Лин тощо), ловити рибу у водоймах загального користування, тобто в

Ва.

Поширюватиметься природноресурсове право, а не аграрне.

Щоправда, це право поширюється тільки на тварин, яких за зов-

нішніми ознаками неможливо відрізнити від диких. Наприклад, риба,

яка внаслідок повені потрапила з сільськогосподарського ставку до

річки, відразу перестає бути об'єктом аграрного права і стає об'єктом

природноресурсового права. Але, якщо йдеться про корову, вівцю чи

інших сільськогосподарських тварин, яких легко можна відрізнити від

диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут діє ст. 340 ЦК, згідно з

якою особа, що затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана

негайно повідомити про це власника і повернути її. Тобто на такі тва-

рини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного законодавст-

Відповідно до ст. 4 Закону «Про тваринний світ» встановлю-

ються 2 правових режими диких тварин: загальнодержавного й місце-

вого значення. До об'єктів тваринного світу загальнодержавного зна-

чення належать ті тварини, що перебувають у державній власності, а

також ті, які перебувають у комунальній чи приватній власності, але

визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення. До

об'єктів тваринного світу місцевого значення належать ті тварини ко-

мунальної та приватної власності, які не визнані об'єктами тваринного

світу загальнодержавного значення.

Статті 16 та 17 Закону «Про тваринний світ» визначають фак-

тичні ознаки розмежування загального та спеціального використання

тваринного світу. Згідно з Законом, загальне використання об'єктів

тваринного світу здійснюється без вилучення їх із природного сере-

довища (за винятком любительського і спортивного рибальства у вод-

них об'єктах загального користування в межах, установлених законо-

давством обсягів безоплатного вилову — цей вид використання тва-

ринного світу належить до загального), а також без знищення тварин,

руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, му-

рашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування

тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об'єктів тваринного світу на-

лежать усі види використання (за винятком любительського і спорти-

вного рибальства у водоймах загального користування), що здійсню-

ються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середо-

вища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання

об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір. Су-

б'єкти аграрного права можуть у порядку загального використання

тваринного світу послуговуватися корисними властивостями життєді-

яльності тварин (природних санітарів середовища, запилювачів рос-

усіх водоймах, що перебувають у державній власності і не закріплені

на праві спеціального використання іншим особам, здійснювати інші

види використання об'єктів тваринного світу без вилучення їх з при-

родної волі чи знищення. Для охорони тварин і підтримування еколо-

гічної рівноваги право спеціального використання об'єктів тваринного

світу може бути обмежене чи заборонене на певних територіях та в

певні строки органами Мінприроди.

З точки зору аграрного права, цікавим є співвідношення припи-

сів законодавства про тваринний світ і про захист рослин. Річ у тому,

що відповідно до Закону України «Про захист рослин», суб'єкти агра-

рного права зобов'язані своєчасно провадити комплекс профілактич-

них і винищувальних заходів щодо боротьби із дикими тваринами, що

є шкідниками сільського господарства. А згідно із Законом «Про тва-

ринний світ», знищення диких тварин, хай навіть і шкідників сільсь-

кого господарства, належить до спеціального використання тваринно-

го світу і потребує отримання спеціального дозволу й внесення збору.

Відповідно до цього Закону і ховрахи, і миші та пацюки, навіть павуки

та комарі є об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення і

на їх знищення треба оформляти спеціальний дозвіл. Зрозуміло, що

цю вимогу ніде не виконують. Більше того, якби раптом десь це пи-

тання порушилось, будь-який державний орган виправдав би знищен-

ня таких тварин без отримання дозволу на їх спеціальне використання.

Виникає питання: на яких правових підставах? Ця проблема регулю-

ється аграрно-правовим звичаєм, неписаним правилом поведінки, яке

також є джерелом аграрного права. Можливість застосування право-

вих звичаїв у вітчизняній правовій системі прямо закріплене у ст. 7

ЦК. І хоча за загальним правилом звичай не може суперечити право-

вим актам, для аграрного і природноресурсового права робиться виня-

ток у ст. 333 ЦК: добування тварин може регулюватися не законом, а

місцевим правовим звичаєм. Правовий звичай, який дозволяє знищу-

вати шкідників сільського господарства без оформлення дозволу на

спеціальне використання об'єктів тваринного світу, суперечить поло-

женням Закону «Про тваринний світ» але має переважну юридичну

силу перед ним, поза-як він реально виконується на практиці і забез-

печується юридичним примусом державного апарату. Положення пи-

саного права про заборону знищення шкідників сільського господарс-

тва без оформлення відповідного дозволу фактично не виконуються,

поза-як суперечать закріпленому в аграрному праві України правово-

Дата добавления: 2014-12-25