Правовстановлювальні документи 2 страница

б) такими, що становлять об'єднання майна;

в) такими, що становлять об'єднання осіб та майна.

Такий поділ становить не лише теоретичний, але й практичний інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг правосуб'єктності такої юридичної особи, порядок набуття та реалізації прав і обов'язків тощо.

2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встановлено законом.

За загальним правилом, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Законодавець виставляє загальні вимоги до змісту установчих документів товариства. Так, у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Натомість, у засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги щодо змісту статуту чи засновницького договору окремих видів товариств встановлюються ЦК України або іншим законом.

Доволі важливим аспектом при діяльності товариства є управління ним. За загальним правилом управління товариством здійснюють загальні збори його учасників і виконавчий орган. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів, як правило, приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, окрім рішення про:

­ внесення змін до статуту товариства;

­ відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше % майна товариства;

­ ліквідацію товариства.

Вказані рішення приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Правом на дострокове скликання загальних зборів наділені учасники товариства, що володіють не менш як 10% голосів.

Окрім загальних зборів органом управління товариства є і виконавчий органтовариства, наприклад, правління, дирекція тощо. Виконавчий орган товариства створюється за рішенням загальних зборів, які також встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Товариства залежно від мети здійснення підприємницької діяльності поділяються на: підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку. Вони можуть бути організовані тільки як господарські товариства (АТ, ТзОВ, ТзДВ, ПТ та КТ) або виробничі кооперативи. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Хоча непідприємницькі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню, тобто по відношенню до них законодавець вводить спеціальну правосуб’єктність. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Господарські товариства є першим різновидом господарських товариств. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Особливістю є додаткова регламентація діяльності господарських товариств ЗУ “Про господарські товариства”.

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа, якщо інше не встановлене законом.

Майнову самостійність господарського товариства забезпечує його власність, до якої належить:

1) майно, передане йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому, вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку;

2) продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержані доходи;

4) інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом.

Між господарським товариством та його учасником виникають певні відносини, зміст яких складають відповідні права та обов'язки. Так, учасник господарського товариства наділений у відношенні до господарського товариства такими основними правами:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

В свою чергу, учасник господарського товариства зобов'язаний:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Даний перелік прав та обов'язків не є вичерпним і законом чи установчим документом товариства можуть бути встановлені додаткові права та обов'язки учасника господарського товариства.

Як вже зазначалось, що господарське товариство може бути створене у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. І тому усі особливості даних товариств розглянуті у поданій таблиці.

Ще одним різновидом господарського товариства є виробничий кооператив. Під виробничим кооперативом розуміють добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Особливістю є додаткова регламентація діяльності виробничих кооперативів ЗУ “Про кооперацію”.

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Окрім загальних положень, статут виробничого кооперативу повинен містити в собі відомості про:

- розмір пайового внеску члена кооперативу;

- склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків;

- характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;

- порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу;

- розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу;

- склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10 % пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

За загальним правилом прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі. За аналогічним порядком розподіляється і майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі, йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

За загальним правилом, член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу. Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю(його частини).

Окрім товариств, до юридичних осіб приватного права відноситься також і установа. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Управління установою здійснюється правлінням та іншими органами, порядок формування та склад яких визначається установчим актом. Нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта здійснює наглядова рада. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. Діяльність установи, як і діяльність непідприємницьких товариств також обмежена спеціальною правосуб'єктністю.

3. 1.Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, поділений на частки. Ці частки є відображенням вкладів, що їх вносять учасники при створенні товариства з обмеженою відповідальністю. Відповідно до статутного фонду визначаєть­ся мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інте­реси його кредиторів. Згідно з ч. 2 ст. 144 ЦК України не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов’язку внесення вкладу до статутного фонду товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

Розмір статутного фонду товариства повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 52 Закону України про господарські товариства").

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською устано­вою. Порядок оцінки інших вкладів (у вигляді майна, майнових прав тощо) визначається в установчих документах товариства.

Частина статутного фонду, що залишилася несплаченою, під­лягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не спла­тили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголо­сити про зменшення свого статутного фонду і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прий­няти рішення про ліквідацію товариства. Якщо після закін­чення другого чи кожного наступного фінансового року вар­тість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного фонду, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного фонду і зареєстру­вати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкла­дів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного фонду, товариство підлягає ліквідації.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю несе відпові­дальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном; відпо­відно, його учасники не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. В цьому дістає вияв характерна ознака "обмеженої відповідальності" товариства та його учасників, яка полягає не в обмеженні відповідальності товариства як суб'єкта господарювання певними сумами коштів або майна, а саме в обмеженні відповідальності учасників товариства розміром вкладів, що були ними внесені. Власне ця обставина найбільше приваблює потенційних підприємців – шляхом створення то­вариства з обмеженою відповідальністю вони, так би мовити, страхують себе від ризику погашати збитки (борги) фірми за рахунок додаткового майна всупереч своїй волі.

Згідно з ч. 2 ст. 140 ЦК України учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

3. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не від­повідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, лише в межах своїх внесків

Учасниками товариства з обмеженою відповідальністю можуть бути юридичні та фізичні особи. При цьому ч. 2 ст. 114 ЦК України передбачає можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою, проте власне товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (ч. 2 ст. 141 ЦК України).Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю заснову­ється кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного фонду, частку у статутному фонді кожного з учасників, строки та порядок вне­сення вкладів та інші умови. Цей договір не є установчим документом і подання його при державній реєстрації товариства не є обов'язковим (ст. 142 ЦК України).

Установчим документом товариства з обмеженою відпові­дальністю є статут. Він повинен містити відомості про найме­нування та місцезнаходження, чітко вказувати на його вид, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, розмір статутного фонду, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді, розподілу прибутків та збитків, умови реорганізації та ліквідації товариства.

Згідно зі ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників това­риства з обмеженою відповідальністю належить:

— визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

— внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного фонду;

— створення та відкликання виконавчого органу товариства;

— визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

— затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

— вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

— виключення учасника із товариства;

— прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних збо­рів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здій­снює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним за­гальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється у порядку, встанов­леному статутом та законом.

Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний конт­роль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого орга­ну. Так, згідно зі ст. 63 Закону України "Про господарські товариства" контроль за діяльністю дирекції (директора) това­риства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією.

Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю това­риства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випадках, встановлених ста­тутом і законом товариства, може призначатися аудиторська перевірка.

Лекція 10. Об’єкти цивільних прав. Порядок передачі прав за цінними паперами(2год)

1. Поняття та види об’єктів цивільних прав.

2. Поняття та класифікація речей у цивільному праві.

3. Гроші та цінні папери як об’єкти цивільних прав.

Література

1. Цивільне право в схемах. Навчальний посібник/ Матвєєв П.С., Бірюков В.І. – К.: Алерта, 2013 – 256 с.
Нотаріат України. Навчальний посібник до іспитів/ Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2013

2. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0

3. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014

1. Відповідно до ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини). Внаслідок врегулювання цих відносин нормами цивільного законодавства вони набувають об'єктивної правової форми цивільного правовідношення, елементами якого є певні суб'єкти і об'єкти. Кожне правовідношення виникає з приводу конкретних матеріальних або нематеріальних благ, які в юридичній доктрині та в законодавстві визнаються об'єктами цивільних прав. Відтак об'єкти цивільних прав водночас є об'єктами цивільних правовідносин. Оскільки ж юридичним змістом цивільних правовідносин є права та обов'язки їх учасників щодо матеріальних та нематеріальних благ, то об'єкти цивільних прав є також об'єктами цивільних обов'язків з тією особливістю, що учасник цивільних правовідносин, якому належить конкретне цивільне право, вважається суб'єктом права, а учасник, на якого покладено відповідний обов'язок щодо носія права (зокрема утримуватися від порушення цього права, вчинити певні дії на користь носія права) - є суб'єктом цього обов'язку.

Отже, об'єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) є все те, на що спрямоване суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок учасників цивільних правовідносин, тобто все те, з приводу чого виникає, змінюється чи припиняється цивільне правовідношення.

У цивільному законодавстві відсутнє визначення поняття об'єктів цивільного права. Натомість у ст. 177 ЦК визначається орієнтовний перелік об'єктів, які можуть бути поділені за певними об'єднуючими рисами на окремі відносно самостійні групи (види):

1) речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права;

2) результати робіт і послуги;

3) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

4) інформація;

5) інші матеріальні і нематеріальні блага.

Такий поділ об'єктів цивільних прав має практичне значення, яке полягає в тому, що з огляду на їх особливості законодавець встановлює для них відповідний правовий режим, ступінь та умови їх оборотоздатності, способи захисту порушених суб'єктивних прав на ці об'єкти тощо.

Об'єкти цивільних прав можуть перебувати як у стані статики, наприклад право власності на ту чи іншу річ, так і в стані динаміки, наприклад у разі переходу речі від одних осіб до інших за договорами, в порядку спадкування тощо. Таким чином оборотоздатність об'єктів цивільних прав реалізується у процесі їх динаміки. Однак не усі об'єкти цивільних прав можуть відчужуватися. Невідчужуваними є окремі особисті немайнові блага, наприклад здоров'я, життя, честь, гідність, ділова репутація, право авторства на літературні, художні та інші твори.

В юридичній доктрині давно утвердилася позиція про різноманітність форм цивільного обігу (обороту) об'єктів цивільних прав, переходу їх від одних осіб до інших. Особливо поширеними підставами такого обігу цивільних благ є сингулярне (часткове) та універсальне правонаступництво, Так, при сингулярному право наступництві, яке виникає, як правило, на підставі укладених договорів, від однієї особи (правоволодільця) переходять до іншої особи (правонаступника) лише певні конкретні права та обов'язки. Універсальне правонаступництво, яке виникає у разі успадкування або реорганізації юридичної особи, забезпечує перехід усієї сукупності прав та обов'язків правоволодільця до правонаступника.

Залежно від значимості для суспільства тих чи інших об'єктів цивільних прав кожна держава встановлює для них неоднаковий правовий режим.

У ЦК проголошується презумпція вільної оборотоздатності (вільного відчуження або переходу в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином) об'єктів цивільних прав, за винятком тих випадків, коли вони вилучені з цивільного обороту або є невіддільними від фізичної чи юридичної особи.

Законодавець встановлює в ч. 2 ст. 178 ЦК правові гарантії недопущення довільного обмеження оборотоздатності об'єктів цивільних прав. По-перше, об'єкти, вилучені з цивільного обороту, мають бути прямо встановлені у законі. По-друге, законом також встановлюються види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено оборотоздатні).

У наведеній статті фактично закріплений давно сформульований у цивільному праві поділ об'єктів цивільних прав за ступенем їх оборотоздатності (обігу) на три види:

1) об'єкти, які вільно обертаються;

2) об'єкти, які обмежені в обороті;

3) об'єкти, які вилучені з обороту.

До об'єктів, які обмежені в обороті, зокрема, належать ті з них, для правочинів з якими необхідне одержання спеціального дозволу (ліцензії), наприклад для торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, для правочинів з банківськими металами і валютними цінностями, зі спортивною та мисливською зброєю.

Законодавством визначаються об'єкти, вилучені з цивільного обороту. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики перебувають лише у державній власності і є вилученими з цивільного обороту. Вилучені з вільного цивільного обороту об'єкти культурно-історичної спадщини, природно-заповідного фонду, визначені законами України "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону навколишнього природного середовища".

Є підстави вважати вилученими з цивільного обороту об'єкти права виключної власності Українського народу як земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони (ст. 13 Конституції України). Дія наведеної норми поширюється на перераховані об'єкти в цілому, а не на їх складові частини, оскільки, наприклад, окремі земельні ділянки у певних розмірах можуть бути у власності громадян та юридичних осіб.

2. Основним і найбільш поширеним об'єктом цивільних прав є речі. Речі — це об'єкти матеріального світу, які призначені задовольняти потреби людини і стосовно яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки. Юридичне значення мають лише ті речі, які мають корисні властивості, що дозволяє їх експлуатувати. До речей відносять і окремі види енергії (атомна, електрична, теплова тощо). Гази і рідина в правовому розумінні також є речами, якщо вони виділені із загальної маси. Наприк­лад, кисень в балоні є річчю, хоча взагалі кисень як складовий елемент земної атмосфери не може бути об'єктом цивільного права. Саме речі є предметом (об'єктом) таких договорів, як купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, найм та ін.

Класифікація речей проводиться за різними підставами і має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення.

Правовий режим речей — це встановлений в законодавстві порядок набуття, користування та відчуження речей як об'єктів цивільного права.

За оборотоздатністю речі поділяються на:

речі, вилучені з обігу. Відчуження таких речей за загальним
правилом не дозволяється. Вони не можуть бути предметом
цивільно-правових правочинів. Наприклад, зброя стратегічного
призначення, порнографічні видання, підроблені грошові знаки,
об'єкти державної власності, що перебувають в громадському
користуванні — шляхи, річки, національні бібліотеки тощо;

речі, обмежені в обігу. Вони можуть належати і набуватися
лише певними учасниками цивільного обігу, і їх перебування
в обігу регламентується спеціальними правилами. Обмеження
в обігу таких речей пов'язане, як правило, з мотивами державної
чи суспільної безпеки. Так, встановлено спеціальний правовий
режим щодо вогнепальної мисливської зброї, газової зброї,
сильнодіючих отрут тощо;

речі, які вільно перебувають в обігу. Ці речі можуть відчу­
жуватися, переходити у власність будь-якого суб'єкта цивільних
правовідносин без обмежень. В умовах ринкової економіки біль­
шість речей належать саме до цієї категорії.

Наука цивільного права розрізняє такі основні класи речей:

• нерухомі і рухомі.

До нерухомих речей належать земельні ділянки, багаторічні насадження, будівлі та споруди, тобто такі об'єкти, переміщення яких у просторі неможливе без певних пошкоджень, а також майно, яке за своєю суттю є рухомим, але законодавець відно­сить його за статусом до нерухомого (морські та повітряні судна, космічні об'єкти).

Особливостями правового режиму нерухомості є спеціальні правила укладення правочинів з нерухомістю (нотаріальна форма, державна реєстрація), виконання зобов'язання про пере-дання нерухомого майна за місцем його знаходження (ст. 532), більш тривалі строки набувальноі давності порівняно із рухомим майном (ст. 344), державна реєстрація речових прав (ст. 182 ЦК). Мета державної реєстрації полягає у веденні єдиного об­ліку нерухомості, а також у виключенні можливості укладення кількох договорів різними суб'єктами на один і той самий об'єкт;

• родові та індивідуально-визначені.

Родові речі характеризуються ознаками, загальними для речей такого ж роду: мірою, вагою, числом (цукор, порох, зерно, цегла). Загибель родової речі не звільняє боржника від виконан­ня зобов'язання в натурі. Якщо на елеваторі згоріло зерно, це не звільняє зберігача від обов'язку повернути власнику таку ж кількість зерна певного найменування, вологості, забрудненості, яка була здана на зберігання. Невипадково римському праву було відоме правило — resnonpereunt(родові речі не гинуть).

Речі, наділені особливими, тільки їм властивими ознаками, що дозволяють виділити їх з маси однорідних речей, є індиві­дуально визначеними. Правове значення цього поділу полягає в тому, що предметом одних договорів можуть бути виключно речі, визначені індивідуальними ознаками (майновий найм, по­зичка), а інших — тільки речі, визначені родовими ознаками (контрактація, позика), а в окремих договорах предметом можуть бути речі, визначені як індивідуальними, так і родовими озна­ками (купівля-продаж міна, зберігання).

Зважимо, що така класифікація є досить умовною. За певних обставин родові речі можуть переходити в категорію індивіду­ально визначених. Так, звичайний стілець в магазині є річчю родовою, але після того, як він був придбаний організацією і отримав певний інвентаризаційний жетон, стілець перетворився на річ індивідуально визначену. І, навпаки, якщо довірена особа отримала доручення придбати на аукціоні сучасного живопису будь-яку картину українського майстра, то в цьому разі пред­метом договору буде річ родова, хоча кожна картина належить до категорії індивідуально визначених речей;

Дата добавления: 2014-12-25