Давньогрецькі спортивні свята, міфи та легенди про зародження Ігор

Існують різні теорії виникнення спорту. Одна з них стверджує, що спорт з’явився як практика та підготовка до трудової і військової діяльності, інша теорія розглядає спорт як біологічну необхідність, засіб реалізації, згідно Платону, Аристотелю та Філострату, вродженого імпульсу руху (необхідність у спорті, як засобі звільнення від властивої людині агресивності). Однак, коли мова заходить про спорт у Давній Греції, про витоки олімпізму, то звертаються до третьої теорії зародження та розвитку спорту – теорії культу.

Неможливо вже відшукати місце та дати перших змагань з бігу, боротьби, метання, гонок на колісницях, імен тих, хто вигравав ці змагання. Події завуальовані туманом міфів та легенд, які дуже важко відрізнити від істини.

Найвищого розквіту міфологія Давньої Греції досягла у II тисячолітті до нашої ери, коли сформувався пантеон богів, що жили на Олімпі та тих, хто підкорявся владі – Зевсу. Афіна – улюблена донька Зевса, богиня мудрості та хоробра воїтельниця, заступниця мистецтв та ремесел; Гермес – бог торгівлі, заступник юнацтва та атлетів; Артеміда – богиня охоти; Афродита – богиня кохання та краси; Діоніс – бог виноробства; Посейдон – бог моря та інші. Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпійським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовержець на честь своєї перемоги над батьком Кроносом, який поїдав своїх дітей, аби ті не заволоділи його троном.

Олімпійська міфологія характеризується чітко вираженим антропоморфізмом, коли боги наділялися фізичним тілом, що мало звичайні людські якості. Замість попередніх розповідей про чудовиськ, з’являються міфи про героїв (Геракла, Тесея та інших), які воюють з цими чудовиськами та перемагають їх. А Зевс перетворюється в постать, що втілює принцип світової справедливості.

Паралельно формувалась грецька релігія, скріплена системою культів та обрядів. Дедалі більше включалися спортивні змагання на честь будь-якого бога. У міфах ми також знаходимо згадування про змагання спортивного характеру (Аполлон прославився як метатель дисків; міфічний Литиєрсис – син царя Медаса, пропонував усім, хто проходив через його царство, прийняти участь у змаганнях жнив; Скіфіс – син Геракла, посів на престол тільки після того, як виконав умови батька – переміг двох своїх братів у стрільбі з луку). Люди вірили, що кожен вид змагань мав свого засновника-бога або міфічного героя, який передав його людству (засновником п’ятиборства був Іасон, бокса – Аполлон). Це підвищувало змагання людей до рівня богів, даючи їм зразок того ідеалу, заради якого слід було робити надлюдські зусилля. Сформований таким чином змагальний дух, головуючий у грецькій міфології, у подальшому був перенесений у давньогрецький спорт пізнішого періоду.

За однією з легенд вважається, що народження олімпійських ігор пов’язано з ім’ям Геракла. У 1253 році до нашої ери цар Еліди Авгій, що володів величезними стадами, дав доручення Гераклу очистити його великий скотний двір. Геракл погодився виконати це за добу за умови, що Авгій віддасть йому десяту частину своїх стад. Авгій пообіцяв, бо був впевнений, що виконати це за день було не під силу нікому. Геракл зламав з двох протилежних боків стіни, що оточували скотний двір і підвів до нього воду двох річок – Алфея та Пенея. Вода з цих річок за день унесла весь гній зі скотного двору, а Геракл склав стіни знов, та прийшов за винагородою. Але цар не стримав слово і не віддав йому обіцяної десятини.

Жорстоко помстився Геракл цареві. За декілька років він напав з великим військом на Еліду, переміг у кровопролитній битві Авгія та вбив його смертельною стрілою. Після перемоги зібрав Геракл військо та усю здобич міста Піси, приніс у жертву богам та заснував Олімпійські ігри, які проводилися з того часу кожні 4 роки на священій рівнині, засадженої самим Гераклом оливами, присвяченими богині Афіні-Палладі.

Згідно іншої легенди засновником Ігор вважається Пелопс. У царя Еллади Еномая була гарна донька Гіпподамія. Та царю пророкували, що він загине від руки свого зятя. Тому кожному, хто сватався до доньки, Енамай пропонував змагатися у гонках на колесницях, обіцявши у разі перемоги жениха, віддати йому у дружини доньку. Але якщо жених програвав, його чекала смерть від руки царя. Претендентом на серце Гіпподамії був і Пелопс, син малоазійського царя Тантала. Він прийняв умови Еномая, який дав йому змогу першим розпочати гонку, протягом 120 км. Пелопс весь час був попереду, та Еномай наздоганяв його, адже у царя були найшвидші у Греції коні – подарунок бога війни Ареса. Та коли Еномай вже заніс свій спис для удару, його колісниця розвалилась і він загинув. Пелопс після одруження на честь своєї перемоги вирішив проводити кожні 4 роки Олімпійське свято та змагання. Вважається, що це відбулося у 884 році до нашої ери.

Третя легенда гласить, що засновником ігор є еллінський цар Іфіт, який після епідемії чуми звернувся до делфільського оракула за прогнозуванням подальших дій. На що оракул відповів, що він повинен утриматись від війн, підтримувати добрі стосунки з елінськими містами, та запровадити свята і змагання на знак припинення ворожнечі. Так виникла ідея проведення Олімпійських ігор. Оскільки Єллада ворожувала в основному зі Спартою Іфіт запропонував правителю Лікургу разом підтримати цю ідею. Після довгих суперечок вони підписали у 884 році до н.е. договір текст якого був висічен на металевому диску. Згідно цього договору, а також для того, щоб атлети та гості мали можливість прибути на змагання оголошувалося перемир’я – екіхерія, на три місяці. Незважаючи на войовничість греків ця традиція суворо дотримувалась. В разі його порушення жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф та заборонити місту або людині приймати участь у Олімпійських іграх.

Ще одна чудова легенда минулого розповідає про Прометея, богоборця і захисника людей, який викрав вогонь з Олімпу, приніс його на землю, та навчив смертних користуватися ним. За міфом за це Зевс наказав Гефесту прикувати Прометея до кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел, щоранку прилітав та клював йому печінку. Прометея врятував Геракл, і з того часу у деяких містах Еллади існував культ цього бога. На честь Прометея проводилися «прометеї» – змагання бігунів з палаючими смолоскипами. Ця постать і досі залишається найяскравішим образом грецької міфології. Вираз «прометеїв вогонь» означає прагнення до високої мети, до боротьби зі злом. Існує думка, що саме ці думки володіли давніми греками, коли біля трьох тисяч років тому назад вони вперши запалювали олімпійський вогонь у гаю Альтіс.

Існують і інші версії походження Олімпійських ігор. Так наприклад, в «Іліаді» Гомера розповідається, що ігри започаткував Ахілл, присвячені пам’яті свого друга Патрокла вбитого троянцем Гектором.

Деякі історики стверджують, Олімпійські ігри проводилися також на честь свята збору урожаю. Тому й переможці нагороджувались оливковою віткою та вінком. Час проведення ігор Серпень – Вересень підтримує цю версію.

3. Підготовка до Ігор, їх учасники. Період найвищого розквіту

Олімпія знаходиться у північно–західній частині півострову Пілопенес, в 20 км від Іоніческого моря, 275 км вм від Афін і 127 км від Спарти. На південь її омиває річка Алфей, на північ стоїть гора Кронос, пагорби якої служили трибунами для глядачів. На думку істориків вибір Олімпії, як місця проведення таких масштабних змагань, пов'язаний з декількома факторами:

1. Альтіс був ритуальним місцем обрання царів.

2. Святилище Гери, дружини Зевса, вважалося одним з найдавніших місць, де здійснювалися культові ритуали родючості. Наприклад, змагання з бігу на звання «дівчини року», а переможниця втілювала собою родючість.

3. Олімпія була пов'язана з культом предків, саме тут, згідно з переказів, знаходилися могили героїв Тараксипа та Пелопса сина Тантала, від чого імені і виникла назва півострова.

4. Це місце пов'язане з культом Зевса, найбільш авторитетного грецького божества.

5. Олімпія була розташована в легко досяжному і захищеному місці.

6. Зважаючи на нечисленність жителів Пізи не загрожувала небезпека, що в області відправлення культових обрядів вони спробують досягти політичної гегемонії.

7. В епоху розквіту Ігор Олімпія користувалася підтримкою Спарти – одного з найбільш могутніх полісів.

Для Олімпійських ігор возводилися різноманітні будови – іподром (336-730 м) на якому відбувалися кініні скачки; олімпійський стадіон на 50 тисяч місць; гімназії - гімнастичний двір з доріжками для бігу, майданчиком для метання, ігор з м’ячем, кімнатами для гігієнічних процедур, банями та іншим; палестри – майданчики з піском на якому атлети займалися боротьбою, кулачним боєм, стрибками у довжину. Девіз учасників змагань - не бути рабом, варваром, не скоювати злочинів, не зводити хулу на бога.

Раз на чотири роки спеціальні гонці – спондофори, об’їжджали Грецію та всі її колонії, призиваючи всіх атлетів прийняти участь в наступних Олімпійських іграх, та сповіщаючи про дату її початку. Проте це відносилося тільки до вільно народжених греків, а раби та іноземці не допускалися до участі у змаганнях.

Перед початком Ігор учасники складали присягу, запевняючи, що будуть дотримуватись правил, змагатимуться чесно та нічим не заплямували себе в житті. Керував змаганнями оргкомітет із числа відомих громадян, який проводив суддівство, оголошував переможців, пильнував за виконанням правил і збереженням миру. Учасники записувалися у cуддів за рік до змагань у особливі списки. Вони давали клятву, що останні 10 місяців щодня будуть готувалися до Ігор, тренуючись. Підготовка йшла в спеціальних школах під керівництвом професійних вчителів – тренерів. Перебування в них було за рахунок учасника. За місяць до початку Ігор потрібно було прибути до Олімпії, щоб пройти випробування у гімназії. Атлети розпочинали тренування під керівництвом спеціальних суддів, еландоніків, котрі потім допускали спортсменів на Ігри. Виключення складали лише переможці попередніх змагань.

Ніхто не мав права вступити на територію Олімпії зі зброєю. Порушника чекав суворий штраф – два міни сріблом, близько 27 кг чистого срібла. Але страшніше за руйнівний штраф було прокляття, яке боги посилали на порушника олімпійського перемир'я. Суровому покаранню піддавалися і люди, що образили подорожнього, що йде на олімпійське свято, їх чекало відлучення від Ігор на дві Олімпіади.

Не допускалися до Ігор навіть як глядачі жінки, хоча дивитись дозволялось дивитись за змаганнями чужинцям, а іноді навіть рабам. За спробу потрапити на Ігри, їх чекала страта. Тільки одній жінці було дозволено спостерігати за видовищем – жриці богині Деметрі, святилище якої знаходилося в Олімпії. За всю історію Ігор першим виключенням з правил стала легендарна Фероніка, донька відомого Діагора, кулачного бійця - олімпіоніка, та сестра олімпіоніка, котра сама тренувала свого сина. Перевдягнувшись у чоловічій одяг вона потрапила на змагання. І коли її син здобув перемогу, вона забувши о обережності кинулась його вітати. Від страти її спасло тільки прохання глядачів.

Для жінок в Олімпії проводилися ігри на честь богині Гери, які проходили за місяць перед Олімпійськими іграми, або через місяць після них. Програма ігор включала один вид змагань – біг на 160 метрів. Участь у них брали тільки незаміжні жінки.

Спочатку в Олімпійських Іграх приймали участь тільки мешканці Пелопенеса. Потім в них стали приймати участь і представники сусідніх полісів – Корінфа, Спарти та інших. Вважалося, що в Іграх могли брати участь всі вільні елліни. Але до Ігор треба було готуватися кілька років, а селяни й ремісники не могли собі дозволити приділяти спорту стільки часу. Тому в Іграх в основному брали участь тільки найбагатші греки.

Датою початку Олімпійських ігор Давньої Греції прийнято вважати 776 рік до нашої ери, хоча Олімпійські ігри проводилися задовго до цього. З цих Ігор відомий перший переможець – Короїб, повар з Еліди. Саме з цього року Гіппій склав список всіх переможців Олімпіад, що відбулися за два століття до нього. Хоча з деяких джерел відомо, що ці ігри були вже 27-ми. Пізніше список Гіппія перевірив Аристотель. Олімпійські ігри проводилися кожні 1417 днів. Строки проведення не порушувалися навіть коли країна була втягнута у великі зовнішні війни. Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами (жертвоприношення богам), посвяченням у ранг олімпійців.

На перших 13-ти іграх греки змагались лише з бігу на 1 стадію, довжина якої складала 192,27 метри, а біг відбувався по прямій туди і назад. За легендою стадія дорівнювала 600 ступній Зевса та відмірялася самим Гераклом. Від цього слова пішла назва «стадіон». У 724 році до нашої ери - 14 ігри, до програми вводиться біг на 2 стадія, діаолос – 384,54 метри. Починаючи з 15 ігор, вводиться біг на довгі дистанції - доліходром, довжина яких складала 8, 10, 12 та 24 стадія.

Нічого не відомо про секунди атлетів під час забігів, досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здобути право запалити священний вогонь. Згідно літературних джерел відомо про олімпійців, що бігали швидше за вітер: спартанець Ладас бігав не залишаючи на піску слідів; Полімнестор із Мілета легко наздоганяв кіз, яких випасали на горах, і навіть ловив зайців.

До програми Олімпійських ігор 708 року до нашої ери додали боротьбу та пентатлон - давній вид п’ятиборства, який складався зі стрибків, біга, метання диску, метання спису або дротику та боротьби. Для перемоги в цьому виді спорту треба було стати першим у трьох його видах. Якщо це нікому не вдавалося, то переможця визначали у останньому виді – боротьбі. З 688 року до н.е. в програму змагань включається кулачний бій. Лише через 8 років з’явилися змагання на колісницях, запряжених четвіркою коней. У середині VII-го століття у 648 році до н.е. у програму включили кінні змагання та панкратіон – боротьбу, в якій дозволено будь-які прийоми. У 632 році до н.е. до змагань допустили молодь. З 520 року до н.е. стали практикувати гонки воїнів у повному спорядженні, а з 408 року до н.е. змагання на колісницях запряжених двома кіньми.

Пізніше до програми Олімпійських ігор увійшли й інші види змагань: стрільба з луку, на розвиток якої вплинули регулярно проводили показові виступи воїнів; фехтування, у якому використовувалися важкі види зброї – спис, спада (короткий меч); змагання факельників; гімнастика та рухливі ігри, метою яких був фізичний розвиток та підготовка людини до будь-яких видів діяльності; плавання, для якого застосовувались спеціально побудовані прямокутні ванни, що наповнювалися водою.

Найнебезпечнішими змаганнями були перегони колісниць, запряжених четвіркою коней. Треба було 12 разів об’їхати арену іподрому. Візники, стоячи на колісницях, правили кіньми. Колісниці нерідко зачіплювали за поворотний стовп або за чуже колесо, а на розбиту колісницю налітали інші. Були випадки коли з десяти колісниць розбивалося вісім. Переможцем на кінних змаганнях вважали власника коней, а не візника, який ризикував своїм життям, правлячи кіньми. Був навіть випадок коли багатий грек завоював перші чотири місця.

Ігри перших 24-х Олімпіад включали 6 видів змагань і проводилися на протязі 1-го дня. Починаючи з 25-х ігор – 2 дні. Коли програма розширилася, поступово кількість видів була доведена до 20-ти (468 рік до н.е.), а їхня тривалість до 5-ти днів. 1-й день – церемонія відкриття, 2-й день – змагання молоді, 3-й день – великий день змагань дорослих, 4-й день – змагання на колісницях та озброєних воїнів, 5-й день – визначення переможців та їх нагородження.

Програма Олімпійських ігор не була стабільною, і у різні періоди історії олімпійського руху в Давній Греції змінювалась не тільки кількість та види змагань, а і послідовність їх розподілу по дням. Однак загальна схема проведення олімпійських змагань залишалась незмінною.

Найбільшу популярність Ігри досягли у V та IV віці до н.е. В них приймали участь представники багатьох країн Середземного моря – Африки, Італії, Сицилії і навіть Азії. В цей період знімаються основні заборони котрі існували раніше: до змагань допускаються іноземці, а також вихідці з бідних верст населення. З 228 року до н.е. в іграх почали брати участь римляни, котрі завоювали Елладу у 146 році до н.е. В перші роки становлення Римської імперії її мешканці виявляли великий інтерес до Ігор. В ті роки Олімпія перетворилась в гарне туристичне місто з великим числом спортивних споруд.

Найбільш відомі з переможців Олімпіад Давньої Греції є:

- марафонець Фідіппід, який під час війни з Персами бився у перших лавах війська грецького стратега Мільтіада, та пробіг 42 км які відділяють містечко Марафон від Афін заради радісної звістки про перемогу греків над персами. Після вигуку радісної звістки він помер. Але ці дані не дуже ймовірні. По-перше від Марафону до Афін не 42 а 34 км, а по-друге згідно грецькому історику Геродоту воїн Фідіппід не біг а скакав верхи і не в Афіни а в Спарту за допомогою, подолавши за два дні 230 км.

- Мілон з Кротону – учень великого Піфагора, який шість разів перемагав на Олімпійських іграх, десять – на істмійських, дев’ять – на німійських та шість – на піфійських. За легендою він замість тренажеру використовував молоде теля. З часом теля росло, збільшуючи свою вагу, ріс і тренажер Мілона. Ще хлопчиком у 532 році до н.е. він здобув першу перемогу, а через 20 років на 63-й Олімпіаді взявши на плечі забитого на честь його шостої перемоги здоровенного бика, він зробив з ним коло пошани по стадіону. А ввечері, на банкеті, після того як бика засмажили він самотужки його з’їв. Крім того Мілон грав велику роль і у політичному житті своєї Батьківщини. Так під час однієї з війн він був обраний полководцем де не тільки керував військом, а й замінював собою цілий підрозділ.

- протягом 30 років перемагав у кулачних боях атлет Феаген. На Олімпійських та інших іграх тих часів він здобув 1400 перемог. Але важко зараз повірити такому досягненню спортсмена.

- на 79-й Олімпіаді перемогу серед кулачних бійців святкував Діагор з острова Родосу. Чемпіонами також ставали три його сини та два онуки. Цей сімейний підряд не перевершено й досі.

- на 19 Олімпіаді у 668 році до н.е. атлет зі Спарти Ехіон стрибнув у довжину на 16 метрів. Досі невідомо чи це був один стрибок, чи сума за декілька спроб.

Серед інших античних героїв найбільшого успіху здобули Леонідас з Родоса – 12 перемог (164-152 роки до н.е.) у стадіодромі, діаолосі та з бігу з озброєнням; Гермоген з Ксанфа – 8 перемог (89-81роки до н.е.) та Астілос з Кротону – 7 перемог (488-476 роки до н.е.) з тих же видів; Хіоніс з Лаконії – 6 перемог (664-656 роки до н.е.) з бігу та стрибків; Мілон з Кротону – 6 перемог (540-516 роки до н.е.) та Гіппосфен із Спарти – 5 перемог (624-608 роки до н.е.) у боротьбі.

Однак виступали і змагались на Олімпійських іграх не лише спортсмени. Адже Ігри були святом гармонії всебічно розвиненої людини. Тому між змаганнями поети читали глядачам свої вірші та гімни, складені на честь Ігор, а оратори прославляли їх у своїх речах. На Олімпійських іграх перед глядачами виступали також відомі люди Давньої Еллади, такі як, історик Геродот, письменник Лукіан, оратор Демосфен, філософ Сократ, математик Піфагор та інші. Крім того, з Ігор 444 року до н.е., обов’язковою частиною олімпійських святкувань стали конкурси мистецтв, в яких приймали участь актори, виконавці пісень, музиканти.

Перемога на Олімпійських іграх розглядалася греками як знак доброго відношення богів до атлета, та міста, звідки він був родом. Особливо почесною вважалася перемога на стадіодромі. Олімпіоніків, переможців Ігор, нагороджували у храмі Зевса гілкою з оливи, що була зрізана з дерева у священному гаю Альтіс. На їх честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні, нагороджували цінними подарунками та грошовими преміями. А також влаштовували театральні вистави. Від числа атлетів – чемпіонів також залежав і політичний престиж міста.

Водночас не дозволялося сміятися над переможеними, що вважалося правилами погано тону, та суворо засуджувались так звані «переходи». Так розгнівані жителі Кротону звалили статую свого кумира Астіла, довідавшись, що той за винагороду погодився бігати за Сіракузи.

Про переможців Олімпійських ігор не забували й під час війн. Відомо, що Дорісей зі Спарти – олімпійський переможець з панкратіону у 407 до н.е. потрапив у полон під битви з афінянами, та був відпущений без викупу. Олександр Македонський наказав звільнити Діонісідора, як тільки дізнався, що він олімпіонік.

Дата добавления: 2015-05-06