Професійно-педагогічне спілкування й типологія особистості викладача вищої школи

До найважливіших якостей викладача, що сприяють успішному виконанню ним своїх функцій, належить педагогічна комунікативність. Багато труднощів і невдач у педагогічній діяльності зумовлено саме недоліками сфери професійно-педагогічного спілкування. Педагогічне спілкування – це сукупність методів і засобів, застосування яких забезпечує досягнення мети навчання та виховання й визначає характер взаємодії між двома головними суб’єктами педагогічного процесу. Відомий російський психолог В. А. Кан-Калик виділяє такі стилі педагогічного спілкування:

1. Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності в цілому. Про таких говорять: “За ним діти (студенти) буквально по п’ятах ходять”. У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюється ще й загальними професійними інтересами, особливо на профільних кафедрах.

2. Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника. старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності, але при цьому слід уникати панібратства.

3. Спілкування-дистанція. Це найбільш розповсюджений тип педагогічного спілкування, де постійно спостерігається дистанція у всіх сферах: навчанні – з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні – на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує відносини “вчитель – учні”. Але це не значить, що учні повинні сприймати педагога як ровесника.

4. Спілкування-загравання. Воно властиве молодим викладачам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці має місце поєднання стилів у певній пропорції при домінуванні одного з них.

Сутність, складові та зміст педагогічної культури викладача ВНЗ

Нинішній викладач вищої школи має володіти високою загальною й педагогічною культурою, бути довершеним професіоналом. Професіоналізм людини в будь-якій царині багато в чому залежить від рівня сформованості майстерності.

Педагогічна майстерність тісно переплітається із поняттям “педагогічне мистецтво”. Українська енциклопедія дає таке означення поняттю “мистецтво”: “Мистецтво – одна із форм суспільної свідомості, складова частина духовної культури людства, специфічний рід практично-духовного освоєння світу. Мистецтво відносять до всіх форм практичної діяльності, коли вона здійснюється вміло, майстерно, уміло, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі”.

Як бачимо, поняття “мистецтво” і “майстерність” взаємопов’язані: мистецтво проявляється через майстерність, а вона своєю чергою містить певні елементи творчої діяльності.

Педагогічна майстерність – це досконале, творче виконання педагогами своїх професійних функцій на рівні мистецтва, в результаті чого створюються оптимальні соціально-психологічні умови для становлення особистості вихованця, забезпечення його інтелектуального та морально-духовного розвитку.

Педагогічна майстерність включає в себе низку структурних компонентів: морально-духовні вартості, професійні знання, соціально-педагогічні якості, психолого-педагогічні уміння, педагогічну техніку[3] (рис. 5).

Морально-духовні якості.

Важливим змістовим модулем у структурі становлення педагогічної культури педагога вищої школи є комплекс психолого-педагогічних умінь: конструктивних, комунікативних, дидактичних, перцептивних, суґестивних, пізнавальних, прикладних, організаторських, психотехнічних та ін. Більшість названих умінь, ґрунтуючись на комплексі соціально-педагогічних якостей, формується в процесі підготовки до професійної діяльності в навчальних закладах, а також у ході безпосередньої педагогічної праці. Цей процес досить тривалий, вимагає від особистості наполегливої цілеспрямованої роботи над собою.

Розглянемо сутність і зміст основних психолого-педагогічних умінь, викладача вищої школи.

1. Конструктивні вміння передбачають:

добір доцільних форм і видів діяльності;

добір дієвих методів і засобів виховного впливу;

планування перспективних етапів у керівництві студентським колективом;

здійснення індивідуально орієнтованого підходу до вихованців.

2. Комунікативні вміння покликані забезпечити доцільність стосунків із суб’єктами навчально-виховного процесу, зокрема:

встановлювати педагогічно вмотивовані контакти зі студентами, первинними колективами, батьками студентів, своїми колегами;

регулювати міжособистісні стосунки студентів, взаємини первинних колективів з іншими.

3.Організаторські вміння уможливлюють розв’язання певних педагогічних завдань:

організовувати й керувати студентськими колективами, створювати оптимальні умови для їх розвитку;

забезпечувати педагогічно ефективну діяльність студентських колективів;

надавати допомогу студентським громадським організаціям;

організовувати виховну роботу зі студентами в позанавчальний час.

4. Дидактичні вміння виявляються в тому, щоб:

пояснювати студентам навчальний матеріал на доступному для них рівні сприймання;

керувати самостійною пізнавальною діяльністю студентів, сприяти розвитку їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних можливостей, формувати дієві мотиви навчальної праці;

навчати студентів оволодінню ефективними й раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

5. Перцептивні вміння (лат. perceptio – сприймання, пізнання, чуттєве сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об’єктів – інших людей, самих себе, груп та ін.) охоплюють:

здатність проникати у внутрішній світ студентів; розуміти їхній психічний стан;

спостережливість, що дозволяє розуміти реальний психічний стан студента в конкретній ситуації.

6. Суґестивні вміння (лат. suggestio – навіюю) являють собою безпосередній емоційно-вольовий вплив педагога на вихованців з метою створення в них певного психічного стану, спонукання їх до конкретних дій.

7. Пізнавальні вміння включають:

вивчення індивідуальних особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку студентів;

оволодіння новою науковою інформацією, раціональне використання її в науково-педагогічній роботі;

вивчення кращого педагогічного досвіду та його творче використання у власній викладацькій діяльності.

8. Прикладні вміння ґрунтуються на:

володінні технічними засобами навчання, зокрема комп’ютерною технікою;

навичках творчості в галузі спорту, живопису, театрального, музичного мистецтва тощо.

9. Уміння в галузі психотехніки передбачають свідоме й доцільне використання надбань психології у сфері навчання, виховання й розвитку студентів.

Достатня сформованість у педагога названих умінь є необхідною умовою розв’язання різноманітних педагогічних завдань на рівні майстерності.

1 Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – С. 25–26.

1 Ушинський К. Д. Твори: В 6 т. – К.: Рад. шк., 1954. – Т. 4. – С. 34.

2 Там само. – С. 48.

[1] Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – С.416.

[2] Основы дидактики / Под ред. Б. П. Есипова. – М.: Просвещение, 1967. – С.5.

1 Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т.2. – С.42.

1 Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – С. 241.

1 Методичні рекомендації щодо складання навчального плану вищих навчальних закладів II, III і IV рівнів акредитації / Науково-методичний центр вищої освіти; Д. Панасевич, Л. Грачова, А. Солоденко, В. Черненко. – К., 2002. – С. 3.

1 Лернер И. Я. О дидактических основаниях построения учебника // Проблемы школьного учебника: Сб. ст. – М.: Просвещение, 1991. – Вып. 20. – С. 18.

1 Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – С. 472–473.

[3] Педагогічна майстерність / За ред. І. А. Зязюна, - К.: Вища школа, 1997.

Дата добавления: 2015-03-29