Teмa 9. Хімічна промислова сировина і вироби на її основі 2 страница

Регулюванням сумарного вмісту вуглецю і кремнію в розпла­вленому чавуні, а також швидкістю охолодження в формі, можна одержати виливки з різноманітною структурою.

Сірі чавуни ідеальні ливарні сплави з невисокою температу­рою плавлення 1100°С і при твердінні не дають усадочності. Во­ни дешевші, ніж сталь, а виливки з них менше жолобляться і утворюють тріщини, мають більш чисту поверхню, тому що ме­нше взаємодіють з піщаною формою. Виливки більш тонкостінні, ніж виливки зі сталі, що призводить до менших витрат металу.

Марки СЧ10 — СЧ20 використовуються для одержання вили­вок, які менше навантажуються, це кришки, фланці, маховики.

Чим вища марка, тим надійніші виливки щодо несучої спро­можності.

Основними складовими структур, які визначають їх властиво­сті, крім графіту, є ферит, цементит, перліт.

Високоміцний чавун, що має кулясту форму графіту, одер­жують обробкою розплавленого чавуну різноманітними модифі­каторами (магній, церій, марганець).

Хімічний склад: С = 2,7—3,6%; Si = 1,9—2,8%; Мп =0,2—0,9; Р = 0,1%; 5 = 0,1%; 0 = 0,15%.

Високоміцний чавун у 3 рази міцніший, ніж сірий, відзнача­ється пластичністю, добре обробляється різальним інструментом, має добрі ливарні властивості.

Марка чавуну визначається його тимчасовим опором розриву під час розтягання, умовною границею плинності та відносним видовженням.

Умовне позначення марки чавуну з кулястим графітом містить літери ВЧ: В — високоміцний, Ч — чавун), цифрове позначення мінімального значення тимчасового опору під час розтягання, в МПа, та через дефіс — мінімального значення відносного видов­ження, у відсотках.

Приклад умовного позначення марки чавуну з кулястим гра­фітом з мінімальним значенням тимчасового опору під час роз­риву 500 МПа та мінімальним відносним подовженням 2%: ВЧ 500-2 ДСТУ 3925-99. Виготовляється всього 12 марок такого ча­вуну (табл. 10.1).

Механічні властивості чавуну повинні відповідати вимогам, зазначеним у табл. 10.2.

Таблиця 10.1

Механічні властивості високоміцного чавуну*

Ударна в'язкість чавуну за температурою випробувань +20°С КСU,кДж/м²— 190.

Використовується для виготовлення високонавантажувальних деталей: колінчатих валів вагою від кількох кілограмів до 2—З тонн, деталей турбін, прокатних валиків, шпинделів, супортів, шаботів ковочних молотів і т. ін.

Чавун з вермикулярною формою графіту по міцності переве­ршує сірі і має більш високу пластичність

Хімічний склад: С = 3,1—3,5%; Si = 2,0—2,8%; Мп = 0,6—1,2%; Р = 0,05—0,08%; 5 = 0,02%; Сr = 0,1—0,3%; Mg = 0,012—0,028%; Са = 0,01—0,06%; рідкоземельні = 0,03—0,12%.

Марка чавуну визначається його тимчасовим опором розриву під час розтягнення, умовною границею плинності та відносним видовженням.

Приклад умовного позначення марки чавуну з вермикулярним графітом з тимчасовим опором розриву під час розтягнення 300 МПа та відносним видовженням 4%: ЧВГ 300-4 ДСТУ 3926-99.

Механічні властивості чавуну повинні відповідати вимогам, які наведені у табл. 2.

Таблиця 10.2

Механічні властивості чавуну з вермикулярним графітом

Із ковких чавунів виготовляють корпуси повітряного інстру­менту, кронштейни, гальмові колодки, кратери і редуктори (ви­користовуються в автотракторобудуванні), фітинги. Виливки із ковкого чавуну мають властивості, близькі до стальних виливок.

Ковкий чавун одержують внаслідок спеціального тривалого високотемпературного відпалу вихідної литої заготовки із білого чавуну.

Точність чавунних виливок характеризується трьома класами (припущеннями відхилень від розмірів) І, ІІ, III; але І — найбільш точний.

Марку на виливці проставляють на поверхні, яка не підлягає обробці. Маркування може бути у вигляді виливки, карбування, нанесення фарби.

Спеціальні чавуни або феросплави. їх використовують при ви­плавці сталі як спеціальні домішки для її розкислювання (відбору кисню з розплавленої сталі) і легування. Це сплави заліза з крем­нієм (Fe =18—50%, Si = 60—95%, С = 2—2,5%) і марганцем, а також хромом (феромарганець, ферохром, феросиліцій, феросилікомарганець і т. ін.).

Феросилікомарганець - сплав, основою якого є залізо та мар­ганець із масовою часткою від 10 до 35% та фосфор, сірка і вуг­лець з обмеженими верхніми значеннями масових часток, одер­жаний способом відновлення оксидних матеріалів. Випускається таких марок: МнС 25, МнС 22, МнС 17, МнС 12, де літери Мн - означають марганець, С — кремній, наступні за ними цифри - середню масову частку кремнію в цілих одиницях. Частка марга­нцю не менше 60—65%, вуглецю від 0,5—3,5%.

Чавун поставляється партіями. Партія чавуну повинна складатись із чавуну однієї марки, групи, класу, категорії і офор­млятись одним документом якості.

Транспортують чавун у вигляді невеликих виливок, які нази­вають чушками. Маса чушок не повинна перевищувати 18, 30, 45, 55 кг. Чушки не повинні мати раковин, пригарів та інших де­фектів. На поверхні чушок не повинно бути землі, шлаку, піску. Для перевірки якості поверхні відбирають від партії 20 тонн 10 чушок та 20 чушок від більшої партії. Кількість битих чушок не повинна перевищувати 2% від маси партії. Боєм вважають куски масою не більше 2 кг. При транспортуванні чавунних виливок необхідно запобігати ударів, тому що вони крихкі. Транспорту­вати потрібно на спеціальних піддонах.

Окрім візуального контролю, здійснюють контроль хімічного складу, який є основним показником якості. Аналіз здійснюють при виплавці чавуну в рідкому стані. Для цього відбирають від партії 20 тонн чушкового чавуну не менше 3 чушок із різних місць і 6 чушок від партії понад 20 тонн.

Чушки і виливки зберігають на відкритих майданчиках. Коро­зійна стійкість чавунів низька, тому майданчики повинні мати відводи дощової води, а чушки і виливки повинні бути вкриті брезентом.

Кожна партія чушок повинна зберігатись окремо. Необхідно при зберіганні та транспортуванні вживати заходи, які б унемож­ливлювали змішування чушок чавуну різних марок, класів, груп, категорій.

Сталь — це сплав заліза з вуглецем, в якому вміст вуг­лецю менше 2,14 %, крім того, в сталі присутні постійні вклю­чення марганцю, кремнію, сірки, фосфору, що впливають на її властивості. Сталі, які застосовуються в машинобудуванні, міс­тять від 0,05 до 1,3% С. Марганець і кремній застосовуються як розкислювачі, а присутність шкідливих домішок — сірки і фос­фору — пояснюється трудністю їх усунення при виплавці сталі. Вміст постійних складових компонентів у сталі знаходиться в межах 0,35...0,40% 5/, 0,5...08 Мп, 0,05...0,015 S, 0,045...0,025Р.

Марганець і кремній — корисні компоненти. Ці елементи підви­щують міцність сталі, але зменшують пластичність. Сірка викликає високотемпературну крихкість сталі, а фосфор — низькотемпера­турну крихкість. Шкідливими включеннями також є гази (H, О, N), що підвищують крихкість. Якщо кількість постійних складових ком­понентів (Мn, Si, S, Р) не перевищує припустимого, то властивості сталі визначаються кількістю вуглецю. З його збільшенням міцність і твердість сталі збільшується, а пластичність і в'язкість зменшується.

Межа міцності досягає максимуму при 0,9% вуглецю, пода­льше збільшення концентрації вуглецю призводить до зниження міцності.

Високовуглецеві сталі, внаслідок високої твердості і низької теплопровідності, погано обробляються різанням. Низьковугле­цеві сталі також погано обробляються різанням, тому що утво­рюється зливна стружка. Найкраще обробляються різанням сталі, що містять 0,3...0,4% С. Зі збільшенням кількості вуглецю знижу­ється технологічна пластичність — здатність деформуватися в гарячому й особливо холодному стані. Вуглець погіршує зварю­вальні властивості сталі.

Структурними складовими сталей є ферит, перліт і цементит.

Ферит — твердий розчин вуглецю й інших складових домі­шок компонентів в об'ємноцентрованій кубічній решітці а — за­ліза, при 20°С концентрація вуглецю становить 0,006 %, а при 727 °С —0,02%.

Перліт має концентрацію вуглецю 0,8% і складається з фери­ту і цементиту.

Цементит — хімічне з'єднання заліза з вуглецем — карбід заліза Fe₃C. У цементиті міститься 6,67 % С.

Сталі класифікуються за способом виробництва, ступенем розкислення, хімічним складом, призначенням, якістю й іншими ознаками.

За способом виробництва розрізняють сталь мартенівську (ос­новну або кислу), бесемерівську, томасівську, киснево-конвер­терну та електросталь (дугову або індукційну).

За ступенем розкислення — спокійну, напівспокійну, киплячу.

За хімічним складом сталі можуть бути вуглецеві і леговані. За наявністю вуглецю сталі діляться на низьковуглецеві (до 0,3%), середньовуглецеві (0,3-0,7%) і високовуглецеві (понад 0,7%). За концентрацією легованих елементів сталі підрозділяють на низьколеговані (до 5%), середньолеговані (5-10%) і високолеговані (понад 10%).

За призначенням розрізняють сталі конструкційні, інструмен­тальні і сталі зі спеціальними властивостями (жароміцні, іржо­стійкі, зносостійкі й ін.).

За показниками якості сталі класифікуються на: звичайної якості, якісні, високоякісні й особливо високоякісні, залежно від вмісту газів і шкідливих включень (сірки, фосфору).

Відповідно до Держстандарту, сталі звичайної якості повинні містити не більше 0,045% Р та 0,05 5, якісні — не більше 0,035% Р та 0,040% 5, високоякісні — не більше 0,025% Р та 0,025 S і особливо високоякісні — не більше 0,025% Р та 0,015 % S.

Вуглецеві конструкційні сталі діляться на якісні і зви­чайної якості.

Якісні сталі характеризуються зниженим вмістом шкідливих домішок. Ці сталі виплавляються киснево-конвертерним спосо­бом, а також у мартенівських або електричних печах і застосову­ються для виготовлення найбільш відповідальних деталей ма­шин: колінчатих валів, шатунів двигунів, різноманітних деталей машин і механізмів, корпусів приладів і апаратів, зубчатих коліс і т. ін. Ці сталі випускаються таких марок: 08, 10, 15, 20, 25, 30, 35, 40, 45, 50, 55, 60, 65, 70, 75, 80 і 85. Цифри показують середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка.

Низьковуглецеві сталі (0,3% С) мають невисоку міцність, їх застосовують для виготовлення невідповідальних деталей (шай­би, прокладки, змійовики, елементи зварних конструкцій, штам­пувальних виробів). Ці ж сталі після поверхневого зміцнення (цементації) використовуються для виробництва деталей, що працюють в умовах підвищеного зносу (колінчаті вали, штовхачі клапанів двигунів внутрішнього згорання).

Середньовуглецеві сталі (від 0,3 % до 0,55 %), що поєднують міцність і пластичність, застосовуються для виготовлення різно­манітних деталей у всіх галузях машинобудування (колінчаті ва­ли, шатуни, шестерні, деталі машин і т. ін.).

Сталі, що містять 0,55...0,75% С, мають найвищу міцність, зносостійкість, пружність. З них виготовляють пружини, ресо­ри. Сталі, призначені для виготовлення виливок, позначаються з додаванням літери «Л». Наприклад: 20Л, 30Л, 45Л, 70Л і т. ін.

Вуглецеві сталі звичайної якості (мартенівські, конверторні) у процесі виплавки менше звільняються від шкідливих домішок, їх відливають у великі виливки, тому вони містять підвищену кількість неметалевих включень і шкідливих включень, але це най­дешевші сталі. З них шляхом гарячого прокатування одержують листи, труби, балки, швелери, рейки й ін.

Залежно від призначення та гарантованості властивостей сталі звичайної якості діляться на три групи (А, Б, В).

Група А. Сталі поставляються з гарантованими механічними властивостями. їх використовують у стані постачання, тобто для виготовлення виробів, що не піддаються гарячій обробці. Випус­каються семи марок: Ст0, Ст1, Ст2, СтЗ, Ст4, Ст5 і Ст6. Чим бі­льший номер марки, тим більший вміст вуглецю, тим вища міц­ність і нижча пластичність сталі.

Група Б. Сталі групи Б поставляються з гарантованим хіміч­ним складом. Призначені для виготовлення виробів, що підда­ються гарячій обробці, для вибору режимів якої необхідні дані по хімічному складу. Поставляється також семи марок: Ст0, Ст1, Ст2, СтЗ, Ст4, Ст5, Ст6.

Група В. Сталі поставляються з гарантованим хімічним скла­дом і механічними властивостями. Застосовуються такі сталі для зварних конструкцій, де їх механічні властивості зберігаються в місцях, що не піддаються нагріванню при зварюванні. Випуска­ються п'яти марок: Ст1, Ст2, СтЗ, Ст4, Ст5.

Позначаються вуглецеві сталі звичайної якості літерами Ст, перед якими вказується група сталі за назвою: Б або В (для групи А букви не ставлять), а за буквами цифра, що визначає номер ма­рки, яка залежить від хімічного складу і механічних властивостей сталі.

Наприклад, марка сталі Ст4 сп, це сталь групи А, марки 4, спокійна; марка Б Ст2 кп — сталь групи Б, марки 2, кипляча; ма­рка В Ст2 пс — сталь групи В, марки 2, напівспокійна.

Автоматні сталі відрізняються гарною оброблюваністю рі­занням через підвищений вміст сірки (0,08...0,2%) і фосфору (0,08—0,15%). Вони призначені для виготовлення деталей масо­вого виробництва на швидкохідних верстатах-автоматах. їх мар­кують літерою А (автоматна) і цифрою, що показує середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка. Наприклад, А12, А20, А30.

Сірка і фосфор полегшують обробку деталей, полегшують відділення і подрібнення стружки, усувають прилипання металу на інструмент. Утворення сипучої стружки знижує нагрівання інструменту, збільшує його стійкість, що дозволяє підвищувати швидкість різання. Водночас вони знижують механічні власти­вості сталі - в'язкість, пластичність, корозійну стійкість. Тому автоматні сталі використовуються для виготовлення метизів і дрібних малонавантажувальних деталей машин і приладів.

Інструментальні сталі. Вуглецеві інструментальні сталі мар­кіруються буквою У і цифрою, що показує кількість вуглецю в десятих частках відсотка. Застосовуються сталі марок У7, У8, У8А, У10, У10А, У12, У13. У марках високоякісної сталі зі зни­женим вмістом сірки і фосфору (<= 0,02%) наприкінці ставиться буква А. Наприклад, У7А, У10А.

Сталі марок У7, У8 відрізняються максимальною в'язкістю і застосовуються для виготовлення інструменту, що піддається ударам (зубила, рашпілі, кувальні штампи, матриці, пуансони). Зі сталі марок У9, У10 виготовляють ріжучий інструмент — свердла, мітчики, розгортки. Сталі марок У12, У12А, У13 ви­користовуються для виготовлення інструменту, який повинен мати максимальну твердість і зносостійкість (терпуги, над­філі).

Вуглецеві сталі дешевші, але мають ряд недоліків, у першу чергу — не мають спеціальних властивостей. Тому для виробів, що працюють у складних умовах, наприклад високих тисків, високих температур, корозійного впливу середовищ, за­стосовують леговані сталі. Це сталі, у які, крім вуглецю і постійних домішок, вводяться спеціальні домішки - легуючі елементи (ЛЕ) з метою зміни експлуатаційних властивостей. Легуючими елементами є Cr, Ni, Ті, W, V й ін. При легуванні змінюється склад, структура, а отже й характеристики сплавів.

Розчинення ЛЕ в α-залізі істотно впливає на властивості феріта. Їх атоми відрізняються за розмірами від атомів заліза, тому розчинення супроводжується перебудовою кристалічної решітки і зміцненням. Особливо інтенсивно зміцнює марга­нець, кремній, нікель. В'язкість і пластичність при цьому дещо зменшується. Винятком є нікель, що підвищує ударну в'язкість. Легований елемент впливає на температурний поріг низькотемпературної крихкості. Більшість елементів підвищу­ють його, нікель же знижує.

Вуглець, поєднуючись із залізом, утворює карбід (цемен­тит). Карбіди мають велику твердість, зносостійкість, тепло­ємність, тому є основною складовою структури інструмента­льних сталей.

Леговані сталі маркуються набором цифр і літер, що дозволяє визначити хімічний склад, клас за структурою і призна­ченням. За застосуванням, розрізняють сталі конструкційні, ін­струментальні, а також сталі з особливими властивостями (спеці­альні). У марках перш за все показується вміст вуглецю (у конструкційних — двозначна цифра, що показує кількість вугле­цю в сотих частках відсотка, в інструментальних — однозначна, відповідно до концентрації його в десятих частках відсотка, в останньому випадку, якщо кількість вуглецю ~ 1%, цифра не проставляється). Потім великими українськими літерами вказу­ється наявність ЛЕ, що стоять після кожної літери. Цифра пока­зує кількість даного елемента у відсотках. Якщо вміст ЛЕ ~ 1%, цифра не проставляється. Літера А в кінці марки вказує, що сталь високоякісна (знижений вміст шкідливих включень — S (сірка) і Р (фосфор)). Літери, що позначають ЛЕ, часто збігаються з літерою української назви елемента: X — Хром, Н — Нікель, Т — Тітан, В — Вольфрам, М — Молібден, К — Кобальт, Ф — Ванадій, Б — Ні­обій, Д — Мідь, Г — Марганець, Ю — Алюміній, С — кремній, Р — Фосфор, А — Азот, Е — Селен, Ц — Цирконій й таке інше. Наприклад, 9ХС — інструментальна сталь, що містить 0,9% С, по 1% хрому і кремнію; 12ХНЗ — конструкційна сталь, яка міс­тить 0,12% С, 1% хрому, 3% нікелю.

Сталі з особливими властивостями відрізняються великою кіль­кістю ЛЕ: 40Х14Н14В2М, де 0,40% С, 14% Сr, 14% М, 2% W, 1% Мо. Сталі карбідоутворюючі мають більш високий вміст карбідоутворюючих елементів (Сr, W, Мо, V) і вуглецю. Це інструментальні сталі. Наприклад, Р18Ф2К5 — швидкоріжучі сталі з нестандартним маркуванням, цифра після літери Р показує вміст головного ЛЕ — вольфраму у відсотках. Тут присутні 2% ванадію, 5% кобальту. У цих сталях є хром Сr (2-5%), хоча в марці він не показаний.

Кольорові метали і сплави широко застосовуються в різних галузях завдяки своїм властивостям, таким як:

• низька щільність при задовільній міцності;

• висока тепло- і електропровідність;

• корозійна стійкість і таке інше.

Однак використання кольорових металів залежить не тільки від їх властивостей, а й від наявності в земній корі, доступності і рентабельності процесу добування, обробки і виробництва.

За фізичними і хімічними властивостями кольорові метали ді­ляться на чотири групи:

1 — легкі: алюміній, магній, титан, цезій, калій, берилій, каль­цій та інші;

2 — важкі: мідь, олово, нікель, свинець, кобальт, ртуть;

3 — благородні: золото, срібло, платина, паладій, осмій;

4 — рідкісні: тугоплавкі — вольфрам, молібден, ванадій, титан; легкі — стронцій, рубідій, цезій;

радіоактивні — уран, радій, торій, актиній;

розсіяні і рідкісноземельні — германій, галій, індій тощо.

Значення кольорових металів весь час підвищується, тому що розвиваються такі галузі, як електроніка, ракетобудування, атом­на енергетика, швидкісна авіація, медицина, харчова промисло­вість та ін. Найширшого використання набули такі метали, як мідь, алюміній, цинк, хром, нікель, олово, свинець, магній, титан.

Алюміній — метал білого кольору, щільність дорівнює 2,7 г/см³, температура плавлення 660°С, твердість після прокатки і випалювання 20 - 25 НВ, відносне подовження 30—40 %, межа міцності при розтягуванні 80 - 100 МПа, висока тепло-, електропровідність. Це пластичний метал срібно-сірого кольору, дооре обробляється тисненням і зварюванням; на повітрі покривається тонкою оксидною плівкою, що надає йому корозійну стійкість, особливо до азотної кислоти. Недоліками алюмінію є погана зда­тність до обробки на металорізальних верстатах і низькі ливарні властивості. Нараховують 250 мінералів, які містять алюміній (боксити, алуніти, каоліни). Алюміній — це найбільш розповсю­джений метал у земній корі (8 %).

Залежно від домішок, промисловість отримує 30 марок перві­сного алюмінію, який становить три групи:

• особливої чистоти;

• високої чистоти;

• технічної чистоти.

Марки алюмінію і вміст домішок показано в табл. 10.3.

Таблиця 10.3

Марки алюмінію

Буква Е в марках алюмінію АЕ показує, що даний алюміній призначається для виготовлення електричного дроту.

Алюміній поставляється в чушках вагою 515 і 1000 кг і у ви­гляді плоских зливків різноманітної довжини і ширини.

Алюміній знаходить широке використання в промисловості. Значна його частина іде на виготовлення електричного дроту, та­кож використовується в електроніці і ядерній техніці, в харчовій промисловості та в будівництві, в машинобудуванні і космічній галузі, для виготовлення цистерн, трубопроводів. Його викорис­товують як антикорозійне покриття, а також як легуючий еле­мент при виплавленні сталі.

Сплави алюмінію діляться на дві групи: деформовані і ливарні. Деформовані сплави — це сплави алюмінію з міддю, ма­рганцем, магнієм, залізом, цинком, кремнієм та іншими елемен­тами. Мають високу пластичність, випускаються у вигляді лис­тів, дротів, труб, прутків і таке інше. Діляться на зміцнюючі і незміцнюючі.

Зміцнюючі алюмінієві сплави можуть підвищувати свою мі­цність при термічній обробці. Найбільш популярним зміцнюю­чим сплавом є дюралюміній — сплав алюмінію з міддю, кремні­єм і залізом, а можливо і з марганцем і магнієм. Дюралюміній маркується літерою Д і цифрою, що показує номер сплаву. Випу­скається п'ять основних марок дюралюмінію: Д1; Д16;Д18; Д19; Д20. Дюралюміній має низьку корозійну стійкість, і для захисту від корозії здійснюється його плакування — нанесення на поверхню металу тонкого захисного шару чистого алюмінію. Такий плакува­льний метал позначається буквою П в марці алюмінію — Д18П.

Дуже міцними зміцнюючими алюмінієвими сплавами є авіалі, які використовуються для виготовлення стійких конструкцій. Маркування: АВ; високоміцні алюмінієві сплави: В95; ВАД23; В93 використовують для виготовлення стрингерів, лонжеронів літаків, кузовів автомобілів й т. ін.

Жароміцні сплави використовують для виготовлення деталей методами гарячої обробки тисненням — куванням, штампуван­ням. Приклади марок цих сплавів: АК2; АК4; АК8.

Найбільш використовуваними незміцнюючими сплавами алю­мінію є сплави на основі алюмінію і магнію, алюмінію і марган­цю (магналі). Ці сплави характеризуються не дуже високою міц­ністю (σ_в = 200 — 320 МПа), але доброю пластичністю і високою корозійною стійкістю. Підвищення їх міцності можливе спосо­бом пластичного деформування. З них виготовляють палубні надбудови і корпуси морських та річкових суден, вікна і двері, зварюють цистерни для пального, азотної й інших кислот. Вони маркуються літерами АМг1; АМг2 (сплав алюмінію і магнію); АМц5; АМцЗ (сплав алюмінію і марганцю). Цифра просто кодує номер сплаву.

Особливим класом є спечені алюмінієві порошки: САП1; САП2; САС1; САС2. Виготовляють з них лопаті вентиляторів, турбін, обмотки трансформаторів.

Ливарні алюмінієві сплави призначені для отримання виливок, які мають добрі ливарні властивості, достатню пластичність, зда­тністю чинити опір корозії, добре оброблятися різанням: АЛ 1; АЛ 2; АЛ 7.

Основними легуючими елементами є кремній, мідь, марга­нець, цинк. Найбільше розповсюдження знайшли сплави алюмі­нію та кремнію (силуміни АЛ2) — домішки кремнію досягають 10—13 %. Характеризуються найкращими ливарними властивос­тями, але недостатньо міцні. Для підвищення міцності до їх скла­ду додають домішки міді, марганцю і магнію та зменшують вміст кремнію.

Жаростійкі алюмінієві сплави отримують за рахунок сплаву з титаном, нікелем, хромом.

Ливарні алюмінієві сплави поставляються як у вигляді вили­вок готових виробів, так і в чушках.

Мідь — це метал рожево-червоного кольору, щільність дорівнює 8,96 г/см³, температура плавлення 1083°С, твердість — 85—115 НВ, σ_в = 200—250 МПа, δ = 40—50 %.

Мідь має високу електро- та теплопровідність, не набагато поступаєючись за цими властивостями сріблу. Електропровідність міді в 1,7 разів вища за електропровідність алюмінію. Мідь відзначається високою корозійною стійкістю в прісній і морській воді, різних хімі­чних середовищах, кислотах, лугах, але реагує з аміаком. Розчиняєть­ся в гарячій сірчаній та азотній кислотах. Мідь дуже технологічна і пластична, добре обробляється штамповкою, прокаткою, добре про­катується в листи, дріт, стрічку, добре зварюється та паяється.

Мідь отримують з мідних руд — сульфідних, оксидних. Усі мідні руди відносно бідні. Мідь у природі найчастіше зустріча­ється у вигляді мідних самородків.

Домішками міді є сурма, срібло, залізо, які впливають на її властивості та електропровідність. У залежності від вмісту домі-шків виготовляються декілька видів первинної міді, що показано в табл. 10.4. М00б, М0б, М00 — найбільш чиста мідь — викорис­товується для виготовлення провідникових матеріалів, в електро­техніці. Друга група — чиста мідь Ml, M2 — для виробництва деформованих та ливарних сплавів високої якості. Третя група — менш чиста мідь МЗ, М4 — для сплавів звичайної якості, яка ви­користовується у продовольчому машинобудуванні.

Таблиця 10.4

Марки міді

Її основні марки: катодна — МВ4к, М00к, МОку, М0к; безкиснева —М00б, М0б; катодна переплавлена — Mly, Ml і т. ін.

Сплави з міді класифікуються у три групи: латуні, бро­нзи, мідно-нікелеві сплави.

Латуні — це сплав міді з основним легуючим елементом цин­ком, також з іншими елементами. Вміст цинку може досягати 45%. Латуні маркуються літерою «Л» та цифрою, яка вказує вміст міді, а залишок — цинк. З них виробляють медалі та ордени. Наприклад, Л70 означає: Л - латунь, 70 - вміст міді, решта 30 % — цинк.

У легованих латунях після букви «Л» показується буквене по­значення основних домішок і цифри, які свідчить про вміст міді і домішок.

Наприклад, ЛС 59-1 — латунь, яка вміщає 59 % міді і 1 % свинцю, решта 40 % — цинк. Латуні твердіші за мідь, мають ви­соку корозійну стійкість, теплопровідність і електропровідність, добре обробляються різанням.

Бронзи — сплав міді зі всіма елементами (олово, свинець, бе­рилій, крім цинку) і в залежності від вмісту конкретного елемен­та вони поділяються на олов'янисті, кремнисті та інші. Вміст елемента позначається українською літерою; поділяються на де­формовані та ливарні, мають добрі антифрикційні властивості.

Деформовані маркуються літерами «Бр», після яких ідуть ци­фри, що показують вміст легуючих елементів у сплаві, наприклад, БрОЦС-8-4-3, де О — олово (8%), ІД — цинк (4%), С — свинець (3%), все інше — мідь (85%). У марках ливарних бронз вміст кожного легуючого елемента ставиться одразу після літери, що визначає його назву. Наприклад, БрО4Ц4С17, включає 4% олова, 4% цинку, 17% свинцю.

Із сплавів на основі міді поширення одержали мідно-нікелеві сплави — мельхіори (МНЖМц 30-1-1, МН19), нейзильбери, копелі, константани, монелі, хромелі. Наприклад, із мельхіору МН-19 виго­товляють медичні інструменти, деталі в точній механіці й т. ін.

Протигальмові сплави відзначаються малим коефіцієн­том тертя, тому призначені для виготовлення втулок, підшипни­ків ковзання, вузлів тертя. До матеріалів цих виробів висувають­ся такі вимоги: добра в'язкість, низький коефіцієнт тертя, дос­татня пластичність, добра теплопровідність, мікропористість (для змащування) й т. ін.

Для виробництва втулок, підшипників використовують металіч­ні і біметалічні матеріали. Металічні виготовляють із сірого чавуну, а якщо біметалічний вузол, то сталь і чавун покривають бабітами.

Бабіти — протигальмові сплави, основу яких становить олово чи свинець, тому вони поділяються за хімічним складом на олов'яні, олов'яно-свинцеві, свинцеві бабіти. Найкращими влас­тивостями відзначаються олов'яні бабіти. Крім олова, до їх скла­ду входить сурма, мідь, а іноді й свинець. Основними марками олов'яних бабітів є Б83, Б88, Б89, Б83С. Бабіт Б83 включає 83% олова, 10—12% — сурми, 5,5—6,5% міді.

Олов'яні бабіти дорогі, використовуються для 'виготовлення підшипників для механізмів великої потужності (парові турбіни, гідравлічні преси, дизелі й т. ін.).

Олов'яно-свинцові бабіти використовуються як замінники олова (для його економії) при виготовленні підшипників, що працюють в умовах навантажень (електропотяги, паропотяги, гі­дротурбіни й т. ін.).

Прикладами марок олов’яно-свинцевих бабітів є: БН, БС6, Б -баббіт, Н - нікель (легований нікелем, для підвищення корозійної стійкості). БС6 вміщує 6 % олова, а також домішки свинцю.

Свинцеві бабіти є найдешевшими. їх виготовляють із свин­цю та домішок кальцію, натрію та інших металів. Наприклад, БКА вміщує майже 1 % кальцію, близько 1 % натрію та алюмінію, решта — свинець. Із цих бабітів виготовляють підшип­ники для залізничного, міського транспорту й іншого облад­нання.

Останнім часом широко використовуються порошкові метали. Протигальмові сплави постачаються в чушках різних форм з пройомами чи поперечними пережимами вагою 20—28 кг.

Дата добавления: 2015-04-30