Термінологія олімпійського спорту

Вступ

Библиографический список.

1.Мелешкин Ю.А., Лысенко О.В. Линейные цепи с операционными усилителями. Учебное пособие Самар, гос. техн. ун-т, Самара, 1997г.

2.Гусев В.Г. Электроника и микропроцессорная техника: Учебник для вузов-3-е изд., перераб. и доп.- М.: Высш. шк., 2004.-790с.

3.Горбачев Г.Н., Чаплыгин Е.Е. Промышленная электроника: учебник для вузов-М.:

Энергоатомиздат, 1983., 320с.

4.Резисторы. Справочник под редакцией Четверткова И.И.-М.: Энергоатом издат. 1991.

5.Гутников B.C. Интегральная электроника в измерительных устойствах.-Л.: Энергоатом издат, 1988.

6.Берзан В. П. Электрические конденсаторы. Справочник. М.: Энергоатом издат, 1987.

7.Григорьев О. П. Массовая радио-библиотека: Диоды. М.: Радио и связь, 1990.

Олімпійський спорт уявляє собою одне із незвичайних явищ в історії людства. Олімпійські ігри зародилися в Давній Греції у 776 р. до н.е. (рік проведення Ігор першої Олімпіади) і регулярно проводилися більше тисячі років, являючись однією із важливих складових суспільної цивілізації. Завершивши свій давньогрецький цикл у 394 р. н.е., вони відродилися в кінці ХІХ ст. в сучасних нових історичних умовах після півтори тисячі років їх повного забуття.

Аналізуючи більш чим столітню історію сучасного олімпійського руху, неважко впевнитися в тому, що ідеали, яке покладено в основу Олімпійських ігор Давній Греції, вічні й привітливі для людства. Боротьба за ці ідеали не тільки дозволила відродити Олімпійські ігри, але й зробила олімпійський спорт виключно популярним явищем, що охопило всі континенти і країни, свого роду феноменом суспільного життя світового співтовариства. В сучасному олімпійському русі спортивна, виховна й освітня сторони тісно переплітаються з соціально-філософськими, економічними й політичними реаліями, що зробило його універсальним явищем, прикладом ефективного співробітництва країн щодо укріплення миру і дружних відносин, взаємопорозуміння між державами і народами.

Набуття олімпійським рухом дивовижної стабільності та авторитету, його широке розповсюдження дозволяє йому стати фактором, що стимулює молодь до гармонійного розвитку, створює в її уявленні ідеал всебічно розвиненої особи, яка володіє високими моральними якостями. Популярність олімпійського руху вимагає відповідних знань у вчителя фізичної культури, тренера з виду спорту, які повинні бути активними провідниками ідей олімпізму. Тому природнім є включення до нових стандартів освіти та навчальних планів Інститутів фізичної культури дисципліни «Олімпійський спорт». Для супроводу вивчення цієї дисципліни майбутніми педагогами та майбутніми тренерами науково-педагогічними працівниками Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка впроваджено дистанційний курс, розроблений за допомогою віртуального навчального середовища LMS MOODLE. Цей курс розміщено у мережі Інтернет та може бути доступний для читача цього посібника за умови отримання паролю, який надається усім на адресу електронної пошти [e-mail].

Посібник структурований за 11 темами, кожна з яких презентована теоретичним матеріалом та системою завдань для самоконтролю. Загальні ресурси посібника (для усіх тем) включають довідковий матеріал щодо спортивних досягнень визначних атлетів Олімпійських ігор, результатів виступу українців на олімпіадах окремою командою, а також представлені Олімпійські чемпіони-уродженці Сумської області. Теми посібника мають доволі тісні міжпредметні зв’язки. Тому в окремих випадках на початку теми наведені не лише основні поняття теми, але й опорні міждисциплінарні поняття. Бібліографічний перелік до дистанційного курсу надає можливість більш детально ознайомитися з тими чи іншими питаннями олімпійського спорту та тенденціями його становлення.

У найзагальнішому вигляді ми визначили наступні цілі навчальної дисципдіни «Олімпійський спорт». Навчальна мета – вивчення історії та розвитку олімпійського руху, його ідеалів та принципів, місця в системі явищ сучасного суспільного життя, організаційно-правових і економічних основ олімпійського спорту. Розвиваюча мета – формування якостей критичного мислення, розумових умінь та навичок, пізнавальної самостійності, рис психологічної усталеності, стимулювання самоактуалізації та самореалізації особистості студента. Виховна мета – забезпечити усвідомлення значення олімпійського руху в житті окремої людини, суспільства, людства та ролі олімпійських ідеалів і принципів, що впливають на особистість протягом усього життя, сприяти розвитку готовності жити у відкритому толерантному суспільстві.

Запропонований посібник рекомендовано до використання в навчальному процесі як викладачами, так і студентами. Викладачами –

бо в ньому узагальнено великий масив знань у галузі олімпійського спорту, починаючи від давньогрецьких ігор і закінчуючи подіями останніх років. Студентам посібник буде корисним насамперед тому, що тут подано весь набір мінімально-необхідних матеріалів для їх повноцінної самостійної роботи,що, як відомо, є одним із головних «стовпів» усієї болонської ідеології.

Тема 1. Загальна характеристика навчальної дисципліни «Олімпійський спорт»

1. Предмет дисципліни «Олімпійський спорт»

Олімпійський спорт – одне з найдивовижніших явищ в історії людства. Зародившись у Давній Греції, Олімпійські ігри регулярно проводилися більше тисячі років, будучи важливою складовою частиною давньої цивілізації. Проіснувавши з 776 до н.е. по 394 рік, вони припинили своє існування, щоб відродитися наприкінці ХІХ століття.

Сучасне існування Олімпійських ігор підтвердило, що ідеали, покладені в основу олімпійського руху, вічні та привабливі для людства. І власне боротьба за ці ідеали не тільки дозволила відродити Олімпійські ігри, але й зробила олімпійський спорт надзвичайно популярним явищем, яке охопило всі континенти та країни, стало свого роду феноменом громадського життя усієї світової спільноти.

Таким чином у сучасному світі спортивні, виховні та освітні сторони олімпійського спорту тісно переплелись з соціально-філософськими, економічними та політичними, що зробили його універсальним явищем, прикладом ефективної співпраці в ім’я гармонійного розвитку особистості, зміцнення миру та взаєморозуміння між державами та народами. В останні роки значно підвищився інтерес до Олімпійських ігор в усьому світі, про що свідчить постійний ріст кількості країн-учасниць та спортсменів, що приймають участь в олімпійських змаганнях. Цей фактор вимагає і відповідної підготовки фахівців з фізичної культури.

В Україні завдяки зусиллям представників Національного університету фізичного виховання і спорту велика увага приділяється популяризації та розповсюдженню знань з олімпійського спорту. При університеті створений центр олімпійських досліджень і освіти, який об’єднав кафедру Олімпійського спорту та музей Олімпійської слави, книжкове видавництво «Олімпійська література» та редакцію журналу «Наука в Олімпійському спорті». До навчальних планів університетів, інститутів фізичної культури, факультетів фізичного виховання в педагогічних університетах включена навчальна дисципліна «Олімпійський спорт».

На сьогодні розроблена програма дисципліни «Олімпійський спорт», що включає 11 розділів, які умовно можна розділити на дві частини: 1 – історія і філософія олімпійського руху; 2 – основи сучасної підготовки спортсменів в олімпійському спорті.

Предметом навчальної дисципліни «Олімпійський спорт» є знання його різних складових як багатофункціонального суспільного явища, системи змагань та пов’язаної з нею системи підготовки спортсменів до Олімпійських ігор. Це цілісна система поглядів, яка дає уявлення про джерела олімпійського спорту, його сутність, поняття, принципи й закономірності, місце та функціонування у суспільстві, зміст і форми змагальної діяльності та спортивної підготовки.

Система знань про Олімпійський спорт виражається, перш за все, в основних термінах та їх визначенні. Більшість класифікацій термінології виділяють базові (основні) та похідні терміни, які підкорюються базовим та витікають з них. Усі терміни дисципліни «Олімпійський спорт» умовно поділяють на п’ять груп.

I. Найбільш загальні.

1. олімпізм – філософія життя, що об’єднує в єдине ціле гідність тіла і духу, волі і розуму, концепція виховання гармонійно розвиненої людини засобами спорту, розповсюдження гуманістичних ідей в житті суспільства, розвитку співпраці, взаєморозуміння та взаємодопомоги. Поєднуючи спорт з культурою та освітою, олімпізм прагне створити такий спосіб життя, який базувався б на радощах, здобутих через зусилля, освітніх цінностях доброго прикладу та повазі універсальних етичних принципів.

Основні цінності олімпізму:

- врівноваженість якостей тіла, волі, розуму;

- поєднання спорту з культурою та освітою;

- дотримання способу життя, який ґрунтується на радощах, здобутих власними зусиллями;

- повага до загальних основних етичних засад;

- гармонійний розвиток людини;

- сприяння утвердженню мирного суспільства;

- повага до людської гідності;

- розбудова мирного, кращого світу завдяки вихованню молоді засобами спорту;

- заняття спортом без будь – яких дискримінацій;

- взаєморозуміння в дусі дружби та чесної гри.

З метою пропаганди олімізму і впровадження в життя молоді олімпійських ідеалів діє Міжнародна олімпійська академія та більше 130 національних олімпійських академій, які займаються олімпійською освітою. Вперши ідея створення наукового центру на території Олімпії була виказана ще у 1926 році, та тільки у 1961році, одночасно з відкриттям реставрованого давнього стадіону, відбулося урочисте відкриття академії.

Олімпійська академія України була створена 20 вересня 1991 року, а її осередки активно діють у всіх регіонах країни. Вона має на меті розвинення та зміцнення олімпійського руху в Україні, духовне збагачення людей, обмін цінностями національної культури, пропаганду ідей та принципів олімпізму.

2. Олімпійський рух – соціальний рух сучасної епохи, що охоплює світову співдружність у дусі взаємного визнання та співпраці, чесної та відкритої конкуренції, де найвище – це людська особистість, її здібності і досягнення без дискримінації за расовими, національними, політичними та економічними ознаками.

Основні завдання олімпійського руху:

- сприяти розвитку тих фізичних якостей, які є основою спорту;

- виховувати молодь засобами спорту в дусі кращого взаєморозуміння та дружби, допомагаючи таким чином розбудовувати новий, більш справедливий світ;

- поширювати олімпійські принципи в усьому світі для створення міжнародної доброї волі;

- збирати раз на чотири роки атлетів усього світу на великі спортивні фестивалі – Олімпійські ігри.

3. Олімпійський спорт – міжнародний багатофункціональний спортивний рух, спрямований на пропаганду загальнолюдських і гуманістичних цінностей відповідно до концепції олімпізму. Особливістю є змагальна діяльність спортсменів та спеціальна підготовка до неї. Головна мета – високі спортивні досягнення. Однак крім того досягаються й інші важливі соціальні цілі – укріплення здоров’я, фізичне та моральне вдосконалення людей, розвиток міжнародного співробітництва та взаєморозуміння, розповсюдження принципів олімпізму на інші сфери життя, укріплення матеріальної бази олімпійського спорту та інше.

Це важлива частина міжнародного спортивного руху, який є невід’ємною частиною сучасного суспільного життя та міжнародних відносин. Міжнародний олімпійський рух направлений на розвиток спорту як одного з головних засобів фізичного та духовного вдосконалення людини, та розвиток міжнародних спортивних зв’язків, які сприяють взаєморозумінню та укріпленню миру між народами.

Головні цінності олімпійського спорту були описані П’єром де Кубертеном в «Оді спорту», за яку він отримав у 1912 році золоту олімпійську медаль на конкурсі мистецтв в номінації «література». Сукупність ідеалів і цінностей, які є засадами ігор, відомі як – олімпізм.

4. Олімпійські ігри – змагання між спортсменами в індивідуальних та командних видах спорту, визнаних МОК у якості олімпійських. Вони складаються з Ігор Олімпіади та зимових Олімпійських ігор, що проходять один раз на чотири роки.

5. Ігри Олімпіади – найбільші всесвітні комплексні змагання, що проводяться з 1896 року у відповідності до Олімпійської Хартії, організується олімпійським містом та НОК під керівництвом МОК. Рахунок Іграм Олімпіади ведеться незалежно від того, відбувалися самі Ігри в ці чотири роки, чи ні. Так Ігри VI, XII та XIII Ігор Олімпіад не проводили, через Першу та Другу світову війну.

6. Зимові Олімпійські ігри – комплексні змагання з зимових видів спорту, починаючи з 1924 року.

7. Олімпіада – чотирирічний період, який починається з Ігор Олімпіади та закінчується з відкриттям Ігор наступної Олімпіади. Бере початок з Ігор Давньої Греції.

II. Пов’язані з міжнародною Олімпійською системою, її принципами, структурою, функціонуванням.

1. Олімпійська Хартія – правила та офіційні положення МОК, у яких викладені основні принципи розвитку Олімпійського руху та проведення Олімпійських ігор. Основи Олімпійської Хартії були розроблені Кубертеном. В подальшому до неї вносились доповнення та інструкції.

2. МОК (Міжнародний олімпійський комітет) – вищий керівний орган Олімпійського руху сучасності. Це постійно діюча неурядова організація, яка володіє всіма правами на Олімпійські ігри. Її місцезнаходження – швейцарська Лозанна. Сприяє поширенню олімпізму у всьому світі:

- співпрацює у прагненні поставити спорт на службу людству;

- підтримує і заохочує пропаганду спортивної етики;

- спрямовує свої зусилля на утвердження чесної спортивної гри і засуджує будь – яке насильство;

- веде боротьбу зі вживанням допінгу у спорті;

- вживає всіх заходів щодо запобігання небезпеки здоров’ю спортсменів;

- виступає проти будь – яких політичних чи комерційних зловживань у спорті та серед атлетів;

- прагне, аби Олімпійські ігри проводились за умов, які виховують відповідальне ставлення до збереження довкілля;

- підтримує Міжнародну олімпійську академію;

- підтримує інші організації, які займаються олімпійською освітою.

3. Міжнародні спортивні федерації. Кожним видом спорту на Олімпійських іграх керує Міжнародна спортивна федерація – МСФ. Федерації встановлюють і контролюють правила у своїх видах спорту. Кожна МСФ є самостійною та незалежною. МОК надає право проведення змагань МСФ з окремих видів спорту в програмах літніх та зимових Олімпіад. Перші міжнародні спортивні федерації були організовані наприкінці XIX століття. Вони:

- забезпечують розвиток своїх видів спорту в усьому світі;

- сприяють досягненню мети, яка проголошена Олімпійською хартією;

- встановлюють критерії відбору учасників Олімпійських ігор;

- здійснюють нагляд за технічним контролем і керівництвом своїми видами спорту на Олімпійських іграх;

- забезпечують технічну допомогу програмам Олімпійської солідарності.

4. НОК (Національний олімпійський комітет) – керівний орган Олімпійського руху в країні, який має кожна країна, що бере участь в Олімпійських іграх. Кожен НОК розвиває та захищає олімпійський рух у своїй країні:

- пропагує основні принципи олімпізму засобами освіти, національних олімпійських академій, культурних програм тощо;

- заохочує розвиток спорту на всіх рівнях;

- вживає запобіжних заходів щодо проявів будь – яких форм шахрайства, дискримінації та насильства у спорті;

- запобігає вживанню речовин і здійсненню процедур, заборонених Всесвітньою Антидопінговою Агенцією – ВАДА;

- представляє свої країни на Олімпійських іграх.

5. Національні олімпійські комітети утворюють п’ять континентальних асоціацій:

- Асоціація європейських олімпійських комітетів;

- Асоціація національних олімпійських комітетів Африки;

- Олімпійська рада Азії;

- Панамериканська спортивна організація – Північна та Південна Америка;

- Національні олімпійські комітети Океанії.

Найбільш значимими спортивними заходами, що проводяться цими організаціями, є регіональні ігри.

6. Міжнародна Олімпійська академія – спеціальний заклад, діючий під керівництвом МОК та фінансується НОК Греції. Головне завдання – вивчення теорії та практики підготовки спортсменів, пропаганда Олімпійського руху.

7. Олімпійська солідарність – полягає в організації допомоги національним олімпійським комітетам, які визнані МОК, у розвитку олімпійського руху. Зокрема ця допомога надається тим, хто має найбільшу потребу в ній. Вона набуває форми програм, які розробляються МОК спільно з національними олімпійськими комітетами:

- підготовка НОК до Олімпійських ігор та участі в них;

- олімпійські стипендії для атлетів та тренерів;

- підтримка командних видів спорту;

- розвиток молоді;

- підготовка до регіональних та континентальних ігор;

- розвиток національної системи підготовки;

- розвиток напрямів спортивної медицини, збереження навколишнього довкілля, масового спорту;

- проведення культурних, освітніх та наукових заходів у сфері олімпійського спорту.

8. Олімпійське визнання – визнання МОК національних олімпійських комітетів окремих країн, що дозволяє цим країнам направляти національні команди на Олімпійські ігри; міжнародних спортивних федерацій, що є приводом для визнання цього виду спорту – олімпійським; видів спорту, що забезпечує включення їх у програму Олімпійських ігор.

9. Олімпійський музей – ідея його створення належить П’єру де Кубртену. Але реалізувати її вдалося лише сьомому президенту МОК Хуану Антоніо Самаранчу. Олімпійський музей побудований у Лозанні із білого мармура, який нагадує про грецьке походження Олімпійських ігор. Щоб зберегти природну красу місцевості два його поверхи з п’яти побудовані під землею. Урочисте відкриття музею відбулося 23 червня 1993 року на честь сторіччя сучасного олімпійського руху і стало даниною пам’яті та поваги до його організаторів, а також спортсменам п’яти континентів, об’єднаних олімпійською ідеєю. Всі експонати у музеї розташовано за принципом поєднання спорту та культури. У музеї знаходиться повна колекція автографів олімпійських медалістів та факелів для олімпійського вогню, починаючи з Ігор 1936 року. А також колекція олімпійських нагород, прапорів та іншої символіки. Ціль музею – стати фактором, що наближує ідею створення під егідою МОК Міжнародного олімпійського університету, за приміром Університету ООН у Токіо.

III. Охоплює систему знань, пов’язаних з проведенням Олімпійських ігор, їх програмою, визначенням переможців.

1. Олімпійське місто – вибирається для проведення Олімпійських ігор не менш як за 6 років.

2. Організаційний комітет Олімпійських ігор – це громадський виконавчий орган, який володіє юридичним статусом, створений для матеріально - технічного забезпечення проведення Олімпійських ігор та такий, що приймає на себе відповідальність за обов’язки олімпійського міста. Крім олімпійських видів комітет має право на свій розсуд включити у програму Ігор змагання з показових одного або двох видів спорту.

3. Олімпійський стадіон – головний стадіон Олімпійських ігор, де проводяться церемонії відкриття та закриття й змагання з найпопулярніших видів спорту (фінальні змагання з легкої атлетики, футболу та інші).

4. Олімпійське селище – комплекс житлових будинків з допоміжними приміщеннями (столові, культурні центри, крамниці, тренувальні спортивні споруди), в яких розміщуються учасники змагань та судді. Офіційне поселення в олімпійському селищі відбувається з 1932 року.

5. Національна Олімпійська команда – делегація НОК, що направлена для участі в Олімпійських іграх. Формується національним олімпійським комітетом за рекомендацією національних спортивних федерацій. У склад команди входять спортсмени, тренери, офіційні представники, технічний та обслуговуючий персонал. Максимальна кількість учасників від команди у кожному номері олімпійської програми, встановлюється МОК за згодою відповідної МСФ.

IV. Розкриває систему підготовки спортсменів до змагань.

1. Система підготовки спортсменів – сукупність знань, принципів, методів, а також сама практична діяльність з організації та управлінню процесом виховання спортсменів, що можуть досягти результатів, характерних для сучасного олімпійського спорту. Структурними одиницями цього поняття є система підготовки спортсменів у групах видів спорту (швидкісно – силові, одноборства, ігри та інші) або окремих видів спорту.

2. Спортивна підготовка – багатофакторний процес, що охоплює тренування спортсменів, підготовку їх до змагання та участь у них, організацію тренувального процесу та змагань, науково – методичне та матеріально – технічне забезпечення тренування та змагань.

3. Спортивне тренування – складова частина спортивної підготовки, яка представляє собою спеціалізований процес, заснований на використанні фізичних вправ з ціллю розвитку та вдосконалення рухових якостей та здібностей, які обумовлюють готовність спортсмена досягти найкращих показників в обраному виді спорту.

4. Школа спорту – єдина система підготовки спортсменів, заснована на існуванні творчого направлення (доктрини), що розвивається групою спеціалістів. Про наявність існування школи свідчить група висококваліфікованих тренерів, спортивних установ, високі спортивні досягнення, їх наукова обґрунтованість. Структурними одиницями є - школа спорту в окремих країнах та окремих видах спорту.

5. Тренованість – степінь можливості виконання фізичних навантажень, які вимагають витривалості, сили або гнучкості і зумовлені поєднанням фізичної активності з генетично переданими здібностями.

V. Підводить підсумок спортивної підготовки на певному етапі спортивного вдосконалення.

1. Спортивний результат – кількісний та якісний рівень показників у спорті. Загальним положенням для всіх видів спорту є досягнення результату при виконанні відповідних правил. У залежності від особливостей виду спорту спортивний результат може бути відображений різноманітними показниками – перемогою отриманою в окремих змаганнях або їх серії (боротьба, бокс, спортивні ігри); одиницями вимірювання часу, простору або маси (плавання, легка та важка атлетика); кількістю балів, що набрали спортсмени по оцінках судів (гімнастика, фігурне катання).

2. Спортивні досягнення – показник спортивної майстерності та здібностей спортсмена який відображений у конкретних результатах. Спортивні досягнення окремого спортсмена відзначаються його обдарованістю та ефективністю реалізованої системи підготовки. Високі спортивні досягнення є показником, який відображає максимальні можливості людини у даному виді спорту та на конкретному етапі його розвитку. Найвищі досягнення, якщо вони відображені у точних цифрах, мають назву - рекорди. У інших видах спорту, абсолютно важливим досягненням є перемога у змаганнях найвищого ґатунку. Найбільш високі досягнення спортсменів різних країн у деякій мірі характеризують популярність та рівень розвитку даного виду спорту, відношення до нього громадськості, ефективність школи спорту.

3. Спортивна кваліфікація – стійка характеристика спортсмена, яка відображає висновки виступів у змаганнях за визначений проміжок часу. Його оцінюють за середнім рівнем загальних результатів, величинами кращого та гіршого результатів та різниці між ними. Кількості результатів, близьких до кращого, середнього та гіршого, рівнем та особливістю змагань, на котрих досягнуті результати. В багатьох країнах, які мають спортивні кваліфікації, спортсмени у залежності від рівня їх досягнень, кваліфікуються по спортивним розрядам та спортивним званням.

Дата добавления: 2015-05-06