Процесуального порядку

Нарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен

Важеним ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не

пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звіль-

нення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю

або перебування його у відпустці, і не може бути накладене пізніше

шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплі-

зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. За

кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише

одне дисциплінарне стягнення. У разі незгоди працівника із заходами

застосування дисциплінарного стягнення він може оскаржити таке

рішення у порядку, встановленому чинним законодавством.

3. Матеріальна відповідальність працівників сільськогоспо-

дарських підприємств

Матеріальна відповідальність – це обов'язок однієї сторони —

працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, запо-

діяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежно-

го виконання трудових обов'язків.

Матеріальній відповідальності властиві наступні ознаки: 1)

підставою відповідальності є вчинене майнове правопорушення при

виконанні трудових обов’язків; 2) передбачається нормами трудового

права; 3) спирається на державний примус, проте існує можливість й

добровільного відшкодування заподіяної шкоди; 3) виражається у

обов’язку особи зазнати втрат майнового характеру; 4) носить двосто-

ронній взаємний характер (складовими частинами її є: матеріальна

відповідальність працівників і матеріальна відповідальність роботода-

вця); 5) здійснюється за умови додержання певного процедурно-

Матеріальну відповідальність працівників потрібно відрізняти

від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного пра-

ва: 1) матеріальна відповідальність виникає при заподіянні шкоди

тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудо-

вих обов'язків; 2) у трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки

пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі - не більше

середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду, за

винятком випадків, передбачених законодавством (недотримані дохо-

ди або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкоду-

ванню не підлягають); 3) межі матеріальної відповідальності праців-

ників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому

заподіяна шкода, характеру трудової функції, чого немає в цивільному

праві; 5) за нормами трудового права працівники звільняються від ма-

теріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до ка-

тегорії нормального виробничо-господарського ризику; 6) тягар дове-

дення наявності підстави й умов матеріальної відповідальності пра-

цівника лежить на власникові або уповноваженому ним органі (ст. 138

Кодексу законів України про працю України), тобто діє презумпція

невинності працівника, в той час як у цивільному праві встановлена

презумпція вини заподіювана шкоди.

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно

від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або

кримінальної відповідальності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її

повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним

органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рів-

ноцінне майно або полагодити пошкоджене.

Трудове законодавство передбачає обмежену, повну і підви-

щену матеріальну відповідальність працівників.

Обмежена матеріальна відповідальність є основним, універ-

сальним видом матеріальної відповідальності працівників за трудовим

правом. За правилами ст. 132 Кодексу законів України про працю

України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при

виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна

шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної

шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім ви-

падків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей

заробіток розмірі.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячно-

го заробітку він визначається відповідно до затвердженого постано-

вою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Порядку

обчислення середньої заробітної плати (із змін. і доп.), а саме виходя-

чи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують ви-

рішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично

відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше 2 місяців, а

в разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не

працював або справа вирішується після його звільнення, — виходячи з

виплат за попередні 2 місяці роботи на даному підприємстві (п. 4 по-

станови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. в

ред. постанови Пленуму від 28 березня 1997 р. №31).

Стаття 133 Кодексу законів про працю України передбачає ви-

падки обмеженої матеріальної відповідальності працівників:

1) працівники — за псування або знищення через недбалість ма-

теріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірю-

вальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих

підприємством, установою, організацією працівнику в користування;

такі цінності можуть бути видані будь-якому працівникові. Видача

повинна бути оформлена документально і засвідчуватися підписом

працівника;

2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні заступники,

керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні

шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими випла-

тами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи

грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання

простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищен-

ню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей. Зазначені служ-

бові особи несуть матеріальну відповідальність за ту частину шкоди,

яка не відшкодована її безпосередніми заподіювачами.

Повна матеріальна відповідальність – це покладення на пра-

цівника обов’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству

шкоду без обмеження будь-якою межею. Така відповідальність перед-

бачена ст. 134 Кодексу законів про працю України. Перелік підстав

притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в

цій статті, є вичерпним.

Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному

розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, у випадках, коли: 1)

між працівником і підприємством, установою, організацією згідно зі

ст. 135 Кодексу законів про працю України укладено письмовий дого-

вір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідаль-

ності за забезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих

йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності

були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за ін-

шими разовими документами; 3) шкоду завдано діями працівника, які

мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4)

шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоду

завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям ма-

теріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх ви-

готовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціаль-

ного одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в

користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладе-

но повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм-

ству при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоду завдано не при ви-

конанні трудових обов'язків; 8) службова особа винна в незаконному

звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник

підприємства всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті за-

робітної плати понад один місяць.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову

практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємст-

вам, установам, організаціям їх працівникам» від 29 грудня 1992 р.

вказав, що при вирішенні питання про матеріальну відповідальність

на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприєм-

ством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної

відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей

(недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей,

необхідно перевірити, чи належить відповідач до категорії працівни-

ків, з якими згідно зі ст. 135 Кодексу законів про працю України може

бути укладений такий договір, та чи був він укладений.

Наприклад, при прийнятті на роботу комірника, який працює на

сільськогосподарському підприємстві, повинен укладатися письмовий

договір про повну матеріальну відповідальність, і у разі відсутності

такого договору така особа не може нести повну матеріальну відпові-

дальність. Крім того, слід звернути увагу на ту обставину, що на осно-

ві договору про повну матеріальну відповідальність, така відповідаль-

ність можлива лише за збереження майна, переданого працівнику. За

відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бу-

ти покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згід-

но з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе мате-

ріальної відповідальності у відповідному розмірі шкоди.

Матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також

працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються випу-

ском сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недоста-

чею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції. Матеріа-

льна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у

випадках, передбачених окремими законодавчими актами. Така відпо-

відальність на працівника може бути покладена, зокрема, за шкоду,

заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобі-

льного транспорту; одержанням службовою особою премій внаслідок

зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт; за шкоду,

заподіяну розкраданням, недостачею, понаднормативними витратами

валютних цінностей; заподіяну касиром через незабезпечення цілості

матеріальних цінностей та іншими винними діями.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі,

знищення (псування) матеріальних цінностей визначається постано-

вою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, згідно з

якою розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування)

матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цін-

ностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50

відсотків від балансової вартості на момент встановлення такого фак-

ту з урахуванням індексів інфляції, які щомісячно визначає Міністерс-

тво статистики, відповідного розміру податку на добавлену вартість та

розміру акцизного збору.

Цією ж постановою встановлюється у сільськогосподарських

підприємствах ще один вид матеріальної відповідальності — підви-

щена. Підвищена матеріальна відповідальність встановлюється п. 5

зазначеного Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, не-

стачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. У разі розкрадан-

ня чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними

цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуван-

ням коефіцієнта 1,5.

Органами управління в господарствах може бути дозволено

особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней,

овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рів-

ноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за по-

даними позовами, якщо вони повернули худобу, або виплатили її вар-

тість.

4. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо-

діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, за-

вдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відповіда-

льність за порушення аграрного й іншого законодавства передбачена в

основному нормами, що містяться в цивільному, земельному й аграр-

ному законодавствах. Вона полягає в повному відшкодуванні заподія-

них збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство

закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розріз-

Дата добавления: 2014-12-25