Тема 11. Промислова сировина для будівництва

Будівельні матеріали — це природні і штучні матеріа­ли та вироби, які використовуються при спорудженні та ремонті різноманітних будинків і споруд.

Розвиток науково-технічного прогресу значною мірою зале­жить від розширення виробництва і використання будівельних матеріалів.

У процесі промислової переробки сировинних матеріалів одержують різноманітні вироби будівельного призначення: бе­тонні плити, цеглу, черепицю, труби, скло і скловироби, азбоце­ментні і пластмасові вироби, дошки і т. ін. З будівельних матері­алів і виробів виготовляють будівельні конструкції. Основними з них є залізобетонні вироби, панелі для стін, конструкції, пере­криття, фундаментні блоки, колони, ферми. Будівельні матеріа­ли класифікуються за походженням, хімічним складом, техноло­гічною ознакою, за призначенням і т. ін.

За походженням будівельні матеріали діляться на природні (гравій, пісок, глина, природний камінь, деревина, метали), тобто загального призначення, на їх основі виготовляють будівельні конструкції, і штучні, які одержують в процесі переробки приро­дних сировинних матеріалів (цемент, щебінь, полімерні смоли, бітуми, вапно) і т. ін.

За хімічним складом поділяються на неорганічні (пісок, гли­на, графіт й т. ін.) і органічні будівельні матеріали (деревина, пластмаси, фарби, бітуми і т. ін.).

За технологічною ознакою будівельні матеріали діляться на такі основні групи: природні кам'яні матеріали, керамічні матеріали і вироби, вогнетривкі, мінеральні в'язкі речовини і вироби на їхній основі, силікатні і азбоцементні матеріали і вироби, скло і склови­роби, теплоізоляційні, дерев'яні, пластмасові і металеві вироби.

За призначенням на: конструкційні, оздоблювальні, теплоізо­ляційні.

У процесі експлуатації будівельні матеріали зазнають впливу різноманітних факторів, які змінюють їхні споживчі властивості. Розрізняють такі властивості будівельних матеріалів: фізичні, механічні, технологічні й ін.

Фізичні властивості характеризуються щільністю, об'єм­ною масою, пористістю, вологістю і водопоглинанням, водо — і газопроникністю, гігроскопічністю, вогнетривкістю, морозостій­кістю й іншими показниками.

• Щільність (маса одиниці об'єму матеріалу в його абсолю­тно щільному стані):

де М — маса (кг, г); V — об'єм матеріалу (м³, см³).

• Об'ємна маса Р_о (кг/м³) (характеризує масу одиниці об'єму матеріалу в його природному стані разом з порами):

де М₁ — маса, кг;

V — об'єм зразка матеріалу, м³.

Об'ємна маса будівельних матеріалів характеризує їхню міц­ність, теплопровідність, водопоглинання, кислотостійкість, моро­зостійкість й інші властивості. Для більшості будівельних мате­ріалів (за винятком скла, металевих і рідких матеріалів) об'ємна маса менша за щільність, що обумовлюється їхньою пористістю. Об'ємна маса сипучих матеріалів (пісок, щебінь) характеризуєть­ся насипною об'ємною масою.

• Пористість (ступінь заповнення обсягу матеріалу порами). Пористість визначається за такою формулою:

де П — пористість (%);

Ро — об'ємна маса матеріалу, кг/м³;

Р — щільність матеріалу, кг/м³.

Пористість значно впливає на експлуатаційні показники буді­вельних споруд і змінюється в широких межах: від 0 (скло, сталь і ін.) до 90% (пінопласти, шлаковата і ін.).

• Гігроскопічність (властивість матеріалів поглинати во­дяні пари з повітря).

• Водопоглинання (властивість матеріалу всмоктувати во­ду). Водопоглинання визначається за різницею маси зразків у насиченому водою і в абсолютно сухому стані і виражається в процентах від маси сухого матеріалу (В_в) або в процентах від об'єму зразка (В_о):

де М_н — маса матеріалу в насиченому водою стані;

М_с — масса матеріалу в сухому стані.

Водопоглинання для різних матеріалів різноманітне: для глиняної цегли — від 8 до 20% маси матеріалу; важкого бе­тону — від 1 до 3%; керамічних матеріалів і виробів — від 1 до 20%. З підвищенням водопоглинання будівельних матері­алів знижується їх міцність і опір агресивним агентам, під­вищується маса і теплопровідність.

• Водопроникність — здатність матеріалу пропускати во­ду під тиском і залежить від пористості. Ступінь водопроникнення визначається кількістю води, яка проникає за 1 годи­ну через одиницю площі даного матеріалу при встановленому тиску.

• Вологість (кількість вологи, що міститься в матеріалі).

• Коефіцієнт розм'якшення (ступінь зміни міцності мате­ріалу при насиченні його водою).

• Температурне розширення (здатність матеріалу розши­рюватися внаслідок нагрівання).

• Теплоємність (здатність матеріалу поглинати при нагріванні визначену кількість теплоти).

• Теплопровідність (здатність матеріалу передавати тепло крізь свою товщу).

• Морозостійкість — здатність насиченого водою матеріалу витримувати багаторазове поперемінне заморожування і відта­вання без ознак руйнування і значного зниження міцності. Ви­пробування на морозостійкість проводиться в холодильних ка­мерах багаторазовим заморожуванням і відтаванням (10—200 раз) залежно від умов експлуатації.

• Вогнетривкість (здатність матеріалу витримувати тривалий вплив температур від 1580°С і вище), вогнестійкість, повітро-, газо — і звукопроникність.

Механічні властивості — міцність, твердість, опір стиран­ню, удару і зносу.

Міцність визначається межею міцності на стискування (МПа). В залежності від міцності матеріал поділяють на марки. Марка по міцності є найважливішим показником його якості. Чим вища мар­ка, тим вища якість конструкційного матеріалу.

Опір стиранню підвищується при збільшенні твердості і визна­чається на спеціальних установках. Стирання визначається змен­шенням маси зразка відносно площі стирання:

де U — стирання, г/см²;

М₁ і М₂ — маса зразка до і після випробування;

F — площа стирання, см².

Фізико-хімічні властивості — дисперсність, пластичність, зда­тність утворювати з водою рідкі дисперсії.

Хімічні властивості — стійкість до дії кислот, лугів, а також корозійна стійкість й таке інше.

Природні кам'яні матеріали одержують з гірських порід за допомогою механічної обробки (дроблення, розсіву, пиляння, шліфування і т. ін.). У залежності від ступеня обробки вони діляться на грубооброблені (бутовий камінь, щебінь, гравій), вироби (пиляні штучні камені, блоки, плити) і профільовані деталі. Природні кам'яні матеріали в будівництві застосовуються для зведення фун­даментів і стін, зовнішнього і внутрішнього облицювання, дорож­ніх покрить, гідротехнічних і підземних споруджень, жаро-, кислото — і лугостійкого оздоблення.

Усі гірські породи за походженням підрозділяються на вивер­жені (первинні), осадові (вторинні) і видозмінені (метаморфічні). До вивержених належать масивні глибинні (граніт, сиєніт, діорит, лабрадорит, габро), масивні, що вилилися (порфіри, діабази, базальти, андезити, трахіти), уламкові пухкі (вулканічні попіл і піски), уламкові зцементовані (вулканічні туфи).

Осадові породи діляться на механічні відкладення (сипкі — гра­вій, глина, каолін, бентоніт, цементовані — піщаник), хімічні осадо­ві (гіпс, ангідрид, магнезит, доломіт) і органогенні відкладення (ва­пняки, крейда, діатоміти, трапели).

Видозміненні породи підрозділяються на вивержені й осадові. До основних породоутворюючих мінералів відносяться кварц, алюмосилікати, залізисто-магнезіальні силікати, карбонати і сульфіти.

Природні кам'яні матеріали широко використовуються в будів­ництві для зведення будинків і споруд, до яких пред'являються особливі вимоги щодо міцності, довговічності та декоративності. Для кладки фундаментів і стін застосовують бутовий штучний камінь, а також стінові блоки.

Бутовий камінь має неправильну форму, розміри від 150 до 500 мм, маса окремих шматків становить від 20 до 40 кг. Межа міцнос­ті на стискування не менша ніж 10 МПа. В залежності від способу видобутку бутовий камінь буває: рваний (отриманий вибуховим способом) і постелистий чи плитняк (отриманий виламуванням із шаруватих гірських порід). Він застосовується для кладки фунда­ментів, підземних частин стін колодязів, водостоків, підвалин, мо­стів, пристроїв автодоріг, переробки на щебінь й ін.

Штучні камені мають правильну форму, їх виготовляють з до­ломітів, вапняків, піщаників чи туфу розмірами 390 х 190 х 180 і 489 х 240 х 188 мм.

Стінові блоки мають форму прямокутного паралелепіпеда з пазом у боковій частині вертикальних граней. їх виготовляють колотими, тесаними і пиляними; призначаються для кладки стін житлових будинків при висоті поверху 2,8 м і суспільних будин­ків при висоті поверху 3,3 м (тип Д), для багаторядної кладки стін житлових, громадських і виробничих будівель (тип Б), для зовні­шніх (тип Н) і внутрішніх (тип В) стін, фундаментів і стін підва­лів (тип Ф), а також у вигляді підвіконних (тип П) конструкцій. У залежності від міцності при стискуванні (кгс/см²) випускаються блоки марок 25—400. Розміри блоків від 300x800x900 до 3000 х 1000 х 500 мм.

До матеріалів для зовнішнього і внутрішнього оздоблення на­лежать облицювальні плити, фасонні штучні вироби і дроблений декоративний природний камінь.

Облицювальні плити мають правильну форму і різноманітну фактуру лицьової поверхні: поліровану (дзеркальну), лощену, шліфовану, пиляну, крапкову,борознисту, рифлену та ін.

Плити виготовляються товщиною від 5 до 150 мм. Випуска­ються також вузькі плити, смужка і шашка.

Фасонні штучні вироби одержують обробкою вивержених і видозміненних порід красивої будови. До них належать елементи сходів, парапетів, огороджень і площадок, карнизи, розетки, ор­наменти й інші художньо — декоративні вироби.

Дроблений декоративний природний камінь (гранітна, марму­рова, вапнякова і базальтова кришка) використовується для фаса­дної обробки по незатверділому розчину за допомогою спеціаль­них клейових сполук. Така обробка успішно конкурує з керамічними, скляними і лакофарбовими матеріалами як по яко­сті поверхні, так і по собівартості.

Для пристрою дорожніх покрить, виробництва бетону й інших безвипалювальних матеріалів застосовують бортовий камінь, кругляк, брущатку, гравій, щебінь і пісок.

Бортовий камінь використовується для відокремлення проїз­ної частини вулиць від тротуарів, газонів, трамвайних зупинок, площадок і т. ін. Випускається довжиною 700—2000 мм, висо­тою 300 і 400 мм і шириною 100—200 мм.

Кругляк — це камінь неправильної форми розміром до 300 мм, а брущатка — камінь у формі паралелепіпеда, що злегка звужується донизу.

Гравій і щебінь — це дрібні шматки каменю розміром від 5 до 70 мм. Гравій утворився в результаті природного руйнування гірських порід, а щебінь одержують дробленням каменю. Залеж­но від гранулометричної сполуки гравій і щебінь підрозділяють­ся на фракції (5—10 мм, 10—20, 20—40 і 40—70 мм,) а за міц­ністю (кгс/см²) — на марки 200—1200.

Пісок — це дрібнозернистий сипкий матеріал з розміром зер­на від 0,14 до 5 мм.

Залежно від мінералогічної сполуки піски діляться на квар­цові, польовошпатові і карбонатні, а за місцезнаходженням — на морські, річкові, яружні, барханні і т.ін. В будівництві кра­ще використовувати річковий пісок, тому що в ньому менше домішок глини і гіпсу. Для будівництва підлоги використову­ють плити з твердих і зносостійких кам'яних порід (граніту, сиєніту, кварциту), а при при невеликій інтенсивності людсь­ких потоків — з мармуру. Товщина таких плит становить не менше 20 мм.

Для створення покрівлі використовують плитки з глинистого сланцю (природний шифер). Вони мають високу водо- і морозо­стійкість, довговічні і застосовуються для побудови покрівлі жи­тлових, адміністративних і промислових будинків.

Керамічними називаються штучні будівельні матеріали і вироби, які одержують із глиняних сумішей шляхом формуван­ня, сушіння і випалювання сировини.

Основною сировиною для виробництва керамічних виробів є глина, яка при змішуванні з водою утворює пластичне тісто, яке після висихання і випалювання набуває твердості каменю.

Основними властивостями глини, які впливають на якість оде­ржуваних керамічних матеріалів і виробів, є пластичність, усадка, опір вогню і колір обпалюваних глинистих матеріалів.

Пластичність глини — це її здатність під дією зовнішніх сил змінювати свою форму, не деформуючись, і стійко її зберігати. Пла­стичність залежить від зернового (гранулометричного) складу. Пла­стичність глинистих матеріалів впливає на технологію виробництва керамічних виробів і може бути штучно змінена. Підвищення плас­тичності може бути досягнуто введенням у суміш додаткової кіль­кості води, проморожуванням і витримуванням глин, механічною обробкою, вакуумуванням й таке інше, а зниження пластичності — введенням до складу глини різних непластичних матеріалів.

Об'ємна усадка характеризується зменшенням лінійних роз­мірів або об'єму зразка із глиняного тіста при випаровуванні во­логи під час його висихання. Чим вища пластичність матеріалу, тим більша об'ємна усадка. Для різного складу глин (жирні, піс­ні) об'ємна усадка змінюється від 2—3 до 10—12%.

Вогнева усадка характеризує зменшення лінійних розмірів або об'єму глиняного зразка після його випалювання і змінюється для різних глин від 2 до 8 %.

Вогнетривкістю називається властивість глиняних матеріалів чинити опір впливу високих температур, не розплавляючись. За вогнетривкістю глини діляться на 3 групи: вогнетривкі, які ви­тримують температуру більше 1580°С; тугоплавкі — 1530— 1580°С; легкоплавкі, які відзначаються вогнестійкістю до 1530°С.

Вогнетривкі глини використовують для виготовлення фарфо­рових і фаянсових виробів; тугоплавкі — облицювальних матері­алів; легкоплавкі — цегли, черепиці і т. ін.

Колір випаленої глини залежить від її складу і перш за все від вмісту окислів заліза.

Для надання глинам необхідних властивостей до складу сумі­ші додають різноманітні домішки: торф, тирсу, розмелену крей­ду, випалену і розмелену глину, кварцовий пісок, доломіт, заліз­ну руду, магнезит, тальк, окисли заліза, кобальту, хрому й т. ін.

Керамічні матеріали і вироби класифікують за характером бу­дови черепка, щільністю та призначенням.

За характером будови черепка розрізняють тонку і грубу керамі­ку. Тонка кераміка (фарфор, фаянс) має малозернисту будову череп­ка. Груба кераміка має неоднорідну великозернисту будову черепка.

За щільністю кераміка ділиться на щільну (вологопоглинання менше 5%) і пористу (водопоглинання більше 5%).

За призначенням будівельні керамічні матеріали діляться на стінові, облицювальні і оздоблювальні, покрівельні і кислото­стійкі, вогнетривкі, санітарно-технічні, спеціальні і труби.

До стінових керамічних матеріалів належить цегла глиняна звичайна, глиняна пустотіла і пористо-пустотіла (легка), а також пустотілі керамічні камені.

За об'ємною масою стінові матеріали діляться на класи: А (700—100 кг/м³); Б (1000—1300 кг/м³); В (1300—1450 кг/м³); Г (більше 1450кг/м³).

Асортимент стінових керамічних матеріалів

Вид матеріалу	Марка
Цегла глиняна звичайна	75, 100, 125, 150, 200, 250, 300
Цегла глиняна пустотіла	75, 100, 125, 150
Цегла пористо-пустотіла (легка)	35, 50, 75, 100
Камені керамічні пустотілі стінові	75,100,125,150

Цегла глиняна звичайна випускається одинарна (250 х 120 х х 65 мм) і модульна (250 х 120 х 88 мм). За показниками міцності на стискування цегла ділиться на сім марок: 75, 100, 125, 150, 200, 250, 300 (кгс/см²), щільністю 1,7-1,9 г/см³, морозостійкістю 15—20. Модульна цегла має круглі або щілиноподібні пустоти, що дозволяє знизити її масу і заощадити сировину.

Цегла глиняна звичайна використовується для кладки стін, печей, димарів, перегородок і т. ін. у зонах, де температура не перевищує температури її випалу. Цеглу напівсухого пресування не допускається використовувати для кладки фундаментів і цо­колів нижче гідроізоляційного шару.

Цегла глиняна пустотіла випускається одинарною, модульною і полуторною (250 х 120 х 130 мм), марок 75—150 (кгс/см²), щільніс­тю близько 1,3 г/см³, морозостійкістю не менше 15. Така цегла має наскрізні чи ненаскрізні пустоти і використовується аналогічно глиняній звичайній. Однак для кладки фундаментів, підземних час­тин стін, печей димових каналів і труб вона не придатна.

Цеглу пористо-пустотілу (легку) одержують із сировинної маси, що містить вигораючі домішки. Вона випускається модульна у зале­жності від щільності — трьох класів (А — 700—1000 кг/м³; Б — 1000—1300 кг/м³ і В — 1300—1450 кг/м³), марок 35—100 (кгс/см²), розмірами 250 х 120 х 65, 250 х 120 х 88 і 250 х 140 140 мм, морозо­стійкістю не менше 10. Легка цегла застосовується для кладки зовні­шніх і внутрішніх стін приміщень з нормальною вологістю повітря.

Камені керамічні пустотілі стінові випускаються розмірами 138, 188, 288 х 190, 250, 290x70, 90, 120, 190 (мм), марок 75—150 (кгс/см²), об'ємною масою не більше 1600 кг/м³. Камені мають пус­тоти, завдяки чому їхня теплопровідність значно нижча, ніж у гли­няної цегли, що дозволяє знизити товщину стін. Застосовуються для кладки зовнішніх і внутрішніх несучих стін і перегородок.

Стінові керамічні панелі являють собою одно — чи двошарову конструкцію, що складається із цегли або керамічних каменів, по­критих цементним розчином. У двошарових панелях, крім цегли чи каменів, є шар утеплювача (мінераловата, фаброліт, піноскло). Фа­садна сторона панелей може бути оброблена керамічною плиткою, тому немає необхідності облицьовувати стіни після їхнього зведен­ня. Стінові панелі випускаються розміром «на кімнату».

Цеглу керамічну лекальну застосовують для кладки і футеровки промислових димарів при температурі експлуатації не більше 700°С. Випускається довжиною до 225 мм радіусом кривизни 850— 1500 мм, марок 100—150 (кгс/см²), морозостійкістю не менше 15.

При замовленні цегли і керамічних каменів скорочено вказують їхнє найменування, марку, щільність, морозостійкість і номер стандарту.

Наприклад: ЦРП 1001250/30, де ЦРП — цегла рядова пусто­тіла, 100 — марка (кгс/см²), 1250 — щільність (кг/м³), морозо­стійкість — 30 (Мрз).

Цегла і керамічне каміння повинні мати правильну форму, рі­вні і гладкі лицьові поверхні, без скривлень, вищерблених кутів, тріщин та інших дефектів.

Допускається відхилення розмірів цегли і керамічних каменів від встановлених технічними умовами — не більше мм: по дов­жині +6, по ширині +4 і товщині +3. Цегла і каміння «недопал» не допускаються; колір і тон фарбування лицьової поверхні ви­робів повинні відповідати встановленим вимогам.

При прийманні форма цегли і каменів перевіряється зовніш­нім оглядом, металевою лінійкою чи кутовиком, розміри — ви­мірювальним інструментом з точністю до 1 мм.

Килимова кераміка повинна мати рівну поверхню, шви між плитками, які наклеєні на аркуші паперу, повинні бути прямі, шириною 2 мм.

Глиняна черепиця повинна мати правильну форму, гладеньку поверхню і рівні кінці. Скривлення поверхні і ребер черепиці повинно бути не більше 4 мм.

До цієї групи відносять вироби для зовнішнього і внутрішньо­го облицювання стін, а також для обробки підлог.

Вироби для зовнішнього облицювання призначені для захис­ту основного стінового матеріалу, від руйнування і атмосферних впливів. Вони повинні мати високу атмосферостійкість, морозо­стійкість і міцність. Використання таких матеріалів дозволяє уникнути періодичного фарбування будинків, знижує трудоміст­кість їхньої обробки, поліпшує зовнішній вигляд.

Для зовнішнього облицювання застосовуються лицювальна цегла і камені, фасадні плити і плитки, килимова кераміка і різні фасонні деталі. Асортимент облицювальної кераміки показано в табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Асортимент керамічних виробів для облицювання й обробки

Облицювальна цегла у порівнянні з глиняною звичайною має більш світле забарвлення і гладеньку лицьову поверхню, підви­щену морозостійкість. її лицьова сторона може бути глазурова­ною чи неглазурованою, гладенькою чи офактуреною. Застосо­вується як облицювальний, так і стіновий матеріал. Облицювальна цегла виготовляється суцільна чи пустотіла, одинарна чи модульна, марок 75—300 (кгс/см²), морозостійкіс­тю не менше 25(Мрз 25, Мрз 35 і Мрз 50).

За призначенням і формою облицювальна цегла випускається рядова (для кладки гладенької частини стін) і профільна (для кладки карнизів, пасків і ін.).

Облицювальні камені виготовляються суцільні і пустотілі роз­міром 250 х 120 х 140 мм, марок 75—150 кгс/см²).

Фасадні плити і плитки випускаються з теракотовою (приро­дно забарвлений черепок) і глазурованою, блискучою та мато­вою, гладенькою чи рифленою поверхнею, а за формою — ква­дратні та прямокутні.

Фасадні плити випускаються розміром 240x215; 240x290; 125x215, 120x190, товщиною 35 і 45 мм, марок 75—150 (кгс/см²), фасадні плитки — 120—240 х 65—140, товщиною 6—17 мм.

Килимова кераміка — це дрібнорозмірні глазуровані чи негла-зуровані керамічні плитки різного кольору. Вони випускаються у вигляді килимів, наклеєних лицьовою стороною на папір. Такий килим закріплюється розчином чи мастикою на поверхні стін, після чого папір змивається водою.

До матеріалів для внутрішнього облицювання належать майо­лікові і фаянсові плитки — для облицювання стін, а також плит­ки і килимова мозаїка для підлог.

Майолікові плитки мають пористий темно-забарвлений чере­пок. У фаянсових плиток черепок білий чи з відтінком кольору. Лицьова сторона плиток покрита глазур'ю.

Асортимент майолікових і фаянсових плиток нараховує бли­зько 30 типорозмірів: рядові квадратні (150x150 і 100x100), ря­дові прямокутні (50x100 чи 75) карнизні, плінтусні, куткові й ін. За характером поверхні вони можуть бути плоскі, рельєфні чи мати багатобарвний малюнок. Товщина рядових фаянсових плиток — до 6 мм.

Плитки для підлог відрізняються низьким водопоглиненням (до 4 %), малим стиранням, довговічні, стійкі до дії кислот і лу­гів. Підлоги з таких плиток практично водонепроникні, легко миються, однак вони крихкі, мають велику теплопровідність, ви­соку трудомісткість виготовлення.

Керамічні плитки для підлог виготовляють квадратні, прямо­кутні, шестигранні, восьмигранні і т. п. з довжиною граней 50— 150 мм, товщиною 10—23 мм. Застосовуються для настилання підлог у приміщеннях з підвищеною вологістю й у місцях руху великих людських потоків.

Килимова мозаїка для підлог — це квадратні чи прямокутні керамічні плитки розміром 23 х 23, 48 х 48, 48 х 23, товщиною 6 і 8 мм, наклеєні лицьовою стороною на картон.

Вогнетривкі керамічні матеріали застосовується для спо­рудження металургійних, скляних, випалювальних та інших пе­чей. Вони повинні витримувати дію високих температур, збері­гаючи при цьому постійний обсяг і форму, мати підвищену міцність на стиск і вигин, газонепроникність, шлакостійкість.

За ступенем вогнетривкості їх розділяють на вогнетривкі (1580—1770°С), високовогнетривкі (1770-2000°С) і вищої вогне­тривкості (більше 2000°С), у залежності від хіміко-мінералогічної сполуки — на кремнеземисті, алюмосилікатні, магнезіальні, хромисті, доломітові, вуглецеві й інші.

Кислототривкі керамічні вироби застосовуються на під­приємствах хімічної промисловості для футеровки апаратури і ємкостей, будівництва підлог і транспортування агресивних ки­слот (крім фтористоводневих, лугів і газів при розрідженні тис­ку до 3 ат.). Для підвищення хімічної стійкості поверхню таких виробів покривають глазур'ю. До керамічних кислототривких виробів відноситься цегла кислототривка, плитки кислототривкі, термокислотривкі для гідролізної промисловості, а також кисло­тотривкі труби і сполучні частини до них.

Керамічні труби випускаються дренажні і каналізаційні. Дренажні труби призначені для відводу ґрунтових вод. Вони ви­пускаються довжиною 333—500 мм, внутрішнім діаметром 25— 250 мм і товщиною стінки 8—24 мм. Каналізаційні труби викори­стовуються для спорудження безнапірних виробничих, каналіза­ційних і водостічних мереж в агресивних ґрунтових водах. Ви­пускаються діаметром 150—600 мм, довжиною 800—1200 мм, товщиною стінки 19—41 мм. Такі труби на одному кінці мають розтруб, за допомогою якого з'єднуються окремі стовбури. Із зо­внішнього і внутрішнього боків труби покриті хімічностійкою глазур'ю.

Черепиця — це керамічний матеріал, призначений для покрі­влі. Вона довговічна, вогнестійка, не вимагає догляду в процесі експлуатації, однак має велику масу (до 65 кг/м² покриття), кри­хка. До того ж трудомісткість зведення покрівлі досить висока.

За формою черепиця випускається штампована, плоска, стрічкова і конькова, за призначенням — рядова (для схилів покрівлі), ко-нькова (для коників і ребер), жолобчата (для жолобків), кінцева (для замикання рядів) і спеціальна.

Керамзит — легкий матеріал, який випускається у вигляді гравію (розміром 5—40 мм) чи піску з розміром зерна менше 3 мм. Керамзит використовують для заповнення при виготовленні легких бетонів і залізобетонів, а також як теплоізоляційний ма­теріал.

Санітарно-технічними виробами є раковини, умиваль­ники, унітази, ванни та інше обладнання. Основною сировиною для їх виробництва є три види кераміки: фаянс, напівфарфор і фар­фор, які відрізняються ступенем спікання і пористістю. Фаянс — найбільш пористий, а фарфор — найбільш щільний і міцний ма­теріал, напівфарфор займає середнє місце.

Формування санітарно-технічних виробів здійснюється мето­дами виливок у спеціальні гіпсові форми. Для того щоб вони були міцні і красиві, їх спочатку покривають глазур'ю, а потім випалю­ють. Формова суміш складається з білої вогнетривкої глини і као­ліну, кварцового піску, польового шпату, відходів виробництва.

Скло — це аморфний прозорий матеріал, який одер­жують охолодженням розплавленої мінеральної суміші. В залеж­ності від шихти і технології виробництва одержують різні скло-матеріали і вироби.

Основу скла становлять неорганічні окисли, які містяться в кварцовому піску, кварцитах або піщаниках, мирабліті (кальци­нована сода), поташі або в калієвій селітрі, крейді, вапняку і т. ін.

У процесі підготовки шихти сировинні матеріали висушують­ся, подрібнюються, дозуються, перемішуються; завантажуються в спеціальні печі для варіння скла. Температура варіння скла 1500— 1600°С. При температурі 1100—1400°С шихта переходить в пластичний стан і при температурі 1500—1600°С очищується від різноманітних газових і повітряних включень. При цій темпе­ратурі проходить освітлення скла завдяки введенню спеціальних домішок (миш'яку, селітри). Для одержання кольорового скла до складу шихти вводять барвники: окисли міді, хрому, заліза, мар­ганцю, кобальту та інших металів.

Основними споживчими властивостями скла є: висока про­зорість, теплопровідність, твердість, міцність, щільність, хімі­чна нейтральність і т.ін. Прозорість скла залежить від його хі­мічного складу і кольору. На прозорість істотно впливає кут падіння світла і показник світлозаломлення на поверхню скла. При збільшенні кута відбиття світла від 0 до 75° прозорість скла зменшується від 92 до 50%. Показник світлозаломлення будівельного скла приймають рівним 1,50—1,52. За світлопропускною спроможністю скло ділиться на прозоре, кольорове, безбарвне і т. ін.

Міцність на стискування скла 700—1000 МПа, на розтягу­вання 30—80 МПа, на згинання — не менше 45 МПа, твердість скла за шкалою Маоса знаходиться в межах 5—7. Щільність скла становить 2—8 г/см³, об'ємна масса скла, яка використо­вується в будівництві 2450—2550 кг/м³. Скло відзначається високою стійкістю до дії кислот, крім фтористоводневої кис­лоти, яка роз'їдає поверхню скла, але руйнується під дією лу­гів і навіть води.

Скло є добрим діелектриком, що дає змогу виготовляти з нього скло — ізолятори. Недоліком скла є підвищена крихкість, малий опір згинанню і розтягуванню, невисока термостійкість.

Скло широко використовується в будівництві для засклення вікон, дверей, отворів житлових, громадських і промислових споруд, облаштування дверей і підвіконь, тепло — і звукоізоля­ційних стін і перегородок, а також для виготовлення різних конс­трукційно-будівельних елементів.

За видом і призначенням будівельні вироби із скла діляться на скло віконне, вітринне, дзеркальне, загартоване листове скло, профільне скло, скляні труби, склоблоки, склопакети, облицюва­льні плитки, теплоізоляційні вироби і т. ін.

За видом і призначенням будівельні вироби із скла ді­ляться на: скло віконне, вітринне, візерункове, армоване, профі­льне і сонцезахисне, загартоване, склоблоки, склопакети, обли­цювальні плитки, скляні труби й інше.

У будівництві найбільше використовується скло віконне неполіроване безбарвне. За товщиною віконне скло випускається ше­сти видів: 2; 2,5; 3; 4; 5 і 6 мм, масою 1 кв. м. відповідно: 5; 6,25; 7,5; 10; 12,5 і 15 кг. Розміри листів скла в залежності від товщини змінюються в межах від 400 х 400 до 160 х 2400.

У залежності від дефектів скло поставляється двох сортів: 1-го і 2-го.

Поверхня листового скла повинна бути плоскою, границя до­пуску кривизни листа не більше 0,3% від його довжини (стріла прогину). Оцінка якості скла здійснюється з урахуванням розмі­щення дефекту: в центрі чи з краю листа. Не допускається наяв­ність пухирів, подряпин, матовості і сторонніх вкраплень. Відхи­лення розмірів за довжиною і шириною листа віконного скла не повинно перевищувати від +2 до 3 мм, відхилення за товщиною листа 0,2—0,4 мм.

Скло вітринне випускається полірованим і неполірованим. Полі­роване має товщину 6,5 і 8 мм, розміри листа 1380x1340— 4450 х 2950 мм. За призначенням поліроване скло буває дзеркальне (найбільш якісне), транспортне і будівельне. Неполіроване скло має товщину 6,5 мм, розміри листа — 1750 х 1950 — 3950 х 2950 мм. Скло вітринне використовується для засклення отворів споруд, зов­нішніх і внутрішніх вітрин виставкових залів, кінотеатрів, аеропор­тів, вокзалів і т. ін., а також для виготовлення склопакетів і дзеркал.

Скло візерункове з одного чи з двох боків має чіткий рельєф­ний малюнок (візерунок) глибиною 0,5—1,5 мм, що сприяє роз­сіюванню світла. Випускається двох сортів, кольорове і безбарв­не, товщиною 3—6 мм, розмір листів — 400x600 — 1600x2200 мм. Світлопропускання становить 45%.

Близьким до візерункового є скло «Метелиця», застосовується також як облицювальний матеріал. Воно має рельєфний візеру­нок. Нанесення алюмінієвого дзеркального покриття робить це скло непрозорим.

Армоване листове скло одержують запресуванням у його тов­щу паралельно поверхням зварену чи кручену сітку зі стального, хромованого, нікельованого чи з алюмінієвим покриттям дроту.

Така сітка містить уламки скла, які з'являються при механічних пошкодженнях або впливі високих температур.

Армоване скло випускається безбарвне і кольорове, прозо­рість його не менше 60%, випускається шириною до 1200 мм; до­вжиною 3300 мм при товщині 5,6 і 8 мм.

Профільне скло, або склопрофіліт, випускається різних розмі­рів і використовується для облаштування світло-прозорих стін, перегородок і огорож, прозорих покрівель.

Сонцезахисне скло відзначається низьким пропусканням ін­фрачервоних променів. Його одержують нанесенням на одну по­верхню звичайного безбарвного скла тонкого відбиваючого оки­сно-металевого покриття.

Загартоване скло — це скло, яке піддають спеціальній термічній обробці, тобто нагріванню до 630—650°С і швидкому, рівномірно­му по площині повітряному охолодженню. Таке скло має більш ви­соку механічну міцність, термостійкість і безпечність. Випускається товщиною 4,5—6,5 мм, поліроване і неполіроване 1-го і 2-го сортів. Різати алмазом таке скло неможливо, тому що воно дуже крихке.

Склоблоки — пустотілі вироби, які одержують зварюванням на спеціальних автоматах по периметру двох порожніх половин, внутрішня поверхня яких рифлена або гладенька. Випускаються квадратні, прямокутні і кутові, безбарвні і кольорові, розмірами 194x194x98, 240x240x98, 249x249x98, 244x244x75. Склоблоки використовуються для кладки стін і перегородок бу­дівель і споруд.

Склопакети — вироби, що складаються із листів скла, сполу­чених рамою з алюмінію, сплаву із свинцю або пластмаси з мета­лом. Використовуються для засклення вікон у цивільному будів­ництві.

Облицювальні плитки виготовляють із глушеного скла різного кольору. За формою вони бувають квадратні і прямокутні товщи­ною А —9 мм і розмірами 100x100 — 200x200 (квадратні), 120 х 60 — 250 х 140 (прямокутні). Лицьовий бік облицювальних скляних плиток гладенький чи рифлений, а тильний — рифлений (для кращого зчеплення з розчином чи мастикою). Для облицю­вання стін приміщень, до яких пред'являються підвищені гігієні­чні вимоги, застосовуються скляні плитки, покриті з лицьової сторони емалями.

Килимово-мозаїчні плитки являють собою малорозмірні (до 45 мм) різнобарвні плоскі вироби з глушеного скла у вигляді кили­мів, наклеєних лицьовою стороною на папір. Після укладання папір змивають водою.

Килимово-мозаїчні плитки використовуються для зовнішньо­го і внутрішнього облицювання, а також для художньо-декоративного оформлення фасадів, фойє, вестибюлів й ін.

Марбліт — це вироби у виді прямокутних чи квадратних плит товщиною 5—12 мм із глушеного темно-зеленого чи чорного з блискучими вкрапленнями (кристалами) скла з полірованою ли­цьовою поверхнею. Марбліт застосовується для облицювання внутрішніх стін будинків, колон, цоколів, оформлення інтер'єрів та ін.

Скломарамур — це плити зі скла, що має різнобарвне мармуроподібне забарвлення. Випускається товщиною 8—25 мм і за­стосовується для декоративного облицювання внутрішніх стін, покриття підлог, а також для антикорозійного захисту будівель­них конструкцій.

Склокремнезит (склокристаліт) — це облицювальні декорати­вні плити, одержувані з гранул скла визначеного хімічного скла­ду, кремнезему й інших добавок. Лицьова сторона плит поліро­вана, має рисунок, що імітує природний камінь. Склокремнезит випускається товщиною 15 і 20 мм і застосовується для зовніш­нього і внутрішнього облицювання.

Шлакоситали — склокристалічні матеріали, одержувані зі скла і шлаків металургійних заводів. За міцністю, водостійкістю, кислотостійкістю й електроізоляційними властивостями вони пе­ревищують цеглу і бетон. Шлакоситали використовуються як футеровочний матеріал, для облицювання стін і укладання підлог на підприємствах хімічної промисловості, у вигляді плит для обли­цювання, облаштування плінтусів, підвіконь для будинків і спо­руджень різного призначення.

Скляні труби випускаються довжиною 1,5—3,0 м, внутрішній діаметр становить до 200 мм, товщина стінки — 4,0—11,5 мм.

Скляні труби здатні витримувати значний тиск, мають більш високу в порівнянні з металевими хімічну стійкість, гладеньку поверхню, велику пропускну здатність, легше очищаються, ма­ють меншу масу і невисоку теплопровідність. Скляні труби випу­скаються з гладенькими кінцями і з конічними буртами на кін­цях. Застосовуються для прокладання водопроводу, каналізації, телефонного і силового кабелю, схованої електропроводки, для транспортування агресивних рідин і газів, облаштування трубо­проводів у молочній, спиртово-горілчаній і пивоварній промис­ловості.

Піноскло — це матеріал пористої структури, одержуваний спіканням скляного порошку. Поставляється у вигляді блоків, плит чи профільованих виробів. Висока механічна міцність, не­значна об'ємна вага, низькі водопоглинання і теплопровідність, стійкість до агресивних середовищ, вогнестійкість і довговічність дозволяють застосовувати піноскло як теплоізоляційний, декора­тивний, акустичний і облицювальний матеріал.

Поставка природного каміння і виробів із нього здійс­нюється партіями.

Маркірування товарних кам'яних матеріалів і виробів здійс­нюється фарбою з тильного боку. Вказується найменування (код) виробника, тип кам'яного матеріалу, його габаритні розміри. Транспортуються матеріали і вироби з природного каменю нава­лом (бутовий камінь, щебінь, брущатка), на піддонах чи підклад­ках з укладенням правильними рядами (блоки) чи в міцній тарі, пристосованій до механічних вантажно-розвантажувальних ро­біт, у вертикальному положенні, попарно, лицьовими поверхня­ми один до одного, із прокладками паперу і закріплених клинами.

Найбільш дорогі керамічні вироби (санітарно-технічні, лицю­вальна плитка, плитка для підлог й ін.) упаковують у контейнери, дерев'яні ящики, паперові мішки чи складають на піддони у ви­гляді пачок, обгорнених папером і обв'язаних сталевим дротом чи стрічкою. При упакуванні укладають керамічні вироби одного виду, розміру, сорту, найменування і т. ін.

Великогабаритні та грубі вироби (керамічні труби, цегла й ін.) не упаковують, а при транспортуванні укладають на спеціальні піддони.

Дрібні та коштовні керамічні вироби транспортують закритим транспортом. При цьому їх укладають на ребро, перекладаючи по висоті соломою. Керамічні труби під час перевезення установ­люють вертикально. Навантаження керамічних виробів навалом і вивантаження скиданням заборонені. Цеглу транспортують ув'язану в пакети і укладену на піддони.

Керамічні вироби поставляються партіями, на кожну з яких вида­ється паспорт. У ньому вказується найменування заводу-виробника, номер партії та стандарту, марка і кількість виробів, а також їхні ос­новні характеристики (межа міцності, водопоглинення, морозостій­кість, опір удару, зносостійкість та ін.). Деякі вироби маркують, тобто на тильний бік незмивною фарбою чи за допомогою шаблону нано­сять найменування заводу-виробника, номер стандарту і сорт.

Грубі керамічні вироби необхідно зберігати під навісами, укла­деними в штабелі чи в клітки, по видах, типах, сортах, розмірах і т.п. Облицювальну плитку і санітарно-технічні вироби слід зберіга­ти в закритих складських приміщеннях, захищаючи від механічних ушкоджень, забруднення і зволоження. їх зберігають на відкритих майданчиках з відводом зливових вод чи у закритих складських приміщеннях (для плит з мармуру, туфу, вапняку).

Бутовий камінь, щебінь, брущатка і гравій зберігаються в штабелях чи навалом окремо по марках, породах, сортах, класах, фракціях і т.п., блоки і плити — в штабелях із зазорами для при­родної вентиляції.

При збереженні та транспортуванні матеріали і вироби з при­родного каменю необхідно захищати від забруднення і зволо­ження, а плити — від механічних ушкоджень.

Для запобігання руйнуванню вироби з природного каменю покривають кремнеорганічними рідинами, розчинами воску і па­рафіну, а також просочують полімерними матеріалами.

Листове скло упаковують у контейнери, дерев'яні ящики чи касети, перекладають папером і складають у пачки. При цьому найбільш ефективним є упакування листового скла в спеціальні пірамідальні контейнери, у двох камерах яких установлені сте­лажі, до них кріпленнями щільно притискають стопи скла. Такі контейнери можуть умістити до 300 м² шибки і забезпечують ме­ханізацію вантажно-розвантажувальних робіт.

Листи скла установлюють вертикально, торці вирівнюють, за­повнюючи вільний простір деревною стружкою, гофрованим картоном чи іншими матеріалами, що ущільнюють, при цьому повинна виключатися можливість їхнього зсуву.

Скловироби дрібних розмірів укладають на бік рядами на піддо­ни чи контейнери і перекладають папером (склоблоки), стопами (килимово-мозаїчні плитки), у дерев'яні ящики чи картонні коробки (лицювальні плитки), касети (мербліт, склокремнезит), паперові чи поліетиленові мішки масою 50 кг (скляна кришта, смальта).

Труби вкладають у ящики чи контейнери з ущільнювачем. їх­ні кінці обгортаються папером чи захищаються ковпачками з по­лімерних матеріалів.

У кожен контейнер чи ящик вкладають паспорт, де вказують найменування заводу-виробника, тип (марку), розміри, кількість, колір, механічну міцність, межу термостійкості, коефіцієнт про­зорості скла і т. ін.

На ящиках і контейнерах зазначають товщину, довжину і ши­рину, сорт і кількість листів скла, а також роблять надписи «Пли-ском не класти!», «Верх не кантувати!» і «Обережно, крихке!» з відповідними умовними позначками.

Скло і скловироби транспортують усіма видами транспорту, захищаючи від зрушень і хитань. Тару з листовим склом устано­влюють на торець за напрямом руху і добре закріплюють. При вантажно-розвантажувальних роботах вживаються заходи, що за­стерігають від механічних ушкоджень і атмосферних опадів.

Скло і скловироби зберігають у сухих закритих складських при­міщеннях. Листове скло розміщують на пірамідах чи на стелажах, спирають на гумові, повстяні чи дерев'яні прокладки під кутом 10° до вертикалі. При тривалому збереженні у вологих умовах у резуль­таті вилуження оксидів металів скло може втратити прозорість. Найменший гарантійний термін збереження килимово-мозаїчних плиток — не більше 30 діб з моменту виготовлення.

Дата добавления: 2015-04-30