Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки

Міжнародне право як самостійна правова система

Міжнародне право як самостійний нормативний комплекс (правова система) являє собою сукупність юридичних норм, що створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відносин у сфері їх спільних інтересів. Відносини, що регулюються міжнародним правом - це відносини між державами - двосторонні та багатосторонні; між державами та міжнародними міжурядовими організаціями, насамперед у зв'язку з членством держав у міжнародних організаціях; між міжнародними міжурядовими організаціями.

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав чи всього міжнародного співтовариства в цілому. Можна виділити три категорії справ (питань), які характеризують предмет міжнародного регулювання:

Справи, які за своєю суттю є міждержавними і не можуть належати до внутрішньої компетенції будь-якої держави, не можуть вирішуватися односторонніми актами держави. Це міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси, режим відкритого моря, космічного простору.

Справи, хоча і не пов'язані з загальнолюдськими інтересами, але здійсненне тільки спільними зусиллями двох або декількох держав на основі врахування взаємних інтересів. Це встановлення і режим державного кордону, надання правової допомоги, подвійне громадянство, візовий або безвізовий порядок в'їзду.

Справи, врегулювання яких відноситься до внутрішньої компетенції кожної держави, але які з метою більш ефективного їх вирішення доцільно регулювати спільними актами держав. Це забезпечення і захист прав і свобод людини, надання допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації.

Питання про походження міжнародного права та його періодиза­цію є одним з найбільш спірних в науці міжнародного права.

Існує декілька точок зору щодо моменту виникнення міжнародного права. Згідно з однією із них, міжнародне право виникло за первісного ладу. Дійсно, з утворенням крупних і стійких племен між ними встанов­лювалися певні відносини,укладалися угоди про мир,спільні військові дії, розмежування володінь, визнавалася певна недоторканність пред­ставників племен тощо. Без договору про мир кожне плем'я вважало себе таким, що знаходиться у стані війни з іншими племенами.

Все це свідчить про те, що навіть на ранніх стадіях становлення сус­пільства відносини між окремими утвореннями вимагали регулювання. Проте не всяке нормативне регулювання є правовим. Міжплемінні норми були необхідними для співіснування племен елементарними правилами поведінки, що складалися в їх практиці. Ці мононорми не відповідали основним характеристикам права.

Друга, більш поширена точка зору, полягає в тому, що міжнародне право, як і право внутрішнє, з'являється одночасно з державою. Такий підхід є типовим для вітчизняної доктрини. Левін Д.Б. дійшов висно­вку, що міжнародне право виникає там і тоді, де і коли виникає класове суспільство і держава.

Що ж до міжнародного права, то воно могло виникнути лише тоді, коли система міждержавних відносин досягла достатньо високого рівня розвитку. Зростаюча взаємозалежність держав спонукала їх усві­домити, що заради своїх національних і інтернаціональних інтересів необхідно підпорядковуватися у своїх стосунках нормам, що мають юридичну силу.

Обґрунтовуючи тезу про виникнення міжнародного права одно­часно з державою, посилаються на те, що держави укладали договори, направляли одна до одної представників, за якими визнавалися деякі привілеї, і т.п. Проте договори були особистими зобов'язаннями прави­телів. Підтвердженням тому можуть служити договори про династичні шлюби, що мали важливе політичне значення. Договори скріплялися

релігійними клятвами, а їх обов'язкова сила спиралася на релігійну мораль. Свою дію вони припиняли разом із зміною голови держави.

Лукашук I. І. вказує, що для створення норми міжнародного права, крім згоди суб'єктів щодо змісту норми, необхідна ще і згода надати їй юридичну сипу. Цей другий елемент і був відсутній на початковій стадії розвитку держав. Учасники не допускали самої можливості існування міжнародного права. Цей факт визнають і автори, що стверджують, ніби міжнародне право виникло одночасно з державою.

Історичні факти свідчать, що міжнародне право як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин знаходить визнання в практиці держав лише наприкінці Середньовіччя. Проте, підґрунтя для цього складного соціального явища готувалося впродовж попередньої історії, в ході якої накопичувався досвід регулювання міждержавних відносин, вироблялися відповідні форми, створювалися передумови для формування міжнародно-правової свідомості. З урахуванням цього можна виділити наступні періоди історії міжнародного права:

- передісторія міжнародного права (із Стародавніх часів до кінця Середньовіччя);

- класичне міжнародне право (з Вестфальського миру 1648 р. до прийняття Статуту Ліги Націй 1919 p.);

- перехід від класичного до сучасного міжнародного права (від прийняття Статуту Ліги Націй до прийняття Статуту ООН 1945 p.);

- сучасне міжнародне право - право Статуту ООН.

Термін «сучасне міжнародне право» стійко увійшов в науку і прак­тику міжнародного права, хоча він є не зовсім коректним з огляду на те, Що для кожного хронологічного періоду часу існує своє «сучасне» між­народне право. Існують неоднозначні точки зору щодо часу виникнення сучасного міжнародного права. Радянська наука міжнародного права вела відлік від революції 1917 p., західна - з часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів в 1919 р.

Сучасна наука міжнародного права веде відлік сучасного міжнародного права від прийняття Статуту ООН в 1945 р.

Можна назвати наступні характерні ознаки сучасного міжнарод­ного права:

- заборона застосування сили і погрози силою; 1 мирне вирішення міжнародних спорів;

- відмова від концепції «міжнародне право - право цивілізованих народів»;

- гнучке поєднання універсального, загального, регіонального, локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин;

- наявність ефективних механізмів створення, забезпечення і за­стосування міжнародного права;

- зростання ролі міжнародних організацій;

- гуманізація міжнародного права;

- зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів між­народного права;

- розширення сфери міжнародно-правового регулювання.

Дата добавления: 2014-12-25