Тема 5. Хутряна сировина

Натуральним хутром називають вичинені шкурки хутро­вих і морських звірів, птахів, свійських тварин. Невичинені шкур­ки, зняті з тушок, називають сировиною. Розрізняють такі види сировини: хутряна (хутровина) — невичинені шкурки промисло­вих хутрових звірів, отриманих полюванням (соболь, куниця, біл­ка, росомаха, горностай, лисиця, норка, видра та ін.) і хутрових звірів, вирощених у звірогосподарствах (соболь, лисиця срібляс­то-чорна, песець тощо); хутряна сировина свійських тварин — невичинені шкурки домашніх тварин (ягнят, козлят, овець, кіз, кроликів і ін.); сировина морських звірів — невичинені шкурки морського котика, тюленя, нерпи; сировина птахів — лебедів, гагар, кайр, пеліканів.

Знімають шкурки одразу ж після забою тварин "пластом", "трубкою" або "панчохою". "Пластом" знімають шкури великих зві­рів (морських котиків, тюленів) або шкурки свійських тварин (яг­нят, телят, козенят та ін.); "трубкою" і "панчохою" — з більш цінних хутрових звірів: соболя, куниці, норки, лисиці, песця тощо. Під час знімання шкурки "трубкою" виконують розріз у ділянці задніх лап і шкурку стягують в напрямку голови. "Панчохою" зні­мають шкурки з дрібних хутрових звірів: горностая, ласки.

Технологічний процес вироблення хутряних шкурок передба­чає: підготовчі операції (оббілування, відмокання, міздріння, зне­жирення); основні операції (пікелювання, дублення, жирування, сушення); оздоблювальні операції (відкатування, розбивання, розчісування, епілювання, фарбування, стриження, вищипуван­ня, люстрування).

У будові шкурки розрізняють волосяний покрив і шкіряну тка­нину. Волосяний покрив складається з таких типів волоса: напрям­ний волос — рідко розміщений, прямий, пружний, найдовший, піднімається своїми кінцями над усім волосяним покривом; остьовий волос — розміщений густіше, ніж напрямний, захищає пухо­вий волос від руйнування, буває прямий і зігнутий; пуховий — найтонший, зігнутий, густий волос, становить 94...99 % загальної кількості волоса, забезпечує теплозахисні властивості.

Шкіряна тканина містить масу щільно переплетених між собою колагенових (білкових) волокон. Унаслідок вичинення шкіряна тка­нина стає м'якою, еластичною, розтяжною, міцною, стійкою до зношування, а волосяний покрив — чистим, блискучим, пухнас­тим, розсипчастим. Вичинену шкурку, придатну для виготовлення хутряних виробів, називають напівфабрикатом. До напівфабрика­тів належать також пластини, хутряні набори. Пластина складається з однорідних шкурок (або їх частин), дібраних за якістю і зшитих разом. Хутряний набір складається з двох-трьох однорід­них пластин, дібраних за якістю і з'єднаних разом, використову­ється для пошиття пальт, хутряних жакетів та інших виробів.

Властивості хутра залежать від будови та якості вичинених шкурок. Якість хутра визначається якістю волосяного покриву та шкіряної тканини, а також міцністю зв'язку волоса зі шкіряною тканиною. Основні показники якості волосяного покриву — колір, блиск, м'якість, висота, густота, пишність, муаристість, пруж­ність, звалювання, усі вони залежать від сезону забою, віку зві­рів та тварин, особливостей їх вирощування. Колір шкурки може бути натуральним і фарбованим. Натуральні хутряні напівфабрикати здебільшого бувають білого, чорного, коричневого, рудого, голубого, сірого, бурого кольорів. Фарбують шкурки, занурюючи їх у роз­чин барвника, наносячи густий барвник на поверхню волосяного покриву або трафаретним способом. Блиск волосяного покриву залежить від будови, розміру лусочок, які покривають волос, його звитості; блиск поліпшує зовнішній вигляд, збільшує цінність хут­ряних виробів.

Теплозахисні властивості хутра визначаються густотою, висо­тою, м'якістю волосяного покриву, а також товщиною та щільні­стю шкіряної тканини. За висотою шкіряного покриву шкурки поділяють на довговолосі — довжина волосяного покриву 4... 10 см (песець, лисиця); середньоволосі — 2..Л см (кролик, заєць, нор­ка); коротковолосі — до 2 см (кріт, нерпа). Густота волосяного покриву характеризується кількістю волоса на одиницю площі шкурки. М'якість, шовковистість волосяного покриву залежать від будови хутра, висоти, густоти волоса, а також від співвідношення напрямного, остьового та пухового волоса. Пишність характери­зується величиною об'єму, заповненого волосяним покривом, за­лежить від висоти, густоти та пружності волоса. Остистість визначається кількістю пухового волоса на один остьовий волос. Муаристість — незначна хвилястість деяких ділянок волоса, що утворює гарну поверхню шкурки. Пружність характеризується здат­ністю поновлювати попередню форму після зминання і залежить від будови волоса. Звалювання — це негативна властивість, яка погіршує зовнішній вигляд шкурки, свідчить про здатність волося­ного покриву звалюватися. Ступінь звалювання залежить від гус­тоти, висоти, а також від співвідношення напрямного, остьового та пухового волоса. Шкіряна тканина має бути м'якою, еластичною, розтяжною, міцною, стійкою до дії вологи. Стійкість до зношуван­ня характеризується здатністю опиратися впливові руйнівних фак­торів, які діють під час експлуатації хутра і залежить від міцності та подовження волоса і шкіряної тканини, а також від міцності закріплення волоса в шкіряній тканині, міцності забарвлення, зва­лювання тощо. На основі досліджень, отриманих П.П.Петровим і Б.Ф.Церевітіновим, стійкість хутра до зношування оцінюється та­кими цифрами: видра — 100, морський котик — 85, норка — 70, каракуль — 60, куниця м'яка — 60, тюлень — 55, лисиця — 50, песець — 45, білка — ЗО, горностай — 25, кролик — 12, кріт і ховрах — 10, заєць — 5, щур водяний — 3 %.

Технологічні властивості хутряних виробів здебільшого зале­жать від площі та конфігурації шкурок, пластичності й міцності шкірної тканини. Шкурки зшивають на спеціальних швейних ма­шинах, що утворюють малопомітні шви з боку волосяного покри­ву. Номери голок та ниток, а також кількість стібків на 1 см шва залежать від товщини шкірної тканини. При зшиванні на хутря­них шкурках утворюються складки та нерівності. Зшиті деталі зволожують водою або спеціальним розчином (кухонна сіль, глі­церин, алюмінієвий галун), потім правлять, надаючи йому форму відповідно лекала. Після цього скрій сушать у спеціальних су­шарках для отримання необхідної форми і видалення надлишко­вої вологи.

Асортимент хутра, яке використовують у швейному вироб­ництві, різноманітний.

Соболь — один із найбільш цінних видів хутра, має густий, пишний, блискучий, шовковистий волосяний покрив середньої довжини, забарвлення від жовто-пісочного відтінку до темно-ко­ричневого, майже чорного, найбільш цінного. Хутро використо­вують для виготовлення жіночих пальт, манто, пелерин, комірів, головних уборів.

Куниця — цінний вид хутра, яке отримують з основних видів куниць — м'якої та гірської. М'яка куниця нагадує світлофарбованого соболя, з менш щільним волосяним покривом. Гірська куни­ця характеризується більш грубою, високою, не дуже щільною остю, пух білий, світло-голубий або сірий. Застосовують цей вид хутра також для пошиття жіночого одягу.

Лисиця може бути таких видів: лисиця червона — має щіль­ний м'який особливо пишний волос від світло-сірого до вогняно-червоного кольору; лисиця-сиводушка — волосяний покрив від світло- до темно-бурого кольору, остьовий — сріблясто-жовтува­тий, пуховий — світло- і темно-голубий; сріблясто-чорна — ви­ведена в звірогосподарствах, волосяний покрив чорний, з білою сріблястою остю; сріблясто-чорна біломорда — має білі плями на морді, навколо шиї та на животі; дика чорно-бура — відрізняєть­ся від сріблясто-чорної забарвленням пухового волоса, який є бу­рого (коричневого) кольору; платинова має сіро-сталеве або го­лубувате забарвлення; білосніжна лисиця чисто білого кольору з чорними плямками на лапках, морді, хвості, з чорною смужкою по хребту. Шкурки лисиць використовують для пошиття пальт, шуб, кожушків, головних уборів, комірів, горжеток.

Норка має порівняно невисокий, середньопишний, рівний і густий волосяний покрив, ость блискучу, пух щільний, шовкови­стий, природне забарвлення — від світло-коричневого до темно-коричневого кольору. Норки, вирощені в звірогосподарствах, бу­вають білі, голубі, сріблясто-голубі, перлисті, топазові, пастель­ні. Шкурки норок застосовують для пошиття пальт, шуб, пеле­рин, палантинів, комірів, горжеток, для оздоблення костюмів, платтів.

Кротове хутро має низькопишний рівний щільний волос по­пелясто-сірого, темно-сталевого кольору, тонку шкіряну ткани­ну. Шкурки крота — невеликих розмірів, в експлуатації швидко стираються. Використовується для виготовлення жакетів, пальт, комірів, головних уборів.

Песець — за розміром менший, ніж лисиця. Волосяний покрив особливо пишний, густий, м'який, щільний, з довгою остю білого або голубого кольору. Його застосовують для пошиття шуб, ко­жушків, комірів, головних уборів.

Білка має густий, м'який, середньої висоти волосяний покрив, хребет і боки сірого, темно-сірого кольору різних відтінків, живо­тик білий, хвіст довгий, пухнастий. Хутро переважно використо­вують для пошиття жіночих, дитячих пальт, шапок.

Заяче хутро нестійке до зношування, його фарбують і стри­жуть для імітації інших, дорожчих видів. Використовують для виготовлення кожушків, комірів, дитячих шапок і пальт.

Ондатра має світло-, темно-коричневий густий середньопиш­ний і м'який волосяний покрив, який складається з шовковистого пуху та пружної, довгої, вертикально розташованої ості. Хут­ро переважно використовують для пошиття чоловічих головних уборів.

Видра — гарний, міцний, високоякісний вид хутра, яке має м'який, щільний пух від пісочного до темно-коричневого кольо­ру, закритий довгою, закрученою до середини остю. Найчастіше видра нещипана застосовується для чоловічих і жіночих комірів і головних уборів.

Нутрія має волосяний покрив, який складається з м'якого шовковистого пуху сірувато-коричневого кольору, довгої, щіль­ної, порівняно світлої ості. З нутрії шиють жіночі пальта, коміри, головні убори.

Нерпа — щетинисте особливо низькопишне хутро, яке скла­дається з блискучої, пружної та жорсткої ості сіро-жовтого ко­льору з бурими, чорними або світлими плямами. Використовують для чоловічих і жіночих головних уборів, жакетів, курток.

Морський котик має м'який, щільний, шовковистий пух світ­ло-коричневого кольору та щільну, блискучу довгу ость чорного кольору з сивиною, яка закриває пух. Здебільшого ость вищипують, пух фарбують у чорний колір, і шкурка стає м'якою, блискучою, з рівним густим пухом. Застосовують для виготовлення комірів, головних уборів, жіночих жакетів.

Тюлень має шкуру з низьким, блискучим волосяним покри­вом, який складається з ості. Кращими за якістю є шкури білька (тюленя у віці до 15 днів) білого, кремового кольору, з м'яким і блискучим волосом. Шиють куртки, жакети, головні убори.

Асортимент хутра домашніх тварин — це різні види шкурок, знятих з молодняка.

Овчина хутряна — це вироблені шкурки тонкорунних, напів­тонкорунних, напівгрубововняних та інших порід овець. Овчина тонкорунної вівці має блискучий, шовковистий, однорідний воло­сяний покрив з дрібнозакрученого пуху. Напівтонкорунна овчина має однорідний, але грубший волосяний покрив. Овчину цигейської породи овець використовують у стриженому вигляді, фарбу­ють у коричневі, чорні, сірі, бежеві кольори, іноді застосовують резервне (гладкофарбований волосяний покрив з білими кінчика­ми волоса) і аерографне (імітація під леопарда, барса) фарбуван­ня. З овчини шиють пальта, напівпальта, кожушки, дублянки, головні убори.

Шкури ягнят каракульської породи овець залежно від віку тварин характеризуються різними властивостями, цінністю, при­значенням, наприклад: каракульча — шкурки ненароджених яг­нят, які мають тонку розтяжну шкіряну тканину, короткий м'який, блискучий покрив з чітким муаристим візерунком, найчастіше використовують для оздоблення жіночих пальт, костюмів, головних уборів.

Каракуль — шкурка каракульського ягняти у віці до 3 днів, із шовковистим волосяним покривом у вигляді завитків різної фор­ми. Колір волосяного покриву буває чорний (здебільшого фарбо­ваний), сірий, коричневий, білий, золотисто-коричневий, сріб­лясто-чорний. З каракуля шиють жіночі пальта, напівпальта, жакети, головні убори.

Яхобаб — шкурка ягняти каракульської та смушкової породи овець у віці до одного місяця з довгими розсипчастими завитками. Трясок — шкурка ягняти каракульської породи у віці від 1 до 4 місяців з високим м'яким кучерявим волосяним покривом. Смушка — шкурка 2-4-денного ягняти смушкової породи з м'яким, мало-блискучим волосяним покривом у вигляді розсипчастих кільцепо­дібних завитків, за кольором — сіра і різнобарвна. Яхобаб, трясок та смушку використовують для пошиття курток, жіночих пальт, жакетів, кожушків.

Лямка — шкурка ягняти тонкорунної та напівгрубововняної породи овець у віці від 1 до 1,5 місяця. Волосяний покрив склада­ється з пухового волоса у вигляді дрібних завитків. Натуральні (білі) або пофарбовані в світлі кольори шкурки використовують для дитячих пальт, комірів, шапок.

Мерлушка — шкурка ягняти грубововняної вівці у віці до 30 днів. Волосяний покрив має розсипчасті завитки у вигляді кілець, напівкілець (степова мерлушка) або складається з прямого верти­кального волоса (російська мерлушка північної породи). Шкури ненароджених ягнят грубововняних овець залежно від ступеня розвитку волосяного покриву поділяють на голяк і клям.

Пижик — шкурка молодого оленя у віці до 1 місяця, має м'який, густий волосяний покрив світло- або темно-коричневого кольору, який складається з тонкого пухового волоса та рідкого довгого, блискучого остьового волоса. Шиють з нього здебільшо­го чоловічі головні убори.

Козлик — шкурка молодого козеняти (до 1 місяця), має хвиляс­тий волосяний покрив, порівняно грубий, блискучий, сіро-голубого (натурального) чи пофарбованого кольорового, чорного кольору. Ви­користовують для пошиття жіночих, дитячих пальт, напівпальт.

Постачальником хутряної сировини є тваринництво та звіроводство. Виготовлення хутряних і овчинно-шубних виробів з року в рік зростає. При виготовленні одягу дедалі частіше трапляються підробки дешевого хутра під дороге. Імітацію отримують шляхом фарбування, стриження, вищипування ості, зрізання остьового та напрямного волоса (епілірування), спеціальною обробкою. Донедавна натуральні хутра фарбували тільки в чорний і коричневий кольори. З часом, відповідно до вимог моди зросла потреба в хутрі яскравих кольорів. Розширюють кольорову гаму завдяки викорис­танню оптимального режиму фарбування натурального хутра, розробленого на основі досліджень, виконаних Мукачівським тех­нологічним інститутом. Цей режим ґрунтується на використанні композиції кислотних та катіонових барвників. Йому передує стадія нейтралізації у фарбувальній ванні з розчином: композиція барвників — 6 % маси зразка; NaCl — 4 % маси зразка; моноета-ноламід (МЕА) — 2 г/л; бутиловий спирт — 20 г/л; рН середовища повинно дорівнювати 4,5-5. Процес фарбування триває дві години. Отримане забарвлення має доволі добрі колористичні показники: яскраве, стійке до фізико-хімічних впливів.

Хутряні вироби користуються великим попитом у населення, оскільки мають високі теплозахисні властивості, гарний зовнішній вигляд, стійкі до зношення і виготовляються за вимогами сучас­них напрямів моди.

Дата добавления: 2015-04-30