Користування

Ми.

Чення.

Статті 9 і 10 Закону «Про рослинний світ» визначають фактичні

ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин.

Такою ознакою є збирання рослинних ресурсів для підприємницької

діяльності. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального

використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну

сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, засто-

совувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони

мають право навіть продавати зібрані в порядку загального викорис-

тання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Заборо-

няється в порядку загального використання збирати наркотиковмісні

рослини та їх частини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть

обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження при-

родних ресурсів, різкого зменшення популяційної і ценотичної різно-

манітності.

Спеціальне використання рослинного світу суб'єкти аграрного

права здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збирання лі-

карських рослин, заготівлі деревини під час рубок головного користу-

вання, заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків,

квітів, ягід, інших плодів, лісової підстилки, очерету, сіна, випасання

худоби. Воно потребує дозволу, який видається згідно з порядком ви-

дачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і вста-

новлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення,

затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня

1992 р. № 459. Такі дозволи видаються в межах лімітів, які встанов-

люються Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного

значення і місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого

значення. Положення про порядок установлення лімітів на спеціальне

використання природних ресурсів загальнодержавного значення за-

тверджене вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів. Ліміти

визначаються на підставі нормативів спеціального використання рос-

линних ресурсів, які встановлюються органами Мінприроди згідно з

Інструкцією про порядок установлення нормативів спеціального ви-

користання природних рослинних ресурсів, затвердженою наказом

Мінекоресурсів від 12 лютого 2002 р. № 61. Дозвіл на спеціальне ви-

користання рослинних ресурсів загальнодержавного значення вида-

ють органи Мінприроди, рослинних ресурсів місцевого значення —

місцеві ради за погодженням з органами Мінприроди на місцях Дозвіл

на спеціальне використання рослинних ресурсів, занесених до Черво-

ної книги України, видає Мінприроди згідно з Інструкцією про поря-

док видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин,

занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінри-

роди від 1 лютого 1993 р. № 3.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на

праві власності не регулюється Законом України «Про рослинний

світ», але, згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК, право власності на земельну ділянку

поширюється і на об'єкти рослинного світу, що на ній знаходяться.

Тобто суб'єкти аграрного права — власники земельних ділянок — є

водночас власниками об'єктів рослинного світу в межах своїх земель-

них ділянок. Закон України «Про рослинний світ» передбачає, що вла-

сники земельних ділянок не сплачують збір за спеціальне використан-

ня рослинних ресурсів, позаяк сплачують плату за землю. Дозволом

на спеціальне використання рослинних ресурсів у цьому разі буде

державний акт про право власності на землю.

6. Правове регулювання лісокористування в сільському госпо-

дарстві

Лісові ресурси у вигляді деревини, технічної сировини, харчо-

вих, кормових, лікарських та інших продуктів лісу широко використо-

вуються у сільськогосподарській діяльності. Правовідносини, пов'яза-

ні з використанням лісових ресурсів у сільському господарстві, регу-

люються, насамперед, Лісовим кодексом України, законами України

«Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд» та іншими

законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами.

Стаття 3 Лісового кодексу так визначає поняття лісу: це — су-

купність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники,

тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своє-

му розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і

на довкілля. Як бачимо, ліс є природним комплексом, який охоплює

землі, надра, води, атмосферне повітря, об'єкти рослинного й тварин-

ного світу, інші природні компоненти у їх екологічних взаємозв'язках.

Специфіка правового регулювання природних комплексів полягає в

тому, що використання природних ресурсів у їх межах окрім відпові-

дно земельного, гірничого, водного, атмосфероохоронного законодав-

ства, законодавства про тваринний і рослинний світ регулюється та-

кож спеціальним законодавством про цей природний комплекс: у на-

шому випадку — лісовим. Ресурси лісу, будучи об'єктом регулювання

відповідних галузей природноресурсового законодавства.

Стаття 36 Лісового кодексу поділяє ліси України за екологічним

і господарським значенням на 2 групи. До першої належать ліси, що

виконують переважно природоохоронні функції, зокрема сільськогос-

подарські протиерозійні, приполонинні, захисні лісосмуги. До другої

— ліси, котрі поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і

для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості

використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористу-

вання. Правовий режим лісів першої групи суворіший і вимагає обме-

ження в їх межах господарської діяльності.

Статті 49 і 50 Лісового кодексу вирізняють фактичні ознаки

розмежування загального і спеціального використання лісових ресур-

сів. Критерієм такого розмежування є обсяги використання лісових

ресурсів. У порядку загального використання лісових ресурсів, суб'єк-

ти аграрного права мають право вільно перебувати в лісах, безкошто-

вно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, кві-

ти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Оскільки ліс є природним ком-

плексом, в розмежуванні загального і спеціального використання лі-

сових ресурсів користуються також положенням законодавчих актів

про окремі види природних ресурсів, що входять до лісової екосисте-

Умовою спеціального використання лісових ресурсів є отри-

мання земельної ділянки лісового фонду в користування чи у влас-

ність. Така ділянка лісового фонду може надаватися одночасно кіль-

ком лісокористувачам. На праві спеціального використання лісових

ресурсів можна: заготовляти деревину під час рубок головного лісо-

користування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень,

луб, кора, деревна зелень тощо). Правовий режим спеціального лісо-

користування є похідним від правового режиму спеціального земле-

Щодо спеціального використання лісу на праві власності, то Лі-

совий кодекс України у ст. 6 проголосив всі ліси виключно власністю

держави. Водночас, положення Лісового кодексу України суперечить

положенням ст. ст. 56 і 79 Земельного кодексу України, за якими зе-

мельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га держава

може передавати у приватну власність фізичним та юридичним осо-

бам у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Оскільки право власності на земельну ділянку поширюється і на ліси,

що на ній розташовані, суб'єкти аграрного права, які отримали від

держави у приватну власність ділянку лісу площею 5 га, можуть доку-

пити у суб'єктів права приватної власності необмежену кількість зе-

мель лісового фонду. Це положення хоч і суперечить Лісовому кодек-

су України, але діє, тому що Земельний кодекс України має переважну

правову силу. Отже, ліси в необмеженій кількості можуть перебувати

у приватній власності суб'єктів аграрного права. Власність на ліси дає

цим суб'єктам можливість здійснювати лісокористування, не отриму-

ючи спеціальних дозволів за Лісовим кодексом України.

Якщо земельні ділянки лісового фонду передаються не у влас-

ність, а на праві постійного чи тимчасового землекористування (в то-

му числі оренди), то, окрім документів, що посвідчують право спеціа-

льного використання земельної ділянки лісового фонду (державний

акт чи договір), треба отримати також і дозвіл на спеціальне викорис-

тання лісових ресурсів. Відповідно до ст. 51 Лісового кодексу України

розрізняються 2 види таких дозволів: лісорубний квиток (ордер) і лі-

совий квиток. На відведених земельних ділянках лісового фонду мож-

на використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний до-

звіл.

Згідно з Правилами відпуску деревини на пні в лісах України,

затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня

1999 р. № 1378, лісорубний квиток видається на рубку деревини і за-

готівлю живиці. Лісорубний квиток на рубки головного користування

та заготівлю живиці видається на підставі встановлених лімітів лісо-

користування органами Державного комітету лісового господарства

України. На інші рубки лісові квитки видаються державними лісогос-

подарськими підприємствами, що є постійними лісокористувачами.

Населення одержує від зазначених органів ордер на дрібний (до 10

куб. м) відпуск деревини на пні. Лісовий квиток видають державні

лісогосподарські підприємства за рішенням місцевих рад для здійс-

нення інших видів лісокористування.

На сільськогосподарські угіддя, передані для потреб лісового

господарства, не поширюється дія лісового законодавства — вони ви-

користовуються відповідно до загальних норм аграрного права. Побі-

чна сільськогосподарська діяльність у лісах регулюється Порядком

заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісо-

вих користувань в лісах України, затвердженим постановою Кабінету

Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449. Зокрема, місця розмі-

щення вуликів і пасік для бджільництва визначаються для суб'єктів

аграрного права постійними лісокористувачами з урахуванням умов

ведення лісового господарства та спеціального використання лісових

ресурсів. На ділянках для розміщення вуликів і пасік дозволяється

спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубу-

вання дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних діля-

нок лісового фонду. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку

людей забороняється.

Для сінокосіння можна використовувати незаліснені зруби, га-

лявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очіку-

ється природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі

сіна можна користуватися міжряддями лісових культур, плантацій,

зрідженими лісонасадженнями. Початком заготівлі сіна на природних

злакових травостоях є фаза колосіння, а бобових трав — фаза бутоні-

зації — початок цвітіння. У разі наявності у травостої видів рослин,

занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визнача-

ється за погодженням з органом Мінприроди; термін сінокосіння — в

лісовому квитку.

Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не

вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не за-

вдає цим землям шкоди. Місця та термін випасання худоби визнача-

ються в лісовому квитку. Випасання худоби в лісах з використанням

собак або без пастуха (крім огороджених ділянок чи на прив'язі) забо-

роняється. Власники худоби зобов'язані дотримуватися вказівок по-

стійних лісокористувачів щодо порядку її випасання.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у

лісах другої групи, при чому на одній і тій самій площі — не частіше

одного разу на 5 років. Збирання лісової підстилки забороняється на

лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на

ділянках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмно-

ження грибів. Терміни збирання лісової підстилки і заготівлі очерету

визначаються в лісовому квитку.

Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогоспо-

дарської діяльності, крім розміщення пасік, передбачає сплату збору

за спеціальне використання лісових ресурсів. Розмір збору визнача-

ється відповідно до встановлених лімітів і такс на деревину. Його

сплата регулюється Порядком справляння збору за спеціальне викори-

стання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісо-

вого фонду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від

Дата добавления: 2014-12-25