

Про правонаступництво договорів робляться письмові повідомлення депозитарію договору і/або його учасникам.

Віденською конвенцією 1983 року встановлені правила правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів.

Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі.

Державні архіви являють собою сукупність документів будь-яких давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей.

Під державним боргом розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.

Перехід власності, архівів і боргів при правонаступ-ництві регулюється угодами між державою-попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила:

а) При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять:

— усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території;

— частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління;

— державний борг (у справедливій долі).

б) При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави-правонаступниці переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також нерухомість, що належить державі-попередниці і знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на території держави-попередниці;

— архіви, що належать її території, а також частина інших архівів, необхідних для нормального управління.

Державні борги до правонаступника не переходять.

в) При об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходять: уся власність держав-попередників, їхні архіви і борги.

г) При відділенні частини території від держави до правонаступника переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також усе пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій долі);

— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, необхідні для управління нею;

— державний борг (у справедливій долі).

д) При поділі держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав-правонаступниць, до правонаступників переходять:

— нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що належить їй;

— частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, що мають безпосереднє відношення до неї;

— державний борг (у справедливій долі).

21. Питання про правонаступництво стосовно договорів Союзу РСР, державної власності, державних архівів і державних боргів СРСР виступає в якості одного з найважливіших наслідків припинення існування Радянського Союзу.

Україна в особі своїх вищих органів влади визначила правонаступництво в тих випадках, коли в силу міжнародного права це підлягає вирішенню одностороннім волевиявленням, а в інших випадках — шляхом укладання відповідних міжнародних угод.

Одностороннім волевиявленням установлена безперервність держави України, її територіальне наступництво в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року. Цей документ закріплює існування України як суверенної національної держави в існуючих кордонах, діяльність її вищого представницького органа, що має виключне право виступати від імені всього народу — Верховної Ради У РСР, на основі верховенства Конституції.Тут же проголошувалися встановлення українського громадянства, територіальне верховенство республіки на всій її території, економічна самостійність і право здійснення зовнішніх зносин.

У Декларації оголошувалося правонаступництво на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному і валютних фондах і золотому запасі, що створений завдяки зусиллям народу Республіки.

Подальший розвиток ця тенденція одержала в Законі України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво». Відповідно до цього Закону:

— з моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади в Україні була її Верховна Рада;

— до прийняття нової Конституції України діяла Конституція У РСР;

— закони й інші акти УРСР діяли на території України за умови, якщо вони не суперечили законам України, прийнятим після проголошення незалежності України;

— органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діяли до створення органів держави на основі Конституції України;

— державним кордоном України був її державний кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 року;

— Україна підтверджувала свої зобов'язання по міжнародних договорах, що були ратифіковані УРСР до проголошення незалежності України, і проголошувала себе правонаступницею прав і обов'язків по договорах СРСР, що не суперечать Конституції України й інтересам Республіки;

— Україна не несла відповідальності по кредитних договорах СРСР, що були підписані після 1 липня 1991 року без згоди України;

— усі громадяни СРСР, що постійно мешкали на момент проголошення незалежності України на її території, ставали громадянами України.

При укладанні міжнародних договорів з різноманітних аспектів правонаступництва Україна виходила зі своїх національних інтересів.

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 21 грудня 1991 року містить гарантії держав-учасниць СНД з виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із договорів і угод колишнього СРСР. Водночас кожна держава СНД мала право підтвердити дію для себе того або іншого договору СРСР. Так, рішеннями 1992 року про участь держав-учасниць СНД у Договорі між СРСР і СІЛА про ліквідацію їхніх ракет середньої і меншої дальності 1987 року, у Договорі між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони 1972 року держави-правонаступниці СРСР, у тому числі й Україна, підтвердили свою участь у цих договорах стосовно їхніх територій і з урахуванням їхніх національних інтересів.

Кожна з держав СНД, у тому числі й Україна, погодившись із тим, щоб членство СРСР в ООН було продовжено Російською Федерацією, самостійно вступали (крім України і Білорусії) в ООН, ставали учасницями різних міжнародних договорів.

Так, 6 липня 1992 року між Україною, Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном була підписана Угода про розподіл усієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Предметом угоди була вся рухома і нерухома власність та інвестиції за межами території.СРСР, що знаходилася у володінні, користуванні і розпорядженні СРСР, його органів або інших структур, під його контролем або юрисдикцією. Під власністю, зокрема, розумілася: нерухомість, використовувана дипломатичними і консульськими представництвами СРСР; інфраструктури СРСР за рубежем і прибуток від їхньої експлуатації; власність СРСР і прибуток від діяльності юридичних осіб, що знаходилися під юрисдикцією СРСР; прибуток від виконання робіт із міжнародних угод СРСР та ін. Ця власність ділилася у відсотках — від 0,70 (для Туркменістану) до 61,34 (для Російської Федерації). Україна одержала 16,37 %. Сукупна частка Грузії, Латвії, Литви й Естонії склала 4,77 % і цією угодою не розглядалася.

У цей же день 1992 року між тими ж суб'єктами за участю України була підписана Угода про правонаступ-ництво стосовно державних архівів колишнього Союзу РСР. Загальним принципом цієї угоди стало проголошення цілісності архівних фондів колишньої Російської імперії і Союзу РСР. Угодою передбачався перехід під юрисдикцію держав-учасниць СНД державних архівів та інших архівів союзного рівня, включаючи державні галузеві архівні фонди колишнього СРСР, що знаходяться на їх території. Сторони даної Угоди мають право на повернення тих фондів, що утворилися на їх території й у різний час виявилися за їхніми межами. Крім того, передбачена можливість використання державами-учасницями на основі укладання спеціальних двосторонніх угод архівів, що знаходяться в розпорядженні будь-якого учасника, шляхом доступу до них або одержання копій.

У 1992-1994 роках були укладені двосторонні угоди між Україною, з одного боку, і Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Казахстаном, Молдавією, Російською Федерацією, Таджикистаном, Узбекистаном — з іншого, про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу й активів колишнього Союзу РСР.

Дата добавления: 2014-12-25