О.П. Полесская 5 страница

Ґрунтовні знання історії європейських народів і, насамперед, звичайно, України і Росії дозволив йому аргументовано говорити про об'єктивні закони та закономірності, яким підпорядковується полі­тичне життя націй, народностей, етносів.

Один з таких базових законів можна назвати законом суверенізації. Суть його М. Грушевський виклав досить виразно й лаконічно: "цілко­вита самостійність і незалежність..." З цього положення випливає:

по-перше, що прагнення до національної самостійності у своїй глибинній основі не є наслідком чиєїсь суб'єктивності, особистої волі, а об'єктивною логікою життя, викликаною об'єктивними ж потребами, необхідністю саморозвитку;

по-друге, самостійність і незалежність народу Грушевський пов'язував не лише з його територіальними володіннями, а й з певни­ми нахилами народних мас. Він один з перших палких прихильників національних свобод висловив думку про те, що незалежність осо­бистості неможлива 5ез таких її задатків, як здатність до розвитку підвалин громадянськості, уміння бути компетентним і відповідаль­ним громадянином своєї країни.

Розділ № 2. Основні віхи світової та вітчизняної політичної думки.

Тема № 8. Суспільно-політичні доктрини сучасності.

Лекція № 4.

Тема: Суспільно-політичні доктрини сучасності.

МЕТА: в ході лекції розкрити сутність та зміст наступних проблем, понять та категорій політології: місце суспільно-політичних доктрин в політичному житті. Історія розвитку (Платон, Аристотель, Цицерон, Макіавеллі, Ніцше та ін.) та сучасний зміст неоконсерватизму як доктрини захисту традицій та одвічних цінностей. Історія розвитку (Д. Локк,Ш. Монтеск є, І. Кант, А. Сміт, В. Гумбольт, А. Токвіль) та зміст сучасного лібералізму. Соціал-демократія – доктрина соціальної справедливості.

ЛІТЕРАТУРА

1.Американский либерализм в 80-е годы: поиски альтернатив:Реф.сб./Сост.К.Г.Бойко,П.В.Гладков,-М.,1986.

2.Оганесян А.К. Соцыальная этика американского неоконсерватизма.М.,1990.

3.Соболь О.Н., Ермоленко А.Н.”Неоконсервативная революция”:лозунги и реальность.Киев,1990.

4.Матц У. Идеологии как детерминанта политики в в эпоху модерна // Полис. 1992 №1-2.

5.Політологія / За ред. О.І.Семківа.-Львів, 1994.-с 445-461.

6.Політологія: Курс лекцій/За ред.: І.С. дзюбка.-К.,1993.-с.218-241.

1. Місце суспільно-політичних доктрин в політичному житті.

2. Неоконсерватизм, як доктрина захисту традицій і одвічних цінностей.

3. Сучасний лібералізм.

4. Соціал-демократична доктрина.

1.Місце суспільно-політичних доктрин в політичному житті. Основою програмних настанов політичних партій і суспільно-I політичних рухів є різноманітні суспільно-політичні доктри­ни. Йдеться про вихідні принципи діяльності суб'єктів політичного процесу. Ці доктрини виходять з існуючих політичних ідеологій. В них відображене таке бачення суспільного і державного устрою, яке відповідає інтересам соціальних груп. що стоять за тими чи іншими партіями і рухами.

Суспільно-політичні доктрини не зводяться лише до розкриття природи і механізмів влади в її інституціона-лістському, нормативному та ідейному аспектах, хоча і не виключають їх. Проблема владних відносин і механізмів у доктринах розглядається з точки зору досягнення певних політичних інтересів, утвердження і зміцнення адекватного цим інтересам суспільного, в тому числі державного устрою.

Саме таким є неоконсерватизм і сучасний лібералізм, соціал-демократичний і марксистський соціалізм, концепції "нових лівих", сучасні клерикальні та альтернативні докт­рини. Кожна з них включає в себе з тими або іншими наголосами основні цінності як соціально-політичні орієн­тири, погляди і настанови щодо оптимальної організації економіки та інших сфер життя. Складовою частиною є також певна концепція політики, взаємодії та співвідношення особи, суспільства і держави, ставлення до сучасного нау­ково-технічного прогресу, визначення шляхів і засобів до­сягнення політичних цілей.

Суспільно-політичні доктрини — невід'ємна складова частина політичної системи суспільства. Їхня функціональна роль неоднозначна і має кілька аспектів. Насамперед су­спільно-політичні доктрини визначають політичний курс, стратегію і тактику тих чи інших партій і суспільно-політичних рухів, їхню діяльність як суб'єктів політичного процесу. Доктрини знаходять своє відображення в програмах і політичних платформах партій та суспільно-політичних рухів і є істотною умовою дієвості їх зусиль у виборчих кампаніях. Без перебільшення можна сказати, що вони І визначають електоральну поведінку громадян. Якість суспільно-політичних доктрин є відображенням зрілості політичних партій і рухів.

В основі тих або інших доктрин лежать різні світоглядні позиції, різні методи пізнання світу, пошуки шляхів його вдосконалення. Всі ці доктрини потрібно оцінювати з позицій загальнолюдських цінностей, демократії і гуманізму. Тільки політична практика може дати відповідь на те, які з них життєздатні і відповідають потребам людського прогресу.

2.Неоконсерватизм як доктрина захисту традиції і одвічних цінностей. З кінця 70-х років найбільш популярною політологічною і концепцією стає неоконсерватизм. Загалом консервативна тенденція іде від таких різних за своїми позиціями мисли­телів, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Макіавсллі, Ніцше та ін. Писемна історія консерватизму починається з часів Великої Французької революції кінця XVIII ст. З першої половини XIX ст. консерватизм виступає як ідейно-політична доктрина, що відображала здебільшого інтереси дворянства в його боротьбі проти буржуазії. Пізніше, сприйнявши окремі положення класичного лібералізму, консерватизм стає ідей­но-політичною платформою окремих фракцій буржуазії. Він виступає також як захисна реакція середніх і дрібних підприємців перед невблаганним динамізмом капіталістич­ного розвитку, що загрожував їх існуванню.

В цілому консерватизм спрямований на збереження, підтримку таких, що історично склалися, форм державного і суспільного життя, насамперед морально-правових його засад. Він спирається на певні стереотипи масової свідомості і традиціоналістські уявлення, завдяки чому має широку соціальну базу серед представників різних верств. На користь консерватизму "працюють" негативні явища, що супровод­жують суспільний прогрес.

Сучасний консерватизм немає стрункої ідеології. Вся система його цінностей ґрунтується на впев­неності, що минуле краще, ніж сьогодення. Звідси прагнення до змін, але ретроградних. Все це визначає основні риси світосприйняття консерватизму (Г.-К. Кальтенбруннер). Пер­ша з них — спадкоємність як вірність традиціям і цінностям, а отже, турбота про створення умов, за яких традиції і спадкоємність були б сприйняті й реалізовані суспільством. Далі, стабільність як головна умова ствердження істотної цінності орієнтації людини. Мається на увазі і така риса, як порядок, який забезпечується суспільними інститутами. Звідси необхідність протистояти згубному процесу звільнення людини від інституційно обґрунтованого порядку. Істотна і така риса, як державний авторитет. Йдеться про те, що порядок, ґрунтуючись на лояльності громадян, потребує захисту державного суверенітету. Тому держава повинна бути не тільки сильною. Вона призначена стати провідником єдиної, чітко вираженої політичної волі. Важливою рисою є також принцип свободи — здатності здійснювати індивіду­альну і суспільну ініціативу в межах, які допускаються ієрархічним порядком.

Згідно з таким світосприйняттям, формуються погляди на основоположні явища політичного життя. Підкреслюється, що влада не може бути підпорядкована якимсь функціо­нальним цілям — соціальній справедливості, рівності, свободі тощо. Зміст її існування лише в тому, щоб командувати і примушувати тих, хто в іншому випадку займався б реформами і руйнуванням (Р. Скрутон). Міцність та ефек­тивність державної влади залежить від того, якою мірою їй вдається пов'язати в своїй політиці авторитет і традиції.

Протиставлення держави і громадянського суспільства вважається згубним. Звідси зневажливе ставлення до лібе­рально-реформістської "держави загального добробуту". Вона вважається шкідливою, оскільки розкладає і пригнічує волю індивідів і свій власний авторитет. Суспільна напруга, незадоволення знімаються не рівністю, а наданням законної сили нерівності. Власність розглядається як основа розкриття людиною її соціальної сутності. Серед інших постулатів виділяються природна і одвічна (фізична і розумова) нерівність людей; необхідність суспільних класів і груп, а отже, безглуздя спроб соціального зрівняння за допомогою закону; недосконалість правління більшості, яка схильна до потенціальної тиранії; необхідність активної участі аристократії в державному управлінні; важ­лива роль приватної власності як гаранта особистої свободи і соціального порядку.

Щодо політичної сфери, то тут проголошується ідея звуження зворотного зв'язку, тобто можливості громадян впливати на політичні процеси. Звідси апеляція до "сильної" в політичному плані держави. Основний наголос робиться на функції прямого насильства як головній формі реалізації влади, що передбачає насамперед поступовий демонтаж демократичних інститутів. Вважається, що якість управління і демократія несумісні, знаходяться в стані війни. Надлишок демократії рівнозначний дефіциту управління.

У концентрованому вигляді орієнтація на заперечення демократії втілюється в теорії демократичного панування еліт. Згідно з цією концепцією, політичне рівноправ'я і народний суверенітет не є абсолютними цілями.

3. Сучасний лібералізм. У період становлення капіталістичного ладу і утвердження панування буржуазії була висунута система поглядів, політичних орієнтацій, що отримали назву "класичного лібе­ралізму". Вона ґрунтувалася на політичних ідеях Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Канта, А. Сміта, В. Гумбольта, А. Токвіля та інших.

Були обґрунтовані демократичні права і свободи, недо­торканість особи, свобода приватної власності і промислової конкуренції, політика вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Великого значення надавалося поділові влади як гарантії щодо державного свавілля і "деспотизму натов­пу". Проблема співвідношення особи і держави в цій доктрині розв'язувалася на основі положення.про право як реалізацію природного прагнення особи до свободи.

Громадянська свобода тлумачилась як повна незалежність приватного життя індивіда від політичної влади, як свобода совісті, слова, зборів і друку, місця проживання і заняття. Йшлося про досить чітке розмежування і виділення грома­дянського суспільства і держави як самостійних сфер сус­пільного життя. Політична свобода, а отже, держава як її головний гарант, у цілому повинні служити лише засобом забезпечення громадянської свободи. Гарантіями проти зло­вживання владою вважалися, по-перше, сила громадської думки, зосередженої в парламенті, по-друге, поділ і рівновага різних гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової.

Великого значення надавалося утилітаризму (І. Бентам), згідно з яким завдання держави — забезпечення "найбіль­шого щастя для найбільшої кількості людей". Цього можна досягти політикою вільного розвитку капіталістичних від­носин, невтручання держави в економіку, демократизації всіх державно-правових інститутів.

У процесі еволюції капіталізму, утвердження панування монополій з'ясувалося, що ці ідеї не забезпечують гармо­нійного розвитку суспільства. У зв'язку з цим були пе­реглянуті важливі положення класичного лібералізму. Значна увага приділялася реформам з метою обмежити свавілля монополій і полегшити становище найбільш знедоленої ча­стини населення. Були сформульовані нові принципи (Дж. Гобсон, Т. Грін, ф. Науманн, Дж. Джеліотті, Дж. Дьюї та ін.), що одержали назву нового, демократичного, або соціального, лібералізму.

У 50-ті роки в США сформувався своєрідний консенсус між поміркованим крилом консервативного табору і лібе­ралами з деяких важливих аспектів соціально-економічної політики, а в Західній Європі — консенсус між соціал-де­мократами, лібералами та консерваторами. В основі згоди був, зокрема, збіг поглядів щодо деяких принципів держав­ного втручання в соціальне та економічне життя.

У цей період виразно виявилася соціально-охоронна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямованого на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів, намагання "захистити капіталізм від крайно­стей капіталістів" (А. Шлозінгер). Проте наприкінці 60-х— на початку 70-х років буржуазний лібералізм утратив властивий йому динамізм і здатність більш-менш оперативно відгукуватися на проблеми, що поставали перед буржуазним суспільством. Його потіснив неоконсерватизм.

Проте у середині 80-х років лібералізм почав зміцнювати свої позиції в боротьбі як з консерваторами справа, так і з соціал-демократією і лівими течіями зліва. Відбулося очевидне пожвавлення лібералізму, виявилася його життєздатність.

Сучасному лібералізмові властива орієнтація на раціона­лізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючої системи. У зв'язку з цим значне місце посідає проблема співвідношення свободи, рівності і справедливості. Вважається, що через природні відмінності у здібностях та доброчесності всі люди відрізняються і не рівні один одному. Кожна група людей, кожний вид діяльності породжує вла­стиву йому ієрархію, а отже, еліту. Остання формується із найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство І досягає свого тріумфу завдяки еліті і вмирає разом з нею.

На думку лібералів, якщо держава забезпечує рівність усіх громадян перед законом, рівні права участі в полі­тичному житті і рівність можливостей в соціально-політичній сфері, то відпадає необхідність у досягненні соціальної справедливості. Тим більше, що правлячий клас згоден (надати матеріальну допомогу найбільш безталанним із числа своїх співгромадян.

4.Соціал-демократична доктрина. Однією із найпоширеніших є соціал-демократична концепція соціалізму. Протягом десятиріч вона істотно змінювалась, а нині виступає у вигляді доктрини "демократичного соці­алізму". Основні її положення викладені в декларації Соціа­лістичного Інтернаціоналу, конгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні. Зазначалося, що соціалізм — між­народний рух, який не вимагає строгої єдності поглядів. Зважаючи на те, чи ґрунтують соціалісти свою віру на марксизмі, чи на інших методах аналізу суспільства, чи натхнені релігійними і гуманістичними принципами, всі вони»спрямовані до єдиної мети — соціальної справедливості, і кращого життя, волі і миру. Мета соціал-демократів — поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну, політичну і соціальну сфери життя. Загалом соціалізм розглядається як ціль, до якої людство постійно просуватиметься, наповнюючи новим політичним і соціальним змістом такі неминучі моральні цінності, як свобода, справедливість, солідарність, рівність.

Партії соціалістичного Інтернаціоналу вважають себе на­родними. Відповідно до їхніх поглядів, класова боротьба втрачає своє значення. Проголошується курс на інтеграцію робітничого класу в структуру "суспільства добробуту".

Держава розглядається як "надкласова", як орган "всезагальної волі", що стоїть над інтересами класів і суспільних груп і покликаний регулювати інтереси окремих осіб, груп, що протистоять одні одним. Надія на використання буржу­азної держави лежить в основі всіх планів просування до "демократичного соціалізму ".

"Економічна демократія" передбачає повну зайнятість, більш високу продуктивність праці, піднесення життєвого рівня, соціальне забезпечення і справедливий розподіл до­ходів і власності. У зв'язку з цим підкреслюється, що соціалістичне планування не вимагає усуспільнення всіх засобів виробництва. Зберігається приватна власність у сільському господарстві, кустарному виробництві і промисловості / середнього рівня. Рівно тримати ринок під постій­ним контролем, спрямовуючи його розвиток в інтересах суспільства. З цією ідеєю пов'язується концепція "співучасті" робітників і службовців в управлінні виробництвом. Така виробнича демократія здійснюється за допомогою інституту соціального партнерства — системи колективних договорів з власниками підприємств стосовно умов праці, побуту, відпусток та ін.

"Соціальна демократія" включає пошуки "вічних ідеа­лів", цінностей. Такою є насамперед свобода поглядів, друку, об’єднань. У матеріальному аспекті - високий рівень життя і соціального забезпечення з боку держави.

І цілому не можна не до оцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які сприяли зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних верств у багатьох країнах Заходу. З цих питань рекомендуємо докладніше дивитись: Політологія/За ред.О.І.Семківа.-Львів,1994.-с.445-461., Політологія: Курс лекцій/За ред. І.С.дзюбка.-К.,1993-с.218-241.

Контрольні тести і завдання.

Які з перелічених нижче категорій політології можна віднести до об’єкту її пізнання, а які до предмету:

1.Політичні закономірності.

2.Політичні відносини.

3.Політична сфера.

4.Політичні принципи.

5.Політичні механізми.

6.Політичне життя.

7.Політична влада.

8.Політичні процеси.

??

Об’єкт політології -

??????

Предмет політології -

Тест відповідності: імена яких філософів, на вашу думку, найбільше тісно зв’язані з політичними концепціями і теоріями, які перелічені у другій колонці цієї таблиці. Зверніть увагу на те що кількість правильних відповідей відповідає кількості клітинок в третій колонці.

П.№.\ ім’я філософа.	Назва політичної концепції чи теорії	Номера правильних відповідей
1. Полібій 2. Платон 3. Сократ 4. Конфуцій Гоббс Локк Монтеск’є Арістотель Цицерон Макіавеллі Кант Вебер Парето Гегель Моска	Патріархальна концепція виникнення та сутності держави.
Теорія “суспільного договору”.
Держава як втілення світової ідеї справедливості.
Теорія середнього класу.
Політична сутність людської природи – “людина істота політична”.
Концепція змішаної форми правління.
Теорія кругообігу форм правління.
Теорія договірних відносин між громадянами і державою.
Розподіл громадян на три окремі групи як основа ідеальної держави.
Аристократія – краща форма правління.
Універсалія людської природи як втілення егоїзму та користолюбтсва.

Теорія природних прав людини.  

Сучасна концепція правової держави.  

Принцип розподілу державної влади на три гілки.  

Раціональний, харизматичний та традиційний типи легітимного панування

Теорія еліт    

Теорія географічного детермінізму.  

Відмова від будь-яких законів як метода регулювання соціально - політичних відносин.

Буржуазний лібералізм.  

Війна як спосіб вирішення міжнародних проблем.  

Наданими сутнісними характеристиками заповніть відповідні клітини схеми "Сутність та походження влади".

Підкорення, нерівність, природне, соціальне, природна, соціальна, персоніфікація, нестійкий характер, статусний характер, нормативна визначеність форм.

Сутність та походження влади.

Походження влади
...........	............

Сутність влади

........................

Джерело влади

........................

Види джерела влади
..................	....................

Характеристика владних відносин
...............	...............
...............	...............

Яким з наступних структурних елементів політичної системи:

1).політична влада;

2).політичні свідомість та культура;

3).політичні та правові норми;

4).політичні інститути;

5).політичні відносини; відносяться наведені в таблиці характеристики.

№. Правильної відповіді.	Характеристика структурних елементів політичної системи.
	Визначають рівень політичної діяльності.
	Центральний компонент політичної системи.
	Вони є носіями політичних відносин.
	Вони показують, яким чином суб‘єкт соціального життя може виконувати політичні функції.
	Регулюють відносини в політичній системі.

Дата добавления: 2014-12-25