Групи підприємств

Відповідно до законодавства підприємства у своїй господарській діяльності можуть об’єднуватися. У сучасному західному законодавстві, а також в юридичній літературі об’єднання підприємств називаються: «групи компаній», «об’єднані підприємства», «товариства товариств», «консорціум», «концерн». Такі назви, як «картель», «синдикат», «трест», вживаються дедалі менше. Слід зазначити відсутність ідентифікації в національних законах. Для позначення головного підприємства в групі використовуються терміни: «контролююче», «материнське». Підприємства залежні, підпорядковані переважно визначаються як «залежні», «дочірні», «пов’язані» або філії.

Глобалізація й ускладнення економічних і фінансових зв’яз­ків, що почалися в 60-х роках, посилили процеси створення об’єднань підприємств, з’являються транснаціональні корпорації і банки (ТНК, ТНБ).

Сутність об’єднань підприємств полягає в тому, що домінування чи підпорядкування визначаються володінням установчим, або пайовим, капіталом.

Юридичне оформлення підприємницьких відносин в об’єд­наннях може будуватися на принципах субординації і координації. Економічне співробітництво, побудоване на принципі субординації, звичайно визначається підписаним договором. У ньому головне підприємство контролює залежні підприємства через володіння більшістю голосів на їхніх загальних зборах. У групах підприємств, заснованих на координаційних принципах, підпорядковані і головне підприємства об’єднані на ґрунті загальних економічних інтересів. В англосаксонських країнах їх називають консорціумами.

За законом Німеччини визначені три форми правових відносин об’єднань підприємств.

Перша – пов’язані підприємства, відносини між якими виникають у тому разі, коли першому підприємству належить більшість акцій другого юридично самостійного підприємства. Отже, друге підприємство перебуває у володінні першого. Якщо ж перше підприємство володіє більшістю голосів у другому підприємстві, то воно «розглядається як таке, що управляється більшістю голосів».

Друга форма пов’язаних підприємств – це залежні і головне підприємства. Залежними підприємствами є юридично самостійні підприємства, що перебувають під прямим або непрямим впливом головного підприємства. Останнє може мати більшість паїв у залежному підприємстві.

Третя форма передбачає утворення концерну. Кілька залежних підприємств об’єднуються під єдиним керівництвом головного підприємства, при цьому вони стають підприємствами концерну.

Закон про акціонерні товариства у Німеччині передбачає таку форму об’єднання, як підприємства із взаємною участю. Це підприємства, які мають форму торговельного товариства і розташовані всередині країни. Взаємна участь полягає в тому, що кожне підприємство володіє понад чвертю паїв іншого підприємства. Проте якщо в одного підприємства ця частина перевищує встановлену норму або в якійсь формі воно справляє прямий чи непрямий вплив на інше, то підприємства із взаємною участю класифікуються як головне і залежне.

В англосаксонських країнах розвиненою формою об’єднань підприємницької діяльності є система участі. Материнські компанії називаються холдинговими. Вони володіють капіталом дочірніх підприємств; може бути також взаємна участь. Холдингові компанії можуть бути багатоступінчастими: материнська компанія ® дочірні компанії ® внучаті й т. д. компанії. Усі вони є юридично самостійними підприємствами.

Організація бізнесу в зарубіжних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринки закріплюються за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Вертикальна інтеграція базується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки.

Дата добавления: 2014-12-25