Правовстановлювальні документи 1 страница

План

План

План

План

План

План

План

План

План

План

Спори за участю фізичної особи-підприємця підвідомчі господарським судам (ст. 1 ГПК України). Відповідно, якщо державна реєстрація фізичної особи як підприємця відсутня, спори за участю таких осіб, у тому числі пов'язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції.

2. Можливість застосування цивільно-правової відповідальності до фізичної особи-підприємця за її зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, передбачено ст. 52 ЦК України. Вказана норма є спеціальною та визначає лише деякі особливості відповідальності приватного підприємця. Водночас форми, підстави та порядок застосування відповідальності визначені загальними нормами про цивільно-правову відповідальність, що містяться у гл. 51 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець несе відповідальність усім своїм майном. Таким чином, підприємницький ризик, у першу чергу, проявляється у вірогідності втрати всього майна, належного фізичній особі, до складу якого згідно зі ст. 190 ЦК України входять як окремі речі або їх сукупність, так і майнові права та обов'язки. Тому за рішенням суду стягнення може бути звернене на все майно боржника, незалежно від того, використовувалося воно у підприємницькій діяльності чи ні.

Виняток становить лише майно, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна, на яке не може бути звернене стягнення, міститься у Додатку до Закону України "Про виконавче провадження". Це предмети домашнього вжитку та особисті речі, необхідні боржникові та особам, що перебувають на його утриманні, у визначеній кількості; продукти харчування тощо. Також стягнення не може бути звернене на доходи, зазначені в ст. 73 вказаного Закону.

Звернення стягнення на майно боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", і полягає в його арешті (описі), вилученні та примусовій реалізації".

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладене стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу.

Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу, стягнення звертається на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові. В останню чергу - на жилий будинок чи квартиру.

Стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається за відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст. 52 ЦК України стягнення може бути звернене на частку у праві спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 371 ЦК України та ст. 73 СК України вимагається попереднє виділення такої частки в натурі, що може здійснюватися на підставі ст. 379 ЦПК України як за позовом кредитора, так і за поданням державного виконавця. Крім того, якщо приватному підприємцю майно належить на праві спільної часткової власності, на частку у праві власності також може бути звернене стягнення у тому самому порядку після виділення частки в натурі (ст. 366 ЦК України).

3.Фізична особа-підприємець вправі в будь-який час добровільно припинити свою діяльність. Підприємницька діяльність у даному випадку припиняється на підставі рішення, прийнятого підприємцем.

Діяльність приватного підприємця припиняється також внаслідок визнання фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, обмежено дієздатною або недієздатною, оголошення померлою, безвісно відсутньою або у випадку її смерті.Крім того, підприємницька діяльність фізичної особи може бути припинена в примусовому порядку за рішенням суду. Підставами для припинення в даному випадку є:

1) банкрутство;

2) провадження підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Банкрутством вважається визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Стаття 53 ЦК України містить загальні умови визнання підприємця банкрутом: 1) неспроможність боржника через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів; 2) підставою для порушення справи про банкрутство можуть бути лише вимоги, які пов'язані з підприємницькою діяльністю. Вимоги, що випливають з особистих зобов'язань, у тому числі про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, а також інші вимоги особистого характеру підставою для порушення справи про банкрутство бути не можуть. Такі вимоги кредитори мають право заявити в процесі провадження у справі про банкрутство.

ЦК України передбачає можливість застосування процедури банкрутства лише для фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність. Для інших категорій неплатоспроможних фізичних осіб така процедура не передбачена.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам за місцезнаходженням боржника-підприємця і розглядаються в порядку, передбаченому ГПК України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з урахуванням особливостей, передбачених статтями 47-49 вказаного Закону щодо фізичної особи-підприємця.

Заява про порушення справи про банкрутство може бути подана фізичною особою-підприємцем, яка є боржником, або її кредиторами. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Вимоги кредиторів задовольняються за рахунок належного підприємцю майна, на яке може бути звернене стягнення в порядку черговості. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено 5 черг, які суттєво відрізняються від порядку черговості при банкрутстві юридичних осіб: у першу чергу задовольняються вимоги фізичних осіб, перед якими підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю, а також вимоги щодо стягнення аліментів; у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють у підприємця за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди; у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна підприємця; у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами. Позачергово відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця і виконанням постанови господарського суду про визнання фізичної особи-підприємця банкрутом. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги. За недостатністю коштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їх вимог.

Після завершення розрахунків за заявленими Вимогами підприємець звільняється від виконання всіх зобов'язань, як пов'язаних, так і не пов'язаних із підприємницькою діяльністю, незалежно від того, були вони заявлені чи ні. Виняток становлять вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров ю громадян, стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання фізичної особи-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання фізичної особи-підприємця банкрутом. Вони можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України.

Якщо після задоволення вимог кредиторів майна підприємця не залишилося, господарський суд виносить ухвалу про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Згідно із ч. 5 ст. 50 Закону України "Про порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" суд, що постановив відповідне рішення, у день набрання ним законної сили надсилає його державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця. Державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з визнанням її банкрутом. На свідоцтві про державну реєстрацію проставляється відмітка про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Зазначене свідоцтво видається або надсилається рекомендованим листом за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Після завершення процедури банкрутства та скасування державної реєстрації фізична особа має право продовжувати підприємницьку діяльність за умови її повторної реєстрації. Проте з метою усунення можливих зловживань у цій сфері ч. З ст. 49 закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено п'ятирічний строк з моменту визнання фізичної особи-підприємця банкрутом, протягом якого не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за її ініціативою.Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця на підставі поданої нею заяви або рішення суду.

Лекція8. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин (2год.)

1. Поняття та ознакиюридичної особи.

2. Створенняюридичної особи.

3. Припиненняюридичної особи.

Література

1. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014 – 202 с.

2. Цивільне право України: особлива частина. Підручник (затв.МОН України)/ Фазикош В.Г., Булеца С.Б. – К.: Знання, 2013

3. Цивільне право. Підручник у 2-х томах, т.1.- 2-е вид./ Борисова В.І., Баранова Л.М., Бєгова Т.І., Домашенко М.В. та ін. / За ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В.Л. – Х.: Право, 2014

1. Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас в цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.

Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обігу, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона повинна бути визнана суб'єктом цивільного права — юридичною особою.

Інститут юридичної особи — це сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організа ційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення та порядок реорганізації та припинення.

Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб в централізації капіталу для реалізації знач­них господарських проектів, а також з метою захисту різних корпоративних інтересів.

Організація, яка не відповідає певним, встановленим озна­кам, прав юридичної особи не набуває, а отже, не є суб'єктом цивільного права.

Цивілістична наука традиційно виокремлює такі ознаки юридичної особи:

організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною собою, організація повинна виступати як єдине ціле з визначе­ною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів пере­творюється на єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які належать
до її складу;

майнова відокремленість (економічна ознака), тобто наяв­ність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі в цивільному обігу. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, господарські товариства) або на праві господарського відання
чи оперативного управління (наприклад, державні унітарні під­приємства) і відокремлене від майна її членів та не залежить від їх долі;

можливість виступати в цивільному обігу від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку на її організаційно-правову форму та характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати
майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та нести самостійно майнову відповідальність за своїми зобов'язан­нями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо;

здатність бути позивачем або відповідачем у суді, госпо­дарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака).
Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридич­них осіб регулюється цивільним процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою.

Отже, юридична особа — це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайновихправ, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. В доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юри­дична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридич­на особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивіль­ному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного декла­рується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК). Водночас окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) — займатися медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг та ін.

Дієздатність юридичної особи виникає одночасно з право­здатністю і здійснюється її органами.

Залежно від підстав класифікації розрізняють такі органи юридичної особи:

одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні
(правління, рада, колегія);

ті, що обираються, та ті, що призначаються;

керівні та структурні, залежно від повноважень.

2. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому за­коном.

Залежно від характеру участі державних органів та її заснов­ників традиційно розрізняють такі способи утворення юридич­ної особи:

- розпорядчий;

- нормативно-явочний;

- дозвільний;

- договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права — власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наяв­ність нормативного акта загального характеру, який регламен­тує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного орга­ну чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні госпо­дарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повин­ні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (поло­ження); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реє­страції. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування регламентовані Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Водночас особливості державної реєстрації профе­сійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж встановлені спеціальним законодавством. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація передбачає:

- перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного дер­жавного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених доку­ментів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстра­цію, яке містить:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підпри­ємств і організацій України;

- місцезнаходження юридичної особи;

- місце і дату проведення державної реєстрації;

- відомості про державного реєстратора.

3. Припинення існування юридичної особи відбувається шля­хом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

- злиття;

- приєднання;

- поділ;

- виділ;

- перетворення.

При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них пере­ходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існу­вання, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.

При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціо­нувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу — інституту).

При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридич­ної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і при­мусовою.

Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням заснов­ників, у разі закінчення строку, на який створювалася юри­дична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично пору­шує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.

Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

у першу чергу — вимоги щодо відшкодування шкоди,завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання резуль­тату його інтелектуальної, творчої діяльності;у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);у четверту — всі інші вимоги.

Лекція 9. Загальна характеристика видів юридичних осіб приватного права (2год.)

1. Види юридичних осіб.

2. Господарські товариства.

3. Товариство з обмеженою відповідальністю.

Література

1. Цивільне право. Підручник у 2-х томах, т.2.- 2-е вид./Борисова В.І., Баранова Л.М., Бєгова Т.І., Домашенко М.В. та ін. / За ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В.Л. – Х.: Право, 2014

2. Цивільне право, ч.1. Посібник для підготовки до складання іспиту.- 2-е вид./ Харитонов Є.О., Голубєва Н.Ю., Акіменко Ю.Ю. – Х.: Одиссей, 2011

1. Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.

Зокрема, юридичні особи поділяють:

1) Залежно від виду права власності - на:

а) державні і комунальні юридичні особи - ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст. 324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи - ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК);

в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності - на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування - на:

а) госпрозрахункові юридичні особи;

б) бюджетні юридичні особи.

Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.

Бюджетні - отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.

4) Залежно від функцій - на:

а) господарюючі юридичні особи - такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;

б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (Які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).

5) Залежно від відношення засновників до майна - на:

а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи;

б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (права вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.

6) Залежно від кількості засновників - на:

а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;

б) юридичні особи, створені кількома засновниками - господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.

7) За типом правосуб'єктності та функціями - на:

а) юридичні особи публічного права - створені для виконання функцій публічної влади - управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;

б) юридичні особи приватного права - створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.

8) Залежно від організаційно-правової форми - на:

а) господарські товариства;

б) установи;

в) об'єднання громадян;

г) об'єднання юридичних осіб тощо.

Слід зазначити, що можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення та ін.). Проте більшість з них здається надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб1.

Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна - поділ юридичних осіб на особи приватного права і особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо порядок створення юридичних осіб. Зокрема, ч. 2 ст. 81 встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦК.

Юридична особа публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Критерієм для класифікації, насамперед, слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо юридична особа має функціонувати у галузі приватного права як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.

Щодо класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід зауважити таке. ЦК передбачає, що цим Кодексом регулюється порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, тому можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій саме юридичних осіб приватного права.

Зокрема, один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже у ч. 1 ст. 81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Отже, згідно з концепцією ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:

а) такими, що становлять об'єднання осіб;

Дата добавления: 2014-12-25