Як вже зазначалось нами, що для прийняття участі у цивільних правовідносинах фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб’єкністю. 1 страница

Як учасник цивільних правовідносин, фізична особа повинна бути наділена низкою індивідуалізуючи ознак, які виокремлюють її з-поміж інших та персоніфікують як учасника даних правовідносин. До таких ознак слід відносити: ім’я фізичної особи, її громадянство, вік, стать, сімейний стан, стан здоров’я тощо.

План

План

План

В цьому випадку суд, обґрунтовуючи рішення, повинен зазна­чити, якими саме засадами він керувався.

Лекція 4. Цивільно-правовий договір як джерело цивільного права (2 години)

1. Договірне право.

2. Класифікації цивільно-правових договорів.

3. Зміст цивільно-правового договору.

Література

1. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014 – 358 с.

2. Цивільне право України: загальна частина. Підручник.- 4-е вид./ За ред. Дзери О.В., Кузнецової Н.С., Майданика Р.А. – К.:Юрінком Інтер, 2014 – 976 с.

3. Цивільне право України: договірні та недоговірні зобов'язання. Підручник для ВНЗ.- 3-є вид/ Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І., Братель О.Г. та ін. / За ред. Бичкової С.С. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 496 с.

1. Одним із найбільш основних та розгалужених інститутів зобов'язального права є договірне право, під яким слід розуміти сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей (компромісів) з юридично рівними особами. Основоположною категорією в договірному праві є цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Основними ознаками договору є:

- договором є домовленість, тобто для його існування повинен бути компроміс, співпадаюче волевиявлення учасників.

- для договору повинна бути домовленість двох чи більше осіб, що означає, що з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір.

- договір повинен бути спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли в результаті укладення договору, а також як певний документ.

За формою договори можуть бути усними та письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладення, якщо іншого не встановлено законом (приміром, договір купівлі-продажу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення.

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду належним чином оформили.

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Це положення закріплює один з найбільш важливих принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і включає в себе низку складових, до яких слід відносити:

1) свободу в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того вступати суб'єктам в договірні відносини чи ні. Винятки з цього правила можуть встановлюватись тільки в законі, або з деяких зобов’язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, коли у підприємця наявна можливість надати споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.633 ЦК України), або договори, які повинні бути укладені внаслідок укладення попереднього договору (ст.635 ЦК України) тощо.

2) свободу вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати договір, який як передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1 ст.6 ЦК України). Однак і дана складова має певні застереження, наприклад, коли сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнаним недійсним в порядку ст.235 ЦК України.

3) вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того, контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але і дана свобода може бути обмежена у випадках, що передбачені чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст.362 ЦК України), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст.34 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”) тощо.

4) вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачена за прямою вказівкою законодавства, або ж коли це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, коли сторони в договорі не визначили істотних для даного договору умов, то він буде вважатись неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Інколи таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватись визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, що стосується хліба, медикаментів, комунальні послуги тощо.

2. Класифікаціядоговорівмає не тількитеоретичне, але йважливепрактичнезначення. Так, виявленняспільнихтипових рис договорів і відмінностейміж ними полегшує для суб'єктівправильнийвибір виду договору, забезпечуєйоговідповідністьзмістурегульованоїдіяльності. Крім того, класифікаціясприяєподальшомувдосконаленню і систематизаціїзаконодавства, слугуєметікращогодослідженнядоговорів. Класифікаціядоговорівздійснюється за різнимипідставами, щообираютьсязалежновідцілей, щопереслідуються.

Класифікаціядоговорів у цивільномуправіможлива за різнимипідставами:

1. Залежновід моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори - це договори, яківважаютьсяукладеними з моменту досягнення угоди зівсіхістотних умов у формі, необхідній за законом. До них, зокрема, належать: купівля-продаж, найом, доручення, комісія, спільнадіяльність та ін.

Реальниминазиваються договори, в яких для виникнення прав і обов'язківнедостатньо угоди, а необхіднаще й передача речі (речей). Наприклад, договірпозикивважаєтьсяукладеним не з моменту, коли сторонидомовилися про те, щогрошібудутьпередані в борг, а з моменту передачіїхпозичальнику.

Практичнезначення такого поділуполягає в тому, що в консенсуальних договорах спір про виконанняобов'язків і відповідальність за їхневиконанняможевирішуватисясудовими органами вжепіслядосягнення сторонами угоди, навітьякщопередання майна ще не відбулося. Наприклад, можливавимога про передачу купленоїречі, про відповідальність за невиконання такого обов'язкутощо.

Однак, як зазначалосявище, для деякихдоговорівпотрібно не тількидосягнення угоди, а ще й оформленняналежним чином, без чогодоговір не вважаєтьсяукладеним. Наприклад, згіднозі ст. 657 ЦК договіркупівлі-продажу земельноїділянки, єдиногомайнового комплексу, житловогобудинку, іншоїнерухомостімає бути обов'язковонотаріальнопосвідчений та підлягаєдержавнійреєстрації.

2. Залежновід характеру розподілу прав і обов'язківміжучасникамиугоди договори поділяються на односторонні та взаємніабосиналагматичні (у ст. 626 ЦК вони іменуються "двосторонніми" та "багатосторонніми").

У односторонньомудоговорі одна зісторінмаєтільки права, а інша - тількиобов'язки. Таким, наприклад, є договірпозики, де у позикодавця є лише право вимагатиповернення боргу, а у позичальника - тількиобов'язоквиконативказанувимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завждипороджують права і обов'язки для кожного з учасників. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавецьзобов'язуєтьсяпередатипродануріч, але має право вимагатисплатиїїціни; у свою чергупокупецьзобов'язанийсплатитивартістьречі, але має право вимагатипередачійомукупленоїречі.

3.3 урахуваннямнаявностіабовідсутностіеквівалентностівідносин договори поділяються на оплатні і безоплатні.

Якщообов'язкуоднієї особи щосьзробитиабопередати, абовиконативідповідаєобов'язок контрагента надатизустрічнезадоволення у грошовійабоіншійматеріальнійформі, то це оплатнийдоговір. Таких договорів, де діївиконуються на оплатних засадах, у цивільномуправібільшість.Вонивстановлюються у виглядізагального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підрядутощо.

Якщо ж передача майна, наданняпослугтощо не супроводжуєтьсявідповідноюкомпенсацією з боку іншоїсторони, то це договірбезоплатний. Таким є,наприклад, договірдарування, де дарувальникбезоплатнопередаєіншійособі у власністьмайно.

4. За ступенемюридичноїзавершеностіможнавиокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньопороджують права та обов'язкисторінщодовиконанняробіт, наданняпослуг, передачі майна тощо. Переважне число договорівмаєсаметакий характер.

Попереднійдоговір таких прав та обов'язківбезпосередньо не породжує. Вінлишестворюєінший, доситьсвоєріднийобов'язок: післязакінченняпевного строку (чи з настаннямпевноготерміну) укластипередбачений ним новийдоговір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попереднійдоговір є угодою про укладення договору в майбутньому.

ЦК розрізняєпопереднійдоговір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому не виражена прямо воля сторінпридатийому силу попереднього договору, не породжуєцивільно-правовихнаслідків.

ЦК не закріплює прямо якихоськонкретнихвидівпопередніхдоговорів. Як приклад попереднього договору можнаназвативідомийпрактиціминулихроківдоговір продажу житловогобудинку.

5. За змістомдіяльності, що ними регулюється, усі договори поділяють на майнові й організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулюваннядіяльностіосіб з приводу певногомайнового блага.їхвідмінноюрисою є спрямованість на отримання майна або блага, щодосягаєтьсявиконаннямзобов'язання. Специфікою організаційнихдоговорів є те, що вони призначеністворитипередумови, передбачитиможливості для подальшоїпідприємницькоїабоіншоїдіяльності.

6. Залежновідзначення договору для задоволенняпевних (приватнихабосуспільних) інтересіврозрізняютьзвичайні (приватноправові) договори і договорипублічні.

До публічнихдоговорів належать договори, укладенікомерційноюорганізацією з метою встановитиїїобов'язкищодо продажу товарів, виконанняробіт і наданняпослуг, котрітакіорганізації за характером своєїдіяльностімаютьздійснюватищодо кожного, хто до них звернеться (роздрібнаторгівля, перевезення транспортом загальногокористування, послугизв'язку, енергопостачання, медичне, готельнеобслуговуваннятощо).

Режим публічнихдоговорів є виняткоміззагального правила, якийспирається на принцип свободидоговорів, і одним ізвипадківдіїпублічних засад у цивільномуправі. Режим публічнихдоговорів є прямо протилежним режиму "свободидоговорів", якийнайбільшповновиражаєприватноправові засади, щостановлять основу цивільного права.

7.3 урахуваннямзначення договору для визначення кола повноправнихучасниківрозрізняютьосновні договори і договориприєднання.

Основнийдоговір є первісною і головною підставоювизначення прав і обов'язківучасниківзобов'язання. Значення договору приєднання полягає в тому, щойогоумовивизначеніоднієюзісторін у формулярах або в іншихстандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в повномуобсязі (ст. 634 ІДК).Цеозначає: "абопогоджуєшся з усім, що я пропоную, абодоговір не відбудеться".

Юридична практика, особливо у сферігосподарськоїдіяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовиловведення такого виду договорів у ЦК.

8. Залежновідцілейукладеннярозрізняютьтакігрупицивільно-правовихдоговорів:

- договори про передачу майна у власність, повнегосподарськевіданняабооперативнеуправління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачанняенергоресурсів);

- договори про передачу майна у тимчасовекористування (майновийнайом, оренда, житловийнайом, побутовий прокат, безоплатнекористуваннямайном, лізинг);

- договори про виконанняробіт (побутовийпідряд, підряд на капітальнебудівництво, договір на виконанняпроектних і пошуковихробіт, договір на виконанняаудиторськихробіт);

- договори про передачу результатівтворчоїдіяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічноїпродукції);

- договори про наданняпослуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, про посередницькіпослуги, довічнеутримання, кредитнийдоговір);

- договори про спільнудіяльність (засновницькийдоговір, угоди про науково-технічнуспівпрацю).

9. Своєрідною є класифікаціяцивільно-правовихдоговорівізурахуваннямналежностіїх до певного типу аборізновиду.

Так, договори купівлі-продажу та мінирозрізняються як певнідоговірнітипи; роздрібнакупівля-продаж - церізновид того договірного типу, якийіменуєтьсякупівлею-продажем; договір, за яким одна річобмінюється на іншу з певною грошовою доплатою - є вжезмішанийдоговір, щопоєднує в собіелементидвохдоговірнихтипів - міни і купівлі-продажу.

Для такоїкласифікаціїдоговірний тип виокремлюєтьсяабо за специфікоюопосередкованого ним матеріальноговідношення, абозалежновідюридичних умов, необхідних для утворенняцьогодоговірногозобов'язання.

У випадках, коли договори схожі як за матеріальнимивідносинами, так і за істотнимиумовами, необхідними для виникненнязобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірноготилу.

Якщоукладенийдоговіропосередковує 2 абодекількарізноріднихвідносин і об'єднуєумови, об'єктивнонеобхідні для формуваннязобов'язаньрізнихтипів, вінстаєзмішаним договором.

10. Залежновідсуб'єкта, щонабуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користьтретьої особи.

Договір на користь кредитора - цезвичайний, типовийцивільно-правовийдоговір, щоґрунтується на врахуванніінтересівучасниківмайбутньогозобов'язання. Договір на користьтретьої особи означає, щоборжник, зобов'язанийвиконатисвійобов'язок на користьтретьої особи, яка встановленаабо не встановлена в договорі. Причомуцятретя особа, так само як і кредитор, такожмає право вимагативідборжникавиконання договору (ст. 636 ЦК). Таким, наприклад, є договірстрахуванняжиття.

3. Зміст цивільно-правового договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору відносяться також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлена в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Залежно від юридичного значення, в змісті слід вирізняти істотні, типові, звичайні та випадкові умови. До істотних відносять умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України). Важливість істотних умов полягає в тому, що тільки з моменту досягнення домовленості по істотних умовах договору в належній формі, договір може бути визнаний укладеним (ч.1 ст. 638 ЦК України).

До типових умов слід відносити умови, які оприлюднені у встановленому порядку як типові для договорів певного виду (ч.1 ст.630 ЦК України). При цьому, типові умови можуть міститись, як в типових формах цивільно-правових договорів, що прийняті відповідними органами державної влади, так і окремим переліком для конкретного договору. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту. Значення типових умов полягає в тому, що у випадку тлумачення змісту договору можуть враховуватися також типові умови, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ч.2 ст.637 ЦК України).

Звичайними є такі умови договору, які не узгоджуються сторонами, проте входять до їх договірного зобов’язання. Такими, здебільшого можуть бути умови про строк договору та його ціну. Так, наприклад, відповідно до ч.4 ст.632 ЦК України, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Однак, для окремих видів договорів дані умови можуть вважатись істотними, і тому повинні бути узгоджені між сторонами.

До випадкових слід відносити умови, які є нетиповими для договорів певного виду, проте включаються до них за бажанням сторін. Так, наприклад, коли в договорі купівлі-продажу включається вимога доставити придбаний товар до місця постійного проживання покупця, то ця умова не є типовою для договорів купівлі-продажу, однак може бути включена до змісту договору за узгодженням сторін.

Важливу роль при визначені змісту договору відіграє тлумачення його умов (пунктів, положень). Тлумачення договору здійснюється відповідно до правил тлумачення правочину, що викладені у Главі 10 посібника.

Оскільки договір є співпадаючим волевиявленням осіб, то і для його виникнення потрібно, принаймні, пропозиція (ініціатива) однієї сторони та погодження з цією пропозицією іншої сторони. І саме за таких умов слід говорити про укладення цивільно-правового договору. Законодавець у ст.638 ЦК України визначає, що під поняттям укладення договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, договір вважається укладеним за умови співпадання цих двох волевиявлень, яке опосередковується поняттям згода.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України). Як видно з цього, укладення договору проходить дві основні стадії:

1. Оферта – пропозиція однієї сторони (оферента) укласти договір. Характерними ознаками оферти є: а) її може зробити кожна із сторін майбутнього договору; б) вона має містити істотні умови договору; в) вона повинна бути адресована конкретній особі, оскільки, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях; г) вона має виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

За загальним правилом, надіслання оферти зв’язує особу, яка її надіслала. Це означає, що у випадку безумовного акцептування її іншою стороною, оферент стає стороною в договірному зобов’язанні. Однак, оферта може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Після цього оферент позбавляється права відкликати оферту протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

2) Акцепт – прийняття цієї пропозиції іншою стороною (акцептантом). Акцепт повинен бути повним і безумовним. Акцепт може бути вчинений лише у формі дії, якщо інше не передбачене законом. При цьому, особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. З моменту отримання акцепту договір вважається таким, що укладений і відмова від нього в односторонньому порядку заборонена. Акцепт може бути відкликаний лише у випадку, коли повідомлення про це одержане особою, яка подала пропозицію укласти договір до моменту або в момент одержання відповіді про її прийняття.

Важливе значення для укладення договору має також і наявність у оферті строку на акцепт. При цьому:

1) якщо в оферті вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку;

2) якщо в оферті не вказано строк для акцепту, то:

а) коли вона була зроблена усно, то договір вважається укладеним, коли вона була акцептованою негайно;

б) коли вона була письмова, то тоді, коли оферент одержав відповідь протягом строку, встановленого актами цивільного законодавства, а якщо він не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу.

При цьому бувають випадки, коли за тих чи інших причин акцепт приходить після строку, який встановлений для нього. В такому випадку:

1) якщо згода на укладення договору була одержана із запізненням, оферент, звільняється від відповідних зобов'язань;

2) якщо згода на укладення договору була відправлена своєчасно, але одержана із запізненням, оферент, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо він негайно повідомить акцептанта, про одержання відповіді із запізненням. При цьому відповідь, яка отримана із запізненням, є новою пропозицією.

Проте, за згодою оферента, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.

Як вже зазначалось, акцепт повинен бути сприйнятий повністю та безумовно. В іншому випадку (бажанні укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах) дана відповідь є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією для особи, яка зробила попередню пропозицію.

Певними особливостями наділено укладення окремих різновидів договорів. Так, наприклад, при укладені обов'язкового для сторін (сторони) договору, на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, він має відповідати цьому акту (ст.648 ЦК України). Розбіжності, що виникли при укладенні цього договору, вирішуються судом. Окремими особливостями наділені також і договори, що укладаються на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, оскільки умови та порядок їх укладення регулюється відповідними актами цивільного законодавства.

Важливе значення для укладення договорів має їх форма. За загальним правилом, договір може укладатись у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Однак, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Однак, права та обов'язки за договором виникають у сторін лише з моменту його укладення. За загальним правилом, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Це означає, що усний договір – з моменту досягнення усних домовленостей, письмовий – підписання його сторонами, нотаріальний – моменту нотаріального посвідчення, державно зареєстрований – моменту державної реєстрації. Однак, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Лекція 5. Поняття та структура цивільних правовідносин (2 год.)

1. Поняття, змістта види цивільних правовідносин.

2. Підстави виникнення та припинення цивільних правовідносин.

Література

1. Цивільне право України. Підручник.- 3-є вид./ Харитонов Є.О., Сиарцев О.В. – К.: Істина, 2013 – 808 с.
Цивільне право України: альбом схем.- 4-е вид./ Мічурін Є.О., Шишка О.Р. – Х.: Фактор, 2013 – 464 с.

2. Цивільне право України: загальна частина. Навчальний посібник для ВНЗ/ Алфьорова Т.М., Берестова І.Е., Булат Є.А. та ін. – К.: Хай-Тек Прес, 2013 – 432 с.

3. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення, особисті немайнові права фізичної особи, право власності та ін. речові права, спадкове право, право інтелектуальної власності, загальні положення про зобов'язання і договори. Підручник /Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Бичкова С.С, Тімуш І.С. та ін. / За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 510 с. ISBN 978-617-566-266-3

4. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014 – 202 с.

5. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014 – 358 с.

1. Цивільно-правові відносини – це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Однак для більш повної характеристики цивільного правовідношення необхідно:

1) встановити підстави виникнення, зміни та припинення даних правовідносин;

2) визначити їх суб'єктивний склад;

3) виявити їх зміст та структуру;

4) показати, що є об'єктом даних правовідносин.

Суб'єктний склад цивільних правовідносин складають особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах. Учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК України). Проте, кожен з вказаних суб'єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за умови їх правосуб'єктності. Під поняттям правосуб'єктність слід розуміти соціально-правову можливість суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність (здатність суб'єкта бути носієм цивільних прав та обов'язків) та дієздатність (здатність суб'єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також створювати для себе цивільні обов'язки та виконувати їх). Інколи в літературі з категорії дієздатності учасників цивільних правовідносин додатково виокремлюють деліктоздатність (здатність суб'єкта нести цивільно-правову відповідальність за невиконання цивільного обов’язку).

Учасники в цивільному правовідношенні поділяються на уповноваженого та зобов'язаного учасника. Проте суб'єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов'язки за даним правовідношенням (універсальне), або тільки права чи тільки обов’язки (сингулярне).

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Змістом суб'єктивного права є юридичні можливості, що надані суб'єктові, які у своїй сукупності складають повноваження. Кожне суб'єктивне цивільне право наділено, як правило, такими основними повноваженнями:

Дата добавления: 2014-12-25