Особливості діяльності викладача ВНЗ

Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов’язаному з професійною підготовкою.

Нагадаємо, що процес підготовки фахівців з вищою освітою являє собою високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:

1) виробництво знань – наукові дослідження, упровадження їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;

2)передача знань – навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;

3)розповсюдження знань – видання навчальних посібників, наукових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких заходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів.

4) формування в того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.

Цими функціями визначаються головні складові викладацької діяльності: науково-предметна; психолого-педагогічна; культурно-просвітницька.

Викладач вищої школи має задовольняти таким вимогам:

висока професійна компетентність – глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стратегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність – ґрунтовні знання педагогіки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних аспектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними формами, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність – знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту й права;

комунікативна компетентність – культура усної та писемної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними методами і прийомами міжособистісного спілкування

До цього слід додати і високий рівень загальної культури – сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов’язків викладача вищої школи входять:

1. Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, комп’ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

2. Створення, навчальних, тренінгових і контролюючихпрограм, у тому числі й комп’ютерних.

3. Авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників.

4. Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо.

5. Організаційно-методичне забезпечення практики студентів й участь у її проведенні.

6. Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності.

7. Консультаційнатаінша індивідуальна робота зі студентами.

8. Пошук джерел фінансування наукових досліджень іспоживачів наукових розробок.

9. Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

10. Підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів.

11. Підготовка розробок, які патентуються.

12. Реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної роботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними.

13. Неперервний особистісний і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

14. Володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага відводиться підготовленості викладача до:

організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

формування дослідницьких і творчих умінь;

формування в студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

підтримки соціальної інтеграції студентського колективу;

застосування ефективних методик попередження й розв’язання міжособистісних і групових конфліктів;

організації індивідуалізованого навчання (робота на “рівнях”, у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зворотним зв’язком);

організації самонавчання студентів, зокрема, підготовки їх до самостій­ного користування текстовими й позатекстовими джерелами інформації;

вироблення вміння індивідуального й групового прийняття рішень, а також розв’язування різних проблем перед прийняттям рішень;

формування вмінь самостійного планування й адаптаціїдо змінних умов праці; розумового конструювання через операції порівняння, аналізу, висновків і верифікації, а також предметно-маніпуляційного конструювання згідно з аналітичними, операційними і синте­тичними стадіями поведінки при розв’язуванні проблем;

практичного застосування концепції різнобічного навчання й концепції індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб студентів.

Дата добавления: 2015-03-29