Поняття обмежених речових прав та їх ознаки

ЦК передбачає такі види речових прав, як право власності і речові права на чуже майно. Речові права на чуже майно розуміються як самостійні речові права, а не складові права власності (володіння, користування, розпорядження), хоч вони є похідними та залежними від прав власника, мають обмежений зміст. Якщо право власності є основним та найбільш повним абсолютним правом, то у порівнянні з правом власності речові права на чуже майно є обмеженим правом невласника на речі, що належать іншій особі. Причому ця інша особа - власник має обтяження щодо свого права власності, вона зобов’язується надавати у користування речі, що належать їй на праві власності. Такий обов’язок встановлюється договором або законом та обумовлений суспільною необхідністю, для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, щоб інші суб’єкти могли користуватися своїми цивільними правами, які вони не можуть здійснювати без порушення прав інших осіб.

Речові права на чужі речі мають такі ознаки:

· Обтяжують право власності. Таке право слідує за річчю та не припиняється, якщо право власності переходить до інших осіб, за деякими винятками.

· Здійснюються незалежно від волі власника.

· Здійснюються у певних межах, встановлених законом або договором.

· Захищаються від усіх осіб, у тому числі від власника.

Обмежені речові права – це визначена договором, законом, заповітом або рішенням суду міра можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом правомочностей речового характеру стосовно вигод чужих речей, а власник цих речей не позбавлений прав власності на ці речі, однак обтяжений обов’язком не перешкоджати здійсненню цих прав. Правове регулювання обмежених речових прав спрямовано на вирівнювання правового статусу учасників майнових відносин, які не можуть бути задоволені іншим способом, на захист «слабкої» сторони у відносинах, на більший захист осіб, позбавлених певних благ, від свавілля власників, що мають певні майнові переваги. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна (ст. 396 ЦК), причому незалежно від того, хто є власником, власник може змінитися, а право на чуже майно залишається. Зміст (сутність) права на чужу річ складає вимога чужої поведінки оточуючих осіб незалежно від того, визначено конкретно суб’єкта такої поведінки, чи ні. Само така особливість є ознакою речового права, оскільки у зобов'язальних відносинах вимога завжди пред’являється конкретному боржнику.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації у певному порядку. У ч.3 ст. 100 Земельного кодексу України право земельного сервітуту виникає лише після його державної реєстрації.

Відмежування обмежених речових прав від обмежень прав власника слід здійснювати за таким критерієм. Обмеження прав власника здійснюється з метою захисту суспільних інтересів, загального блага, встановлені приписом закону, а речові права на чужі речі спрямовані на захист окремих осіб, встановлюються переважно договором, заповітом та диспозитивними нормами закону. Тому для власника речей, щодо яких існують обмежені речові права інших осіб, такі їх права є обтяженням права власності.

Дата добавления: 2014-12-25