Тема а-5. Сертифiкацiя на міжнародному та регіональних рівнях

Контрольні питання

1. Охарактерізувати систему забезпечення якості на виробництві.

2. Основні принципи сертифікації систем якості.

Охарактерізувати процес сертифікації систем якості

А-5.1. МІЖНАРОДНА Сертифiкацiя

Основна діяльність ISO по сертифікації - це організаційно-методичне забезпечення. Зараз (з 1985 р.) питаннями сертифікації займається Комітет по якості і сертифікації (КАСКО). Єдині організаційно-методичні документи, що розробляє ISO, сприяють гармонізації процедурі сертифікації, що в свою чергу, робить можливим взаємне визнання результатів сертифікації навіть при різниці в національних законодавчих положеннях. В методичному пла­ні ISO та­кож сприяє створенню системи стертифікації в тих країнах, де вона відсутня.

В роботі КАСКО приймають участь близько 50 країн, біля 20 країн перебувають спостері­гачами. Основні напрямки діяльності комітета:

- вивчення методів оцінки відповідності продукції та систем забезпечення якості вста­нов­ле­ним вимогам в різних країнах;

- підготовка документів по випробуванням, інспекційному контролю та сертифікації про­дук­ції, процесів, послуг, а також по діяльності та оцінюванню випробувальних ла­бо­ра­то­рій, органів з сертифікації і систем забезпечення якості;

- сприяння взаємному визнанню та прийняттю національних та регіональних систем за­без­пе­чення якості, а також використання міжнародних стандартів на випробування, кон­троль, сертифікацію, систем якості тощо.

В 1987 році Технічний Комітет ISO узагальнив національний досвід багатьох країн, та видав серію стандартів ISO 9000, нове, розширене їх видання було здійснено у 1994 році (про стандарти ISO 9000 дивись тему С-3.4.)

Значну роль в становлені та поширенні міжнародної та національної сертифікації з одного бо­ку, та в ліквідуванні технічних перешкод в торгівлі - з другого, відіграли прийняті Еко­но­міч­ною комісією (ЄЕК) ООН Рекомендації "Визнання результатів випробувань", що направлені на спри­яння двостороннім та багатостороннім угодам щодо взаємного визнання. Цей документ ві­­діграє позитивну роль в удосконаленні практики акредитації випро­бу­валь­них лабораторій. Ре­­­комендації підкреслюють, що національні системи акредитації повинні засновуватися на від­по­відних положеннях Рекомендацій ISO щодо атестації лабораторій, а національні системи ви­мірювань повинні бути скоординовані із міжнародними системами одиниць та ви­мі­рю­вань, що розглядається як найважливіший критерій оцінки компетентністі лабораторій.

Значним досягненням в роботі ЄЕК ООН стосовно сертифікації, вважається прийняття (у 1998 р.) Рекомендацій "Розробка та сприяння заключенню міжнародних угод по серти­фі­ка­ції". Відповідно до цього документа уряди країн-членів ЄЕК повинні сприяти укладанню двох- та багатосторонніх угод щодо взаємного визнання систем сертифікації. Головною підставою для цього повинні бути взаємовигідні умови економічного співробітництва. Угоди предбачають: відкритий характер для приєднання іншої сторони, що готова прийняти діючі правила та зобов’язання; рівновагу прав, обов’язків та режиму товарів, що імпортуються та вироблені у межах країни; взаємне визнання результатів випробувань, що проведені у країні постачальника для встановлення відповідності товара вимогам стандарта; наявність кваліфікованного персонала та гідної випробувальної бази для впевненості та гарантії відповідності процедури сертифікації вимогам угод; гармонізацію національних стандартів.

Можно особливо пікреслити, що необхідна попередня умова ефективного функціонування угод по сертифікації складається на взаємній довірі щодо технічної компетентністі, надій­но­сті та безсторонністі національних систем з сертифікації, та тих організацій, які в ній прий­ма­ють участь.

ЄЕК ООН визначила основні міри, які можуть сприяти досягненню взаємної довіри. Перш за все це обмін інформацією щодо національних систем з сертифікації, їх технічних можли­вос­тях, кваліфікації персонала, а також інформування одне одного по різним проблемам; вза­єм­не допущення експертів до систем для ознайомлення із методами контролю і нагляду, роз­вит­ку технічного та адміністративного співробітницва. Значним моментом в створенні ат­мос­фе­ри довіри вважається уніфікація критеріїв забезпечення якості, належність методів захисту за­реєстрованих торгівельних марок.

Достатньо чітко в Рекомендаціях сформульовані вимоги у відношенні нормативної бази сертифікації: переважно вона повинна засновуватися на міжнародних стандартах у тих галузях, де вони існують, або на гармонізованих національних і регіональних нормативних документах. В одночас підкреслюється, що різниця в вимогах національних стандартів щодо безпеки продукції та її сумісництво є головною перешкодою у торгівлі.

А-5.2. Сертифiкацiя В ЄС

У 1988 році в Брюсселі відбувся симпозиум західноєвропейських країн стосовно питань сертифікації та випробувань, на якому було розроблено рекомендації по створенню єдиних для ЄС принципів сертифікації та випробувань. На підставі матеріалів Сипозиуму Комісія Європейської Спільноти (КЄС) підготувала резолюцію по питанню комплексного підходу до технічних умов, випробувань та сертифікації. Положення цього документа підтверджують початок нового, більш високого ступеня у розвитку підходів ЄС до питань, щодо сертифікації та випробувань продукції:

- запропоновано підприємствам країн ЄС впроваджувати системи управління якістю на базі стандартів EN 29001, EN 29002, EN 29003;

- затверджуються єдині для Спільноти критерії оцінювання компетентністі та незалежності випробувальних лабораторій, органів з сертифікації та акредитації.

Комплексний підхід приближчує перехід до взаємного визнання результатів сертифікації при умові компетентністі, високої технічної озброєнності та відкритості. Для створення режима відкритості предбачалось забезпечити доступ всіх зацікавлених сторін до інформації щодо вимог стандартів, методах випробувань, вимог безпеки виробів.

В 1989 році ЄС прийняла Глобальну концепцію гармонізації правил щодо оцінкі відповідністі. Згідно із директивами відповідність може бути оцінена безпосередньо вироб­ни­ком, в результаті чого заявою-декларацією він підтверджує відповідність товара вимогам директив та засвідчує це шляхом маркировки товара знаком CE.

"Нові" директиви вміщують гармонізовані вимоги щодо безпеки, конкретизовані для певної стадії життєвого циклу продукції: проектування, виробництва, реалізації, використання. Для того, щоб директиви на протязі багатьох років не потребували переробки, до них вклю­че­но загальні вимоги, а більш детальні, окремі, винесені до стандартів. "Нові" директиви також відрізняються від "старих" своєю структурою: вони мають правову та технічну час­ти­ни, наводяться принципи систем оцінювання відповідності та посилання на стандарти. Та­­ким чином, європейський стандарт, який не є обов’язковим, але що згадан у "новій" директиві, за­безпечує надходження на ринок продукції, що відповідає його вимогам, без будь-яких пе­ре­шкод та обмежувань.

На відміну від "нових" "старі" директиви мають галузевий характер, тобто вимоги, що містяться в них, не уніфіковані, також немає посилань на стандарти. У зв’язку з цим до кож­ної "старої" директиви було потрібно прийняття багатьох доповнень та поправок, що пе­реш­код­жувало їх практичне використання.

Директиви ЄС за новою концепцією, визначають способи підтвердження відповідності (модулі), які може використовувати постачальник. Право вибору конкретного модуля має постачальник (виробник). Для різних життєвих етапів продукції передбачені різні модулі.

Знак CE не засвідчує о відповідності стандарту, але пересвідчуе відповідності Директиві ЄС. То­вар, що має знак CE, таким чином, відповідає основним вимогам, таким, як безпека, екологічнчсть, він має режим вільного обігу на ринках країн-членів ЄС. На відміну від "старих" директив, "нові" директиви містять посилання на європейські стандарти (євронор­ми), тому фактично продукція із знаком CE повністю відповідає стандарту та не має необ­хід­­ності в будь-яких доказах її відповідністі.

Європейському виробнику надано право випуску продукції за усяким нормативним до­ку­мен­том, але, в такому випадку, він повинен доказати що характеристики його товара повністю відповідають вимогам, що пред’явлені в ЄС до продукції такого рода.

Процедури оцінки відповідністі носять змішуваний характер: в них присутні дії виготовника та уповноваженого органа з сертифікації, в відповідності із чим використовується заява-дек­ла­рація виготовника, а також сертифікат і знак відповідності, як атрибут сертифікації. Мо­дулі різним ступенем наближчуються до процедури сертифікації, особливо якщо упов­но­ва­жений орган - третя сторона. Поєднування дій виготовника та уповноваженного органу доз­воляє розглядати модулі як засіб не тільки оцінки, але й забезпечення відповідності.

Знак відповідності CE - це єдиний знак, який засвідчує відповідність продукта вимогам всіх ди­ректив нового порядка, що до нього відносяться. Інформація о директивах або стандартах, ви­могам яких відповідає об’єкт перевірки, повинна міститися в протоколі випробувань та сер­тифікатах відповідності.

Впровадження в практику єдиної для країн ЄС системи оцінювання відповідності зіткнулося з рядом важких проблем, що пов’язані з місцем та роллю в ній національних систем сер­ти­фі­ка­ції, а також процедур взаємного визнання.

А-5.3. Сертифiкацiя В СНД

Основним документом, що визначає напрямки діяльності по сертифікації в СНД є Угода о про­веденні погодженої політики в галузі стандартизації, метології та сертифікації, що було підписано у 1992 році. На підставі положень цієї Угоди щодо сертифікації, країни спів­друж­ніс­ті – учасники Угоди, мають повну незалежність в формуванні та реалізації сис­тем сер­ти­фі­кації та організації робіт в цій галузі, формують національні системи сертифікації з урахуванням керівництв ISO та назбиранного досвіду у цій галузі.

Оскільки російська система ГОСТ Р достатньо повно гармонізована із міжнародними правилами, країни СНД взяли за підставу розробку методичних документів з сертифікації російські норми та правила.

Країни, що підписали Угоду домовились про взаємне визнання органів з сертифікації, випробувальні лабораторії, результати випробувань та сертифікації, наявність знаків відповідністі на продукцію, що взаємопостачається. Також прийняті умови акредитації для наступного взаємного визнання: акредитація органів та лабораторій в національній системі сертифікації та наявність у випробувальних лабораторій практичного досвіду проведення випробуань на підставі міждержавних стандартів; акредитація в міжнародних системах сертифікації, до яких приєдналась країна СНД, що вирішує питання о визнанні.

Сторони приймають участь в міжнародних системах сертифікації самостійно, до того ж Угода не трокається прав та забов’язань сторін, що плинуть з правил міжнародних систем сертифікації.

Країни, що підписали Угоду, домовились погоджувати порядок поетапного введення обов’яз­кової сертифікації взеємопостачальної продукції, забезпечувати об’єктивність ре­зуль­та­тів випробувань та достовірність результатів сертифікації продукції. Якщо в країні – ім­пор­те­­рі встановлено порушення вимог сертифікації, національний орган з сертифікації може зу­пинити визнання сертифікатів у країні та повинен доповісти про це в національний орган кра­їни – експортера та Технічний секрітаріат Міждержавної Ради з стандартизації, мет­ро­ло­гії та сертифікації.

Подальший розвиток домовленної політики з сертифікації відображено у “Угоді о принципах проведення та взаємному визнанню робіт з сертифікації” від 1994 р., яка встановила умови та процедури визнання в галузі сертифіації. Основні положення цієї Угоди закріплюють:

- взаємне визнання протоколів випробувань, сертифікатів та знаків відповідності на продукцію та послуги, що відповідають затвердженому переліку та підлягають обов’язковій сертифікації; взаємне визнання національних систем сертифікації та сертифікатів, що вони видали, при умові дотримання встановлених процедур;

- акредитацію органів з сертифікації національними органами з стандартизації, метрології та сертифікації при умові думки єкспертів країн – учасниць Угоди;

- право країн – учасниць Угоди на здійснення інспекційного контроля за сертифікованою продукцією.

Враховуючи, що не всі країни – члени СНД однаковою мірою готови до укладання ба­га­то­сто­­рон­ніх угод, було прийнято рішення починати спільну роботу з двохсторонніх угод. Україна підписала відповідні документи із Росією, Молдовою, Бєлорусью.

Взаємне визнання в галузі сертиіфкації визначає:

- конкретні строки, умови та процедури взаємного визнання сертифікаційних органів та випробувальних лабораторій, які акредитовані в національних системах сертифікації;

- порядок підтвердження безпеки продукції, що постачається в рамках Угоди о взаємному визнанні; відповідність виготовника за безпеку експортованої продукції та органа, що видав сертифікат; сертифікат країни – імпортера визнається приймаючою стороною у порядку, що передбачен для визнання закордонних сертифікатів.

Прогресивним кроком у розвитку сертифікації у СНД стало прийняття нормативних документів щодо єдиних вимог для країн – учасниць Угоди з стандартизації, метрології та сертифікації. Це - міждержавні нормативні документи, що встановлюють порядок сертифікації однорідних груп продукції, а також деяких видів послуг.

Серед рішень, прийнятих Міждержавною Радою, важливе значення для всіх країн-учасниць має домовленність о Євро –Азіатській регіональної організації з акредитації за образом та подобою Європейської організації з акредитації лабораторій (EAL).

Міждержавна Рада з стандартизації, метрології та сертифікації керує роботою постійно діючого технічного секретаріату та декількох робочих груп. Це – групи з стандартизації, з забезпечення єдності часту та частісті; з класифікації, кодуванню техніко – економічної та соціальної інформації, з стандартних зразків тощо.

Головними досягненнями в діяльністі Міждержавної Ради можна рахувати:

- зберігання усіх фондів нормативних документів та еталонної бази колишнього СРСР, що має важливе значення для розробки міждержавних програм по удосконаленню стандартизації та метрології у межах СНД;

- гармонізацію національних законів країн – членів СНД з стандартизації, метрології та сертифікації;

- підготовку міждержавних та міжвідомчих угод у галузі стандартизації, метрології та сертифікації, що напрвлені на укріплення загального економічного простору та інтеграцію у сфері виробництва;

Пріоритетним напрямком з сертифікації визнано забезпечення безпеки взаємопостачальної про­дукції. А це пов’язано із взаємним визнанням національних систем сертифікації. Тру­дно­щі в цій галузі обумовлені різним ступенем розвитку організації та практики сертифікації в кра­їнах – членах СНД. Рішення цієї проблеми надасть можливість створення міждержавних систем сертифікації однорідної продукції.

Література

[Д3] стор. 242-270

Дата добавления: 2015-04-30